Проблеми теорії часопростору міста в літературі (на матеріалі творчості Бруно Шульца та Дебори Фоґель)
Віра Романишин / науковапраця
Опис:
Романишин В.М. Проблеми теорії часопростору міста в літературі (на
матеріалі творчості Бруно Шульца та Дебори Фоґель). – Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за
спеціальністю 10.01.06. – теорія літератури. – Дрогобицький державний
педагогічний університет імені Івана Франка; Чернівецький національний
університет імені Юрія Федьковича, Чернівці, 2017.
У дисертації досліджено проблеми теорії часопростору міста в літературі,
розглянуто й систематизовано методологічні підходи до вивчення теоретико-
літературної категорії часопростору міста, виявлено різноманітності та
варіативності буття з властивими йому часопросторовими координатами на
матеріалі літературних текстів Бруно Шульца та Дебори Фоґель. З’ясовано
сутність просторового / топографічного повороту як способу переосмислення
відношень між часом і простором. Доведено, що сучасні концепції часу і простору
спрямовані на підкреслення матеріального наповнення просторового минулого,
тобто на злиття часопросторових характеристик у понятті місце, в якому
реалізуються колективні цінності та індивідуальний досвід, географія й історія.
Здійснено аналіз новітніх соціально-філософських та культурологічно-
урбаністичних теорій міста, які досліджують різні його втілення, зокрема, місто-
палімпсест, місто-подія, кінетичне місто, місто-фікція чи місто-зустріч, сягаючи
при цьому просторово-географічного та темпорально-історичного вимірів. У
такий спосіб відбувається перехід від поетики часу й простору міста до
геопоетики, яка є не тільки своєрідною літературною топографією міста, а
насамперед теоретичною рефлексією над літературним часопростором.
Творчість Б. Шульца та Д. Фоґель ще мало відомі українському читачеві,
однак вельми важливі для усвідомлення специфіки розвою міжвоєнної
багатонаціональної літератури Східної Галичини. Їхні літературні доробки тісно
переплітаються між собою, адже кожен пише про своє рідне місто, втілюючи в 3
ньому індивідуальний естетичний ідеал та універсум буття, у якому конкретні
визначники екзистенції в історичному часі чи просторі перестають відігравати
будь-яку роль.
Аналізуючи дихотомний зв’язок місто – література, виокремлено чотири
різновиди поетики презентації міста у літературі ХХ ст. (параболічну,
перцептивну, конструктивістську та поетику соціального документа) та
з’ясовано, що місто Б. Шульца представлене з перспективи параболічної
поетики, а місто Д. Фоґель подане у ключі конструктивістської поетики. Якщо
Шульц творить міф геніальної епохи, то Фоґель проголошує/возвеличує
цивілізаційний міф.
У дисертації розглянуто дилогію «Цинамонові крамниці» та «Санаторій
під Клепсидрою» Б. Шульца і монтажі «Акації квітнуть» Д. Фоґель, досліджено
особливості часопросторової організації міста в їхніх літературних текстах.
Модерне місто, незалежно від того, з якої перспективи воно зображене, –
параболічно-перцепційної (Б. Шульц) чи конструктивістської (Д. Фоґель), – це
часово-просторова, філософсько-естетична, соціальна та культурна єдність. Це
також нерозривна єдність часового ритму з простором, де кожен компонент
самостійний і водночас взаємно узалежнений від інших.
Пізнання й присвоєння такого міста відбувається по-різному. У Б. Шульца
– під час руху. Його герой-наратор Юзеф, прогулюючись своїм рідним містом,
творить разом із ним невід’ємну цілісність. Колективна пам’ять міста впливає на
формування самого Юзефа, бо він самостійно намагається відкрити й
розшифрувати всі його коди і знаки – такі, як геніальна епоха, автентик чи
праісторія світу. І тільки через таке відкриття і розшифрування він здатний
зрозуміти себе, порівнюючи своє тепер із колективним минулим. Натомість у
Д. Фоґель життя представлене як одночасне тривання різних місць, а радше не-
місць, найвиразнішим утіленням яких є ґлорифікація будівництва залізничної
станції, яка, за М. Оже, є одним із різновидів не-місць, одним із об’єктів, де
людина приречена на самотність, транзитність і анонімність. 4
Шульцівський герой ідентифікує себе з містом, а тому він не тільки пізнає
міський простір, але водночас творить його, долає низку перешкод, меж і
поміжностей, творячи лабіринтні простори (лабіринти будівель, лабіринти
природи, лабіринти часу, лабіринти психіки). Однак, блукання відбуваються не
тільки вулицями міста, але й у лабірантах сну та ночі. Сни, сновидіня й марення
у творах Б. Шульца є не стільки результатом індивідуально-авторського процесу
втілення уяви та інших психо-креативних явищ, скільки символічною
перспективою образу, яка стає найбільш оптимальним шляхом до осягнення
позасловесної дійсності, тобто дійсності абсолютно, а не індивідуально
символічної.
Низка автентичних топонімів і локусів у прозі Б. Шульца як поєднання
автобіографічної пам’яті із пам’яттю культури вибудовує низку гетеротопій –
особливих місць, як, скажімо, гетеротопія дому й вулиці та пов’язані з ними
підгетеротопії кімнати, коридору та мандрівки вулицями; гетеротопії потяга й
санаторію як прихований марґінальний бік реальної дійсності; гетеротопії
Книги, альбому для марок і паноптикуму як утілення зв’язку індивідуальної й
колективної історії. Усі вони виходять далеко за межі реального часопростору
міста, становлять знак геопоетичного знання міста – локального, внутрішнього
(автора та героя-наратора) і зовнішнього, загального знання, доступного
кожному. З перспективи геопоетики для усіх цих гетеротопій важливим є досвід
місць та роль конкретного місця в цьому досвіді.
У такому прочитанні місто Б. Шульца як екстатичний проект виходить
далеко поза свої межі, бо відкривається для героя і лише у такий спосіб
сповнюється й уповні реалізується. Герой-наратор пізнає й творить місто не
тільки під час прогулянок, а передовсім шляхом укладання карти об’єктів, які
були відкриті й розгадані під час його мандрівок. Таке місто завжди перебуває у
боротьбі з часом, намагається перемогти його, щоб повернутися у минуле, в роки
дитинства, у геніальну епоху.
Презентуючи універсальну формацію міста, Д. Фоґель творить актуальне
обличчя світу, його природний ритм, буденність, тобто показує суспільство як 5
воно є. Свої монтажі називає хроніками, укладає події одночасно, безособово, не
ієрархізуючи їх. Письменниця не творить світу, заснованого на принципі
часопросторового розміщення подій та героїв, вона лиш указує на природні
виміри й розміри предметів, їхню структуру, розмір, колір.
Кубістично-структуралістська творчість Д. Фоґель спрямована на
вираження характеристики соціально-політичної ситуації нового часу, названого
нею «новою легендою», на ґлорифікацію технічного розвитку, поступу, еволюції
й динамізму. Саме рвучкі цивілізаційні зміни привели до виникнення нових
просторів і місць, що, відповідно, нав’язувало нові значення і функції для раніше
наявних. У цій діалектиці яскраво простежується головна суть естетичної теорії
Д. Фоґель – діалектика статики й динаміки.
Отож, монтаж як літературний жанр характеризується такими ознаками:
механічний, атональний і амелодійний ритм; безособова нарація (герой монтажу
– анонім); репортажна манера; симультанізм як метод композиції, що передбачає
реабілітацію множинності та поліфонії життя; монотонність як структура
дійсності, у якій зрезиґновано з ілюзорної барвистості.
Головний герой монтажів Д. Фоґель – це життя банальних, мізерних,
монотонних і меланхолійних предметів різної форми, сировини та її душі, що
переростає в архітектуру й регулює часопросторовий ритм міста. Життя у світі
вертикалей і горизонталей, прямокутних форм, чисел та величин надає відчуття
безпеки й упевненості, гарантує почуття ладу й гармонії. Геометризоване місто і
життя у ньому протиставлене традиційній історії, воно творить нову історію –
раціональну, яка ґрунтується на функціональності руху абстрактних площин.
Місто Фоґель, збудоване за принципами конструктивізму і
функціоналізму, – це невпинний процес і розвиток, які неодмінно
характеризуються змінами, надходженням нової формації, яка не може
замкнутися в усталеній формі, бо тоді розвиток припиняється, а отже,
припиняється існування й замінюється скляними акаціями, які не здатні
відродити приховані й забуті сенси міста. Пошук спільних місць між реальним міським простором та його
художньою креацією є водночас його проблематизацією та антропологічною
перспективою у дослідженнях міської щоденності. Під час аналізу та
інтерпретації літературних текстів Б. Шульца й Д. Фоґель у контексті
антропології місця та не-місця як його антиподу, гетеротопії і геопоетики
з’ясовано не тільки безсумнівно великий вклад художньої літератури в
гуманітарні дослідження міського простору, але й увиразнено вагомість міської
тематики в інтерпретації літературного твору, закоріненого біографічно і
географічно.
Ключові слова: часопростір, час, простір, місто, місце, не-місце,
просторовий/топографічний поворот, гетеротопія, геопоетика, монтаж,
Б. Шульц, Д. Фоґель.
Романишин В.М. Проблеми теорії часопростору міста в літературі (на
матеріалі творчості Бруно Шульца та Дебори Фоґель). – Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за
спеціальністю 10.01.06. – теорія літератури. – Дрогобицький державний
педагогічний університет імені Івана Франка; Чернівецький національний
університет імені Юрія Федьковича, Чернівці, 2017.
У дисертації досліджено проблеми теорії часопростору міста в літературі,
розглянуто й систематизовано методологічні підходи до вивчення теоретико-
літературної категорії часопростору міста, виявлено різноманітності та
варіативності буття з властивими йому часопросторовими координатами на
матеріалі літературних текстів Бруно Шульца та Дебори Фоґель. З’ясовано
сутність просторового / топографічного повороту як способу переосмислення
відношень між часом і простором. Доведено, що сучасні концепції часу і простору
спрямовані на підкреслення матеріального наповнення просторового минулого,
тобто на злиття часопросторових характеристик у понятті місце, в якому
реалізуються колективні цінності та індивідуальний досвід, географія й історія.
Здійснено аналіз новітніх соціально-філософських та культурологічно-
урбаністичних теорій міста, які досліджують різні його втілення, зокрема, місто-
палімпсест, місто-подія, кінетичне місто, місто-фікція чи місто-зустріч, сягаючи
при цьому просторово-географічного та темпорально-історичного вимірів. У
такий спосіб відбувається перехід від поетики часу й простору міста до
геопоетики, яка є не тільки своєрідною літературною топографією міста, а
насамперед теоретичною рефлексією над літературним часопростором.
Творчість Б. Шульца та Д. Фоґель ще мало відомі українському читачеві,
однак вельми важливі для усвідомлення специфіки розвою міжвоєнної
багатонаціональної літератури Східної Галичини. Їхні літературні доробки тісно
переплітаються між собою, адже кожен пише про своє рідне місто, втілюючи в 3
ньому індивідуальний естетичний ідеал та універсум буття, у якому конкретні
визначники екзистенції в історичному часі чи просторі перестають відігравати
будь-яку роль.
Аналізуючи дихотомний зв’язок місто – література, виокремлено чотири
різновиди поетики презентації міста у літературі ХХ ст. (параболічну,
перцептивну, конструктивістську та поетику соціального документа) та
з’ясовано, що місто Б. Шульца представлене з перспективи параболічної
поетики, а місто Д. Фоґель подане у ключі конструктивістської поетики. Якщо
Шульц творить міф геніальної епохи, то Фоґель проголошує/возвеличує
цивілізаційний міф.
У дисертації розглянуто дилогію «Цинамонові крамниці» та «Санаторій
під Клепсидрою» Б. Шульца і монтажі «Акації квітнуть» Д. Фоґель, досліджено
особливості часопросторової організації міста в їхніх літературних текстах.
Модерне місто, незалежно від того, з якої перспективи воно зображене, –
параболічно-перцепційної (Б. Шульц) чи конструктивістської (Д. Фоґель), – це
часово-просторова, філософсько-естетична, соціальна та культурна єдність. Це
також нерозривна єдність часового ритму з простором, де кожен компонент
самостійний і водночас взаємно узалежнений від інших.
Пізнання й присвоєння такого міста відбувається по-різному. У Б. Шульца
– під час руху. Його герой-наратор Юзеф, прогулюючись своїм рідним містом,
творить разом із ним невід’ємну цілісність. Колективна пам’ять міста впливає на
формування самого Юзефа, бо він самостійно намагається відкрити й
розшифрувати всі його коди і знаки – такі, як геніальна епоха, автентик чи
праісторія світу. І тільки через таке відкриття і розшифрування він здатний
зрозуміти себе, порівнюючи своє тепер із колективним минулим. Натомість у
Д. Фоґель життя представлене як одночасне тривання різних місць, а радше не-
місць, найвиразнішим утіленням яких є ґлорифікація будівництва залізничної
станції, яка, за М. Оже, є одним із різновидів не-місць, одним із об’єктів, де
людина приречена на самотність, транзитність і анонімність. 4
Шульцівський герой ідентифікує себе з містом, а тому він не тільки пізнає
міський простір, але водночас творить його, долає низку перешкод, меж і
поміжностей, творячи лабіринтні простори (лабіринти будівель, лабіринти
природи, лабіринти часу, лабіринти психіки). Однак, блукання відбуваються не
тільки вулицями міста, але й у лабірантах сну та ночі. Сни, сновидіня й марення
у творах Б. Шульца є не стільки результатом індивідуально-авторського процесу
втілення уяви та інших психо-креативних явищ, скільки символічною
перспективою образу, яка стає найбільш оптимальним шляхом до осягнення
позасловесної дійсності, тобто дійсності абсолютно, а не індивідуально
символічної.
Низка автентичних топонімів і локусів у прозі Б. Шульца як поєднання
автобіографічної пам’яті із пам’яттю культури вибудовує низку гетеротопій –
особливих місць, як, скажімо, гетеротопія дому й вулиці та пов’язані з ними
підгетеротопії кімнати, коридору та мандрівки вулицями; гетеротопії потяга й
санаторію як прихований марґінальний бік реальної дійсності; гетеротопії
Книги, альбому для марок і паноптикуму як утілення зв’язку індивідуальної й
колективної історії. Усі вони виходять далеко за межі реального часопростору
міста, становлять знак геопоетичного знання міста – локального, внутрішнього
(автора та героя-наратора) і зовнішнього, загального знання, доступного
кожному. З перспективи геопоетики для усіх цих гетеротопій важливим є досвід
місць та роль конкретного місця в цьому досвіді.
У такому прочитанні місто Б. Шульца як екстатичний проект виходить
далеко поза свої межі, бо відкривається для героя і лише у такий спосіб
сповнюється й уповні реалізується. Герой-наратор пізнає й творить місто не
тільки під час прогулянок, а передовсім шляхом укладання карти об’єктів, які
були відкриті й розгадані під час його мандрівок. Таке місто завжди перебуває у
боротьбі з часом, намагається перемогти його, щоб повернутися у минуле, в роки
дитинства, у геніальну епоху.
Презентуючи універсальну формацію міста, Д. Фоґель творить актуальне
обличчя світу, його природний ритм, буденність, тобто показує суспільство як 5
воно є. Свої монтажі називає хроніками, укладає події одночасно, безособово, не
ієрархізуючи їх. Письменниця не творить світу, заснованого на принципі
часопросторового розміщення подій та героїв, вона лиш указує на природні
виміри й розміри предметів, їхню структуру, розмір, колір.
Кубістично-структуралістська творчість Д. Фоґель спрямована на
вираження характеристики соціально-політичної ситуації нового часу, названого
нею «новою легендою», на ґлорифікацію технічного розвитку, поступу, еволюції
й динамізму. Саме рвучкі цивілізаційні зміни привели до виникнення нових
просторів і місць, що, відповідно, нав’язувало нові значення і функції для раніше
наявних. У цій діалектиці яскраво простежується головна суть естетичної теорії
Д. Фоґель – діалектика статики й динаміки.
Отож, монтаж як літературний жанр характеризується такими ознаками:
механічний, атональний і амелодійний ритм; безособова нарація (герой монтажу
– анонім); репортажна манера; симультанізм як метод композиції, що передбачає
реабілітацію множинності та поліфонії життя; монотонність як структура
дійсності, у якій зрезиґновано з ілюзорної барвистості.
Головний герой монтажів Д. Фоґель – це життя банальних, мізерних,
монотонних і меланхолійних предметів різної форми, сировини та її душі, що
переростає в архітектуру й регулює часопросторовий ритм міста. Життя у світі
вертикалей і горизонталей, прямокутних форм, чисел та величин надає відчуття
безпеки й упевненості, гарантує почуття ладу й гармонії. Геометризоване місто і
життя у ньому протиставлене традиційній історії, воно творить нову історію –
раціональну, яка ґрунтується на функціональності руху абстрактних площин.
Місто Фоґель, збудоване за принципами конструктивізму і
функціоналізму, – це невпинний процес і розвиток, які неодмінно
характеризуються змінами, надходженням нової формації, яка не може
замкнутися в усталеній формі, бо тоді розвиток припиняється, а отже,
припиняється існування й замінюється скляними акаціями, які не здатні
відродити приховані й забуті сенси міста. Пошук спільних місць між реальним міським простором та його
художньою креацією є водночас його проблематизацією та антропологічною
перспективою у дослідженнях міської щоденності. Під час аналізу та
інтерпретації літературних текстів Б. Шульца й Д. Фоґель у контексті
антропології місця та не-місця як його антиподу, гетеротопії і геопоетики
з’ясовано не тільки безсумнівно великий вклад художньої літератури в
гуманітарні дослідження міського простору, але й увиразнено вагомість міської
тематики в інтерпретації літературного твору, закоріненого біографічно і
географічно.
Ключові слова: часопростір, час, простір, місто, місце, не-місце,
просторовий/топографічний поворот, гетеротопія, геопоетика, монтаж,
Б. Шульц, Д. Фоґель.
Доступні формати:
PDFчитайте також:
В бібліотеці зібрані всі книги українською мовою в електронному (txt, rtf, doc, pdf, fb2, epub, mobi, djvu) та паперовому форматі. Книжку можна безкоштовно скачати клікнувши на необхідний Вам формат для iPad, iPhone, Android, Kindle, Kobo та інших читалок або купити паперовий варіант тексту з доставкою по Україні. Сайт бібліотеки оптимізований для роботи на телефонах, смартфонах(айфон, анроїд) і планшетах. Потрібну книгу Ви можете легко знайти за допомогою пошуку.