Знайди книгу!

Нестача і потреба породжують продуктивні сили людини, натомість надлишок і насичення - її нищівні споживацькі потяги. Або, якщо говорити мовою етики, нестача і потреба вимагають чеснот, надлишок і насичення ведуть до занепаду.

Непередбачувані перешкоди змушують максимально напружувати сили (і моральні, і фізичні), а от коли знаєш, що тебе чекає, можеш розслабитися і потихеньку долати навіть найважчі випробування.

Поезія, музика, ліси, океани, усамітнення - ось що живило мій дух. Я усвідомив, що перед перегонами треба накопичувати не лише фізичну, а й духовну силу. ЇЇ запас повинен бути навіть більшим.

Можливо, всі наші біди - вся та жорстокіть, жадібність, ожиріння, хвороби і депресії, яким ми ніяк не можемо дати ради, - й справді почалися тоді, коли ми перестали жити, як "народженні бігати". Адже коли зрікаєшся своєї природи, вона завжди проривається назовні, але вже в інший, огидніший спосіб.

Всі думають, що спершу треба розбагатіти, а мудрість прийде сама. Тому переймаються лише гонитвою за грошима. Та вони помиляються. Ви повинні віддати своє серце, любов і увагу богині мудрості, тоді богиня багатства сповниться ревнощами і піде за вами

Добровільно від позиції переслідувача відмовляються хіба дурні, безумці або Гаррі Каспаров. На чемпіонаті світу з шахів 1990 року Каспаров зробив жахливу помилку і на самому початку вирішальної партії втратив королеву. Гросмейстри всього світу вражено зойкнули, а не надто люб'язний оглядач з New York Times покепкував із майстра: "Тепер шаховому хулігану точно кінець". Але Каспаров не помилився - він свідомо пожертвував своєю найсильнішою фігурою заради потужної психологічної переваги. Найкраще каспаров грав тоді, коли опинявся в глухому куті і мусив гарячково імпровізувати, щоб вибратися. Критичні ситуації робили його нерозсудливим і непереможним. Анатолій Карпов, педантичний суперник Каспарова, був надто консервативним, щоб тиснути на нього на початку гри, тож Каспаров натиснув на себе сам, вдавшись до гамбіту королеви - і переміг.

Тому, хто тіло своє любить більше, ніж владу над імперією, можна довірити імперію.

Щоранку в Африці прокидається газель - вона знає, що мусить бігти швидше, ніж найпрудкіший лев, інакше її уб'ють. Щоранку в Африці прокидається лев - він знає, що мусить бігти швидше, ніж найповільніша газель, інакше помре з голоду. Не важливо, лев ти чи газель - коли зійде сонце, ти мусиш бігти.

На чолі нашого суспільства стоїть керівна бюрократія, професійні політики; людей мотивує масове навіювання, їхня мета - більше виробляти й більше споживати. Усі види діяльності підкоряються економічним цілям, засоби перетворюються на цілі; людина є автоматом: вона сита, гарно вдягнена, однак абсолютно не цікавиться своїми специфічними людськими якостями й функціями. Якщо людина здатна любити, вона має посіти своє верховне місце. Не вона мусить слугувати економічній машині - остання має слугувати їй.

Віра потребує мужності, здатності ризикувати та навіть готовності прийняти біль чи розчарування. Той хто вважає за головні умови життя добробут і безпеку, не спроможний вірити; той хто убезпечує себе за допомогою системи захисту, за якої засобами безпеки є відстань і володіння, перетворюється на в'язня. Щоб людина могла любити і любили її - необхідна мужність. Мужність надати певним цінностям особливого значення - ризикувати й ставити на них геть усе, що маєш.

Дивовижно, але саме здатність бути на самоті є умовою для здатності любити. Хто спробує побути наодинці із собою, той зрозуміє, наскільки це непросто. Його огорне неспокій, він почне метушитися - може з'явитися відчуття глибокої тривоги. Він намагатиметься виправдати своє небажання продовжувати такі заняття, гадаючи, що вони не мають жодної цінності, що це дурниці, гайнування часу і таке інше.

Учень ніколи не зможе ним оволодіти, якщо мистецтво не буде для нього найважливішою справою. У найкращому разі він залишиться вправним дилетантом, але ніколи не стане професіоналом.

У своїй боротьбі проти авторитарності людина втрачає довіру до будь-якої дисципліни - як до ірраціональної, яку запроваджує сама. Проте без такої дисципліни життя стає розхристаним, хаотичним, у ньому бракує зосередженості.

Практика будь-якого мистецтва потребує дисципліни. Я ніколи не зможу досягнути успіху в будь-якій справі, якщо мені бракуватиме дисципліни в моїх заняттях: те, що я роблю, коли "маю настрій", може бути гарним і приємним хобі, але я ніколи не стану професіоналом у цьому виді мистецтва.

Сучасна людина відчужена від самої себе, своїх побратимів і природи. Вона перетворюється на товар, сприймає свої життєві сили як інвестицію, що може забезпечити їй максимум прибутку за умов сучасого ринку. Взаємини між людьми, по суті, є стосунками між відчуженими автоматами, що почуваються в безпеці, бо не вирізняються з натовпу, не відрізняються від інших думками, почуттями, діями. Тимчасом як усі намагаються щосили не відстати від решти, кожен із них залишається абсолютно самотнім, його переслідує глибоке відчуття невпевненості, тривоги і провини - так завжди буває, коли людині не вдається подолати свою самоту. Наша цивілізація пропонує чимало паліативів, що допомагають людині не усвідомлювати власної самотності. Передусім це чітка рутина бюрокритизованої механічної роботи, завдяки якій люди не усвідомлюють своїх основних людських бажань, прагнення вийти за власні межі та об'єднатися. Оскільки виключно цієї рутини замало, людина бореться зі своїм підсвідомим відчаєм за допомогою рутинних забав, пасивного споживання звуків і образів, що їх пропонує індустрія розваг. Окрім цього вона може отримувати задоволення від купівлі нових речей, які згодом замінить на інші. Образ сучасної людини близький до того, що його описав Гакслі у своєму "Прекрасному новому світі": сита, гарно вдягнена, сексуально задоволена - але їй в одночас бракує свого "я", бракує контактів із ближніми - окрім хіба що поверхових. Її життєві кредо Гакслі сформував дуже стисло й чітко: "Коли людина відчуває, суспільство від цього хилитає" або "Не відкладай на завтра розваги, у які можна поринути вже сьогодні". Щастя сучасної людини у "розвагах". Розваги - це змога мати втіху зі споживання і "глитання" товарів, видовищ, їжі, напоїв, цигарок, людей, лекцій, книжок, фільмів - усе це споживається, поглинається. Світ - це один великий об'єкт для нашого апетиту - велике яблуко, велика пляшка, великі груди. Ми ж усі - немовлята, що до нього присмоктуються, постійно чогось чекаючи чи на щось сподіваючись, і водночас ми завжди розчаровані. Наш характер пристосований до обміну й отримання, бартеру та споживання; усе, включно з матеріальними й духовними об'єктами, перетворюється на об'єкт обміну і споживання.