«Заборона українства 1931 року» – Федір Савченко (1892–1938): спроба біографії ученого
Олександр Рубльов / історичнапраця
Опис:
"З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ" №2 (52) 2019
На підставі опублікованої літератури, архівних джерел та нової просопографічної інформації здійснено реконструкцію біографії Федора Яковича Савченка – одного з найближчих співробітників академіка М.Грушевського доби після приїзду його в УССР 1924 р. й спроби формування «київської школи» видатного історика. Автором використані архівні матеріали Центрального державного архіву громадських об’єднань України, Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, Центрального державного історичного архіву України, м. Київ, та Галузевого державного архіву Служби безпеки України, а також наявна на сьогодні вітчизняна та зарубіжна історіографія питання.
У розвідці використані антропологічний та просопографічний підходи під час відтворення основних етапів біографії Федора Савченка та його дружини Ольги Савченко (Зисс). Були задіяні біографічний, проблемно-хронологічний, конкретно-пошуковий, історико-генетичний, порівняльного аналізу, лінійно-хронологічний методи, методи психологічної та історичної реконструкції.
Доведено, що Федір Савченко був небуденною людиною. Попри, здавалося б, відведену йому зовні другорядну роль особистого секретаря й «аташе» Михайла Грушевського, він був самодостатньою особистістю й ученим, який окреслював власну наукову стратегію, намагаючись максимально використати наявні у совєтській дійсності доби примарної «українізації» 1920-х років можливості. Зрештою, особиста енергія й ініціативність Ф.Савченка, без перебільшення, дозволяли доволі ефективно функціонувати складному механізму історичних установ М.Грушевського у далеко не завжди сприятливій (іноді й відверто ворожій) академічній атмосфері середини 1920-х – початку 1930-х рр. Зрозуміло, що діяв він з доручення свого керівника, який легітимізував його місію, але не був тінню очільника Історичної секції, а завжди виявляв власну ініціативу, що принаймні до 1930 р. гарантувало успіх його діям. Вічним пам’ятником його наукової діяльності стали піонерська монографія «Заборона українства 1876 р.: До історії громадських рухів на Україні 1860–1870-х рр.» (1930) та повернутий в Україну архів О.Бодянського.
"З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ" №2 (52) 2019
На підставі опублікованої літератури, архівних джерел та нової просопографічної інформації здійснено реконструкцію біографії Федора Яковича Савченка – одного з найближчих співробітників академіка М.Грушевського доби після приїзду його в УССР 1924 р. й спроби формування «київської школи» видатного історика. Автором використані архівні матеріали Центрального державного архіву громадських об’єднань України, Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, Центрального державного історичного архіву України, м. Київ, та Галузевого державного архіву Служби безпеки України, а також наявна на сьогодні вітчизняна та зарубіжна історіографія питання.
У розвідці використані антропологічний та просопографічний підходи під час відтворення основних етапів біографії Федора Савченка та його дружини Ольги Савченко (Зисс). Були задіяні біографічний, проблемно-хронологічний, конкретно-пошуковий, історико-генетичний, порівняльного аналізу, лінійно-хронологічний методи, методи психологічної та історичної реконструкції.
Доведено, що Федір Савченко був небуденною людиною. Попри, здавалося б, відведену йому зовні другорядну роль особистого секретаря й «аташе» Михайла Грушевського, він був самодостатньою особистістю й ученим, який окреслював власну наукову стратегію, намагаючись максимально використати наявні у совєтській дійсності доби примарної «українізації» 1920-х років можливості. Зрештою, особиста енергія й ініціативність Ф.Савченка, без перебільшення, дозволяли доволі ефективно функціонувати складному механізму історичних установ М.Грушевського у далеко не завжди сприятливій (іноді й відверто ворожій) академічній атмосфері середини 1920-х – початку 1930-х рр. Зрозуміло, що діяв він з доручення свого керівника, який легітимізував його місію, але не був тінню очільника Історичної секції, а завжди виявляв власну ініціативу, що принаймні до 1930 р. гарантувало успіх його діям. Вічним пам’ятником його наукової діяльності стали піонерська монографія «Заборона українства 1876 р.: До історії громадських рухів на Україні 1860–1870-х рр.» (1930) та повернутий в Україну архів О.Бодянського.
Доступні формати:
PDFчитайте також:
В бібліотеці зібрані всі книги українською мовою в електронному (txt, rtf, doc, pdf, fb2, epub, mobi, djvu) та паперовому форматі. Книжку можна безкоштовно скачати клікнувши на необхідний Вам формат для iPad, iPhone, Android, Kindle, Kobo та інших читалок або купити паперовий варіант тексту з доставкою по Україні. Сайт бібліотеки оптимізований для роботи на телефонах, смартфонах(айфон, анроїд) і планшетах. Потрібну книгу Ви можете легко знайти за допомогою пошуку.