Державно-правові погляди митрополита Андрея Шептицького
Наталія Прокоп / науковапраця
Опис:
Прокоп Н.М. Державно-правові погляди митрополита Андрея Шептицького.
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук (доктора
філософії) за спеціальністю 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія
політичних і правових учень» (081 – Право). – Харківський національний
університет внутрішніх справ, 2017; Харківський національний університет імені
В.Н. Каразіна, Харків, 2017.
У дисертації на методологічних засадах герменевтики й екзистенціалізму
здійснено концептуалізацію державно-правових поглядів митрополита Андрея
Шептицького в контексті європейської цивілізації та у взаємозв’язку з українською
національною духовною і правовою культурою та особливостями державотворення
кінця ХІХ – на початку ХХ ст. На основі вивчення досвіду митрополита
А. Шептицького в українському державотворенні в умовах міжцивілізаційного
зіткнення правових культур доведено, що удосконалення державно-правового
устрою України та стабільний розвиток суспільства можливий завдяки
однопорядковій державно-правової суб’єктності Сходу і Заходу України,
функціонування інститутів демократії та правових норм, сформованості
високоосвіченої моральної еліти, яка стала би прикладом жертовності і служіння
народові та ядром зміцнення громадянського суспільства.
Висока моральність посіла в свідомості митрополита А. Шептицького вагоме
місце, а в духовній, громадській і державницькій діяльності була її осердям. Мораль
у його діяннях і у свідомості фігурує в найрізноманітніших виявах, але завжди в
проукраїнському державотворчому вимірі і відзначалася християнськими
чеснотами. В цьому плані він як патріарх українського уніатського миру гідний
усякої поваги і пошани. В громадському житті, екуменічній і державницькій
діяльності А. Шептицький не виявляв ніякого відхилення від моральності в бік
політичної доцільності. У свідомості українських галичан він і нині постає
втіленням морального взірця, що не має ніякого докору. Він не політичний 3
революціонер, а більшою мірою у своєму світорозумінні виявляє себе як
реформатор у філософсько-правовому баченні майбутнього України.
Митрополит А. Шептицький сформулював назву свого теоретико-правового
заповіту українському народові «Як будувати Рідну Хату». Митрополит узяв слово
«хата» замість терміна «ідея», бо мав тверде переконання, що істинною втіхою
кожного українця є його хата, а щоб народ зрозумів спорідненість цієї хати із всім
своїм національним простором, замінив термін «національна» словом «рідна». При
цьому в тексті «Як будувати Рідну Хату» спостерігається прагнення підібрати дуже
ретельно такі слова, які б переформатували теоретико-правові категорії на зрозумілі
і доступні для пересічного українця конструкти. Він іменує історично сформовані
форми державного устрою (монархія, аристократія і демократія) і не нав’язує будь-
яку з них як майбутню модель, але акцентує увагу, що народ має сам визначитися на
основі новітньої науки соціології, завдяки методам якої можна вивчити думки
різних соціальних структур і запропонувати законодавцю для затвердження саме
такої форми державного устрою.
Упродовж свого життя, Андрей Шептицький був активним діючим духовним
провідником українського національно-визвольного руху, розробив та пропагував
державно-правові ідеї розбудови в майбутньому української національної держави,
яку він іменував Рідною Хатою. Український народ завдячує йому за його плідну і
багатогранну діяльність на ниві українського національного державотворення в
кінці ХІХ – першій половині ХХ ст. Його державно-правові погляди на майбутній
український державотворчий процес мають і нині неоціненне значення і
заслуговують на втілення в практику.
Серед усіх українських національних інституцій уніатська церква була
упродовж багатьох століть єдиним носієм української мови, народних традицій,
вірувань і релігійної обрядовості, що сприяло зрощенню духовенства і народу й не
давало підстав для їх взаємного відчуження на відміну від того, що було в
Наддніпрянській Україні, яка тоді перебувала у складі Росії. Російська православна
церква, ставши захисником монархії і співучасником ідеології самодержавства,
призвела до того, що між мирянами православної церкви та духовенством 4
утворилася взаємна недовіра і навіть ворожнеча, що виявилось у перші дні
Жовтневого перевороту, коли найбільш зневірені в християнській релігії люди
виявили свій бунтарський рух у погромах церков, монастирів та переслідуванні
священнослужителів. Подальша еволюція російського православного християнства
в повоєнні роки сприяла світоглядній денаціоналізації українства. Це призвело до
того, що значна частина українства відцуралася своїх національних духовних
обрядів, звичаїв і традицій та перейняла радянські свята і обряди. Денаціоналізація
українства найбільшою мірою декларована в пісні «Мой адрес не дом и не улица,
мой адрес Советский Союз». На противагу цьому, не зважаючи на утиски і
переслідування митрополита А. Шептицького та Української греко-католицької
церкви, значна частина її духовенства здійснювала свою духовну місію в
нелегальному статусі, чим зберегла українську національну ідентичність. Саме це
послужило активізації національно-визвольного руху в період перебудови та
утвердження української держави.
Ідея об’єднання східної і західної гілки християнства була у світогляді А.
Шептицького домінантною в екуменічній діяльності. Для її реалізації він здійснив
«дві нелегальні подорожі до Москви, Петербурга, Мінська та Києва, щоб налагодити
тісніші контакти з тією частиною духовенства РПЦ, яка була прихильною до
католицької церкви». Очевидно, що проведена дискусія дала можливість
представникам обох сторін налагодити не лише діалог, а й а й спільну справу.
Наслідок цього договору мав залишатися перед російською владою в «строгій
тайні», оскільки російська жандармерія у справі переслідування представників
української греко-католицької церкви і особисто митрополита А. Шептицького була
довершеною. Про це засвідчили події першої світової війни: коли російські війська
загарбали Львів, то першим ув’язненим був митрополит А. Шептицький особисто
генералом Брусіловим.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше
комплексно досліджено державно-правові погляди митрополита Андрея
Шептицького, уперше здійснено системний, комплексний аналіз державно-правових
поглядів митрополита А. Шептицького в ґенезі і реконструкції державно-правового
устрою національних держав періоду розпаду світових імперій та еволюції правової
культури європейської цивілізації до потреб регіональних, національних систем і
формування громадянського суспільства з його інституційною і нормативною
підсистемами.
Ключові слова: митрополит Андрей Шептицький, українське
державотворення, українська національна ідея, християнська церква, правова
культура, державно-правовий устрій.
Прокоп Н.М. Державно-правові погляди митрополита Андрея Шептицького.
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук (доктора
філософії) за спеціальністю 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія
політичних і правових учень» (081 – Право). – Харківський національний
університет внутрішніх справ, 2017; Харківський національний університет імені
В.Н. Каразіна, Харків, 2017.
У дисертації на методологічних засадах герменевтики й екзистенціалізму
здійснено концептуалізацію державно-правових поглядів митрополита Андрея
Шептицького в контексті європейської цивілізації та у взаємозв’язку з українською
національною духовною і правовою культурою та особливостями державотворення
кінця ХІХ – на початку ХХ ст. На основі вивчення досвіду митрополита
А. Шептицького в українському державотворенні в умовах міжцивілізаційного
зіткнення правових культур доведено, що удосконалення державно-правового
устрою України та стабільний розвиток суспільства можливий завдяки
однопорядковій державно-правової суб’єктності Сходу і Заходу України,
функціонування інститутів демократії та правових норм, сформованості
високоосвіченої моральної еліти, яка стала би прикладом жертовності і служіння
народові та ядром зміцнення громадянського суспільства.
Висока моральність посіла в свідомості митрополита А. Шептицького вагоме
місце, а в духовній, громадській і державницькій діяльності була її осердям. Мораль
у його діяннях і у свідомості фігурує в найрізноманітніших виявах, але завжди в
проукраїнському державотворчому вимірі і відзначалася християнськими
чеснотами. В цьому плані він як патріарх українського уніатського миру гідний
усякої поваги і пошани. В громадському житті, екуменічній і державницькій
діяльності А. Шептицький не виявляв ніякого відхилення від моральності в бік
політичної доцільності. У свідомості українських галичан він і нині постає
втіленням морального взірця, що не має ніякого докору. Він не політичний 3
революціонер, а більшою мірою у своєму світорозумінні виявляє себе як
реформатор у філософсько-правовому баченні майбутнього України.
Митрополит А. Шептицький сформулював назву свого теоретико-правового
заповіту українському народові «Як будувати Рідну Хату». Митрополит узяв слово
«хата» замість терміна «ідея», бо мав тверде переконання, що істинною втіхою
кожного українця є його хата, а щоб народ зрозумів спорідненість цієї хати із всім
своїм національним простором, замінив термін «національна» словом «рідна». При
цьому в тексті «Як будувати Рідну Хату» спостерігається прагнення підібрати дуже
ретельно такі слова, які б переформатували теоретико-правові категорії на зрозумілі
і доступні для пересічного українця конструкти. Він іменує історично сформовані
форми державного устрою (монархія, аристократія і демократія) і не нав’язує будь-
яку з них як майбутню модель, але акцентує увагу, що народ має сам визначитися на
основі новітньої науки соціології, завдяки методам якої можна вивчити думки
різних соціальних структур і запропонувати законодавцю для затвердження саме
такої форми державного устрою.
Упродовж свого життя, Андрей Шептицький був активним діючим духовним
провідником українського національно-визвольного руху, розробив та пропагував
державно-правові ідеї розбудови в майбутньому української національної держави,
яку він іменував Рідною Хатою. Український народ завдячує йому за його плідну і
багатогранну діяльність на ниві українського національного державотворення в
кінці ХІХ – першій половині ХХ ст. Його державно-правові погляди на майбутній
український державотворчий процес мають і нині неоціненне значення і
заслуговують на втілення в практику.
Серед усіх українських національних інституцій уніатська церква була
упродовж багатьох століть єдиним носієм української мови, народних традицій,
вірувань і релігійної обрядовості, що сприяло зрощенню духовенства і народу й не
давало підстав для їх взаємного відчуження на відміну від того, що було в
Наддніпрянській Україні, яка тоді перебувала у складі Росії. Російська православна
церква, ставши захисником монархії і співучасником ідеології самодержавства,
призвела до того, що між мирянами православної церкви та духовенством 4
утворилася взаємна недовіра і навіть ворожнеча, що виявилось у перші дні
Жовтневого перевороту, коли найбільш зневірені в християнській релігії люди
виявили свій бунтарський рух у погромах церков, монастирів та переслідуванні
священнослужителів. Подальша еволюція російського православного християнства
в повоєнні роки сприяла світоглядній денаціоналізації українства. Це призвело до
того, що значна частина українства відцуралася своїх національних духовних
обрядів, звичаїв і традицій та перейняла радянські свята і обряди. Денаціоналізація
українства найбільшою мірою декларована в пісні «Мой адрес не дом и не улица,
мой адрес Советский Союз». На противагу цьому, не зважаючи на утиски і
переслідування митрополита А. Шептицького та Української греко-католицької
церкви, значна частина її духовенства здійснювала свою духовну місію в
нелегальному статусі, чим зберегла українську національну ідентичність. Саме це
послужило активізації національно-визвольного руху в період перебудови та
утвердження української держави.
Ідея об’єднання східної і західної гілки християнства була у світогляді А.
Шептицького домінантною в екуменічній діяльності. Для її реалізації він здійснив
«дві нелегальні подорожі до Москви, Петербурга, Мінська та Києва, щоб налагодити
тісніші контакти з тією частиною духовенства РПЦ, яка була прихильною до
католицької церкви». Очевидно, що проведена дискусія дала можливість
представникам обох сторін налагодити не лише діалог, а й а й спільну справу.
Наслідок цього договору мав залишатися перед російською владою в «строгій
тайні», оскільки російська жандармерія у справі переслідування представників
української греко-католицької церкви і особисто митрополита А. Шептицького була
довершеною. Про це засвідчили події першої світової війни: коли російські війська
загарбали Львів, то першим ув’язненим був митрополит А. Шептицький особисто
генералом Брусіловим.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше
комплексно досліджено державно-правові погляди митрополита Андрея
Шептицького, уперше здійснено системний, комплексний аналіз державно-правових
поглядів митрополита А. Шептицького в ґенезі і реконструкції державно-правового
устрою національних держав періоду розпаду світових імперій та еволюції правової
культури європейської цивілізації до потреб регіональних, національних систем і
формування громадянського суспільства з його інституційною і нормативною
підсистемами.
Ключові слова: митрополит Андрей Шептицький, українське
державотворення, українська національна ідея, християнська церква, правова
культура, державно-правовий устрій.
Доступні формати:
PDFчитайте також:
В бібліотеці зібрані всі книги українською мовою в електронному (txt, rtf, doc, pdf, fb2, epub, mobi, djvu) та паперовому форматі. Книжку можна безкоштовно скачати клікнувши на необхідний Вам формат для iPad, iPhone, Android, Kindle, Kobo та інших читалок або купити паперовий варіант тексту з доставкою по Україні. Сайт бібліотеки оптимізований для роботи на телефонах, смартфонах(айфон, анроїд) і планшетах. Потрібну книгу Ви можете легко знайти за допомогою пошуку.