«Домашній протокол» 1717-1767 рр. генерального підскарбія Якова Марковича в контексті українського щоденникарства ХУІІІ ст.
Ольга Зінченко / історичнапраця
Опис:
Зінченко О. З. «Домашній протокол» 1717-1767 рр. генерального
підскарбія Якова Марковича в контексті українського щоденникарства
XVIII ст.» – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних
наук зі спеціальності 10.01.01 – українська література. – Інститут
літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, Київ, 2017.
Дисертація присвячена об’ємній, але з належною повнотою не вивченій
пам’ятці історико-мемуарної прози – «Домашньому протоколу» генерального
підскарбія Якова Марковича, який містить щоденні записи за 1717–1767 рр.
У дисертації окреслено аспекти щоденникарської спадщини, висвітлені в
працях зарубіжних та вітчизняних літературознавців, істориків, дослідників
побуту минулих віків. Основну увагу приділено діахронному розвиткові
(зародженню) цього жанру як у світовій так і в українській літературах. Хоча
витоки жанру і губляться в античності, але саме у XVIIІ ст., не без упливу
ренесансних віянь, щоденник набуває поширення як самостійний жанр,
позначений особливою увагою до всебічного розкриття людської особистості,
утвердженням її суспільної ваги. Ці процеси прискорили розвиток
щоденникового жанру і в українській літературі, зародження та формування в
ній авторського начала, яке в цей час починало окреслюватися, адже досі в
українській бароковій прозі панувало переважно не приватне, а духовне та
історичне начала.
Розгляд відомих українських щоденників XVII–XVIII ст. (Федора
Євлашевського, Афанасія Филиповича, Петра Могили, Томи-Костянтина
Дусяцького-Рудомина, Пилипа Орлика, Димитрія Ростовського, Йоасафа
Горленка, Іллі Турчиновського, Миколи Ханенка та ін.), дозволив
константувати, що «Домашній протокол» Якова Марковича позначений
особливою манерою оповіді, винайденою автором для опису подій, побуту,
домашніх клопотів, спілкування з сучасниками тощо. Помічена залежність 3
особливої манери оповіді щоденникаря як від специфіки його діяльності, так і
від атмосфери, що панувала в Російській імперії, беручи до уваги той факт, що
Яків Маркович був зятем опального гетьмана Павла Полуботка, в’язня
Петропавлівської фортеці.
Розвинуто думку дослідників щоденникарства, які вважають щоденники,
до яких належить і «Домашній протокол» Я. Марковича, людськими
документами конкретної епохи, фактаж, яких дозволяє відтворити детальнішу
картину певних часів, народних звичаїв, людських характерів, що є вагомим
внеском у дослідження історії літератури загалом і літературних жанрів
зокрема.
У дисертації зосереджено увагу на описах повсякденності в
«Домашньому протоколі» – побуту родини, козацької старшини,
інтелектуального середовища XVIII ст., «іншої» повсякденності, пов’язаної з
військовими походами в Дагестан та Азербайджан, повсякденності, яка до
XVIII ст. перебувала за межами літературного осмислення, адже в ті часи ще
не прийнято було писати про особисте, а щоденник – це розповідь про себе,
спрямована і на внутрішній світ, і на світ зовнішній. Простежено намагання
Я. Марковича зафіксувати зовнішні вияви свого життя, залишаючи свою
особистість у тіні, через що ці записи позбавлені емоцій, в них не прочитується
ставлення їхнього автора до тієї чи іншої події, що й стає характерною
особливістю його манери.
Повсякденне життя генерального підскарбія та його оточення постає в
«Домашньому протоколі» у всіх його проявах, що дає змогу розкрити
справжнє єство особистості автора, оцінити його переконання, моральні та
етичні погляди. Контакти автора «Домашнього протоколу» із зовнішнім
світом, його повсякденні взаємини з родичами, суспільними та освітніми
діячами окреслюють життя української еліти XVIII ст., її державницькі та
культурні поривання. Особливий інтерес становлять записи в «Домашньому
протоколі», присвячені читацьким інтересам генерального підскарбія, його 4
літературним нахилам, сформованим у роки навчання в Києво-Могилянській
академії, зразки оригінальної та перекладацької діяльності діариста.
Дослідження повсякденності в щоденнику Я. Марковича дало підстави
зробити висновок, що його автор зосереджується на звичних для людини
XVIII ст. подіях. Цілісність і сталість сприйняття цією людиною життя
свідчать про відсутність намірів прикрасити його. Де б він не був – у своєму
маєтку, у Москві чи Санкт-Петербурзі, у Сулацькому та Дербентському
походах проти татар – його записи позначені стриманістю та обережністю – і
в ставленні до політики, і в оцінках певних подій та осіб – перевага надається
лише фактам.
Виділено такі рівні поетики повсякденності: суспільний (публічний
діалог автора із зовнішнім світом, повсякденна взаємодія з людьми),
особистісно-культурний, побутовий і такий, що виходить за межі простору
повсякденності.
У дисертації проаналізовано наративні особливості щоденникового
тексту Я. Марковича, в якому життя фіксується в миттєвостях, часто
незначних, але таких, що творять цілісне полотно про події, які відбувалися в
Україні в І пол. XVIII ст. Окреслено специфіку такої розповіді, особливості
подачі інформації про себе і своє життя, здійснюваної явним (експліцитним)
наратором. Усі історичні деталі Я. Маркович у «Домашньому протоколі»
відтворює достовірно, з фактографічною точністю. Лаконічність та
інтровертність оповіді пояснюється намаганням щоденникаря приховувати
самостійне осмислення та оцінку подій, описаних у пам’ятці, уникати
відвертих авторських акцентів.
Ця прикметна особливість подачі діаристом інформації про себе
притаманна явному (експліцитному) нараторові, який веде розповідь від свого
імені (дієгезис) та є учасником подій, про які йдеться, слідуючи у текстовому
наративі щоденника за ситуаціями і подіями у часі (апостеріорна нарація). 5
Подієва наповненість «Домашнього протоколу» Я. Марковича
починається з коротких записів – інформативних повідомлень про важливі
події. Щоденнику Я. Марковича притаманна епізодична фабула, при якій
епізоди не мають між собою зв’язків і водночас вони оповідають про
неодноразово повторювані події та явища, що вказує на інтерактивний
наратив.
В аналізованому щоденниковому творі найпоширеніші мотиви,
зумовлені різнобічною діяльністю автора – від господарської до
державницької: тут ідеться про перебіг історичних подій, свідком яких був сам
автор щоденникового наративу; про зміни погоди, що був досить вагомим для
наратора як господаря; про події, зумовлені історичними та політичними
чинниками (тезоіменитство цариці тощо).
У дисертації закцентовано увагу на перекладах та оригінальних
поетичних творах, здійснених Я. Марковичем. Проаналізовано, зокрема,
переклад пісні Якопоне да Тоді «Про марноту світу» та власний вірш
Я. Марковича «Об оправданіи нашем перед Богом». Схильність до
віршотворення, яка була прищеплена Я. Марковичу під час навчання у Києво-
Могилянській академії, і те, що в перекладних та власних поетичних творах
Я. Маркович надає значення не лише матеріальним благам, описаним
детально у «Домашньому протоколі», а й роздумує про духовність, про
швидкоплинність та марноту життя, про тлінність матеріальних цінностей.
Філософським підґрунтям поетичних творів Я. Марковича є глибока
богословська обізнаність, віра та надія на Бога.
Окремі розділи дисертації «Домашній протокол» 1717-1767 рр.
генерального підскарбія Якова Марковича в контексті українського
щоденникарства XVIII ст.» присвячені мовним особливостям пам’ятки, а
також порівнянню рукописного та друкованого текстів діаріуша. Зазначено,
що у XVIII ст. церковнослов’янська мова помітно втрачала свій ареал
побутування, стара українська літературна мова («проста мова») також 6
виходила з ужитку. Тексти Я. Марковича важко пов’язати з якоюсь однією
літературно-мовною системою. Бачимо тут, з одного боку, потік русизмів, з
іншого – рясне відображення українського народно-розмовного мовлення.
Я. Маркович не орієнтується стало на жодну мовну норму, а пише так, як
думає. Варто пригадати мовну практику вихованця Києво-Могилянської
академії, філософа та письменника XVIII ст. Г. Сковороди, який у своїх
поетичних творах, особливо у пейзажних віршах та в піснях сатирично-
критичного спрямування, незрідка орієнтувався на зразки народної творчості,
широко використовуючи народну лексику і фразеологію, проте не уникав і
традиційної книжної мови («слов’яноруської»), що була сумішшю
українських та церковнослов’янських елементів, не гребував і русизмами. У
перекладах та віршах Яків Маркович дотримується старої могилянської
традиції, а в мові щоденника допускає русизми. Можемо стверджувати, що
жива українська мова була актуальною для автора «Домашнього протоколу»,
памʼятка щедро відображає практику українського народнорозмовного
мовлення, однак із погляду мовної типології текст Якова Марковича є
складний та неоднорідний.
Переглянуто та охарактеризовано також рукописні копії «Домашнього
протоколу» Я. Марковича, що зберігаються в Інституті рукопису НБУ
ім. В. І. Вернадського, а також здійснено порівняльний аналіз рукописного
тексту із версіями, опублікованими О. Марковичем, О. Лазаревським та
В. Модзалевським, проаналізовано текст записів, здійснених автором після
1740 р., які свого часу не були видані та містять цінні відомості про
Я. Марковича, що суттєво доповнюють окремі сторінки його життя.
Отже, щоденні нотатки Я. Марковича, ведені автором упродовж 50-ти
років, не втратили цінності, бо вимальовують виразний історичний,
культурний та духовний контексти епохи XVIII ст., показують зріз
тогочасного суспільства та «портрет» діариста.
Наукова новизна одержаних результатів: 7
– вперше в українському літературознавстві розглянуті сюжетні модулі
«Домашнього протоколу» Якова Марковича;
– охарактеризовано та виділено рівні повсякденності в «Домашньому
протоколі» Якова Марковича;
– здійснено дослідження жанру щоденника, описано його наративні
особливості;
– окреслено внесок автора щоденника в розвиток історично-мемуарної
прози І пол. XVIII ст.
Практичне значення дисертації: її результати можуть бути використані
при вивченні історико-мемуарної прози доби Бароко, зокрема жанру
діаріуша, при розробці спецкурсів з історії української літератури, під час
написання курсових та дипломних робіт.
Ключові слова: щоденник, діаріуш, історико-мемуарна проза, Яків
Маркович, автор, наратор, наратив, повсякденність, рукопис, публікація.
Зінченко О. З. «Домашній протокол» 1717-1767 рр. генерального
підскарбія Якова Марковича в контексті українського щоденникарства
XVIII ст.» – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних
наук зі спеціальності 10.01.01 – українська література. – Інститут
літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, Київ, 2017.
Дисертація присвячена об’ємній, але з належною повнотою не вивченій
пам’ятці історико-мемуарної прози – «Домашньому протоколу» генерального
підскарбія Якова Марковича, який містить щоденні записи за 1717–1767 рр.
У дисертації окреслено аспекти щоденникарської спадщини, висвітлені в
працях зарубіжних та вітчизняних літературознавців, істориків, дослідників
побуту минулих віків. Основну увагу приділено діахронному розвиткові
(зародженню) цього жанру як у світовій так і в українській літературах. Хоча
витоки жанру і губляться в античності, але саме у XVIIІ ст., не без упливу
ренесансних віянь, щоденник набуває поширення як самостійний жанр,
позначений особливою увагою до всебічного розкриття людської особистості,
утвердженням її суспільної ваги. Ці процеси прискорили розвиток
щоденникового жанру і в українській літературі, зародження та формування в
ній авторського начала, яке в цей час починало окреслюватися, адже досі в
українській бароковій прозі панувало переважно не приватне, а духовне та
історичне начала.
Розгляд відомих українських щоденників XVII–XVIII ст. (Федора
Євлашевського, Афанасія Филиповича, Петра Могили, Томи-Костянтина
Дусяцького-Рудомина, Пилипа Орлика, Димитрія Ростовського, Йоасафа
Горленка, Іллі Турчиновського, Миколи Ханенка та ін.), дозволив
константувати, що «Домашній протокол» Якова Марковича позначений
особливою манерою оповіді, винайденою автором для опису подій, побуту,
домашніх клопотів, спілкування з сучасниками тощо. Помічена залежність 3
особливої манери оповіді щоденникаря як від специфіки його діяльності, так і
від атмосфери, що панувала в Російській імперії, беручи до уваги той факт, що
Яків Маркович був зятем опального гетьмана Павла Полуботка, в’язня
Петропавлівської фортеці.
Розвинуто думку дослідників щоденникарства, які вважають щоденники,
до яких належить і «Домашній протокол» Я. Марковича, людськими
документами конкретної епохи, фактаж, яких дозволяє відтворити детальнішу
картину певних часів, народних звичаїв, людських характерів, що є вагомим
внеском у дослідження історії літератури загалом і літературних жанрів
зокрема.
У дисертації зосереджено увагу на описах повсякденності в
«Домашньому протоколі» – побуту родини, козацької старшини,
інтелектуального середовища XVIII ст., «іншої» повсякденності, пов’язаної з
військовими походами в Дагестан та Азербайджан, повсякденності, яка до
XVIII ст. перебувала за межами літературного осмислення, адже в ті часи ще
не прийнято було писати про особисте, а щоденник – це розповідь про себе,
спрямована і на внутрішній світ, і на світ зовнішній. Простежено намагання
Я. Марковича зафіксувати зовнішні вияви свого життя, залишаючи свою
особистість у тіні, через що ці записи позбавлені емоцій, в них не прочитується
ставлення їхнього автора до тієї чи іншої події, що й стає характерною
особливістю його манери.
Повсякденне життя генерального підскарбія та його оточення постає в
«Домашньому протоколі» у всіх його проявах, що дає змогу розкрити
справжнє єство особистості автора, оцінити його переконання, моральні та
етичні погляди. Контакти автора «Домашнього протоколу» із зовнішнім
світом, його повсякденні взаємини з родичами, суспільними та освітніми
діячами окреслюють життя української еліти XVIII ст., її державницькі та
культурні поривання. Особливий інтерес становлять записи в «Домашньому
протоколі», присвячені читацьким інтересам генерального підскарбія, його 4
літературним нахилам, сформованим у роки навчання в Києво-Могилянській
академії, зразки оригінальної та перекладацької діяльності діариста.
Дослідження повсякденності в щоденнику Я. Марковича дало підстави
зробити висновок, що його автор зосереджується на звичних для людини
XVIII ст. подіях. Цілісність і сталість сприйняття цією людиною життя
свідчать про відсутність намірів прикрасити його. Де б він не був – у своєму
маєтку, у Москві чи Санкт-Петербурзі, у Сулацькому та Дербентському
походах проти татар – його записи позначені стриманістю та обережністю – і
в ставленні до політики, і в оцінках певних подій та осіб – перевага надається
лише фактам.
Виділено такі рівні поетики повсякденності: суспільний (публічний
діалог автора із зовнішнім світом, повсякденна взаємодія з людьми),
особистісно-культурний, побутовий і такий, що виходить за межі простору
повсякденності.
У дисертації проаналізовано наративні особливості щоденникового
тексту Я. Марковича, в якому життя фіксується в миттєвостях, часто
незначних, але таких, що творять цілісне полотно про події, які відбувалися в
Україні в І пол. XVIII ст. Окреслено специфіку такої розповіді, особливості
подачі інформації про себе і своє життя, здійснюваної явним (експліцитним)
наратором. Усі історичні деталі Я. Маркович у «Домашньому протоколі»
відтворює достовірно, з фактографічною точністю. Лаконічність та
інтровертність оповіді пояснюється намаганням щоденникаря приховувати
самостійне осмислення та оцінку подій, описаних у пам’ятці, уникати
відвертих авторських акцентів.
Ця прикметна особливість подачі діаристом інформації про себе
притаманна явному (експліцитному) нараторові, який веде розповідь від свого
імені (дієгезис) та є учасником подій, про які йдеться, слідуючи у текстовому
наративі щоденника за ситуаціями і подіями у часі (апостеріорна нарація). 5
Подієва наповненість «Домашнього протоколу» Я. Марковича
починається з коротких записів – інформативних повідомлень про важливі
події. Щоденнику Я. Марковича притаманна епізодична фабула, при якій
епізоди не мають між собою зв’язків і водночас вони оповідають про
неодноразово повторювані події та явища, що вказує на інтерактивний
наратив.
В аналізованому щоденниковому творі найпоширеніші мотиви,
зумовлені різнобічною діяльністю автора – від господарської до
державницької: тут ідеться про перебіг історичних подій, свідком яких був сам
автор щоденникового наративу; про зміни погоди, що був досить вагомим для
наратора як господаря; про події, зумовлені історичними та політичними
чинниками (тезоіменитство цариці тощо).
У дисертації закцентовано увагу на перекладах та оригінальних
поетичних творах, здійснених Я. Марковичем. Проаналізовано, зокрема,
переклад пісні Якопоне да Тоді «Про марноту світу» та власний вірш
Я. Марковича «Об оправданіи нашем перед Богом». Схильність до
віршотворення, яка була прищеплена Я. Марковичу під час навчання у Києво-
Могилянській академії, і те, що в перекладних та власних поетичних творах
Я. Маркович надає значення не лише матеріальним благам, описаним
детально у «Домашньому протоколі», а й роздумує про духовність, про
швидкоплинність та марноту життя, про тлінність матеріальних цінностей.
Філософським підґрунтям поетичних творів Я. Марковича є глибока
богословська обізнаність, віра та надія на Бога.
Окремі розділи дисертації «Домашній протокол» 1717-1767 рр.
генерального підскарбія Якова Марковича в контексті українського
щоденникарства XVIII ст.» присвячені мовним особливостям пам’ятки, а
також порівнянню рукописного та друкованого текстів діаріуша. Зазначено,
що у XVIII ст. церковнослов’янська мова помітно втрачала свій ареал
побутування, стара українська літературна мова («проста мова») також 6
виходила з ужитку. Тексти Я. Марковича важко пов’язати з якоюсь однією
літературно-мовною системою. Бачимо тут, з одного боку, потік русизмів, з
іншого – рясне відображення українського народно-розмовного мовлення.
Я. Маркович не орієнтується стало на жодну мовну норму, а пише так, як
думає. Варто пригадати мовну практику вихованця Києво-Могилянської
академії, філософа та письменника XVIII ст. Г. Сковороди, який у своїх
поетичних творах, особливо у пейзажних віршах та в піснях сатирично-
критичного спрямування, незрідка орієнтувався на зразки народної творчості,
широко використовуючи народну лексику і фразеологію, проте не уникав і
традиційної книжної мови («слов’яноруської»), що була сумішшю
українських та церковнослов’янських елементів, не гребував і русизмами. У
перекладах та віршах Яків Маркович дотримується старої могилянської
традиції, а в мові щоденника допускає русизми. Можемо стверджувати, що
жива українська мова була актуальною для автора «Домашнього протоколу»,
памʼятка щедро відображає практику українського народнорозмовного
мовлення, однак із погляду мовної типології текст Якова Марковича є
складний та неоднорідний.
Переглянуто та охарактеризовано також рукописні копії «Домашнього
протоколу» Я. Марковича, що зберігаються в Інституті рукопису НБУ
ім. В. І. Вернадського, а також здійснено порівняльний аналіз рукописного
тексту із версіями, опублікованими О. Марковичем, О. Лазаревським та
В. Модзалевським, проаналізовано текст записів, здійснених автором після
1740 р., які свого часу не були видані та містять цінні відомості про
Я. Марковича, що суттєво доповнюють окремі сторінки його життя.
Отже, щоденні нотатки Я. Марковича, ведені автором упродовж 50-ти
років, не втратили цінності, бо вимальовують виразний історичний,
культурний та духовний контексти епохи XVIII ст., показують зріз
тогочасного суспільства та «портрет» діариста.
Наукова новизна одержаних результатів: 7
– вперше в українському літературознавстві розглянуті сюжетні модулі
«Домашнього протоколу» Якова Марковича;
– охарактеризовано та виділено рівні повсякденності в «Домашньому
протоколі» Якова Марковича;
– здійснено дослідження жанру щоденника, описано його наративні
особливості;
– окреслено внесок автора щоденника в розвиток історично-мемуарної
прози І пол. XVIII ст.
Практичне значення дисертації: її результати можуть бути використані
при вивченні історико-мемуарної прози доби Бароко, зокрема жанру
діаріуша, при розробці спецкурсів з історії української літератури, під час
написання курсових та дипломних робіт.
Ключові слова: щоденник, діаріуш, історико-мемуарна проза, Яків
Маркович, автор, наратор, наратив, повсякденність, рукопис, публікація.
Доступні формати:
PDFчитайте також:
В бібліотеці зібрані всі книги українською мовою в електронному (txt, rtf, doc, pdf, fb2, epub, mobi, djvu) та паперовому форматі. Книжку можна безкоштовно скачати клікнувши на необхідний Вам формат для iPad, iPhone, Android, Kindle, Kobo та інших читалок або купити паперовий варіант тексту з доставкою по Україні. Сайт бібліотеки оптимізований для роботи на телефонах, смартфонах(айфон, анроїд) і планшетах. Потрібну книгу Ви можете легко знайти за допомогою пошуку.