Знайди книгу!

Опис:
Турчин Т. Р. Джерела до вивчення історії примусової праці та репатріації українців Станіславщини (1941–1953 рр.). – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук (доктора філософії) за спеціальністю 07.00.06 «Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни». – Державний вищий навчальний заклад «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника»
Комплексне та всебічне вивчення опублікованих, архівних та періодичних джерел дало змогу дослідити особливості функціонування системи примусової праці в дистрикті «Галичина». Архівні документи законодавчих та виконавчих структур окремих адміністративних одиниць поділеної Станіславської області (очільників німецької адміністрації, органів місцевого управління, біржі праці, місцевої преси) допомагають охарактеризувати масштаби трудової мобілізації населення регіону. Важливими джерелами у визначенні умов праці та побуту українців в Німеччині є спогади та автобіографії примусових робітників, які також проливають світло на процес репатріації радянських громадян на Батьківщину. Визначено ступінь наукової розробки досліджуваної проблеми радянськими, українськими, діаспорними та зарубіжними вченими. Проблема залучення до примусової праці жителів окупованих територій не отримала належної наукової інтерпретації в працях радянських вчених. Несумісність факту «праці на ворога» з офіційною ідеологією сталінської концепції історії Великої Вітчизняної війни, відсутність доступу до архівних документів та жорстка цензура з боку радянської влади спричинило її фрагментарне висвітлення.
Зазвичай у дослідженнях радянських вчених проблемі трудової мобілізації населення СРСР до Німеччини надавалося мало уваги. Вивчення даної тематики велось у рамках дослідження проблем економічної експансії Третього райху на окупованих територіях СРСР та боротьби радянського народу проти фашистських загарбників. Особливості примусової праці українців з Станіславщини не розглядалися у жодному з історичних досліджень, а існуючі факти добровільного виїзду українців до Німеччини замовчувалися.
Зі здобуттям Україною незалежності відбулося те, чого найбільше боялася радянська система, – оприлюднення таємних архівних документів та об’єктивних спогадів колишніх остарбайтерів. В українських громадських та наукових колах поступово зростало зацікавлення до трудових депортацій в роки Другої світової війни. Здобутки українських істориків діаспори містять чимало інформації стосовно нацистської окупації українських територій, політики «нового порядку», соціально-економічного становища населення під час Другої світової війни. Більшість з них написані на основі документальних свідчень сучасників подій та матеріалах іноземних архівів. Слід зазначити, що основна увага дослідників зосереджена на вивченні проблеми ОУН-УПА, діяльності Українського Центрального Комітету та ін.
Аналітичне та синтетичне опрацювання створеної репрезентативної джерельної бази сприяло комплексному осягненню всієї повноти й динаміки протікання міграційних процесів на основі використання принципу об’єктивності. Принцип історизму, який передбачає конкретний аналіз ситуації, став основою вивчення депортаційних процесів на Станіславщині, які в сукупності визначають специфіку соціально-економічного розвитку у краї в означені хронологічні межі, їх висвітлення на загальноісторичному фоні та в історичному контексті їх розвитку, зв’язку з іншими процесами та явищами. З використанням методів джерелознавчої евристики виявлено близько сотні неактуалізованих документів, здійснено класифікацію виявлених джерел, встановлено їхнє походження, авторство, достовірність, ступінь їх збереження, розкрито інформаційні можливості джерел та проведено нове прочитання уже відомих. Проаналізовано документи органів німецької окупаційної влади, матеріали української легальної преси періоду окупації Станіславщини. Досліджено кореспонденцію між представниками адміністративного апарату дистрикту «Галичина» стосовно залучення «добровольців» для праці в Райху У звітах, розпорядженнях, повідомленнях біржі праці до бургомістрів та війтів збірних громад окреслені першочергові завдання вербувальних установ, подані списки претендентів, вказані дати реєстрації та виїзду працівників до Німеччини. З’ясовано, що унікальним історичним джерелом є як опубліковані, так і зібрані автором усні історичні свідчення примусових робітників. Їх використання дозволяє не тільки реконструювати загальну картину використання примусової праці іноземців у Третьому райху, а й сприяє максимально достовірному відображенню життя окремої людини.
У вербуванні, як свідчать джерела, використовувалась й традиція трудової еміграції галичан до Західної Європи. Однак, матеріали, які характеризують ці процеси, збереглися не повністю, не завжди є достовірними, що істотно ускладнює об’єктивний і неупереджений аналіз характеру депортації. Насамперед це стосується відомих за різними джерелами фактів добровільного виїзду на роботу до Німеччини, які замовчувались радянською історіографією, неоднозначно трактуються й сьогодні.
Розкрито відображену в джерелах організацію та специфіку вербувальної кампанії, що базувалася на використанні різноманітних агітаційно-пропагандистських методів. Визначено високу інформаційну цінність спогадів примусових працівників, що дозволило детальніше проаналізувати особливості умов праці та побуту українців з дистрикту «Галичина» в Німеччині. Досліджено основні відмінності у соціально-правовому статусі галичан та працівників з інших окупованих територій СРСР.
На основі аналізу документів радянського походження з’ясовано основні етапи репатріаційної кампанії, організованої СРСР. Особливу увагу зосереджено на процесі повернення примусових робітників до Станіславської області. Розглянуто основні групи документів з фільтраційних справ репатріантів, які містять як узагальнюючу інформацію про особливості використання робочої сили, так і конкретні факти з життя примусових працівників, вивезених до Третього райху. З’ясовано, що фільтраційні справи складаються з ряду надзвичайно інформативних та цінних документів німецького та радянського походження, які висвітлюють процеси вербування, перебування та репатріації населення Станіславської області. Увагу закцентовано на можливості за матеріалами справ відстежити долі окремих людей, які стали жертвами нацистського та сталінського тоталітарних режимів. Обґрунтовано шляхи підвищення рівня інформативної віддачі джерел з проблеми дослідження.
Проаналізовано організаційні та статистично-звітні документи періоду репатріації радянських громадян. Серед них найбільш інформаційно значущими є документи офіційного, особового та масового характеру. До офіційних джерел належить кореспонденція репатріаційного відділу при РНК (пізніше – Рада Міністрів) УРСР та обласного відділу у справах репатріації. Механізм практичної реалізації заходів із репатріації розкрито у листуванні Станіславського відділу у справах репатріації з районними виконавчими комітетами рад депутатів трудящих. Збереглися численні документи і матеріали цього відділу у формі відомостей, звітів, звітних доповідей, списків, запитальників. Найбільш цінними є дані щодо кількості відправлених в Німеччину та прибулих в область осіб, які створювались на основі зведених актів районних комісій, постійно уточнювалися та надсилалися Станіславським репатріаційним відділом. У сукупності з документами з інших областей вони дозволяють узагальнити особливості репатріаційного процесу у загальноукраїнському масштабі загалом.
Ключові слова: Друга світова війна, дистрикт «Галичина», джерелознавча евристика, джерелознавча критика, остарбайтери, Станіславщина, примусова праця, репатріація