Знайди книгу!

Опис:
Поліщук А. С. Гуманітарна сфера областей України в умовах кризи
радянської системи: основні процеси, досягнення і невирішені проблеми
(1965-й – 1985-ті рр.) (на матеріалах Вінниччини і Хмельниччини). –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 07.00.01 – Історія України (032 Історія та
археологія). – Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла
Коцюбинського. – Вінниця, 2017. Кам’янець-Подільський національний
університет імені Івана Огієнка. – Кам’янець-Подільський, 2017.
Дисертація присвячена комплексному дослідженню основних процесів,
досягнень та невирішених питань гуманітарної сфери Вінницької і
Хмельницької областей у 1965 – 1985-х рр. У результаті розв’язання
поставлених в роботі завдань вивчено комплекс регіональних питань
гуманітарної сфери, а саме, освіти, культури та охорони здоров’я, у порівнянні
із загальноукраїнськими показниками.
У дисертації проаналізовано стан наукової розробки теми, її джерельну
базу та визначено методологію дослідження. З’ясовано, що у радянський період
автори торкалися даної теми і зазначених напрямів соціальної політики на
Поділлі, але в контексті досягнень радянської влади в розбудові народного
господарства і виконання рішень партійного керівництва. Переважна більшість
досліджень радянського періоду – це невеликі статті або розділи книг,
присвячені досягненням, інколи проблемам соціального розвитку областей
Поділля. Здебільшого вони ідеологічно заангажовані, адже дослідники
висвітлювали розвиток соціальної політики з позицій правлячої
Комуністичної партії. У період незалежності України з’явилося достатньо
ґрунтовних досліджень з історії подільського краю, але вони присвячені
окремим напрямам соціальної політики, зокрема охороні здоров’я, вищій
освіті, культурі, здебільшого по окремим областям. Втім, на сьогодні не 3
підготовлено праці, в якій одночасно висвітлювалися б три пріоритетні
складові гуманітарної сфери у зазначені роки в регіоні.
Джерельна база дисертації представлена широким спектром документів і
матеріалів Центрального державного архіву громадських об’єднань України,
Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України,
Державного архіву Вінницької області, Державного архіву Хмельницької
області. Серед архівних джерел, які були залучені для дослідження, значну
частину складають документи архівних фондів радянських, партійних, зокрема
центральних республіканських, обласних і районних (місцевих) органів влади,
що вперше вводяться до наукового обігу. Залучені опубліковані матеріали
включають у себе законодавчу базу, статистичні данні, хронологічно-
фактологічні й тематичні довідники, покажчики, періодичну пресу, данні з
офіційних сайтів сучасних установ гуманітарної сфери. Завдяки широкій
джерельній базі вдалося охопити різні аспекти проблеми, з’ясувати особливості
соціальної політики радянського керівництва на Поділлі у другій половині
1960-х – першій половині 1980-х рр.
Методологічний інструментарій включає в себе загальнонаукові,
спеціальні історичні та інтегровані (міждисциплінарні) методи. Ідентифікація
подій тогочасної реальності базується на принципах історизму,
об’єктивності, науковості в контексті системного та комплексного підходів.
На основі зазначених принципів і підходів, а також методів пізнання
дійсності було проаналізовано основні показники соціальної політики
радянської держави в сфері освіти, культури і охорони здоров’я на Поділлі.
У дисертації охарактеризовано особливості, механізми та результати
державної політики у сфері дошкільної та середньої шкільної освіти в
регіоні. Згідно цього зазначено, що упродовж 1965 – 1985 рр. тут високими
темпами зростала кількість дошкільних навчальних закладів (д.н.з.) і дітей,
які їх відвідували. Так, на Вінниччині чисельність д.н.з. зросла в 3,8, а дітей в
них у 3,9 рази. На Хмельниччині чисельність д.н.з. збільшилося в 2,3 рази, а
дітей у них майже в 2,7 рази. Проте плани відкриття нових д.н.з. не 4
виконувалися, насамперед, у селах, унаслідок цього упродовж усього періоду
не всі діти регіону мали можливість відвідувати дошкільні навчальні заклади.
Зустрічалися села регіону в яких ясла-садки були розміщені в непридатних
приміщеннях, без елементарних умов для утримання дітей.
Простежено розвиток мережі шкільних закладів регіону, з’ясовано їх
матеріально-технічну базу та забезпечення кадрами. Підкреслено, що
найбільша кількість шкіл у Вінницькій і Хмельницькій областях
спостерігалася на початку 1960-х рр., як і загалом по Україні. Хоча найвищі
темпи їх будівництва припадали на другу половину 1960-х – початок 1970-х
рр., що було зумовлено певними досягненнями косигінської економічної
реформи в роки VІІІ п’ятирічки. Оскільки нові школи поглинали кілька
старих, загальні темпи зростання їх кількості не спостерігалися.
На відміну від загальноукраїнської тенденції, у другій половині 1960-х
на Вінниччині і Хмельниччині не відбувалося й зростання чисельності учнів,
у подальші роки їх кількість зменшується. Це пояснюється процесами
міграції, урбанізації та зменшенням народжуваності.
Висвітлено основні тенденції розвитку вищої та середньої спеціальної
освіти на Поділлі, з’ясовано, що за кількістю студентів ВНЗ Вінниччина й
Хмельниччина мали найкращі показники з-поміж аграрно-індустріальних
областей України. Темпи зростання чисельності студентського контингенту у
досліджуваний період в обох областях були значно вищими, ніж середні по
Україні. Їх пік на Вінниччині припав на 1970–1975 рр., а на Хмельниччині – на
1965–1970 рр. Цьому сприяло відкриття у ті роки нових ВНЗ, факультетів і
спеціальностей. У 1980–1985 рр. зростання кількості студентів ВНЗ Поділля
призупинилося внаслідок зменшення народжуваності і депопуляції населення.
З’ясовано становище щодо забезпечення населення регіону закладами
культури, охарактеризовано кадровий потенціал та специфіку роботи
працівників культури. Виявлено, що загальноукраїнська тенденція
характеризувалася зменшенням кількості клубних закладів по республіці до
початку 1970-х рр., незначним їх зростанням упродовж 70-років і черговим 5
зменшенням у першій половині 1980-х рр., і на Вінниччині упродовж 1965–
1985 рр., а на Хмельниччині до початку 1980-х рр. кількість клубних установ
постійно зростала невисокими темпами. На початку 70-х років ХХ ст. за їх
кількістю Вінницька область посідала одне з перших місць у республіці.
Діяльність працівників культури носила ідеологічний характер,
спрямований на формування у громадян соціалістичного світогляду та
денаціоналізацію суспільної свідомості. Вона була підпорядкована
пропагандистським кампаніям і акціям КПРС. Частина культпрацівників
була в культурі випадковими людьми, але справжніми «ідеологічними
бійцями партії».
Досліджено процес залучення населення Поділля до художньої
самодіяльності й театрального мистецтва. З’ясовано, що незважаючи на
заідеологізованість культурної сфери в радянській Україні періоду 1965–1985
рр., підготовку в культосвітніх навчальних закладах насамперед ідеологічних
працівників, переважна їх частина, ставши фахівцями, зберігала тісний
зв’язок із традиціями і культурою свого народу. Завдяки цьому на Поділлі не
тільки зберігалися традиційні народні свята, а й організовувалися та в
подальшому ставали традиційними нові міські, районні, обласні і
республіканські фестивалі самодіяльного мистецтва, зокрема, «Подільські
візерунки» і «Зорі над Бугом». Це сприяло залученню частини населення до
художньої самодіяльності, створенню в регіоні чималої кількості
самодіяльних колективів, десятки з яких отримали звання народних.
Жителі Поділля, за винятком міст Вінниці і Хмельницького, мали
обмежені можливості щодо відвідування професійних театрів. Регіон за
кількістю професійних театрів значно відставав від середніх показників по
Україні, проте на Поділлі створювалися аматорські театральні колективи,
деякі з них отримали звання народних.
З’ясовано масштаби розбудови мережі кінотеатрів, театрів, музеїв і
бібліотек у містах і селах, відзначено особливості їх відвідування сільським і
міським населенням. Відзначено, що упродовж 1965–1985 рр. у двох 6
областях Поділля масово зростала кількість недержавних музеїв, відкритих
на громадських засадах, за підтримки колгоспів, підприємств і навчальних
закладів. Найвідоміші з них, зокрема ті, що присвячені визначним діячам
регіону, продовжують діяти й нині. У піднесенні культурно-освітнього і
професійного рівня трудящих важливу роль відігравали бібліотеки, які
надавали допомогу в розвиткові освіти, ліквідації неписьменності та
малограмотності населення, підготовці кадрів спеціалістів народного
господарства. В середині 1960-х рр. кількість клубних закладів на Поділлі, як
і в Україні загалом, скоротилася порівняно з початком 1960-х рр. Серед цих
закладів культури кількісно переважали сільські клуби, що становили до 90%
усіх клубних установ. До початку 1980-х рр. спостерігалося незначне
зростання, а потім – знову падіння їх кількості у регіоні. Що ж стосується їх
загальної кількості в усій Україні, то вона, на відміну від Поділля, постійно
зменшувалася упродовж усього досліджуваного періоду.
Висвітлено особливості реорганізації системи охорони здоров’я на
Поділлі. З’ясовано, що цей процес через нестачу державних коштів виявив
недоліки як в організації медичної допомоги, так і в профілактиці. Зокрема,
на місцях не одержували належне і своєчасне діагностування та лікування
хворі на органи дихання, серцево-судинну систему, злоякісні новоутворення.
Нові методи діагностики і профілактики впроваджувалися повільно, не у
повній мірі використовувалися наявні можливості для подальшого
поліпшення охорони здоров’я і медичного обслуговування населення.
Подано якісну та кількісну характеристику мережі лікувальних та
допоміжних медичних закладів Поділля. Загалом, відзначено, що з середини
1960-х рр. на Поділлі зокрема, як і в Україні загалом, була запроваджена
централізована система управління аптечною справою. Основна її ланка –
центральні районні аптеки, яким підпорядковувалися сільські аптеки, аптечні
філіали, кіоски, пункти. Районні аптеки підпорядковувалися обласному
аптекоуправлінні. У 1976–1980 рр. Вінницьке аптечне управління було серед
десяти обласних аптечних управлінь України, що досягли найкращих 7
результатів. У І-му кварталі 1985 р. Хмельницьке аптечне управління було
переможцем республіканського соціалістичного змагання Міністерства охорони
здоров’я УРСР. Водночас обласні аптечні управління регіону допускали
непоодинокі порушення розподілу і забезпечення ліками місцевих аптек.
Практичне значення одержаних результатів дисертації полягає в тому,
що вони суттєво доповнюють сучасні знання з історії України та
Подільського краю другої половини ХХ ст. Основні положення та
оригінальний фактологічний матеріал дисертації придатні для підготовки
нормативних лекційних курсів і посібників із соціальної історії України.
Окрім того, теоретичні узагальнення, що містяться у дисертації, можуть бути
використані під час сучасного реформування гуманітарної сфери Вінниччини
і Хмельниччини.
Ключові слова: соціальна політика, освіта, культура, охорона здоров’я,
музеї, бібліотеки, школи, аптеки, Вінницька та Хмельницька області.