Знайди книгу!

Опис:
Нижнікова С. В. Єпархіальні жіночі училища в Україні (друга половина
ХІХ – початок ХХ ст.). - Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 07.00.01 «Історія України». –
Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Харків, 2017.

У 1854–1917 рр. на теренах України функціонувало 13 єпархіальних
училищ (у Катеринославі, Києві, Кремінці, Лубнах, Маріуполі, Одесі,
Полтаві, Сімферополі, Тульчині, Харкові та Чернігові), які були невід’ємною
складовою історії освіти другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Актуальність
теми визначається необхідністю з’ясування специфіки єпархіальних жіночих
училищ України як окремого виду духовного навчального закладу ХІХ
століття.
Встановлено, що у 1854–1868 рр. навчальний курс жіночих духовних
училищ був більш стислим, порівняно з жіночими училищами Міністерства
народної освіти, оскільки не включав ряд предметів, що викладали в інших
закладах (нові мови, музику, фізику, природознавство, латину, хімію тощо).
Реформи 1860-х рр. у сфері освіти привели до реорганізації училищ для
дівиць духовного звання у напівзакриті всестанові єпархіальні жіночі
училища. Впроваджені зміни були зорієнтовані на майбутню інтеграцію
вихованок у суспільне життя. Проте порівняльний аналіз навчального
процесу з жіночими закладами України інших типів дозволяє стверджувати,
що й після проведених змін в єпархіальних училищах був найменший обсяг
навчальних годин, які викладали на тиждень.
Визначено, що саме активне подання значної кількості петицій до
Св. Синоду прискорило затвердження у 1907 р. положення про сьомий
додатковий педагогічний клас, який був відкритий протягом наступних
десяти років у 11 єпархіальних училищах України. Крім того, у навчальну 3

програму були включені природознавство і креслення, дещо змінені
рекомендації щодо підручників та збільшена кількість годин з ряду
дисциплін. Аналіз впроваджених у практику перетворень дає змогу
стверджувати, що вони були спрямовані на підняття загального рівня освіти
єпархіалок та посилення спеціальної підготовки до вчителювання. У роботі
проаналізований також проект нового статуту єпархіальних училищ 1915 р.
Зроблено висновок, що у цьому проекті були втілені основні вимоги
учасників заворушень 1905–1907 рр.
Можна констатувати, що єпархіальні училища в другій половині ХІХ ст.
були для їх вихованок важливим каналом включення у доросле життя. У їх
стінах відбувалася соціалізація учениць, їхня соціокультурна адаптація. На це
був спрямований весь виховний процес у закладах цього типу.
Протягом другої половини ХІХ ст. в єпархіальних училищах поступово
збільшувалося загальне число вихованок, а на початку ХХ ст. їх число зросло
у 2–3 рази. Таке суттєве збільшення відбувалося насамперед за рахунок
учениць із духовного стану. Аналіз звітної документації дозволив
прослідкувати зміни в соціальній структурі учениць. Встановлено, що
протягом 1854–1868 рр. училища для дівиць духовного звання були суто
духовними навчальними закладами, а з 1868 р. однією з важливих ознак
училищ став всестановий характер складу учениць. У 1870-ті рр. в них вже
навчалися доньки купців, чиновників, різночинців.
Було з’ясовано, що формування викладацької спільноти єпархіальних
жіночих училищ розпочалося з моменту заснування цих навчальних закладів.
На підставі складеної бази даних у роботі реконструюється колективний
портрет викладачів єпархіальних жіночих училищ. До реорганізації
єпархіальних училищ у 1868 р. всі викладачі були представниками духовного
стану, проте вже у 1870-і рр. число викладачів зі світських станів зрівнялося з
числом викладачів з духовенства. Визначено, що помітною тенденцією
розвитку педагогічних колективів єпархіальних училищ України стає
зростання чисельності жінок-викладачів, більшість з яких були
випускницями цих же єпархіальних училищ.
Можна зробити висновок, що єпархіальні жіночі училища в другій
половині ХІХ – на початку ХХ ст. були окремим видом духовних навчальних
закладів. Вони мали специфічні риси в усіх складових навчально-виховного
процесу, складі учнівського та викладацького колективів. Ці навчальні
заклади уособлювали наздоганяючий тип розвитку. Їхня історія свідчить, що
вони не були флагманами змін в освіті, втім трималися у фарватері тенденцій
в освіті, орієнтувалися та наслідували прогресивні програми та методики
навчання, навчальні посібники.

Ключові слова: історія освіти, жіноча історія, єпархіальні жіночі училища,
училища для дівиць духовного звання, Св. Синод, навчальний процес,
виховання, викладацька спільнота, просопографічний портрет.