Знайди книгу!

Опис:
Бондар О.М. Історична топографія Чернігова у XIV-XVIII ст. -Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Чернігівський національний педагогічний університет імені Т.Г. Шевченка. - Чернігів, 2017.

У дисертації проаналізовано наявну історіографію дослідження. Початки дослідження історичної топографії Чернігова відносяться до XIX ст. та представлені працями таких дослідників, як М. Марков, М. Маркевич, С. Котляров, В. Хижняков та А. Яригін. їхні студії присвячені топографії Чернігова Х-ХІІІ ст., що в основі своїй спиралися на матеріали, описи й плани XVIII ст. За радянської доби ці дослідження були продовжені істориками, археологами та архітекторами П. Смолічевим, В. Баран-Бутовичем, М. Холостенком, І. Ігнаткіним, М. Яцурою, І. Єдомахою, А. Карнабедом та В. Коваленком. З 1991 р. розпочався новий етап дослідження історичної топографії Чернігова XVI-XVIII ст. Серед сучасних дослідників, які вивчають топографічну забудову Чернігова XIV-XVIII ст., слід виділити роботи А. Адруга, І. Ігнатенка, Т. Новик, Ю. Ситого, О. Черненко, С. Леп’явка, Є. Водзінського, С. Шубович та ін.

У дослідженні історичної топографії Чернігова XVI-XVIII ст. було використано ряд різноманітних джерел. Перш за все, - це літописи та хроніки XIV-XVIII ст., публічно-правові акти, універсали, матеріали господарського, військового обліку та приватно-правові акти, історико-статистичні описи міста другої половини XVIII ст., мемуари та щоденники подорожей. Під час дослідження аналізувалися речові джерела з історичної топографії Чернігова. Вони представлені артефактами, здобутими в результаті археологічних розвідок та розкопок, здійснених на території Чернігова. Зображальні джерела в основному представлені топографічно-картографічними матеріалами. Разом з тим, окремі особливості забудови Чернігова можна виявити на іконографічних творах другої половини XVII-XVIII ст., наприклад, на Єлецькій чудотворній іконі Божої матері. На світлинах Чернігова кінця XIX - початку XX ст. відображені частини рельєфу міста та архітектурно-археологічні об’єкти, котрі не збереглися до початку XXI ст.

В дисертації розглянуто роль природно-ландшафтного фактора на формування міського простору. Перш за все, визначено вплив історичної топографії давньоруського Чернігова на формування історичної топографії Чернігова XIV-XVIII ст. Окрема увага приділялася взаємозв’язку заселеної площі з водними ресурсами річок Десна, Стрижень та Кордівка.

Схарактеризовано розвиток оборонних укріплень, відновлення яких розпочалося наприкінці XIV ст. Протягом XIV-XVI ст. головну містоформуючу та оборонну роль відігравав Верхній замок. Розташовувався він у південній частині колишнього Дитинця та був відділений від його укріплень широким ровом. З другої половини XVII ст. основним укріпленим центром міста стає Фортеця, що була збудована на оборонних залишках давньоруського Дитинця Х-ХІІІ ст. Вона переживає декілька етапів реконструкції та переоблаштування. Зокрема, це було пов’язано з розвитком артилерійської справи. У першій половині XVIII ст. на зміну дерев’яним стінам та баштам вже прийшли земляні вали з бастіонами. Фортеця була перебудована за зразками Голландської фортифікаційної школи. Наприкінці XVII ст. місто отримує ще одну оборонну лінію, що оточувала форштадт. Під час її спорудження в основному було використано вали та рови давньоруського Окольного граду. Ця оборонна лінія оточувала міську забудову та проіснувала до другої половини XVIII ст. Аналіз топографії оборонних споруд дозволив визначити роль кожної з укріплених частини Чернігова у формуванні загальноміського простору. Були отримані відомості про забудову Фортеці та міста, еволюцію формування вуличної системи.

З’ясовано принципи та етапи забудови міського та позаміського простору в різні періоди його функціонування. Якщо в XIV-XVI ст. забудова міста розповсюджувалася лише на незначній території Верхнього замку, колишнього Дитинця, частково Подолу та Окольного граду, то вже в XVII ст. залюднення відбувалося більш швидкими темпами, особливо це стосувалося території форштадту. У першу чергу місто розросталося у бік водних ресурсів, вкрай необхідних для життєдіяльності та господарювання. Це території правобережної та лівобережної терас р. Стрижень, р. Кордівка та Поділ. Землі, позбавлені природних водних ресурсів (більша частина давньоруського Передгороддя), у XVII-XVIII ст. не заселялися; лише згодом в західній частині колишнього Передгороддя, на узвишші, вздовж Любецького шляху виник міський некрополь.

В роботі виокремлено топографічні особливості та межі «елітарного» та виробничого районів міста у XVII-XVIII ст., вирахувано площі забудови окремих районів міста. Так, з’ясовано, що з другої половини XVII ст. Застриження стає «елітарною» частиною Чернігова. Тут будуються садиби чернігівської військової та духовної старшини. Зокрема, площа садиб Полуботків, Дуніних-Борковських, чернігівських єпископів сягала декількох гектарів. Основою таких садиб зазвичай був мурований будинок, оточений рядом дерев’яних господарських споруд. Поряд або ж на території таких садиб будувалися і церкви.

В дослідженні визначені особливості та хронологічна поетапність складання церковної топографії Чернігова і розташування некрополів у пізньосередньовічний та ранньомодерний періоди. Збільшення населення призвело до зростання потреб громади в культових центрах. Протягом XIV-XVIII ст. постійно діючим залишався лише Спасо-Преображенський собор. Новітні археологічно-архітектурні дослідження та нововиявлені джерела засвідчують помилковість тези, що деякі храми були зруйновані під час монгольського вторгнення. Наприкінці XVI ст. в Чернігові існували 7 мурованих культових споруд, але діючим був лише один - Спасо-Преображенський собор. Про пряму спадковість від давньоруської до ранньомодерної церковної топографії може свідчити той факт, що церкви XVII ст. часто споруджувалися на місці або ж поряд зі своїми давньоруськими попередниками. З середини XVIII ст., коли населення міста перевищило 2,5 тис. осіб, виникла потреба в загальноміському некрополі. Новий цвинтар виник у 1770-х рр. поряд зі старим, давньоруським, вздовж Любецького шляху, і на його території збудували дві муровані церкви Григорівську та Воскресенську.

Проаналізовано топографічну структуру міських монастирських комплексів та з’ясовано їх роль у складанні загальноміської топографії. Борисоглібський монастир розміщувався на території Фортеці, і з XVII ст. його топографія вписувалася в загальну топографію укріпленого ядра Чернігова. Найменшим з усіх монастирів був П’ятницький. Він знаходився безпосередньо за міськими укріпленнями, на П’ятницькому полі. Монастир навколо давньоруської П’ятницької церкви відновлено у 1670-х рр. До середини XVIII ст. він відігравав роль північного-західного маркеру розповсюдження міської забудови. На захід від Третяка знаходився Єлецький монастир. Значна кількість джерел датує його XIV - початком XVII ст. Утім топографія монастиря в цей час залишається невідомою. Активна забудова цього комплексу розпочалася у другій половині XVII ст. і продовжувалася майже все XVIII ст. Троїцько-Іллінський монастирський комплекс складався з двох монастирів. Комплекс Іллінського монастиря у XVII-XVIII ст. включав давньоруську муровану Іллінську церкву, печерний комплекс, дерев’яний будинок друкарні та міст з галереєю через яр. Троїцький монастирський ансамбль почав формуватися з будівництва трапезної Введенської церкви 1677 р. Троїцький собор заклали у 1679 р. і закінчили будувати лише 1695 р. У 1740-х рр. розпочалося розширення території монастиря у західному напрямку.

Окреслено територіальні межі, хронологію та роль найближчої сільської округи в формуванні історичної топографії Чернігова. Ця округа в період з XIV до XVIII ст. мала різний вигляд та функціональне навантаження, але остаточно сформувалася в середині XVII ст.

Ключові слова: Чернігів, історична топографія, міське середовище, замок, фортеця, форштадт, церковна топографія, фортифікаційна справа, містобудування, історичний рельєф.