Знайди книгу!

Опис:
Касьянова М.М. Міграція громадян України до Білорусі, Молдови та
Росії в умовах постбіполярної трансформації міжнародної системи. –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук за
спеціальністю 23.00.04 «Політичні проблеми міжнародних систем та
глобального розвитку» (052 – Політологія). – Національний педагогічний
університет імені М. П. Драгоманова, Київ; Чернівецький національний
університет імені Юрія Федьковича, Чернівці, 2018.
У дисертації досліджено специфічне явище міграції громадян України
до Республіки Білорусь, Республіки Молдова та Російської Федерації,
визначено причини, масштаби та наслідки цього процесу. Актуалізовано його
політичний зміст в контексті формування актуальних викликів національній
безпеці нашої держави.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у вивченні
регіональних міграційних процесів в постбіполярну добу на прикладі міграції
українців. Особливо підкреслюється місце досліджуваної проблеми в системі
безпекових загроз політичного характеру, які впливають на міжнародне
позиціонування України та сутність міждержавної регіональної взаємодії.
Вперше охарактеризовано міграційний рух українців з врахуванням
географічної та геополітичної специфіки, що зумовили активізацію саме
регіонального напрямку міграційних потоків. Виявлено значення низки
специфічних факторів привабливості цього вектору міграції: належність до
єдиного культурно-цивілізаційного простору, розповсюдження російської
мови в якості інструменту міжетнічного спілкування, сталі економічно-
господарські зв’язки тощо.
На підставі проаналізованого комплексу нормативних актів
міграційного законодавства окремих країн – України, Російської Федерації,
Республіки Білорусь, Республіки Молдова – зроблено висновок про їхню
спільну основу у вигляді документів радянського періоду та положень 3

міжнародного права. Переважна більшість законодавчих актів цих держав
відповідає демократичній традиції та принципам поваги до прав людини, в той
же час спрямовуючись на захист конкретних національних інтересів в
міграційній площині. Втім, проблемним залишається реалізація прийнятих
положень в практичній сфері, в умовах певної політичної нестабільності,
спричиненої об’єктивними (процес радикальної пострадянської трансформації
суспільства) та суб’єктивними (внутрішньополітичні потрясіння, концепції
окремих політичних сил та лідерів) факторами.
На основі аналізу міграційних процесів за умов сучасних
глобалізаційних та геополітичних зрушень переглянуто певні положення
концепції про пріоритетність етнічно-політичних мотивів при міграції
українців в досліджувані країни. Відзначено, що протягом досліджуваного
періоду основною причиною активізації міграційного руху в регіоні ставали
економічні фактори – прагнення покращення мігрантами власного
фінансового становища та підвищення рівня життя в умовах, коли рідна
держава потерпала від наслідків глибинних кризових явищ, спричинених
глобальною трансформацією регіонального простору. Виключенням є лише
період обміну населенням на початку 1990-х років, в умовах формування
нових незалежних держав в рамках розпаду єдиної країни – Союзу Радянських
Соціалістичних Республік. Підкреслено, що саме домінування економічних
факторів над політичними відрізняє досліджуваний період від наступного (з
2014 року), коли російська агресія в Криму та Донбасі активізувала політичну
складову комплексу міграційних причин. Відзначена невелика роль етнічної
мотивації спростовує тези російської пропаганди щодо послідовних утисків на
території України прав національних меншин, демонструючи штучність
означеної проблеми, активізація якої передусім пов’язана саме з агресивною
загарбницькою політикою Москви.
Визначено місце міграційної проблематики як фактору позиціонування
України в глобальному та регіональному середовищах. Масштаби
міграційного руху українців роблять її одним з провідних джерел міграції в 4

рамках міжнародної системи. Це безпосередньо впливає як на її місце в
міжнародному середовищі (ілюструє наявність глибинних проблем всередині
держави, яким населення намагається протидіяти за рахунок переїзду за
кордон), так і на відносини з окремими універсальними та державними
акторами (потік мігрантів виступає темою для обговорення при формуванні
характеру співпраці).
Охарактеризовано явище міграції в термінах безпекової загрози
національній безпеці України комплексного характеру з врахуванням
політичного аспекту, який зазвичай ігнорується на користь економічного та
демографічного. Підкреслено, що найпопулярніший елемент регіонального
напряму міграції – переїзд громадян України до Російської Федерації – стає
перепоною на шляху інтенсивного розвитку нашої держави. Активізація
міграційних контактів підсилює транснаціональні зв’язки на територіях
колишнього СРСР, які розглядаються Кремлем в якості основи домінування
Росії в цьому середовищі. Де факто вони виступають ілюстрацією
життєздатності російської офіційної риторики щодо необхідності поглиблення
інтеграційних зв’язків між колишніми радянськими республіками, вступаючи
в протиріччя з проголошеним Україною європейським зовнішньополітичним
курсом.
Розширено тлумачення поняття країни міграційного ризику в контексті
безпекових загроз. Підкреслено, що такою може вважатися не лише
постачальник небажаних мігрантів, але й держава-реципієнт. Остання набуває
такого статусу у випадку, коли агресивно витягує трудові та інтелектуальні
ресурси з інших держав, та використовує закордонних мігрантів в якості
елементу політичного тиску на країни їхнього походження (прямо – виносячи
питання їхнього статусу та прав в площину міждержавних відносин, та
опосередковано – перетворюючи мігрантів на агентів свого впливу).
Розроблено та випробувано модель створення бази даних українських
мігрантів в досліджуваних країнах шляхом фахового опитування. Проведене
практичне дослідження дозволило підтвердити або спростувати певні 5

теоретичні розробки (на кшталт визначення основних причин міграції, оцінки
ефективності державної міграційної політики на найнижчому рівні,
характеристики процесів адаптації українських мігрантів за кордоном) та
надало вивченню об’єкту та предмету наукової роботи персоніфікованого
характеру.
Вдосконалено узагальнену класифікацію причин та форм міграційних
процесів в умовах постбіполярної трансформації міжнародного середовища.
На основі аналізу розробок різних наукових шкіл та галузей підкреслено
значення таких елементів типологізації, як причини, хронологічні та
географічні рамки, правовий статус, ступень повторюваності, добровільності,
організованості та зворотності міграції.
Покращено характеристику явища міграції в якості актуального
мегатренду сучасного глобалізованого світу, який перебуває в стадії активної
трансформації. Підкреслено значення міграційних переміщень як для
загальної системи міжнародних відносин, так і для окремих її елементів.
Акцентовано увагу на нових тенденціях в цій сфері (зміна міграційних ролей
державними акторами у відповідному просторі, вплив інформатизації
суспільства та досягнень науково-технічного прогресу на міграційні процеси
тощо).
Впорядковано характеристику міждержавних відносин в
посткомуністичному регіоні в контексті впливу на їхній характер процесів
міграційного руху населення. Відзначено, що міграційна проблематика
зазвичай залишалась типовим традиційним питанням для обговорення в
означеному регіональному просторі, не привертаючи до себе зайвої
специфічної уваги. Втім, її роль в якості консолідуючого фактору
опосередковано виступала інструментом впливу основного регіонального
реципієнта мігрантів – Російської Федерації – на сусідні країни.
Визначено місце міграційних переміщень громадян України в
структурі відповідного світового явища через їхнє позиціонування в системі
типологізації причин та форм міграції. Масштабність міграції українців 6

підтверджує загальні тенденції розвитку світового міграційного простору – а
саме пріоритет економічного характеру міграційного руху та трудової
міграції, вплив на інтенсивність цього явища культурно-цивілізаційних
характеристик залучених акторів.
Розроблено характеристику – з врахуванням відповідних об’єктивних
теоретичних положень та суб’єктивних регіональних умов й стратегій
приймаючих держав – специфіки процесів адаптації українських мігрантів в
країнах регіону. Акцентовано увагу на їхньому спрощеному характері,
обумовленому відсутністю мовного бар’єру та культурною спорідненістю.
Підкреслено розповсюдженість формату асиміляції українців в рамках
регіонального простору – особливо це характерно для Російської Федерації,
що всіляко підтримується агресивною імперською політикою.
Здійснене вивчення проблем та перспектив функціонування
українських діаспор в досліджуваних країнах в постбіполярну добу в контексті
їхніх зв’язків з активізацією міграційних процесів та національними
міграційними політиками. Незважаючи на наявність діаспорських осередків у
всіх розглянутих країнах, Україна не змогла повною мірою використати їхній
потенціал. Цьому заважали нестача фінансових ресурсів для підтримки
діаспор, розбіжності у поглядах щодо розвитку країни, недостатня підтримка
діаспор владою країн перебування. Окремою проблемою стає втрата зв’язків
між Україною та її громадянами, що перебувають в Білорусі, Молдові та Росії.
Під впливом зовнішніх чинників активізується процес їхнього перетворення з
агентів впливу нашої держави за кордоном на агентів впливу інших державних
акторів на Україну.
Охарактеризоване визначення специфіки міграційних контактів
європейських держав – колишніх радянських республік, які відзначаються
значним рівнем зв’язків (протягом тривалого часу були частиною одного
державного утворення, мають схожі культурні та релігійні традиції, є
територією розповсюдження російської мови в якості інструменту
міжнаціонального спілкування). Це дозволяє розглядати відповідний 7

міграційний простір в якості типового прикладу регіону з поглибленим рівнем
інтегрованості незалежних державних акторів, роблячи його ілюстрацією
такого регіонального середовища в структурі вивчення різних форматів
реалізації явища міграції на практиці.
Набуло подальшого розвитку регіональне позиціонування України в
рамках постбіполярної трансформації міжнародної системи. Підкреслюється
важливість міграційної проблеми для визначення місця нашої держави в
регіональному середовищі в умовах поступового загострення протистояння
європейської та євразійської концепцій (яке сьогодні набуло вже відкритого
формату). Наголошується на необхідності сприйняття міграції відповідними
державними органами не лише в якості загрози економічного характеру, але й
у вигляді політичної проблеми, яка може вплинути на реалізацію
пріоритетного зовнішньополітичного курсу.
Розроблена комплексна характеристика кількісних масштабів та
якісного наповнення процесів залучення українців до міграційних процесів.
Відзначено проблеми з визначенням перших (загальновживані в медійному
просторі дані про кількість українських мігрантів явно завищені,
спостерігаються протиріччя між даними українських статистичних служб та
відповідних органів країн-реципієнтів) та сформовано – на основі інших –
портрет типового українця-мігранта. В цілому він співпадає із
характеристиками звичайного громадянина України. Це свідчить про глибину
залучення українського суспільства до міграційних процесів та ступінь
загрози від міграційних явищ для нашої держави.
Охарактеризоване визначення впливу явища міграції на геополітичну
динаміку розвитку європейської частини посткомуністичного світу.
Акцентовано увагу на використанні міграційного питання в якості аргументу
на користь регіональних інтеграційних проектів, свідчення про природність
спорідненості східноєвропейських народів російською пропагандою, яка
намагається таким чином забезпечити адвокацію неімперіалістичної концепції
«Руського миру».
Поглиблено окреслення основних проблем, які становить міграція для
української держави та суспільства, недоліків вітчизняної державної політики
з їхнього вирішення та рекомендацій для покращення ситуації в цій сфері.
Відзначено необхідність поглибленої уваги до політичної складової
регіонального вектору міграційної проблематики, реалізації комплексних
реформ всередині суспільства з метою нівелювання негативних наслідків
міграційного явища.
Реалізоване вивчення ставлення суспільств досліджуваних країн до
мігрантів та ролі засобів масової інформації в формуванні їхньої позиції.
Доведено наявність певних мігрантофобських настроїв в регіоні, які
підігріваються окремими політичними силами. Втім, в основному вони
спрямовані проти представників зовнішньої міграції. Натомість
субрегіональні мігранти – в тому числі українці – зазвичай розглядаються в
якості ефективного доповнення до національних трудових ресурсів та
викликають менше негативних емоцій в державі-реципієнті.
Ключові слова: адаптація, діаспора, демографічна криза, міграційна
політика, міграційне законодавство, міграційні процеси, національна безпека,
постбіполярний світ, регіональна міграція