Знайди книгу!

Опис:
Данилюк І. Ю. Національно-просвітницька діяльність установ культури
на Прикарпатті в 1991–2018 рр. (на прикладі роботи музеїв). – Кваліфікаційна
наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 07.00.01 «Історія України» – Інститут
українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, Інститут народознавства НАН
України. Львів, 2021.



Соціальні та культурні зміни сьогодення змушують переосмислювати місце
музею в культурному просторі, переглянути шляхи й форми його роботи. Однією
з головних функцій музею з моменту його виникнення як соціокультурного
інституту стала просвітницька та виховна робота. Вітчизняні музеї мають
великий досвід спілкування з відвідувачем різного віку, але, починаючи з 1980-х
років, просвітницька концепція музеїв почала змінюватися.
Світові соціально-економічні і глобальні потрясіння кінця ХХ – початку ХХІ
ст. зачіпають і Україну. Наша держава повинна швидко реагувати на виклики
сучасного світу. Для того щоб розвиватися у прискореному темпі разом із світом,
нашій державі потрібно вирішувати важливі економічні проблеми, які б давали
поштовх до розвитку і процвітання.
Важливу нішу у цьому процесі посідає розвиток культури і туристичної
галузі, а відповідно дочірною галлузю цих структур є розвиток музеєзнавства.
Саме музейні установи і структури є однією з основних складових розвитку
туризму, а розвиток туристичної галузі сприяє розвитку економіки держави і
популяризації її у світі.
У результаті таких потрясінь виникає нагальна потреба у вивченні і
дослідженні музейних установ, їхньої діяльності, структури і роботи. Особливо
гостро виникла ця проблема на Прикарпатті, яке є туристичною меккою України.


3



Розвиток музеїв, їхня діяльність і привабливість для туристів є основним
елементом розвитку не лише туризму, але і культури краю загалом. З початку 90-
х років ХХ ст. Україна активно почала розвивати музеєзнавство як окрему
наукову галузь. Івано-Франківщина є регіоном багатим на музейні установи,
однак не всі ці заклади є дієвими і цікавими для туристів. Орієнтація України на
європейські стандарти, в тому числі і в музейній галузі, вимагає від фахівців
глибокого освоєння світового досвіду, осмислення теоретичних засад
дослідження і використання пам’яток.
Українське музеєзнавство є невід’ємною складовою світового музейництва.
Кожен регіон нашої держави має свої етнографічні особливості розвитку
музейництва. Тому, на Прикарпатті проблема вивчення і дослідження музейних
установ є особливо актуальною, оскільки саме тут розміщується найбільша
кількість різноманітних музеїв, які ще до сьогодні є мало дослідженими і
описаними у літературі.
Однак, музеї виступають не лише центрами туризму чи культурної
привабливості регіону. Вони , в першу чергу, мають глибоке історичне та змістове
наповнення. Оскільки у їхніх фондах зберігається надбання матеріальної,
духовної та історичної цінності нашого народу від його становлення і до
сьогодення. Наявність музейних установ допомагає мешканцям краю зберігати
свою ідентичність, пам’ятати своє коріння і національну приналежність. Тому
дослідження і робота цих закладів є надзвичайно важливою на сучасному етапі
розвитку нашої держави.
Дослідження окреслені періодом 1991 р. – початком ХХІ ст. Нижній
хронологічний рубіж – 1991 р. пов’язаний із здобуттям незалежності Україною,
верхній – зумовлений зміною суспільно-політичного курсу в державі (2018 р).
Іноді дослідження виходить за визначені хронологічні рамки з метою
відображення історичних передумов становлення і розвитку музейництва на
території краю.
При визначенні наукової методології автор виходив із складності й
міждисциплінарності предмета дослідження. Для окреслення дефініції


4



«музейництво» та його складових у роботі використані етнокультурний,
структурно-функціональний, соціокультурний, інституційний, суспільно-
формаційний (історичний) і системний підходи. Основою роботи слугували
принципи історизму та об’єктивності. Для розв’язання конкретних дослідницьких
завдань автор залучив комплекс загальнонаукових і спеціальних методів
дослідження: хронологічний, історично-порівняльний, історично-типологічний,
просторово-порівняльний, історично-правовий, діалектичний, статистичний,
польових досліджень (інтерв’ю).
Наукова новизна одержаних результатів дисертаційної роботи зумовлена
змістом і сукупністю поставлених завдань та шляхами їх розв’язання. У роботі:
здійснено класифікацію музеїв Івано-Франківської області; описано
діяльність музейних установ як наукових закладів; інтеграційний підхід до
вивчення музейного руху на тернах Прикарпаття; теоретичний матеріал з
музейного розвитку, який сприяє збереженню культурних цінностей в Івано-
Франківській області; вивчення диференційованої структури музейного
потенціалу регіону; вивчення ролі державної влади та органів місцевого
самоврядування у спільному фінансуванні інвестиційних проектів у сфері
музейництва.
Матеріали дисертації можуть бути використані в науково-дослідницькій (при
підготовці фундаментальних праць з історії та етнографії України, історичного і
туристичного краєзнавства, музеєзнавства), навчальній (для підготовки
підручників, навчально-методичних посібників), державній (для використання
органами державної влади управління та місцевого самоврядування при
вирішенні питань формування та реалізації рекреаційної політики й туристичного
потенціалу), громадській (для проведення етнофестивалів, круглих столів із
питань розвитку краєзнавства, музейної справи, туризму, екскурсознавства)
роботі.
Основні положення дисертаційної роботи висвітлено на міжнародних,
всеукраїнських і регіональних конференціях, а саме: ІХ Буковинській
міжнародній краєзнавчій конференції (грудень 2017 р.); І регіональній


5



конференції «Музеї Калуського регіону» (травень 2018 р.), а також щорічних
наукових конференціях викладачів, аспірантів і докторантів ДВНЗ
«Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» (березень
2016 р.; березень 2017 р.; березень 2018 р.)
Ключові слова: музеї, дослідження, Прикарпаття, фондова робота,
рекламна діяльність, експозиція, експонати, екскурсії.