Осередки язичництва Лівобережжя середньої Подністрянщині (XI ст. до н.е. – XIII ст. н.е.)
Сергій Семенчук / історичнапраця
Опис:
Семенчук С. О. Осередки язичництва лівобережжя Середньої
Подністрянщини (ХІ ст. до н.е. – ХІІІ ст. н.е.). – Кваліфікаційна наукова праця
на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 – історія України. – Кам’янець-Подільський національний
університет імені Івана Огієнка, Кам’янець-Подільський, 2018.
У дисертації розкрито картину історичного скупчення осередків язичництва
на лівобережжі Середньої Подністрянщини, починаючи від доби пізньої бронзи
до розвиненого середньовіччя.
Дослідження структурно складається зі вступу, чотирьох розділів (кожен із
них поділено на три підрозділи: розділ третього містить чотири підрозділи),
а також прикінцевих висновків, списку використаних джерел і літератури та
додатків. Ця структура забезпечує комплексний підхід у висвітленні теми,
відповідає вимогам, які висувають до кандидатських дисертацій, дозволяє
об’єктивно, на основі сучасної методології та комплексу джерел, досягти
поставленої мети й дослідницьких завдань. Вона допомагає здійснити наукову
картографію поширення язичницьких осередків на лівобережжі Середньої
Подністрянщини.
Джерельна та фактологічна основа роботи ґрунтується на опублікованих,
неопублікованих та археологічних джерелах.
До опублікованих джерел насамперед належать літописні зводи, праці
зарубіжних мандрівників, письменників, істориків, географів та хроністів. Значне
місце в дослідженні займають матеріали відділу рідкісних видань бібліотеки
Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка та
енциклопедичні каталоги за певними напрямками.
Неопубліковані джерела, залучені до цього дослідження, уміщують
першочергово матеріали інституту археології НАН України, фонди Державного
архіву Хмельницької області, наукові архіви Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника, Хмельницького та Вінницького обласних
краєзнавчих музеїв, Заліщицького районного комунального культурно-освітнього
закладу, краєзнавчого музею, наукового архіву археологічної лабораторії та
фотофонди навчально-наукової лабораторії етнології Кам’янець-Подільського
національного університету імені Івана Огієнка. До неопублікованих джерел
додано також облікову документацію наукового архіву відділу охорони пам’яток
історії та культури у Хмельницькій області.
На основі історіографічного аналізу наукової літератури українських
і зарубіжних авторів у роботі з’ясовано сучасний стан вивчення історії осередків
язичництва на лівобережжі Середньої Подністрянщини та перспективні напрямки
її подальшого студіювання. Завдяки численному обсягу джерел і використаних
матеріалів удалося створити інформаційно насичений та репрезентативний
науковий комплекс для усесторонньої реконструкції досліджуваної теми. У роботі
аргументовано доцільність проблематики, сформовано теоретико-методологічні
підходи для вивчення обраної наукової проблеми.
На основі вивчення наукової літератури, залученого фактичного матеріалу
доведено, що осередки язичництва мали важливе значення в духовному житті
язичницького населення регіону.
Невід’ємним складником язичницької релігії є поховальний обряд, який
відіграв на території лівобережжя Середньої Подністрянщини ключову роль у
зв’язках давнього населення краю із потойбічним світом і в добу пізньої бронзи,
і в наступні історичні епохи аж до розвиненого середньовіччя включно. Йдеться,
зокрема, про обряд кремації із похованням покійників в урнах на ґрунтових
могильниках. Такий поховальний обряд яскраво віддзеркалює язичницька
людність білогрудівської історико-культурної спільноти, де спостерігаються два
типи поховальної обрядовості – кремації та інгумації. Поховання здійснювалися й
у курганних насипах, і в ґрунтових могилах. Це підтверджують досліджені
могильники поблизу сіл Печера та Білий Камінь, що на Вінниччині. Особливістю
поховального звичаю осередків білогрудівської історико-культурної спільноти є наявність зольників, пов’язаних з культом вогню, зосереджених біля міст
Гайсин, Вінниця, Могилів-Подільський та Кам’янець-Подільський.
Проаналізовано поховальні звичаї населення ранньоскіфського часу. Серед
поодиноких курганів вирізняються насип поблизу с. Врублівці, у якому виявлено
обряд тілопокладення, та курган поблизу с. Миньківці, де зафіксовано обряди
тілопокладення і тілоспалення.
Курганні групи в досліджуваному регіоні демонструють курганний тип
поховань, який нерідко мав в основі дерев’яні усипальниці із вимощеною
кам’яною підлогою (Іванківці, Колодіївка, Лоївці, Тарасівка, Теклівка, Чабанівка,
Шутнівці). У цій групі важливе місце посідав обряд тілоспалення, але мав місце і
поховальний звичай тілопокладення. Інколи зафіксовано наявність кам’яних
доріжок до кургану (Теклівка). Крім того, у регіоні спостерігається цікавий тип
поховального обряду, який своїм генетичним корінням сягає епохи бронзи, –
поховання в кам’яних ящиках або скринях (Колодіївка, Малинівці, Мервинці).
У поховальному обряді ранньоскіфського часу трапляються й ґрунтові могили.
Такий тип поховань фіксують матеріали із Бернашівського могильника, де
досліджено 42 ґрунтових поховання і три кургани з кам’яними конструкціями в
насипі. Схожий тип захоронень у поховальній камері підкурганної поверхні, але з
різницею в поховальному обряді, вивчено біля сіл Мишків – тілопокладення,
Зозулинці – тілоспалення, що символізує звичай очищення вогнем душі
померлого.
Поховальний звичай язичницького населення черняхівської історико-
культурної спільноти віддзеркалюють ґрунтові могильники, які виявляють
поховальний звичай біритуалізму: тілоспалення, тілопокладення і кенотафи.
Такий тип поховального обряду мають могильники, залучені автором до
дисертаційного дослідження, поблизу сіл Думанів, Малинівці, Раковець-
Чеснівський, Рідкодуби, Ружичанка, Устя, Чернилів-Руський. Переважна
більшість поховань супроводжується порівняно багатим речовим інвентарем,
керамічним посудом із залишками жертовної їжі, що свідчить про його
язичницьку спрямованість. Поховальний звичай біритуалізму серед язичницького населення черняхівської історико-культурної спільноти регіону засвідчує
перевагу обряду тілоспалення, на що вказує звичай посипати тіло померлого
вугликами та попелом з ритуального вогнища.
Поховальний обряд давньоруської доби досліджено на матеріалах
язичницьких поховальних осередків ХІ–ХІІІ ст. У зазначену добу було виділено
два типи поховального обряду – язичницький і християнський. Язичницький
представлено матеріалами курганних могильників, досліджених поблизу
с. Городниця та Сокілець.
Курганний могильник із с. Городниця мав ознаки поховального обряду
в підкурганній поверхні: кенотафи і поховальні ями із жертовною їжею
в кружальному посуді ХІІ ст.
Подібний язичницький поховальний обряд зафіксовано на курганному
могильнику поблизу с. Сокілець в урочищі Могилки. В одному із курганів на
давній поверхні довкола нього виявлено кам’яний кромлех, де простежено
залишки поминального вогнища з орієнтацією кістяка на північний захід.
В урочищі Батарея значну частину могильника складали ґрунтові могили,
перекриті зверху плитами, які є язичницьким елементом сприйняття світу.
В окремих випадках виявлено потривожений кістяк, пов'язаний з язичницьким
ритуалом жертвоприношення півня, в іншому – під головою похованого знайдено
камінь-подушку. Віддзеркаленням перемоги християнства над язичництвом було
відкриття залишків християнської святині (церкви) на язичницькому могильнику
ХІІ ст.
Християнський тип поховального обряду демонструють могильники
поблизу сіл Бакота, Жванець, Зозулинці, Карачківці, Тимків, Угриньківці.
Похованих зафіксовано в дерев’яних домовинах і без них, кістяки перебували у
випростаному положенні головою на захід, руки були зімкнуті на грудях чи тазі
або витягнуті вздовж тіла. Супровідного інвентарю, крім прикрас і деталей одягу,
не виявлено. Інколи в засипці могил траплялися вуглинки, попіл та фрагменти
давньоруської кераміки. Вивчені матеріали вказують на існування та
переплетення двох поховальних обрядів – язичницького і християнського.Увагу приділено також висвітленню наукової інформації, що стосується
священних місць дохристиянських часів у світоглядній системі мешканців краю.
Цим місцям було відведено сакральну роль, адже безпосередньо на них
здійснювали язичницькі ритуальні обряди та богослужіння.
Автор поділяє їх на чотири відмінних типи – святилища-житла й святилища
відкритого типу, жертовники-капища, городища-святилища і наскальні ритуальні
об’єкти. Розглянуто будову вказаних язичницьких осередків та їхнє
облаштування.
Святилище-житло відкрито поблизу с. Горошова, де на
ранньосередньовічному селищі зафіксовано залишки культової споруди
з ритуальною ямою та слідами вогнища і жертвоприношень.
До святилищ відкритого типу належать три осередки: Іванківці, Велика
Слобідка, Ставчани. Одним із головних атрибутів є комплекс ритуальних споруд:
ям, вогнищ, жертовників. Крім того, здійснено історичну реконструкцію
Іванковецького та Ставчанського святилищ, по центру яких стояв ідол, навколо
якого горіли жертовні вогнища. З’ясовано, що згадані культові осередки,
зазвичай, були пов’язані із уособленням певного язичницького божества.
Особливістю є те, що святилища переважно розташовувались за межами сучасних
населених пунктів, в ареалі поширення черняхівських поселень на підвищеннях із
використанням місцевого каменю-вапняку.
Звернуто увагу на важливі місця для відправ язичницьких ритуалів
і церемоній, до яких належать жертовники-капища. У регіоні ці осередки
язичництва відомі поблизу населених пунктів Бакота (урочища Пушкарівка, На
Клині), Бедриківці, Гораївка, Городок, Устя. Суттєвою ознакою жертовників-
капищ є наявність округлої кам’яної вимостки із залишками довготривалого
використання ритуального вогню, жертовної їжі, фрагментами керамічних
виробів. Округла форма капищ, вивчених у регіоні, могла символізувати солярний
знак. Очевидно, язичницька людність регіону здійснювала жертвоприношення
богу сонця. Свідченням історичної тяглості в регіоні, починаючи від доби пізньої
бронзи і до початку другої половини І тис. н.е., є вивчені жертовники-капища.Значне місце у світогляді давніх слов’ян посідають городища-святилища (Богит,
Говда, Звенигород, Іванківці), яким відведено особливу роль – збереження
язичницьких традицій в регіоні у часи примусової християнізації аж до ХІІІ ст.
Специфічною ознакою таких городищ-святилищ є, безперечно, їхнє розташування
на підвищеннях, складне планування, розчленована система оточуючих
довколишніх валів і ровів, відсутність ознак постійного проживання,
різноманітність відкритих на городищах культових споруд та масовість
різноманітних жертвоприношень.
Окремо висвітлено інформацію про наскальні ритуальні об’єкти, поширені в
регіоні. До них належать жертовна кам’яна плита із Міжгір’я, наскальний рельєф
з Буші, печерний скит (рельєфне зображення людського лику) поблизу с. Городок,
шестикутна кам’яна плита із с. Чабанівка. Група цих осередків безпосередньо
пов’язана з камінням, що виявляло згідно з язичницькими уявленнями магічну та
сакральну силу. Тому мешканці лівобережжя Середньої Подністрянщини
здійснювали тут ритуальні обряди у дохристиянські часи.
Окремий аспект досліджуваної теми складають кам’яні культові божества,
виявлені та досліджені в регіоні. Вивчено й проаналізовано 26 зразків кам’яної
монументалістики. Досліджено їхню атрибутивну та семантичну спрямованість,
з’ясовано матеріал, з якого їх виготовлено.
Скульптури поділено на менгіри: Бабинці, Мишків (два твори); кам’яні
стели: Бакота (урочище На Клині), Колодрибка, Ставчани, Чабанівка; фалоподібні
камені: Бакота (урочище Пушкарівка), Березівка 2, Блищанка, Раковець-
Чеснівський, Сокілець, Суржинці; антропоморфні скульптури: Березівка, Губин,
Іванківці (три скульптури), Калюс, Кремінна, Крутилів, Личківці, Нижчий
Ольчедаїв, Пижівка, Ставчани, Юрківці, указані зразки – це мистецькі твори
високого, самобутнього рівня в історичну добу від ХІ ст. до н.е. – ХІІІ ст. н.е.
Наукова новизна результатів дисертаційного дослідження полягає в тому,
що вперше на основі сучасних загальнонаукових і спеціальних методів здійснено
комплексне дослідження окремих аспектів язичницької релігії населення
лівобережжя Середньої Подністрянщини в ХІ ст. до н.е. – ХІІІ ст. н.е. Результати дослідження дали підстави для обґрунтування важливих теоретичних положень,
які і виносяться на захист. Наявна джерельна база досить повно віддзеркалює
історичні події та явища в зазначений період, а також є достатньо
репрезентативною для вивчення означеної проблеми та повністю забезпечує
об’єктивність викладення. Висвітлено нові іконографічні дані та атрибутивні
особливості окремих кам’яних антропоморфів на території лівобережжя
Середньої Подністрянщини. Уперше до наукового обігу внесено відкриття автора
стосовно кам’яних скульптур із сіл Березівка, Пижівка Новоушицького району
Хмельницької області і с. Губин Старокостянтинівского району Хмельницької
області.
Практичне значення отриманих результатів. У контексті
вищеозначеного матеріал, зібраний у дисертації, та висновки можуть бути
використані в галузі науково-дослідної діяльності – для подальшого вивчення
історії язичництва Південно-Західної України та підготовки узагальнювальних
праць та монографій. У навчальному процесі матеріали дисертації можуть
слугувати основою вивчення загальних і спеціальних курсів із давньої історії
України, зокрема історії дохристиянської релігії Правобережної України.
Матеріали цього дослідження також слугуватимуть джерелом
у пам’яткоохоронній сфері для обліку і збереження осередків язичництва регіону.
Ключові слова: Середня Подністрянщина, осередок, язичництво, поховання,
кремація, інгумація, святилище, капище, жертовник, менгір, ідол, антропоморф,
стела, скульптура, божество.
Семенчук С. О. Осередки язичництва лівобережжя Середньої
Подністрянщини (ХІ ст. до н.е. – ХІІІ ст. н.е.). – Кваліфікаційна наукова праця
на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 – історія України. – Кам’янець-Подільський національний
університет імені Івана Огієнка, Кам’янець-Подільський, 2018.
У дисертації розкрито картину історичного скупчення осередків язичництва
на лівобережжі Середньої Подністрянщини, починаючи від доби пізньої бронзи
до розвиненого середньовіччя.
Дослідження структурно складається зі вступу, чотирьох розділів (кожен із
них поділено на три підрозділи: розділ третього містить чотири підрозділи),
а також прикінцевих висновків, списку використаних джерел і літератури та
додатків. Ця структура забезпечує комплексний підхід у висвітленні теми,
відповідає вимогам, які висувають до кандидатських дисертацій, дозволяє
об’єктивно, на основі сучасної методології та комплексу джерел, досягти
поставленої мети й дослідницьких завдань. Вона допомагає здійснити наукову
картографію поширення язичницьких осередків на лівобережжі Середньої
Подністрянщини.
Джерельна та фактологічна основа роботи ґрунтується на опублікованих,
неопублікованих та археологічних джерелах.
До опублікованих джерел насамперед належать літописні зводи, праці
зарубіжних мандрівників, письменників, істориків, географів та хроністів. Значне
місце в дослідженні займають матеріали відділу рідкісних видань бібліотеки
Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка та
енциклопедичні каталоги за певними напрямками.
Неопубліковані джерела, залучені до цього дослідження, уміщують
першочергово матеріали інституту археології НАН України, фонди Державного
архіву Хмельницької області, наукові архіви Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника, Хмельницького та Вінницького обласних
краєзнавчих музеїв, Заліщицького районного комунального культурно-освітнього
закладу, краєзнавчого музею, наукового архіву археологічної лабораторії та
фотофонди навчально-наукової лабораторії етнології Кам’янець-Подільського
національного університету імені Івана Огієнка. До неопублікованих джерел
додано також облікову документацію наукового архіву відділу охорони пам’яток
історії та культури у Хмельницькій області.
На основі історіографічного аналізу наукової літератури українських
і зарубіжних авторів у роботі з’ясовано сучасний стан вивчення історії осередків
язичництва на лівобережжі Середньої Подністрянщини та перспективні напрямки
її подальшого студіювання. Завдяки численному обсягу джерел і використаних
матеріалів удалося створити інформаційно насичений та репрезентативний
науковий комплекс для усесторонньої реконструкції досліджуваної теми. У роботі
аргументовано доцільність проблематики, сформовано теоретико-методологічні
підходи для вивчення обраної наукової проблеми.
На основі вивчення наукової літератури, залученого фактичного матеріалу
доведено, що осередки язичництва мали важливе значення в духовному житті
язичницького населення регіону.
Невід’ємним складником язичницької релігії є поховальний обряд, який
відіграв на території лівобережжя Середньої Подністрянщини ключову роль у
зв’язках давнього населення краю із потойбічним світом і в добу пізньої бронзи,
і в наступні історичні епохи аж до розвиненого середньовіччя включно. Йдеться,
зокрема, про обряд кремації із похованням покійників в урнах на ґрунтових
могильниках. Такий поховальний обряд яскраво віддзеркалює язичницька
людність білогрудівської історико-культурної спільноти, де спостерігаються два
типи поховальної обрядовості – кремації та інгумації. Поховання здійснювалися й
у курганних насипах, і в ґрунтових могилах. Це підтверджують досліджені
могильники поблизу сіл Печера та Білий Камінь, що на Вінниччині. Особливістю
поховального звичаю осередків білогрудівської історико-культурної спільноти є наявність зольників, пов’язаних з культом вогню, зосереджених біля міст
Гайсин, Вінниця, Могилів-Подільський та Кам’янець-Подільський.
Проаналізовано поховальні звичаї населення ранньоскіфського часу. Серед
поодиноких курганів вирізняються насип поблизу с. Врублівці, у якому виявлено
обряд тілопокладення, та курган поблизу с. Миньківці, де зафіксовано обряди
тілопокладення і тілоспалення.
Курганні групи в досліджуваному регіоні демонструють курганний тип
поховань, який нерідко мав в основі дерев’яні усипальниці із вимощеною
кам’яною підлогою (Іванківці, Колодіївка, Лоївці, Тарасівка, Теклівка, Чабанівка,
Шутнівці). У цій групі важливе місце посідав обряд тілоспалення, але мав місце і
поховальний звичай тілопокладення. Інколи зафіксовано наявність кам’яних
доріжок до кургану (Теклівка). Крім того, у регіоні спостерігається цікавий тип
поховального обряду, який своїм генетичним корінням сягає епохи бронзи, –
поховання в кам’яних ящиках або скринях (Колодіївка, Малинівці, Мервинці).
У поховальному обряді ранньоскіфського часу трапляються й ґрунтові могили.
Такий тип поховань фіксують матеріали із Бернашівського могильника, де
досліджено 42 ґрунтових поховання і три кургани з кам’яними конструкціями в
насипі. Схожий тип захоронень у поховальній камері підкурганної поверхні, але з
різницею в поховальному обряді, вивчено біля сіл Мишків – тілопокладення,
Зозулинці – тілоспалення, що символізує звичай очищення вогнем душі
померлого.
Поховальний звичай язичницького населення черняхівської історико-
культурної спільноти віддзеркалюють ґрунтові могильники, які виявляють
поховальний звичай біритуалізму: тілоспалення, тілопокладення і кенотафи.
Такий тип поховального обряду мають могильники, залучені автором до
дисертаційного дослідження, поблизу сіл Думанів, Малинівці, Раковець-
Чеснівський, Рідкодуби, Ружичанка, Устя, Чернилів-Руський. Переважна
більшість поховань супроводжується порівняно багатим речовим інвентарем,
керамічним посудом із залишками жертовної їжі, що свідчить про його
язичницьку спрямованість. Поховальний звичай біритуалізму серед язичницького населення черняхівської історико-культурної спільноти регіону засвідчує
перевагу обряду тілоспалення, на що вказує звичай посипати тіло померлого
вугликами та попелом з ритуального вогнища.
Поховальний обряд давньоруської доби досліджено на матеріалах
язичницьких поховальних осередків ХІ–ХІІІ ст. У зазначену добу було виділено
два типи поховального обряду – язичницький і християнський. Язичницький
представлено матеріалами курганних могильників, досліджених поблизу
с. Городниця та Сокілець.
Курганний могильник із с. Городниця мав ознаки поховального обряду
в підкурганній поверхні: кенотафи і поховальні ями із жертовною їжею
в кружальному посуді ХІІ ст.
Подібний язичницький поховальний обряд зафіксовано на курганному
могильнику поблизу с. Сокілець в урочищі Могилки. В одному із курганів на
давній поверхні довкола нього виявлено кам’яний кромлех, де простежено
залишки поминального вогнища з орієнтацією кістяка на північний захід.
В урочищі Батарея значну частину могильника складали ґрунтові могили,
перекриті зверху плитами, які є язичницьким елементом сприйняття світу.
В окремих випадках виявлено потривожений кістяк, пов'язаний з язичницьким
ритуалом жертвоприношення півня, в іншому – під головою похованого знайдено
камінь-подушку. Віддзеркаленням перемоги християнства над язичництвом було
відкриття залишків християнської святині (церкви) на язичницькому могильнику
ХІІ ст.
Християнський тип поховального обряду демонструють могильники
поблизу сіл Бакота, Жванець, Зозулинці, Карачківці, Тимків, Угриньківці.
Похованих зафіксовано в дерев’яних домовинах і без них, кістяки перебували у
випростаному положенні головою на захід, руки були зімкнуті на грудях чи тазі
або витягнуті вздовж тіла. Супровідного інвентарю, крім прикрас і деталей одягу,
не виявлено. Інколи в засипці могил траплялися вуглинки, попіл та фрагменти
давньоруської кераміки. Вивчені матеріали вказують на існування та
переплетення двох поховальних обрядів – язичницького і християнського.Увагу приділено також висвітленню наукової інформації, що стосується
священних місць дохристиянських часів у світоглядній системі мешканців краю.
Цим місцям було відведено сакральну роль, адже безпосередньо на них
здійснювали язичницькі ритуальні обряди та богослужіння.
Автор поділяє їх на чотири відмінних типи – святилища-житла й святилища
відкритого типу, жертовники-капища, городища-святилища і наскальні ритуальні
об’єкти. Розглянуто будову вказаних язичницьких осередків та їхнє
облаштування.
Святилище-житло відкрито поблизу с. Горошова, де на
ранньосередньовічному селищі зафіксовано залишки культової споруди
з ритуальною ямою та слідами вогнища і жертвоприношень.
До святилищ відкритого типу належать три осередки: Іванківці, Велика
Слобідка, Ставчани. Одним із головних атрибутів є комплекс ритуальних споруд:
ям, вогнищ, жертовників. Крім того, здійснено історичну реконструкцію
Іванковецького та Ставчанського святилищ, по центру яких стояв ідол, навколо
якого горіли жертовні вогнища. З’ясовано, що згадані культові осередки,
зазвичай, були пов’язані із уособленням певного язичницького божества.
Особливістю є те, що святилища переважно розташовувались за межами сучасних
населених пунктів, в ареалі поширення черняхівських поселень на підвищеннях із
використанням місцевого каменю-вапняку.
Звернуто увагу на важливі місця для відправ язичницьких ритуалів
і церемоній, до яких належать жертовники-капища. У регіоні ці осередки
язичництва відомі поблизу населених пунктів Бакота (урочища Пушкарівка, На
Клині), Бедриківці, Гораївка, Городок, Устя. Суттєвою ознакою жертовників-
капищ є наявність округлої кам’яної вимостки із залишками довготривалого
використання ритуального вогню, жертовної їжі, фрагментами керамічних
виробів. Округла форма капищ, вивчених у регіоні, могла символізувати солярний
знак. Очевидно, язичницька людність регіону здійснювала жертвоприношення
богу сонця. Свідченням історичної тяглості в регіоні, починаючи від доби пізньої
бронзи і до початку другої половини І тис. н.е., є вивчені жертовники-капища.Значне місце у світогляді давніх слов’ян посідають городища-святилища (Богит,
Говда, Звенигород, Іванківці), яким відведено особливу роль – збереження
язичницьких традицій в регіоні у часи примусової християнізації аж до ХІІІ ст.
Специфічною ознакою таких городищ-святилищ є, безперечно, їхнє розташування
на підвищеннях, складне планування, розчленована система оточуючих
довколишніх валів і ровів, відсутність ознак постійного проживання,
різноманітність відкритих на городищах культових споруд та масовість
різноманітних жертвоприношень.
Окремо висвітлено інформацію про наскальні ритуальні об’єкти, поширені в
регіоні. До них належать жертовна кам’яна плита із Міжгір’я, наскальний рельєф
з Буші, печерний скит (рельєфне зображення людського лику) поблизу с. Городок,
шестикутна кам’яна плита із с. Чабанівка. Група цих осередків безпосередньо
пов’язана з камінням, що виявляло згідно з язичницькими уявленнями магічну та
сакральну силу. Тому мешканці лівобережжя Середньої Подністрянщини
здійснювали тут ритуальні обряди у дохристиянські часи.
Окремий аспект досліджуваної теми складають кам’яні культові божества,
виявлені та досліджені в регіоні. Вивчено й проаналізовано 26 зразків кам’яної
монументалістики. Досліджено їхню атрибутивну та семантичну спрямованість,
з’ясовано матеріал, з якого їх виготовлено.
Скульптури поділено на менгіри: Бабинці, Мишків (два твори); кам’яні
стели: Бакота (урочище На Клині), Колодрибка, Ставчани, Чабанівка; фалоподібні
камені: Бакота (урочище Пушкарівка), Березівка 2, Блищанка, Раковець-
Чеснівський, Сокілець, Суржинці; антропоморфні скульптури: Березівка, Губин,
Іванківці (три скульптури), Калюс, Кремінна, Крутилів, Личківці, Нижчий
Ольчедаїв, Пижівка, Ставчани, Юрківці, указані зразки – це мистецькі твори
високого, самобутнього рівня в історичну добу від ХІ ст. до н.е. – ХІІІ ст. н.е.
Наукова новизна результатів дисертаційного дослідження полягає в тому,
що вперше на основі сучасних загальнонаукових і спеціальних методів здійснено
комплексне дослідження окремих аспектів язичницької релігії населення
лівобережжя Середньої Подністрянщини в ХІ ст. до н.е. – ХІІІ ст. н.е. Результати дослідження дали підстави для обґрунтування важливих теоретичних положень,
які і виносяться на захист. Наявна джерельна база досить повно віддзеркалює
історичні події та явища в зазначений період, а також є достатньо
репрезентативною для вивчення означеної проблеми та повністю забезпечує
об’єктивність викладення. Висвітлено нові іконографічні дані та атрибутивні
особливості окремих кам’яних антропоморфів на території лівобережжя
Середньої Подністрянщини. Уперше до наукового обігу внесено відкриття автора
стосовно кам’яних скульптур із сіл Березівка, Пижівка Новоушицького району
Хмельницької області і с. Губин Старокостянтинівского району Хмельницької
області.
Практичне значення отриманих результатів. У контексті
вищеозначеного матеріал, зібраний у дисертації, та висновки можуть бути
використані в галузі науково-дослідної діяльності – для подальшого вивчення
історії язичництва Південно-Західної України та підготовки узагальнювальних
праць та монографій. У навчальному процесі матеріали дисертації можуть
слугувати основою вивчення загальних і спеціальних курсів із давньої історії
України, зокрема історії дохристиянської релігії Правобережної України.
Матеріали цього дослідження також слугуватимуть джерелом
у пам’яткоохоронній сфері для обліку і збереження осередків язичництва регіону.
Ключові слова: Середня Подністрянщина, осередок, язичництво, поховання,
кремація, інгумація, святилище, капище, жертовник, менгір, ідол, антропоморф,
стела, скульптура, божество.
Доступні формати:
PDFчитайте також:
В бібліотеці зібрані всі книги українською мовою в електронному (txt, rtf, doc, pdf, fb2, epub, mobi, djvu) та паперовому форматі. Книжку можна безкоштовно скачати клікнувши на необхідний Вам формат для iPad, iPhone, Android, Kindle, Kobo та інших читалок або купити паперовий варіант тексту з доставкою по Україні. Сайт бібліотеки оптимізований для роботи на телефонах, смартфонах(айфон, анроїд) і планшетах. Потрібну книгу Ви можете легко знайти за допомогою пошуку.