Писемні джерела з історії збереження української архівної та музейної спадщини в еміграції (1920-і –кін. 1980-х рр.)
Ольга Сорокіна / історичнапраця
Опис:
Сорокіна О. С. Писемні джерела з історії збереження української
архівної та музейної спадщини в еміграції (1920-і – кін. 1980-х рр.). –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.06 – історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні
дисципліни. – ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса
Шевченка», Старобільськ, 2017.
Дисертація є комплексним дослідженням культурницької діяльності
українських емігрантів у контексті збереження архівної та музейної спадщини
України (1920-і – кін. 1980-х рр.).
У роботі розглянуто стан наукової розробки теми, проаналізовано її
джерельну базу. Зазначено, що актуалізація наукового дискурсу про писемні
джерела діяльності української еміграції зі збереження українських архівів та
музейної спадщини зумовлена вимогами часу та потребою увиразнити історію
України та українського зарубіжжя. Упродовж тривалого часу це питання з
ідеологічних, релігійних та інших міркувань замовчувалося й фальсифікувалося.
Лише в добу незалежності України крізь призму писемних джерел, конкретних
матеріалів і документів про культурницьку діяльність українських емігрантів
стало можливим об’єктивне вивчення національної історії й культури.
Характерною тенденцією сьогодення є порушення питань інститутціоналізації
радянських архівів, де зберігаються документи радянського минулого, адже
процес трансформації архівів, які містять документи радянської системи ще
триває.
На підставі осмислення української та зарубіжної історіографії, комплексу
джерел вперше систематизовано і класифіковано джерельні матеріали, з’ясовано
їх видову відмінність, охарактеризовано за територіальною, змістовою
приналежністю, способами надходження документів.
У дисертації окреслюється кілька підходів до класифікації джерел: за
типами і видами (В. Довгопол, Г. Лях, М. Матвієнко, О. Медушевська), за змістом (В. Борщевський, І. Ковальченко), за походженням (С. Валк,
В. Стрельський, І. Федосова). Проте найбільше визнання здобули комплексні,
або комбіновані схеми (М. Варшавчик, М. Ковальський) з акцентом на мету,
спрямованість, призначення творінь людини, що утвердилися як історичні
джерела.
З метою системного вивчення наявних документів з обраної проблематики
та їх зручного подальшого використання у дисертації виокремлено наступні
групи джерел: 1) джерела офіційного походження: закони, універсали та
постанови, видані офіційними державними утвореннями на еміграції, правові та
нормативні документи, статути, протоколи засідань, матеріали з’їздів,
конференцій, нарад, звіти про культурницьку діяльність, офіційне листування
музейно-архівних та бібліотечних осередків; 2) джерельна інформація
опублікована у періодичних виданнях – запрошення на урочисті вечори і
концерти, програми культурних заходів, тексти ділових повідомлень, ділових
виступів чи переговорів; 3) джерела особового походження: особисті щоденники
та спогади, сповіді, записники з творчими нотатками, особиста кореспонденція,
власні конспекти, листування, некрологи тощо.
Визначено джерельний комплекс дисертаційної роботи, який презентовано
актовими, законодавчими та правовими документами, нормативною
документацією громадських об’єднань та організацій української еміграції,
періодичною пресою, науковими та публіцистичними творами діячів української
еміграції, мемуарами, епістолярієм, некрологами. Обсяг джерельного комплексу
та проведений аналіз засвідчив, що він є достатнім для розв’язання поставлених
у дисертації завдань.
У дослідженні обґрунтовано тезу про те, що структура переважної
більшості осередків включала три відділи: 1) архівний, 2) музейний та
3) бібліотечний (пресовий).
Аналіз архівних та опублікованих писемних джерел допоміг встановити
основні передумови виникнення українських архівних центрів за кордоном та створення потужних осередків української політичної еміграції в європейських
країнах:
- Чехословаччині: культурницька діяльність І. Горбачевського,
Д. Антоновича, Д. Дорошенка, В. Сімовича, С. Смаль-Стоцького, О. Шульгина,
Ф. Щербини, В. Короліватощо; заснування УНМА, Музею визвольної боротьби
України (МВБУ), «Празького українського архіву», Національного архіву у
Празі, Слов’янської бібліотеки Національної бібліотеки ЧР, Державного
обласного архіву у Празі, Архіву міста Праги, Літературного архіву пам’яток
національної літератури Чехії, фонду Музею українсько-руської культури у
Свиднику (Словаччина);
- у Польщі: діяльність Державного центру УНР в екзилі на чолі з Головою
Директорії УНР С. Петлюрою; культурницька діяльність М. Обідного,
Є. Петрушевича та інших громадсько-політичних, військових, культурних діячів
та науковців щодо збереження документів державних установ та особових
колекцій, документів дипломатичних місій УНР та інших документів, що
утворилися під час функціонування таборів полонених та інтернованих вояків-
українців у країнах Центральної та Західної Європи; заснування Головного
військо-історичного музею-архіву Армії УНР та Музею-архіву визволення
України; зібрання Українського національного музею-архіву при УГК, архівне
зібрання Українського історичного кабінету, архів Директорії УНР у Польщі,
архіви Уряду УНР у Тарновітощо;
- у Франції: книжкова та документальна колекція Українська бібліотека
ім. С. Петлюри, до якої входять матеріали Української делегації на Мирній
конференції у Парижі, Дипломатичної місії УНР у Франції, архіви часопису
«Тризуб», Головної еміграційної ради, документи Судового процесу над
С. Шварцбардом тощо;
- в Австрії: колекції ЗУНР, В. Липинського та А. Шептицького, які на той
час перебували на депозитному зберіганні в Австрійському державному архіві у
Відні, філія Національного музею митрополита А. Шептицького; - у Німеччині: культурницька діяльність проф. М. Антоновича, проф.
І. Мірчука, «Ванзейська колекція», архів П. Скоропадського.
У процесі написання роботи було з’ясовано, що за хронологічною ознакою
більшість документів архівної україніки розкривають культурницьку діяльність
діаспорних українців у 20-х – 30-х рр., міжвоєнний період (доробок українських
цивільних, військовополонених й інтернованих в створених архівних осередках
у Польщі, Чехословаччині, Франції, Австрії), у другій половині ХХ ст.: 50-х –
80-х рр. (процес комплектування українських архівних центрів та колекцій за
кордоном, повернення національно-культурних пам’яток, втрачених або
переміщених під час Другої світової війни).
Вивчено склад фондів ЦДАЗУ, які презентують активну культурницьку
діяльність українців в діаспорі: ф.8 «Захарченко Микола Іванович – український
громадський діяч на еміграції, інженер-економіст»; ф.13 «Колекція документів
діячів науки та культури на еміграції»; ф.20 «Товариство прихильників
української культури в м. Курітіба (Бразилія)»; ф.25 «Об’єднання Демократичної
Української Молоді (ОДУМ). Філія в Чикаго (США)»; ф.31 «Замулко-Дюбуше
Наталія Йосипівна (1948 р. н.), поетеса, письменниця»; ф.35 «Державний центр
Української Народної Республіки в екзилі»; ф.39 «Організація державного
відродження України (ОДВУ)»; ф. 44 «Жуковський Аркадій Іларіонович
(1922 р. н.), науковий та громадсько-політичний діяч»; ф.46 «Видавнича комісія
«Зелена Буковина» (1952–1958)»; ф.50 «Українське національне об’єднання
(УНО в Канаді)»; ф.60 «Іщук-Пазуняк Наталія Романівна (1922 р. н.), славіст,
літературознавець, лінгвіст та громадський діяч» тощо.
Зроблено висновок, що опрацьована архівна база є цілком достатньою для
здійснення комплексного дослідження з даної проблематики.
Через призму доробку сучасних науковців (О. Гуменюк, О. Заремби,
І. Войцехівської, І. Матяш, І. Маги, М. Палієнко), емігрантської преси,
наративних творів тощо висвітлено різні напрями роботи культурницької
діяльності українських емігрантів зі збереження архівних документів та музейних пам’яток 20-х – 80-х рр. ХХ ст. в Європі, на Американському
континенті та в інших країнах світу.
Зазначимо, що публікації періодичної преси за темою дослідження було
поділено на дві групи: 1) статті, які містять тематичні матеріали про діяльність
української еміграції щодо збирання та збереження архівної та музейної
спадщини українського народу; 2) інформаційні повідомлення та оголошення
про відкриття виставок, музейних експозицій, проведення вистав та інших
заходів культурного плану з метою збереження архівної та музейної спадщини
України та поширення української культури по всьому світу.
У процесі огляду джерел особового походження з історії діяльності
української еміграції в контексті збирання та збереження архівної та музейної
спадщини проаналізовано наративні твори, спогади (мемуари), щоденники,
приватне листування, життєписи, автобіографії, подорожні нотатки та
некрологи.
Охарактеризовано публіцистичні твори діячів української еміграції, як
унікальне історичне джерело, що поділяються на дві тематичні групи: 1) твори з
історії діяльності української еміграції, в тому числі й з питань збереження
архівної та музейної спадщини; 2) біографії керівників та діячів осередків
української еміграції, у яких іде мова про архівну і музейну спадщину України
(перелічуються особові матеріали, культурне надбання).
Листи діячів української еміграції розділено на такі групи: 1) листи, в яких
наявна всебічна інформація щодо історичних подій та діяльності української
еміграції; 2) листи з характеристикою ставлення до подій в УРСР та
Радянському Союзі з приводу культурної діяльності; 3) листи, в яких подається
характеристика діяльності української еміграції зі збереження архівної та
музейної спадщини українського народу; 4) вітальні та співчувальні листи.
На основі дослідженої періодики і викладених фактів зроблено певні
узагальнення:
а) у процесі аналізу писемних джерел (закордонних періодичних видань)
визначено гносеологічну цінність та інформаційний потенціал означених джерел, окреслено значення неактуалізованих писемних джерел для подальшого
дослідження проблеми;
б) з’ясовано інформаційний потенціал та джерельне значення американської
та європейської преси, як популяризатора успішної діяльності українських
бібліотек, освітніх установ, музеїв по всьому світу, активного співробітництва з
науковцями різних галузей, меценатами, громадськими діячами та
представниками культурних закладів, організацій та об’єднань української
еміграції;
г) розглянуто некрологи як історичне мікроджерело. Проаналізовано
досягнення історіографії XX ст. у питаннях вивчення некрологів як історичного
та біографічного джерела. Виокремлено основне навантаження некрологів, що
розміщені в емігрантській пресі;
ґ) стверджується думка, що, опрацьовані писемні джерела української
діаспори й надалі будуть викликати до себе значний інтерес науковців, оскільки
їх матеріали дозволяють не тільки скласти ширші уявлення про масштаби й
активність культурницької діяльності українських емігрантів зі збереження
архівних документів та музейних пам’яток у контексті 20-х – 80-х рр. ХХ ст., але
й їхню роль в утвердженні позитивного іміджу та суб’єктності України у світі.
Ключові слова: українська еміграція, архіви, музеї, писемні джерела,
культурницька діяльність, націотворча активність, діаспора.
Сорокіна О. С. Писемні джерела з історії збереження української
архівної та музейної спадщини в еміграції (1920-і – кін. 1980-х рр.). –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.06 – історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні
дисципліни. – ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса
Шевченка», Старобільськ, 2017.
Дисертація є комплексним дослідженням культурницької діяльності
українських емігрантів у контексті збереження архівної та музейної спадщини
України (1920-і – кін. 1980-х рр.).
У роботі розглянуто стан наукової розробки теми, проаналізовано її
джерельну базу. Зазначено, що актуалізація наукового дискурсу про писемні
джерела діяльності української еміграції зі збереження українських архівів та
музейної спадщини зумовлена вимогами часу та потребою увиразнити історію
України та українського зарубіжжя. Упродовж тривалого часу це питання з
ідеологічних, релігійних та інших міркувань замовчувалося й фальсифікувалося.
Лише в добу незалежності України крізь призму писемних джерел, конкретних
матеріалів і документів про культурницьку діяльність українських емігрантів
стало можливим об’єктивне вивчення національної історії й культури.
Характерною тенденцією сьогодення є порушення питань інститутціоналізації
радянських архівів, де зберігаються документи радянського минулого, адже
процес трансформації архівів, які містять документи радянської системи ще
триває.
На підставі осмислення української та зарубіжної історіографії, комплексу
джерел вперше систематизовано і класифіковано джерельні матеріали, з’ясовано
їх видову відмінність, охарактеризовано за територіальною, змістовою
приналежністю, способами надходження документів.
У дисертації окреслюється кілька підходів до класифікації джерел: за
типами і видами (В. Довгопол, Г. Лях, М. Матвієнко, О. Медушевська), за змістом (В. Борщевський, І. Ковальченко), за походженням (С. Валк,
В. Стрельський, І. Федосова). Проте найбільше визнання здобули комплексні,
або комбіновані схеми (М. Варшавчик, М. Ковальський) з акцентом на мету,
спрямованість, призначення творінь людини, що утвердилися як історичні
джерела.
З метою системного вивчення наявних документів з обраної проблематики
та їх зручного подальшого використання у дисертації виокремлено наступні
групи джерел: 1) джерела офіційного походження: закони, універсали та
постанови, видані офіційними державними утвореннями на еміграції, правові та
нормативні документи, статути, протоколи засідань, матеріали з’їздів,
конференцій, нарад, звіти про культурницьку діяльність, офіційне листування
музейно-архівних та бібліотечних осередків; 2) джерельна інформація
опублікована у періодичних виданнях – запрошення на урочисті вечори і
концерти, програми культурних заходів, тексти ділових повідомлень, ділових
виступів чи переговорів; 3) джерела особового походження: особисті щоденники
та спогади, сповіді, записники з творчими нотатками, особиста кореспонденція,
власні конспекти, листування, некрологи тощо.
Визначено джерельний комплекс дисертаційної роботи, який презентовано
актовими, законодавчими та правовими документами, нормативною
документацією громадських об’єднань та організацій української еміграції,
періодичною пресою, науковими та публіцистичними творами діячів української
еміграції, мемуарами, епістолярієм, некрологами. Обсяг джерельного комплексу
та проведений аналіз засвідчив, що він є достатнім для розв’язання поставлених
у дисертації завдань.
У дослідженні обґрунтовано тезу про те, що структура переважної
більшості осередків включала три відділи: 1) архівний, 2) музейний та
3) бібліотечний (пресовий).
Аналіз архівних та опублікованих писемних джерел допоміг встановити
основні передумови виникнення українських архівних центрів за кордоном та створення потужних осередків української політичної еміграції в європейських
країнах:
- Чехословаччині: культурницька діяльність І. Горбачевського,
Д. Антоновича, Д. Дорошенка, В. Сімовича, С. Смаль-Стоцького, О. Шульгина,
Ф. Щербини, В. Короліватощо; заснування УНМА, Музею визвольної боротьби
України (МВБУ), «Празького українського архіву», Національного архіву у
Празі, Слов’янської бібліотеки Національної бібліотеки ЧР, Державного
обласного архіву у Празі, Архіву міста Праги, Літературного архіву пам’яток
національної літератури Чехії, фонду Музею українсько-руської культури у
Свиднику (Словаччина);
- у Польщі: діяльність Державного центру УНР в екзилі на чолі з Головою
Директорії УНР С. Петлюрою; культурницька діяльність М. Обідного,
Є. Петрушевича та інших громадсько-політичних, військових, культурних діячів
та науковців щодо збереження документів державних установ та особових
колекцій, документів дипломатичних місій УНР та інших документів, що
утворилися під час функціонування таборів полонених та інтернованих вояків-
українців у країнах Центральної та Західної Європи; заснування Головного
військо-історичного музею-архіву Армії УНР та Музею-архіву визволення
України; зібрання Українського національного музею-архіву при УГК, архівне
зібрання Українського історичного кабінету, архів Директорії УНР у Польщі,
архіви Уряду УНР у Тарновітощо;
- у Франції: книжкова та документальна колекція Українська бібліотека
ім. С. Петлюри, до якої входять матеріали Української делегації на Мирній
конференції у Парижі, Дипломатичної місії УНР у Франції, архіви часопису
«Тризуб», Головної еміграційної ради, документи Судового процесу над
С. Шварцбардом тощо;
- в Австрії: колекції ЗУНР, В. Липинського та А. Шептицького, які на той
час перебували на депозитному зберіганні в Австрійському державному архіві у
Відні, філія Національного музею митрополита А. Шептицького; - у Німеччині: культурницька діяльність проф. М. Антоновича, проф.
І. Мірчука, «Ванзейська колекція», архів П. Скоропадського.
У процесі написання роботи було з’ясовано, що за хронологічною ознакою
більшість документів архівної україніки розкривають культурницьку діяльність
діаспорних українців у 20-х – 30-х рр., міжвоєнний період (доробок українських
цивільних, військовополонених й інтернованих в створених архівних осередках
у Польщі, Чехословаччині, Франції, Австрії), у другій половині ХХ ст.: 50-х –
80-х рр. (процес комплектування українських архівних центрів та колекцій за
кордоном, повернення національно-культурних пам’яток, втрачених або
переміщених під час Другої світової війни).
Вивчено склад фондів ЦДАЗУ, які презентують активну культурницьку
діяльність українців в діаспорі: ф.8 «Захарченко Микола Іванович – український
громадський діяч на еміграції, інженер-економіст»; ф.13 «Колекція документів
діячів науки та культури на еміграції»; ф.20 «Товариство прихильників
української культури в м. Курітіба (Бразилія)»; ф.25 «Об’єднання Демократичної
Української Молоді (ОДУМ). Філія в Чикаго (США)»; ф.31 «Замулко-Дюбуше
Наталія Йосипівна (1948 р. н.), поетеса, письменниця»; ф.35 «Державний центр
Української Народної Республіки в екзилі»; ф.39 «Організація державного
відродження України (ОДВУ)»; ф. 44 «Жуковський Аркадій Іларіонович
(1922 р. н.), науковий та громадсько-політичний діяч»; ф.46 «Видавнича комісія
«Зелена Буковина» (1952–1958)»; ф.50 «Українське національне об’єднання
(УНО в Канаді)»; ф.60 «Іщук-Пазуняк Наталія Романівна (1922 р. н.), славіст,
літературознавець, лінгвіст та громадський діяч» тощо.
Зроблено висновок, що опрацьована архівна база є цілком достатньою для
здійснення комплексного дослідження з даної проблематики.
Через призму доробку сучасних науковців (О. Гуменюк, О. Заремби,
І. Войцехівської, І. Матяш, І. Маги, М. Палієнко), емігрантської преси,
наративних творів тощо висвітлено різні напрями роботи культурницької
діяльності українських емігрантів зі збереження архівних документів та музейних пам’яток 20-х – 80-х рр. ХХ ст. в Європі, на Американському
континенті та в інших країнах світу.
Зазначимо, що публікації періодичної преси за темою дослідження було
поділено на дві групи: 1) статті, які містять тематичні матеріали про діяльність
української еміграції щодо збирання та збереження архівної та музейної
спадщини українського народу; 2) інформаційні повідомлення та оголошення
про відкриття виставок, музейних експозицій, проведення вистав та інших
заходів культурного плану з метою збереження архівної та музейної спадщини
України та поширення української культури по всьому світу.
У процесі огляду джерел особового походження з історії діяльності
української еміграції в контексті збирання та збереження архівної та музейної
спадщини проаналізовано наративні твори, спогади (мемуари), щоденники,
приватне листування, життєписи, автобіографії, подорожні нотатки та
некрологи.
Охарактеризовано публіцистичні твори діячів української еміграції, як
унікальне історичне джерело, що поділяються на дві тематичні групи: 1) твори з
історії діяльності української еміграції, в тому числі й з питань збереження
архівної та музейної спадщини; 2) біографії керівників та діячів осередків
української еміграції, у яких іде мова про архівну і музейну спадщину України
(перелічуються особові матеріали, культурне надбання).
Листи діячів української еміграції розділено на такі групи: 1) листи, в яких
наявна всебічна інформація щодо історичних подій та діяльності української
еміграції; 2) листи з характеристикою ставлення до подій в УРСР та
Радянському Союзі з приводу культурної діяльності; 3) листи, в яких подається
характеристика діяльності української еміграції зі збереження архівної та
музейної спадщини українського народу; 4) вітальні та співчувальні листи.
На основі дослідженої періодики і викладених фактів зроблено певні
узагальнення:
а) у процесі аналізу писемних джерел (закордонних періодичних видань)
визначено гносеологічну цінність та інформаційний потенціал означених джерел, окреслено значення неактуалізованих писемних джерел для подальшого
дослідження проблеми;
б) з’ясовано інформаційний потенціал та джерельне значення американської
та європейської преси, як популяризатора успішної діяльності українських
бібліотек, освітніх установ, музеїв по всьому світу, активного співробітництва з
науковцями різних галузей, меценатами, громадськими діячами та
представниками культурних закладів, організацій та об’єднань української
еміграції;
г) розглянуто некрологи як історичне мікроджерело. Проаналізовано
досягнення історіографії XX ст. у питаннях вивчення некрологів як історичного
та біографічного джерела. Виокремлено основне навантаження некрологів, що
розміщені в емігрантській пресі;
ґ) стверджується думка, що, опрацьовані писемні джерела української
діаспори й надалі будуть викликати до себе значний інтерес науковців, оскільки
їх матеріали дозволяють не тільки скласти ширші уявлення про масштаби й
активність культурницької діяльності українських емігрантів зі збереження
архівних документів та музейних пам’яток у контексті 20-х – 80-х рр. ХХ ст., але
й їхню роль в утвердженні позитивного іміджу та суб’єктності України у світі.
Ключові слова: українська еміграція, архіви, музеї, писемні джерела,
культурницька діяльність, націотворча активність, діаспора.
Доступні формати:
PDFчитайте також:
В бібліотеці зібрані всі книги українською мовою в електронному (txt, rtf, doc, pdf, fb2, epub, mobi, djvu) та паперовому форматі. Книжку можна безкоштовно скачати клікнувши на необхідний Вам формат для iPad, iPhone, Android, Kindle, Kobo та інших читалок або купити паперовий варіант тексту з доставкою по Україні. Сайт бібліотеки оптимізований для роботи на телефонах, смартфонах(айфон, анроїд) і планшетах. Потрібну книгу Ви можете легко знайти за допомогою пошуку.