Знайди книгу!

Опис:
Астапенко І. А. Поетична творчість Емми Андієвської ХХІ сто-ліття: метатекст, жанрові моделі, ідіостильові стратегії. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.01.01 – українська література. – Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. – Київ, 2018.
Дисертація присвячена вивченню поетичної творчості Е. Андієвської ХХІ століття.
У роботі запропоновано комплексне дослідження поезії письменниці від книжок «Вілли над морем» (2000) та «Атракціони з орбітами й без» (2000) й до крайньої збірки «Щодення: перископи» (2017). Оскільки Емма Андієвська досить активно працює в поезії, актуальним став науковий аналіз нового матеріалу через призму сучасних теоретико-, історико-літературних напра¬цювань, поетикальних параметрів тексту, категорій автореференційності та метатекстуальності. Потреба дослідити пласт поетичних текстів мисткині нового тисячоліття пов’язана також із появою нових форм, жанрів та їхніх модифікацій, додаткових метатекстуальних одиниць, важливих для цілісного наукового аналізу. Дисертація є спробою сучасного наукового осмислення недосліджених поетичних текстів Емми Андієвської у різних аспектах: метатекстуальному, жанровому, версифікаційному, ідіостильовому.
У дисертації представлено теоретичні засади метатексту як літературо-знавчого поняття, простежено його ґенезу, історичний контекст, з’ясовано його роль для розуміння та аналізу художнього тексту. Розглянуто метатекст як надбудову до основного тексту та як окрему одиницю творчості. Окремий акцент зроблено на дефініції автореференційності як форми метатекстуаль¬ності, викладено основні теоретичні положення, що стосуються окресленого поняття, проаналізовано питання літературної біографії та автобіографії як жанрів і додаткових джерел розуміння художнього тексту. Актуалізація постаті автора й низки позатекстових чинників дала можливість розглянути поетичний текст усебічно, зважаючи на біографічний та автобіографічний дискурси. Метатекстуальний аспект дослідження тексту є надзвичайно важливим, особливо з огляду на низку причин, коли літературний твір безпосередньо пов’язаний із реальними подіями і є реакцією на них.
У дисертації досліджено вплив позатекстових (надтекстових) чинників на поетичну творчість видатної письменниці. Проаналізовано сам творчий процес Емми Андієвської, яка акцентує увагу на первинній ролі підсвідомого, ірраціонального, того, що є джерелом суто інспіративного акту. З’ясовано зв’язок авторки з Нью-Йоркською поетичною групою, з якою вона часто асоціюється в сучасному літературознавстві. Враховуючи позицію самої Емми Андієвської, яка категорично заперечує свою приналежність до угруповання, та низку інших об’єктивних чинників, можна говорити лише про досить умовний контакт поетки з «Нью-Йоркською групою», що простежується на рівні деяких спільних публікацій та локації, яка в один час об’єднувала групу авторів.
Під час дослідження було з’ясовано, що життя й творчість Емми Андієвської взаємозалежні: тексти мисткині є почасти своєрідною охудож-неною реакцією на дійсність, а саме життя вона фактично ототожнює з творчістю. Аналіз метатексту показав, що обставини багатого на екстремальні події життя письменниці не просто відіграли ключову роль у становленні її творчої особистості, а й стали емоційним тлом її текстів, джерелом образів, мотивів, метафор тощо.
Окрему увагу в дисертації приділено розгляду всіх поетичних жанрів, з якими Емма Андієвська працює у ХХІ столітті: сонета, верлібра, несонетних ліричних віршів, лічилок, лічилок-поем. Досліджено стрижневі теоретичні засади вказаних жанрів, що супроводжуються практичним аналізом поетичних текстів. Поезію Емми Андієвської досліджено в контексті відповідності жанровому канону. Під час аналізу виявлено низку індивідуально-авторських ознак, які є відхиленнями від загальновідомих традиційних правил та догм, визначених для жанрів у теоретико- й історико-літературному дискурсі. З’ясовано, що сонет Емми Андієвської має за основу петрарківську форму й здебільшого написаний відповідним канону ямбом, однак існує чимала кількість текстів, де поетка ритміко-метрично та строфічно оминає систему загальних правил класичного жанру. Відхід од канону втілюється в поетки через низку аспектів: рими (зокрема й внутрішньої), ритміки й метрики, строфіки, повторювання слів, системи римування.
Завдяки аналізу верлібру Емми Андієвської виділено два його основні типи: верлібр-мініатюру та сюжетний (оповідний) верлібр. Щодо першого – такі зразки знаходимо в «Шухлядних краєвидах», «Містах-валетах» і «Ламаних коанах». Установлено, що в цій верлібровій формі мисткиня максимально щільно окреслює поетичну ситуацію, використовуючи короткі (інколи дуже короткі) рядки, не ділячи текст на довільні строфи (у верлібрах другого типу розподілу на строфи також немає). Верлібр-мініатюра є типологічно схожим на сонет Андієвської за низкою ознак: синтаксис, пунктуація, графіка, лексичний арсенал, специфіка метафоричної організації.
Іншим за природою й структурою є сюжетний верлібр (така дефініція жанру є умовною) в доробку письменниці, який представлений більшою мірою у збірці «Атракціони з орбітами й без», меншою – в «Ламаних коанах».
У формальному плані такі вірші вирізняються різної довжини рядками з перевагою коротких і середніх; традиційною пунктуацією, себто такою, що відповідає загальним нормам правопису (однак із винятками); вживанням великих літер у початкових словах рядків; повною аритмічністю; оповідною манерою, притаманною постмодерному верлібру. Основою вільних віршів, про які йдеться, почасти є певна наративна історія, якій характерна динамічна подієвість.
У ході дослідження було з’ясовано, що вільний вірш Емми Андієвської містить чимало ознак постмодернізму (інтертекстуальність, автоінтертекс-туальність, іронічність, потяг до гри тощо), однак зі своїми унікальними особливостями. Враховуючи це, можна дійти висновку, що верлібровий текст поетки чітко співвідноситься з епохою постмодернізму, одначе в жодному разі не є постмодерністичним у чистому вигляді.
Окремо в дисертації досліджено тексти, які не належать до жанрів із конкретними правилами (наприклад, як у лічилках та сонетах), тому їх умовно можна назвати «римованими ліричними віршами». Такі зразки знаходимо у двох збірках письменниці: «Хвилі» (2002) та «Бездзиґарний час» (2013). Ліричні вірші Емми Андієвської, позбавлені чіткої жанрової приналежності, лише підкреслюють універсальність поетки, яка вільно почувається в різних ґенеричних формах. Легкість стилізованих текстів і водночас складність суто оригінальних («Ругони», «Ловиди») дають багатий матеріал для дослідження, адже відхилення від притаманної поетці манери, здебільшого вираженій у сонетному та верлібровому тексті, ставить перед літературознавством низку нових завдань.
Аналіз нових у творчості Емми Андієвської жанрів лічилки та лічилки-поеми встановив, що в зовнішньому аспекті основних вимог дотримано (лічба, нагромадження співзвуч, звукові повтори, точність ритміки, ігрова форма). Винятками можуть слугувати лише два складники: 1) не надто лаконічний обсяг окремих текстів, тоді як лічилці притаманна коротка форма; 2) від¬сутність обов’язкового компоненту – лічби – у деяких текстах. Важливою є авторська інтерпретація жанру на внутрішньому рівні – змістової тканини, змодельованої з притаманною Еммі Андієвській несподіваністю. Унікальним і новаторським є введення письменницею в українську літературу жанру лічилки-поеми. Синтез ліро-епіки з ігровим началом є важливим чинником такого жанру, що в контексті книги «Бездзиґарний час» виступає логічним продовженням змістової нитки. Серед основних рис започаткованого Анді¬євською жанру можна виділити: середній для ліро-епічного твору обсяг, наявність сюжетних елементів, лічба, точність та простота ритміки, випад¬ковість співзвуч.
Як потверджує аналіз, лічилки й лічилки-поеми варто вважати уні-версальними в плані читацької аудиторії, адже за своєю внутрішньою (філософською, ідейною, сюжетною) суттю такі тексти розраховані на дорослого читача. Ігрова форма, яку поетка майстерно витримує, є лише зовнішнім обрамленням складних та актуальних філософських, соціальних, родинних проблем.
Кандидатська дисертація містить дослідження ідіостилю як літературо-знавчого поняття, проаналізовано теоретичні засади окресленого явища, погляди на нього сучасних науковців (Б. Блох, С. Єрмоленко, С. Золян,
В. Іванов, О. Соколов, Р. Харчук та ін.). Основну увагу зосереджено на унікальних стильових домінантах поезії Емми Андієвської нового тисячоліття, що вирізняють її поетичну творчість із-поміж інших українських та зарубіжних авторів.
Потреба дослідження цього аспекту творчості мисткині зумовлена від-сутністю системних студій стильової індивідуальності авторки саме нового тисячоліття, адже її поезія з кожною збіркою набуває все нових і нових сенсів. У цьому контексті досліджено такі ідіостильові форманти, як: синтаксис, пунктуація, лексична організація тексту, алогічність, реверсивність, часо¬просторова полівимірність, відхилення від усталених уявлень, образна пара¬дигма, особливості тропіки тощо. Варто зауважити, що ті чи інші харак¬теристики індивідуального стилю Е. Андієвської варіюються в залежності від жанру, адже, до прикладу, сонети й верлібри-мініатюри за цими показниками принципово різняться від сюжетних верлібрів або несонетних ліричних віршів. Це свідчить про потребу дослідження поезії авторки з обов’язковим ураху¬ванням жанрових форм, а отже, ідіостильові ознаки поетки почасти не є універсальними в контексті загальної поетичної творчості.
Окремо розглянуто дискурсивну ґенезу герметичної поезії, особливості втілення її в художній літературі; проведено всебічне дослідження герметичної природи поезії Емми Андієвської ХХІ століття. Як результат, з’ясовано, що герметизм поезії мисткині нерозривно пов’язаний із двома аспектами: візіонерсько-асоціативним характером конструювання метафори та прийомом аналогії. Окрім цього, її поетичний текст ускладнений почасти алогічним співіснуванням образів, що проаналізовано на прикладі локусу urbi та концепції круглого часу.
Отже, вивчення поетичної творчості Емми Андієвської ХХІ століття є вельми актуальним у вітчизняному літературознавстві, оскільки новий мате-ріал потребує всебічного наукового осмислення.
Наукова новизна одержаних результатів:
– дисертаційна робота є першою у вітчизняному літературознавстві спробою комплексного аналізу поетичної творчості Емми Андієвської ХХІ століття, яка охоплює сімнадцять збірок, вперше запроваджених до наукового обігу;
– поезію авторки розглянуто в контексті метатекстуальності та авто-референційності, простежено принципово важливий зв’язок між біо-графією й художніми текстами мисткині;
– з’ясовано творчо-світоглядні засади поетки (зокрема, завдяки індиві¬дуальному спілкуванню по телефону);
– досліджено природу сонета Емми Андієвської як індивідуально-авторської модифікації жанру;
– проаналізовано специфіку жанру верлібру в поетичній творчості мисткині, його формально-структурні та внутрішньо-змістові харак-теристики;
– досліджено такі новаторські модуси жанру як лічилки, лічилки-поеми й несонетні ліричні вірші поетки;
– проаналізовано ідіостильові стратегії поетичної творчості письмен-ниці ХХІ ст.;
– проведено всебічне дослідження герметичної природи поезії Емми Андієвської нового тисячоліття.
Практичне значення дисертації. Результати дослідження можуть бути використані при читанні курсів лекцій з історії й теорії літератури, проведенні спецкурсів і спецсемінарів, при укладанні навчальних посібників та написанні курсових, дипломних, магістерських робіт, предметом яких є модерністські та немодерністські тенденції розвитку української літератури.
Ключові слова: метатекст, автореференційність, жанр, сонет, вер-лібр, лічилка, лічилка-поема, стиль, ідіостиль, герметизм.