Знайди книгу!

Опис:
Ніколаєнко О. О. «Польські жінки Наддніпрянщини в другій половині
ХІХ – на початку ХХ ст.: громадське і приватне життя». – Кваліфікаційна
наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 – історія України. – Харківський національний
університет імені В. Н. Каразіна. – Харків, 2017.
Дослідження громадського й приватного життя польських жінок
Наддніпрянщини в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. є актуальною
темою у вітчизняній історіографії, що дозволяє дослідити гендерні аспекти
розвитку етнічної групи, що проживала на території України.
Соціально-демографічний аналіз польських жінок як окремої соціальної
групи довів, що польки мешкали на всій території Наддніпрянської України.
Найбільша їх кількість проживала на Правобережжі в селах, найменша –
мешкала у лівобережних губерніях, але переважно в містах. Соціальний
склад цієї групи був представлений різними станами, серед яких найбільшу
складало селянство. Дворянство, хоч і було нечисельним, мало значний
вплив на суспільно-політичне і економічне життя спільноти.
Аналіз освіти польок засвідчив, що її рівень був низьким, а
характерною особливістю – «двомовність». Переважна більшість жінок
отримували освіту російською мовою. Одночасно високі показники освіти
«іншою», ймовірніше, рідною польською мовою у Волинській, Подільській,
Таврійській губерніях свідчать, що дівчата отримували домашню початкову
освіту або навчались в таємних навчальних закладах. Середню освіту дівчата
отримували в гімназіях, або ж таємних пансіонах, де вони навчались рідною
мовою.
Парадоксальними наслідками розгрому Січневого повстання й
заслання багатьох чоловіків став вимушений процес жіночої емансипації у
сфері суспільного виробництва, хоча незначна частина польок були задіяні у 3

ньому. Головними видами професійної зайнятості польських жінок були
служба в приватних домогосподарствах, праця у швацьких майстернях,
педагогічна діяльність. Особливостями жіночої праці в багатьох сферах були
відсутність юридичного захисту, свавілля працедавців. Незахищеність
робітниць у капіталістичному світі і реаліях міського життя спричинили їх
згуртування і сприяли утворенню жіночих товариств взаємодопомоги.
На підставі аналізу різноманітних джерел розкрито місце жінки в
громадсько-політичній думці, праві, побутовій свідомості та мистецтві. В
процесі модернізації суспільства питання щодо зміни статусу жінок було
складовою програм суспільного розвитку. Однак провідним питанням
польської громадської думки залишалось відродження державності, що
спричиняло другорядність питань соціального розвитку. Жінці в концепціях
національного розвитку відводилось місце транслятора національних традицій,
вихователя майбутніх поколінь захисників вітчизни.
Асиміляційна політика царату, суспільні трансформації капіталістичної
доби, пов’язані з класовим розшаруванням і наростанням соціальних
суперечностей, зародження українського національно-демократичногого руху
ставили під загрозу збереження національної свідомості широких кіл
польського суспільства. Цими факторами обумовлена популярність програм
національно-культурного розвитку поляків Наддніпрянщини, які
підтримувались жіноцтвом.
Виявлено, що в побутовій свідомості й візуальних репрезентаціях
жіночі ролі й функції відповідали типовим уявленням патріархального
суспільства, а гендерні стереотипи міцно вкорінювались і відтворювались у
свідомості , в той час, коли передова громадська думка й окремі галузі права
наголошували на зміні статусу й ролі жінок.
Встановлено, що громадська діяльність польських жінок
Наддніпрянщини розвивалась у взаємозв’язку з жіночим рухом в Російській
імперії, зокрема з польським жіночим рухом. Однак національна політика
царату спричинила особливості польського жіночого руху в імперії. Польські 4

жінки, відстоюючи інтереси співвітчизників, створювали товариства й
організації, що протиставляли себе державі. У цих умовах католицька церква
була з народом і, незважаючи на консервативну риторику, стояла у витоків
створення товариств взаємодопомоги та просвітницьких організацій.
Виділено декілька етапів в розповсюдженні польського жіночого руху
в Наддніпрянщині. Перший включає кінець 1860-х – початок 1880-х рр., коли
поширення соціалістичних ідей і прагнення змінити існуючий лад,
спричинило участь польських жінок Наддніпрянщини у революційних
гуртках.
Наприкінці 1880-х рр. відбулась активізація національно-патріотичної
діяльності за активної підтримки католицької церкви. До початку ХХ ст. в
Наддніпрянщині розгорнулась мережа таємних початкових польських шкіл,
релігійних громад та благодійницьких організацій, організованих, в тому
числі, за участі жінок і за підтримки місцевого населення.
Легалізація національно-культурних установ у 1905 р. сприяла
піднесенню польського громадського руху в Наддніпрянщині. Саме в цей
період в багатьох містах Наддніпрянщини виникли культурно-просвітницькі
організації, сприяючи збереженню національної культури. Одночасно
активізувалася й діяльність революційних угруповань.
Встановлено, що польські жінки Наддніпрянщини були учасницями
багатьох загальноросійських організацій, а також витворили власні, що мали
за взірець аналогічні польські чи російські товариства. Ліворадикальні
організації, що виникли у 1860–1880-х рр. в українських губерніях Російської
імперії, залучали й польок, які прагнули боротися за соціальну
справедливість. На початку ХХ ст., з активізацією діяльності революційних
організацій в Наддніпрянщині, жінки, як і раніше, брали участь в організації
таємних зібрань, розповсюдженні нелегальної літератури тощо.
Одним із напрямків розвитку жіночого руху наприкінці ХІХ – початку
ХХ ст. став рух взаємодопомоги. В містах правобережних і південних
губерній Наддніпрянщини за сприянням католицької церкви функціонували 5

товариства взаємодопомоги, що об’єднували працівниць, допомагаючи у
пошуку роботи, житла, захисті інтересів та ін. Разом з тим виникали
товариства взаємодопомоги й під патронатом заможних жінок, й з ініціативи
самих працівниць.
Зазначено, що католицька церква відігравала важливу роль в інтеграції
польських жінок, оскільки під її егідою наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. на
Правобережжі та Півдні розгорнулась мережа жіночих релігійних громад.
Крім загального покровительства місцевих священиків, жіночі монастирі,
влаштовані часто як майстерні, завдячували своїм відкриттям ще й
активісткам релігійного руху.
Провідною течією громадського руху поляків була культурно-
просвітницька, що розгорнулась після дозволу відкриття національно-
культурних організацій. Жінки брали участь у влаштуванні початкових шкіл,
а також в організації різноманітних акцій товариств Oswiatа, Ogniwо, Dom
Polskі.
Висвітлено участь жінок у благодійницькій діяльності, що виражалось і
у спільних з церквою ініціативах, і в індивідуальній філантропічній
діяльності. Жінки допомагали у благодійних акціях римо-католицьких
товариств доброчинності. Заможні польки підтримували фінансово і
організаційно таємні початкові польські школи, рукодільні майстерні,
чернечі громади. Традиційні форми діяльності доповнились на початку ХХ
ст. ще й появою світських товариств, що здійснювали організацію літнього
відпочинку для дітей із незаможних родин співвітчизників.
Визначені передумови виникнення жіночого феміністичного руху в
Наддніпрянщині, серед яких розвиток міжнародного жіночого руху, високий
рівень інтеграції та зростання свідомості польського населення суспільно-
політичні умови, створення польських феміністичних товариств та їх
підтримка, що впливали на оформлення програм розвитку й форм діяльності
аналогічних організацій у Наддніпрянщині. 6

З’ясовано, що створені в Києві 1907 р. Товариство польських жінок та в
Одесі 1913 р. Товариство рівноправ’я польських жінок прагнули
поліпшувати соціальне становище жіноцтва, намагаючись сприяти
підвищенню рівня освіти, працевлаштуванню, поліпшенню побутових умов і
медичного обслуговування, юридичного захисту. Діяльність організацій,
попри всі заборони й утиски влади, сприяла становленню самосвідомості
жінок, давала досвід спільної діяльності й відстоювання своїх прав.
Висвітлено значення польського феміністичного руху в
Наддніпрянщині. В українських містах польські жінки здійснювали
ініціативи, що відповідали вимогам феміністок, але й враховували умови
розвитку й потреби місцевих жительок. Прагнення товариств виступити з
вимогами польських жінок свідчить про становлення їх активної громадської
позиції, зростання свідомості. Діяльність названих організацій доводить не
тільки поширення феміністичних ідей серед польських жінок
Наддніпрянщини початку ХХ ст., але й їх готовність відстоювати ці ідеї,
трансформувати їх відповідно до існуючих умов.
На підставі аналізу жіночої громадської активності здійснена оцінка її
ролі в суспільно-політичному житті польської спільноти й регіону. Поява
товариств взаємодопомоги й організацій феміністичного спрямування засвід-
чила усвідомлення польками необхідності самоорганізації. Діяльність
польських жіночих товариств надавала жінкам соціальний захист, якого вони
були позбавлені від держави й суспільства, ставши прототипом професійних
спілок. Розгортання польського жіночого руху засвідчило високий рівень
самоорганізації жінок, здатність пристосовуватись до мінливих реалій та
досягати своєї мети. Діяльність польок у різноманітних культурно-
просвітницьких та благодійних товариствах сприяла згуртуванню польського
населення, дозволяла зберігати національну свідомість, поширювати
національну культуру, залучати до неї широкі кола польського населення.
Виявлено, що провідною сферою життєдіяльності польських жінок
залишався приватний простір – світ родини й домівки. Головним призначен-7

ням, навіть, покликанням польської жінки вважалось материнство, яке
розумілось не тільки як біологічна функція, а й символічна і культурна. На
матері лежала відповідальність за формування національно свідомих
наступних поколінь. Відсутність національних освітніх чи громадських
установ спричинила неможливість вияву національних почуттів у суспільній
сфері, що повністю перекочувало до сфери родинного життя. Більше ніж
столітня бездержавність Польщі та її відродження у 1918 р. довели, що за
весь цей час польське населення не позбулось, а плекало й вибудовувало
національну свідомість.
Встановлено, що значення польської родини в зазначений період
зміцнилось, що пояснюється утисками поляків в громадсько-політичній
сфері, обмеженням діяльності поляків в установах, заборонами у сфері освіти
й культури. Саме родина залишалась первинним осередком соціалізації
позбавленого державності суспільства, тому її роль у вихованні майбутніх
поколінь, здатних відродити Польщу, була провідною. Саме на родину
покладалось завдання збереження національної ідентичності – мови, звичаїв,
релігійності, пам’яті. Родина відігравала головну роль і у передачі побутової
свідомості, соціальних уявлень і стереотипів, що закріплювало її
традиційність та замкненість, перетворювало її у консервативний інститут,
що відтворював патріархальні відносини. Відповідальність за збереження
«польськості» в родині була покладена, перш за все, на жінок, які повинні
були дбати про духовну атмосферу сім’ї, на противагу чоловікам, що вели
громадське життя. Участь жінок в трансляції та передачі соціокультурного
досвіду, їх панівний вплив на соціалізацію дітей разом з посиленням
значення приватної сфери у польському суспільстві дозволяє визначити їх
провідну роль у збереженні національної ідентичності поляків
Наддніпрянщини.
Ключові слова: польське населення, польські жінки, приватне життя,
польський жіночий рух, Наддніпрянщина, друга половина ХІХ – початок ХХ
ст., фемінізм, рух взаємодопомоги, католицька церква, благодійність.