Знайди книгу!

Опис:
Андрущак Р. І. Римо-католицька церква на Поділлі в умовах радянської
релігійної політики у 20-х рр. ХХ ст. – Кваліфікаційна наукова праця на
правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 07.00.01 – Історія України (032 Історія та
археологія). Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла
Коцюбинського. Вінниця, 2018. Кам’янець-Подільський національний
університет імені Івана Огієнка. Кам’янець-Подільський, 2018.
Наукова робота присвячена комплексному вивченню становища Римо-
католицької церкви на Поділлі в умовах радянської релігійної політики у
20-х рр. ХХ ст.
У ході історіографічного аналізу проблеми Римо-католицької церкви на
Поділлі у визначених хронологічних межах визначено два історіографічні етапи
наукового дослідження, а саме: радянський період (1920-ті – 1980-ті рр.) та
пострадянський (початок 1990-х – сьогодення). Вивчення стану наукової розробки
теми другого періоду передбачає формування трьох історіографічних напрямків:
1) вітчизняні науковці, для яких Римо-католицька церква 20-х рр. ХХ ст. була
окремим предметом дослідження; 2) закордонні дослідники, які торкались
проблеми історії РКЦ у зазначений період; 3) науковці, котрі вивчали питання
релігії в контексті державно-церковних відносин 20-х рр. ХХ ст. З’ясовано, що
становище Римо-католицької церкви суто на території Подільського регіону є
малодослідженим. Дана тема знайшла своє відображення в науковій літературі,
проте ці дослідження мають фрагментарний характер, розглядаються в
переважній більшості через призму релігійного життя в Україні, не маючи при
цьому комплексного характеру.
Дисертаційне дослідження ґрунтується на аналізі широкого кола архівних
джерел, більша частина яких введена до наукового обігу вперше. Джерельну базу 3

дослідження склав комплекс різних за походженням і функціональним
призначенням неопублікованих та опублікованих джерел, що класифікується на
три основні групи – архівні документи і матеріали, опубліковані джерела
(збірники оприлюднених документів) та матеріали місцевої преси. В роботі
використані матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади та
органів державного управління України, Центрального державного архіву
громадських об’єднань України, Центрального державного історичного архіву у
м. Києві, Державного архіву Вінницької області та Державного архіву
Хмельницької області. Доведено, що використання цієї джерельної бази слугує
достатньою репрезентативною основою дисертаційної роботи.
Методологічною основою дисертаційного дослідження є загальноприйняті
принципи наукового дослідження, як, наприклад, принцип історизму,
об’єктивності, наукового плюралізму та розвитку. Вказані принципи історичних
досліджень реалізуються за допомогою конкретних наукових методів
дослідження, як загальнонаукових, так і спеціально-історичних. Серед
загальнонаукових методів варто виокремити аналіз, синтез, індукцію та дедукцію.
Із переліку спеціально-історичних методів використано історичний,
ретроспективний, конкретно-історичний аналіз, проблемно-хронологічний,
історико-порівняльний, історико-типологічний, системно-структурний та
статистичний.
У дисертаційній роботі визначено організаційну структуру Римо-
католицької церкви на Поділлі та подано кількісну характеристику духовного
кліру та костельної мережі в межах Проскурівської, Кам’янецької, Вінницької,
Могилівської, Тульчинської та Гайсинської округ. З’ясовано, що після
утвердження більшовицької влади позиції Римо-католицької церкви значно
послабились в усіх сферах суспільного життя. Її ієрархічна структура не була
стабільною, а спроби Ватикану її реорганізувати не принесли успіху. Кам’янець-
Подільська дієцезія була позбавлена свого головного ієрарха, що, безумовно,
позначилось на її подальшій функціональності. Намагання радянської влади
поставити Римо-католицьку церкву в повну залежність від держави за допомогою 4

системи брудних прийомів та заходів призвело до вимушеної еміграції
подільського духовенства до Польщі.
На основі широкого спектру матеріалів статистики радянських установ
досліджується чисельність віруючого римо-католицького населення через призму
польської національної меншини, що проживало на території Поділля в 1920-х рр.
З’ясовано, що у зв’язку з відсутністю єдиного критерію щодо визначення
«польського» чи «католицького» населення на Поділлі радянська влада не могла
здійснити його точний облік, плутаючи етнічний та конфесійний аспекти.
Здійснені владними структурами різноманітні статистичні маніпуляції, на зразок
свідомого заниження кількості польського населення за допомогою суперечливої
диференціації «католик» і «поляк» та виокремлення третьої категорії «українців-
католиків», кардинально ускладнили визначення точної чисельності римо-
католиків, що мешкали на Поділлі в 20-х рр. ХХ ст. У ході аналізу різноманітних
статистичних джерел доведено існування двох статистичних проблем, а саме:
питання загальної чисельності польського населення та загальної кількості
«українців-католиків».
Досліджено, що, за теоретичними положеннями більшовиків, пропаганда
атеїзму мала здійснюватися без порушення прав чи образи почуттів віруючих.
Однак такий демократичний принцип свободи совісті залишався лише на папері.
Після утвердження комуністичної диктатури «войовничі атеїсти» одразу
відмовились від тієї частини теоретичних основ своєї релігійної політики, що не
допускала застосування агресивних методів щодо релігії та церкви. Радянська
влада одразу приступила до дій, спрямованих на знищення організаційної
структури Римо-католицької церкви та підриву її соціально-економічного базису.
У дисертації досліджено особливості та механізм здійснення радянською
владою антирелігійної пропаганди щодо Римо-католицької церкви на Поділлі у
20-х рр. ХХ ст. Враховуючи всі особливості римо-католицького релігійного
світогляду, така антирелігійна робота мала забезпечити формування стійкого
антирелігійного активу, що в особі партійних працівників, вчителів, лікарів та
простих людей мав виховати «ідейних рабів» та закласти основи нового 5

«безрелігійного суспільства». Втілити в життя дану ідею були покликані
«безбожні» антирелігійні формування, яким відводилась роль організаційних
антирелігійних центрів. Проаналізовано радянську інтерпретацію змісту
християнства та релігійних свят і обрядів. Охарактеризовано антиріздвяну та
антипасхальну кампанії, що здійснювались владою на Поділлі упродовж
1920-х рр. Завдяки численним прорахункам в здійсненні антирелігійної
пропаганди та недооцінюванню реальних можливостей Римо-католицької церкви
в боротьбі за віру більшовикам не вдалось в повній мірі виконати ці завдання.
Водночас негативний досвід антирелігійної пропаганди проти Римо-католицької
церкви дозволив більшовикам змінити невдалу політичну лінію 20-х рр. в бік
кривавої репресивної кампанії 30-х рр. ХХ ст.
Розкрито процес запровадження революційно-атеїстичної альтернативи, що
полягала у впровадженні радянської імітації церковних свят та обрядів.
Простежено втручання радянської влади в різноманітні форми самодіяльної
організації римо-католицьких релігійних позацерковних практик – участь у
релігійних гуртках, паломництва до релігійних «чудес» та дотримання церковної
обрядовості. Незважаючи на жорстку релігійну політику владних структур у
20-х рр. ХХ ст., що здійснювалась з метою знищення релігійного
мікросередовища, духовенство та віруючі не зрадили догматів своєї церкви.
Відображено умови існування та динаміку чисельності римо-католицьких
громад Поділля в 20-х рр. ХХ ст. У ході аналізу документів та матеріалів архівних
фондів радянських установ, які в 1920-х рр. займались реєстрацією та контролем
за діяльністю римо-католицьких громад, визначено антикатолицький характер
реєстраційної кампанії. Державна реєстрація римо-католицьких релігійних громад
здійснювалась з метою встановлення радянською владою жорсткого контролю
над церковним життям віруючих, про що свідчить практика формування
наглядових справ на всі релігійні організації. Доведено, що наприкінці 1920-х рр.
заходи з цілеспрямованого обмеження функціональної здатності римо-
католицьких релігійних громад остаточно перетворились у жорстку
антикатолицьку кампанію, що, зрештою, призвела до ситуації, в якій їх легальне
існування було практично неможливим.
У дисертаційному дослідженні розкрито аморальний характер
дискредитаційної політики більшовиків, яка поєднувала в собі антиклерикальну
агітацію, нагляд над окремими священиками, створення штучних фактів їх
антирадянської і контрреволюційної діяльності та пред’явлення духовенству
різноманітних звинувачень. Виявлено, що в ході проведення кампанії з вилучення
церковних цінностей на користь голодуючих у 1922 р. на Поділлі було
реквізовано чимало костельного майна та заарештовано ксьондзів, що активно
чинили опір грабунку церкви. Вилучення цінностей здійснювалось далеко не
заради благородної мети – допомоги голодуючим, а задля послаблення
економічних основ РКЦ та збагачення партійної номенклатури. Доведено, що
репресії відносно католицького духовенства призвели до катастрофічного
зменшення їх чисельності, що в подальшому унеможливило повноцінне
функціонування всіх інституцій Римо-католицької церкви на Поділлі.
Ключові слова: Римо-католицька церква, релігія, Поділля, атеїзм, римо-
католицьке духовенство, костел, антирелігійна пропаганда, римо-католицька
громада, релігійна обрядовість, реквізиція церковного майна.