Знайди книгу!

Опис:
Комарніцький О. Б. Студентство педагогічних навчальних закладів
радянської України в умовах формування тоталітарної системи (20-30-ті рр. ХХ
ст.). – Кваліфікаційна наукова праця на пpавах pукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 – історія України. – Кам’янець-Подільський національний
університет імені Івана Огієнка, Кам’янець-Подільський, 2017.
У дисертації здійснено узагальнюючий аналіз діяльності студентів
педагогічних навчальних закладів радянської України в різних сферах у 1920-
1930-х рр. з урахуванням новітніх досягнень історичної науки; на основі
залучених документів визначено соціальний, національний, статевий склад
молоді, кількісні показники прийому абітурієнтів, показано особливості
навчальної, наукової і громадсько-політичної діяльності студентства, його
матеріальне становище. Проаналізовано стан розробки проблеми і визначено
рівень її наукового осмислення, узагальнено історіографічні надбання, оцінено
джерельну базу (фактографічний матеріал виявлено у державних двох
центральних, 13 обласних, архіві міста Києва, трьох відомчих архівах, багатьох
тогочасних періодичних виданнях). Дисертант вважає, що наявні праці
відтворюють переважно загальноукраїнський контекст, або акцентують увагу
переважно на студентській молоді лівобережного та південного регіонів України.
Їхні автори не проводили градації студентів за окремими галузями освіти. Крім
того, абсолютна більшість досліджень хронологічно обмежувалися 1920-ми рр.
З’ясовано основні напрямки державної політики щодо педагогічних вишів
України, розкрито суть партійно-класового підходу до формування студентського
контингенту через організацію масових відряджень комуністів та робітників,
практикування розкладок, які встановлювали чіткі норми прийому для кожної
губернії. Обмеження, пов’язані з соціальним походженням осіб, було скасовано
лише у середині 30-х років. У роботі йдеться про проведення у студентському
середовищі систематичних антидемократичних і протизаконних кампаній
«чисток» та «соціально-академічних перевірок», при проведенні яких керувалися, 3

насамперед, класовим принципом. Доведено, що найінтенсивнішими «чистки»
були у першій половині 1920-х рр., внаслідок чого чисельний склад студентів-
педагогів скоротився щонайменше як на 20%. Практикувалася система доносів від
місцевих органів влади, партійних та комсомольських організацій, студентів, що
заявляли на своїх однокурсників. Автор зазначає, що більшовикам упродовж
майже 20 років поступово, завдяки посиленню ідеологічного контролю, вдалося
схилити на свій бік студентську молодь, яка мала втілювати у життя всі накази
тоталітарної влади щодо побудови нової соціалістичної нації.
У дослідженні простежено, як політика більшовицької влади вплинула на
чисельний, соціальний і національний склад студентства, здійснено розподіл
майбутніх педагогів за освітою, віком і статтю. Найчисельніші контингенти
студентів були у педвишах Харкова, Києва, Дніпропетровська і Одеси. На
конкретних прикладах доводиться, що наслідком політики влади щодо
пролетаризації вишів стало поступове збільшення наприкінці 20-х рр. серед
студентів питомої ваги робітників і селян (до цього переважали інтелігенція і
службовці). Наголошено, що більшовикам не вдалося повною мірою реалізувати
свій задум про домінування у студентському середовищі комуністів і
комсомольців. У абсолютній більшості педвишів навіть у середині 30-х рр.
партійно-комсомольський прошарок був нижчим за 50%. Щодо національного
складу, то впродовж 1920-1930-х рр. відсоток українців був абсолютно
домінуючим. Упродовж усього періоду низькою була базова освіта; достатній
освітній рівень мала незначна кількість студентства.
Встановлено позитивні і негативні риси у сфері навчальної і наукової
роботи молоді. У дисертації показано, що державна освітня політика, в основі якої
були настанови правлячої більшовицької партії, визначала зміст навчальних
планів і програм, у розробці яких брали участь і студенти. З’ясовано вагому роль
студентської молоді у процесах українізації, активізації військово-оборонної
роботи, модернізації навчально-методичної роботи (частина студентів-педагогів
працювали у складі циклових комісій). Проаналізовано питання трудової
дисципліни студентів, проходження ними навчальних і виробничих 4

(індустріальної та сільськогосподарської) практик, річного стажування,
проведення загальноосвітніх та навчальних екскурсій, виконання дипломних
робіт. Дисертант встановив, що з кожним роком зростала кількість випускників
педагогічних навчальних закладів, однак, цієї кількості було недостатньо, щоб
забезпечити потреби загальноосвітніх шкіл. Йому вдалося довести, що науково-
дослідною роботою був охоплений незначний відсоток молоді, яка працювала у
складі науково-дослідних кафедр, наукових гуртків (краєзнавчих, наукової
організації праці, фізичних, математичних, мовних, літературних, природничих,
біологічних, хімічних, історичних, соціально-економічних, кооперативних,
географічних, сільськогосподарських, стенографічних та ін.), семінарах вищого
типу. Лише окремі з них брали участь у наукових конференціях, публікували свої
праці.
У дисертації висвітлено основні напрямки громадсько-політичної діяльності
студентства, показано різні шляхи нав`язування студентству більшовицької
ідеології. Зокрема, студентів залучали до участі у роботі осередків КП(б)У та
ЛКСМУ. Свої ідейні настанови влада реалізовувала через організацію політичних
гуртків та шкіл, гуртків «біжучої політики» тощо, на засіданнях яких
обговорювали актуальні питання у житті тогочасного радянського суспільства. У
педвишах велася робота з пропаганди життя та діяльності «вождів»
більшовицької партії, проводилися соцзмагання, «Сталінські естафети», естафети
«За кадри», різноманітні «походи», які мали слугувати покращенню якості
навчальної роботи, культурно-побутових умов життя студентства, масово-
культурного виховання. Автор акцентує увагу на політиці радянської влади щодо
поширення антирелігійних поглядів серед студентів, у зв’язку з чим у вишах
створювалися осередки «Спілки войовничих безбожників», атеїстичні гуртки
«Безвірник», антирелігійні семінари. Молодь залучали до участі у
загальнодержавних заходах, зокрема, відзначенні державних, революційних та
радянських свят, вшановуванні пам`яті В. Леніна, К. Маркса, Ф. Енгельса,
державних та культурних діячів тощо. Дисертант переконує, що ідеологічним
настановам партії була підпорядкована громадська діяльність студентів у своїх 5

клубах, органах самоврядування, різноманітних гуртках, профспілкових
організаціях. Для пропаганди ідей будівництва соціалізму та ідеологічного
виховання мас влада використовувала осередки добровільних товариств, у яких
найбільший обсяг роботи виконувало студентство. Активізації ідеологічної
роботи в середовищі молоді слугували також студентська преса, постановки
«живих і світлових газет».
Частину дослідження присвячено аналізу позавишівської роботи молоді, яка
залучалася до різних кампаній, пов’язаних з мобілізацією коштів на господарські
потреби держави, зборах коштів для зміцнення оборони тощо. Йдеться про участь
у колективізації сільського господарства, розкуркуленні, хлібо- і м’ясозаготівлях,
допомогу під час посівної і збиральної кампаній, в обробці сільськогосподарських
культур, проведення політико-освітньої роботи. Висвітлено шефську роботу
студентів, яку проводили на місцевих підприємств, у підрозділах Червоної армії,
різних місцевих органах та культурно-освітних закладах міст, показано їхню
участь у кампанії ліквідації неписьменності. Водночас, дисертант зазначає, що
частина молоді не була згодна з політикою правлячого режиму і виявляла
опозиційність. Студентів, які виявляли антирадянські настрої, відраховували з
педагогічних навчальних закладів. Частина з них стали об`єктом для репресивних
заходів режиму.
З’ясовано складне матеріальне становище молоді, через що вона не мала
можливості повноцінно навчатися і відпочивати. Зокрема, автор вважає, що
однією із найгостріших для студентів проблем було погане забезпечення житлом,
освітленням, опаленням і водою. Лише незначній частині молоді надавали
стипендії, розмір яких був мізерний. Крім того, студентство примушували
обробляти земельні площі підсобних господарств. Чимало труднощів виникало із
забезпеченням майбутніх педагогів харчуванням, особливо під час голодоморів
1921-1923 і 1932-1933 рр. Життєві труднощі позначилися на стані здоров`я
студентів. Наголошено, що посильну допомогу педагогічній молоді, яка
перебувала у скрутному матеріальному становищі, надавали комітети поліпшення
побуту. Сприяли студентам й каси взаємодопомоги, комісії із соціального 6

забезпечення, економічні секції профспілкових організацій навчальних закладів,
керівництво більшості вишів.
Здобувач наукового ступеня зазначає, що, не зважаючи на всі негаразди,
молодь знаходила час для організації власного дозвілля, хоча можливості для
цього були вкрай обмежені. Водночас, у студентському середовищі певного
поширення набули різні прояви девіантної поведінки, що засвідчувало про
невирішені проблеми морального виховання.
У додатках розкрито різні сторони життя студентів: подано дані про їхню
чисельність, соціальний, партійний, національний, віковий, освітній, статевий
склад; списки відрахованих, внаслідок чисток; участь у роботі циклових комісій,
забезпечення стипендіями тощо.
Ключові слова: студент, інститут, технікум, педагогічний, тоталітарна
система, партійно-радянський режим, навчання, гурток, осередок, село, стипендія,
їдальня.