Військово-політичні аспекти розвитку Першої Болгарської держави в ІХ – першій чверті Х ст.
Віталій Калініченко / історичнапраця
Опис:
Калініченко В.А. Військово-політичні аспекти розвитку Першої Болгарської
держави в ІХ – першій чверті Х ст. – Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
за спеціальністю 07.00.02 – Всесвітня історія. – Чернівецький національний
університет імені Юрія Федьковича, Чернівці, 2017.
Дослідження військово-політичної історії населення Центрально-
Східної та Південно-Східної Європи в добу Раннього Середньовіччя є одним
із важливих завдань історичної науки. Ключовим для сучасної історіографії
залишається вивчення проблем, пов’язаних з політичною історією держав,
які в період Середніх віків мали розвинуту військову організацію та суттєво
вплинули на мілітарну культуру сусідніх народів. В ІХ – першій третині Х ст.
однією з найбільш потужних країн у військовому плані була Перша
Болгарська держава, організація війська якої справила значний вплив на
розвиток політичних та соціальних процесів як у середині самої країни, так і
на формування військової культури різних державних утворень впродовж ІХ-
ХІ ст.
Дослідження питань болгаристики як галузі славістики від початку
свого становлення в кінці XVIII – середині ХІХ ст. містили низку аспектів
дискусійного характеру, які й на початок ХХІ ст. вимагають подальшої
дослідницької уваги вчених. В першу чергу це стосується визначення
кордонів Болгарської держави, ареалу поширення її військової культури, а
також взаємовпливів болгар у військовому аспекті з іншими народами. В
окресленому дискурсі об’єктивно актуалізуються питання, пов’язані з
військово-адміністративною політикою Першої Болгарської держави в
досліджуваному регіоні. Широкомасштабна експансія дунайських болгар
призвела до масової воєнізації місцевих слов’ян, внаслідок чого вони були
втягнуті у різні воєнно-політичні конфлікти того часу. Вивчення військової
історії Дунайської Болгарії у 800-927 рр. дає змогу дослідити еволюцію її
військової справи, що сприяє глибокому осмисленню геополітичної стратегії
3
держави болгар, розумінню суспільно-політичних процесів на сусідніх
територіях, а також визначенню характеру взаємин межуючих державних
утворень на основі порівняння тогочасної військової культури.
У розділі 1 «Історіографія, джерельна база і теоретико-методологічні
засади дослідження» з’ясовано ступінь наукової розробки проблеми у працях
вітчизняних та зарубіжних дослідників, окреслено теоретико-методологічні
засади роботи. Відповідно до проблемно-хронологічного принципу,
запропоновано аналіз зарубіжних та вітчизняних історичних праць,
пов’язаних з проблемами воєнно-політичної історії Першої Болгарської
держави в ІХ – першій третині Х ст. Історіографію проблеми поділено на 3
групи: узагальнюючі праці з військово-політичної історії Болгарської
держави; роботи, пов’язані з принципами внутрішньої організації
болгарського війська та праці, які стосуються озброєння війська дунайських
болгар, їхньої тактики і стратегії.
У розділі 2 «Роль політичного чинника у формуванні збройних сил
Дунайської Болгарії» міститься виклад подій, які стосуються військово-
політичної історії та формування військової організації Першої Болгарської
держави в досліджувану епоху. Розглянуто геополітичні зміни в Карпато-
Балканському регіоні, які були пов’язані з воєнною експансією дунайських
болгар на північні, західні та південні території на північ від р. Дунай, в
Середнє Подунав’я, Причорномор’я та Подніпров’я в першій половині ІХ ст.,
а також з воєнною політикою Франкської імперії проти Аварського каганату,
яка полягала у завоюванні останнього та просуванні франків у Потисся.
Окрім того, автор розглядає релігійний чинник, який з 50-60-х рр. ІХ ст.
справив суттєвий вплив на геополітичну ситуацію в Карпато-Балканському
регіоні в цілому. Також увага приділена взаємовідносинам з Великою
Моравією й Східно-Франкським королівством в 60-70-х рр. ІХ ст., а також
походу 883 р. болгарських військ до Потисся. Дисертант також проаналізував
військово-політичну діяльність царя Симеона І, за правління якого Дунайська
4
Болгарія значно розширила свої кордони на півдні, південному заході та
заході Балканського півострову.
У розділі 3 «Структурно-організаційні засади болгарського війська й
принципи його функціонування» проаналізовано формування військово-
адміністративної системи Болгарської держави, принципи комплектування,
чисельності та етносоціального складу болгарського війська і структури
керівництвом збройних підрозділів. Встановлено, що військова
дисциплінованість в комплектуванні війська стала результатом створення
різноетнічної, багаточисельної, добре озброєної, спорядженої та
вмотивованої армії. Впродовж ІХ – першої третини Х ст. по мірі завоювання
різних держав та народів, болгари залучали їх до свого війська та
поширювали на завойованих землях власну військову культуру. Доведено,
що в ІХ ст. Болгарія являла собою монархію зі структурованим
централізованим управлінським апаратом на чолі з ханом, який мав
необмежену владу і виконував адміністративні та військові функції.
У розділі 4 проаналізовано формування комплексу зброї у війську
дунайських болгар, їхню тактику й стратегію. Дисертантом доведено, що
формування комплексу озброєння дунайських болгар відбувалося по мірі
завоювання різних держав, запозиченні різних типів зброї та мілітаризації
населення. Також увага звертається на характеристику вогнеметальної зброї
та машин для облог укріплень. Концепції військової стратегії військ
болгарських правителів чітко простежуються у військових діях з
Візантійською імперією. Економічні ресурси, політичні й територіальні
поступки з боку Візантії були основними стратегічними пріоритетами
правителів болгар. Встановлено, що тактика війська дунайських болгар була
аналогічною тактичним прийомам інших номадів: авар, хазар, угрів та
печенігів. Основними тактичними прийомами у болгар в ході воєнних
протистоянь було оточення противника, організація засідок і маневрування,
оскільки головною ударною силою дунайських болгар була кіннота.
5
У висновках дисертації узагальнені основні положення та результати
дослідження. Встановлено, що період 800-927 рр. у військово-політичній
історії Першої Болгарської держави відзначився важливими еволюційними
змінами. Впродовж означеного часу болгарські правителі суттєво розширили
кордони своєї держави. У першій половині ІХ ст. відбулися значні зміни у
військовій культурі місцевого населення Карпатського регіону, які були
пов’язані з широкомасштабною воєнною експансією Болгарської держави на
північні, західні та південні землі по р. Дунай до верхів’їв рр. Дністер, Прут і
Тиса. Наслідком цих походів стало завоювання великих за площею
територій, на яких проживало слов’янське населення. Саме ці походи мали
ключове значення та стали каталізатором у формуванні військової організації
болгарського війська, яке базувалося на протоболгарському та слов’янському
компонентах.
Аргументовано доведено, що чітка адміністративна система
Болгарської держави, створена ще в епоху хана Крума, визначила основні
принципи військової організації болгар. На початку ІХ ст. комплектування
військових формувань проводилося лише з конкретною метою. Ядро
болгарського війська складали протоболгари, яким, за потреби, надавалися в
якості допомоги слов’янські військові контингенти, котрі мали власну
племінну організацію. Включення у військову систему слов’янського
населення, яке проживало у межиріччі рр. Тиса і Дністер, суттєво вплинуло
на мілітаризацію населення в усьому Карпато-Балканському регіоні.
Військова дисциплінованість у процесі комплектації війська Болгарської
держави стала результатом створення багаточисельної, різноетнічної та
добре озброєної армії, яка постійно перебувала в різних частинах країни і
виявляла готовність в короткі терміни вирушити в похід, на війну чи
охороняти державні кордони. Дисертантом встановлено, що збільшення
володінь Болгарської держави за рахунок завойованих земель в Карпато-
Балканському регіоні зумовило створення чіткої, регламентованої системи
управління в різних частинах країни. Більшість посад в ієрархічній структурі
6
Дунайської Болгарії передбачали поєднання та виконання двох функцій:
адміністративної та військової. Їхнє органічне поєднання дозволило
болгарським правителям створити розгалужену, дисципліновану ієрархічну
структуру для керівництва збройними підрозділами та окремими теренами
Болгарського царства.
З’ясовано, що розміщення та утвердження болгарських військових
контингентів на завойованих обширах призвело до створення
централізованої системи постачання та забезпечення предметів озброєння в
окремі регіони. Наявні археологічні матеріали дозволяють стверджувати, що
з початку ІХ ст. слов’янське населення, Тисько-Дністровського межиріччя
масово воєнізувалося внаслідок поширення серед слов’ян болгарської
військової культури. Ці взаємовпливи простежувалися з 20-х рр. ІХ ст. й до
кінця 30-х рр. Х ст., – коли в Карпато-Балканському регіоні тривали
перманентні воєнні дії, до яких залучалося місцеве населення. Автором
доведено, що широкомасштабна експансія болгарських правителів у першій
половині ІХ ст. на різні терени Дунайсько-Дністровського межиріччя
ознаменувала собою зміни в поширенні різних типів зброї серед місцевих
слов’ян. Формування комплексу озброєння війська дунайських болгар
відбувалося по мірі завоювання сусідніх держав, запозиченні предметів
озброєння та мілітаризації місцевого населення, зокрема слов’ян, яке брало
активну участь у тогочасних війнах Болгарської держави та поступово
ознайомлювалося з новими типами предметів озброєння.
Встановлено, що болгарська мілітарна стратегія залежала від воєнного
досвіду, який набувало військо у війнах із суміжними державами та
народами. Характерні риси військової стратегії правителів дунайських
болгар простежуються у військових діях з Візантійською імперією протягом
ІХ-Х ст. Економічні ресурси, політичні й територіальні поступки з боку
Візантії були основною стратегічною метою болгарських правителів. Вони
намагалися також завоювати значні території в Карпато-Балканському
регіоні та воєнізувати місцеве населення, передусім слов’янське. Це давало
7
болгарам змогу воювати з іншими державними утвореннями та племінними
об’єднаннями в Тисько-Дністровському межиріччі. Стратегічно важливим
залишалось питання політичної консолідації болгар з іншими слов’янськими
союзами, котре вирішилося шляхом проведення адміністративно-
територіальних реформ болгарськими ханами Крумом й Омуртагом та
завдяки масовому залученню слов’ян до болгарської військово-
адміністративної системи. Крім того, аргументовано доведено, що військова
політика, що реалізовувалася правителями Дунайської Болгарії, а також
військовий досвід, набутий болгарами у війнах VII-VIII cт. в Подніпров’ї,
Причорномор’ї та Приазов’ї, залучення багаточисельного слов’янського
етнічного компоненту до власної зовнішньої політики, контакти з військовою
культурою народів, які проживали в Тисько-Дніпровському межиріччі та
ознайомлення з новими типами озброєння визначили подальші тактичні
прийоми ведення бойових дій болгарського війська. Постійні війни, які вела
держава болгар з аварами, хазарами, Візантією, Сербією, Хорватією,
Великою Моравією, імперією франків, уграми та печенігами, враховуючи
регіональну геополітичну специфіку, безперечно впливали на набуття ними
військового досвіду та вдосконалення тактики у веденні війн і завоюванні
європейських територій. Базовими тактичними прийомами війська
дунайських болгар в ході воєнних протистоянь було оточення противника,
організація засідок і маневрування, оскільки їхньою основною ударною
силою залишалась кіннота.
У результаті розгляду проблематики, яка стосується військово-
політичної історії Першої Болгарської держави у 800-927 рр., з’ясовано, що
таке дослідження здійснене вперше. Практичне значення роботи полягає в
тому, що зібраний та систематизований фактичний матеріал може бути
залучений для написання наукових праць з всесвітньої історії, при укладанні
тематичних навчальних і навчально-методичних посібників, підготовці
спеціальних курсів з військової історії та історичного минулого слов’янських
народів епохи Середньовіччя. Результати дослідження можуть
8
використовуватися для проведення лекційних та практичних занять у вищих
навчальних закладах ІІІ-IV рівнів акредитації, в шкільних курсах історії,
краєзнавчій роботі.
Ключові слова: Перша Болгарська держава, Карпато-Балканський
регіон, Аварський каганат, слов’яни, протоболгари, військова справа,
озброєння, тактика, стратегія.
Калініченко В.А. Військово-політичні аспекти розвитку Першої Болгарської
держави в ІХ – першій чверті Х ст. – Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
за спеціальністю 07.00.02 – Всесвітня історія. – Чернівецький національний
університет імені Юрія Федьковича, Чернівці, 2017.
Дослідження військово-політичної історії населення Центрально-
Східної та Південно-Східної Європи в добу Раннього Середньовіччя є одним
із важливих завдань історичної науки. Ключовим для сучасної історіографії
залишається вивчення проблем, пов’язаних з політичною історією держав,
які в період Середніх віків мали розвинуту військову організацію та суттєво
вплинули на мілітарну культуру сусідніх народів. В ІХ – першій третині Х ст.
однією з найбільш потужних країн у військовому плані була Перша
Болгарська держава, організація війська якої справила значний вплив на
розвиток політичних та соціальних процесів як у середині самої країни, так і
на формування військової культури різних державних утворень впродовж ІХ-
ХІ ст.
Дослідження питань болгаристики як галузі славістики від початку
свого становлення в кінці XVIII – середині ХІХ ст. містили низку аспектів
дискусійного характеру, які й на початок ХХІ ст. вимагають подальшої
дослідницької уваги вчених. В першу чергу це стосується визначення
кордонів Болгарської держави, ареалу поширення її військової культури, а
також взаємовпливів болгар у військовому аспекті з іншими народами. В
окресленому дискурсі об’єктивно актуалізуються питання, пов’язані з
військово-адміністративною політикою Першої Болгарської держави в
досліджуваному регіоні. Широкомасштабна експансія дунайських болгар
призвела до масової воєнізації місцевих слов’ян, внаслідок чого вони були
втягнуті у різні воєнно-політичні конфлікти того часу. Вивчення військової
історії Дунайської Болгарії у 800-927 рр. дає змогу дослідити еволюцію її
військової справи, що сприяє глибокому осмисленню геополітичної стратегії
3
держави болгар, розумінню суспільно-політичних процесів на сусідніх
територіях, а також визначенню характеру взаємин межуючих державних
утворень на основі порівняння тогочасної військової культури.
У розділі 1 «Історіографія, джерельна база і теоретико-методологічні
засади дослідження» з’ясовано ступінь наукової розробки проблеми у працях
вітчизняних та зарубіжних дослідників, окреслено теоретико-методологічні
засади роботи. Відповідно до проблемно-хронологічного принципу,
запропоновано аналіз зарубіжних та вітчизняних історичних праць,
пов’язаних з проблемами воєнно-політичної історії Першої Болгарської
держави в ІХ – першій третині Х ст. Історіографію проблеми поділено на 3
групи: узагальнюючі праці з військово-політичної історії Болгарської
держави; роботи, пов’язані з принципами внутрішньої організації
болгарського війська та праці, які стосуються озброєння війська дунайських
болгар, їхньої тактики і стратегії.
У розділі 2 «Роль політичного чинника у формуванні збройних сил
Дунайської Болгарії» міститься виклад подій, які стосуються військово-
політичної історії та формування військової організації Першої Болгарської
держави в досліджувану епоху. Розглянуто геополітичні зміни в Карпато-
Балканському регіоні, які були пов’язані з воєнною експансією дунайських
болгар на північні, західні та південні території на північ від р. Дунай, в
Середнє Подунав’я, Причорномор’я та Подніпров’я в першій половині ІХ ст.,
а також з воєнною політикою Франкської імперії проти Аварського каганату,
яка полягала у завоюванні останнього та просуванні франків у Потисся.
Окрім того, автор розглядає релігійний чинник, який з 50-60-х рр. ІХ ст.
справив суттєвий вплив на геополітичну ситуацію в Карпато-Балканському
регіоні в цілому. Також увага приділена взаємовідносинам з Великою
Моравією й Східно-Франкським королівством в 60-70-х рр. ІХ ст., а також
походу 883 р. болгарських військ до Потисся. Дисертант також проаналізував
військово-політичну діяльність царя Симеона І, за правління якого Дунайська
4
Болгарія значно розширила свої кордони на півдні, південному заході та
заході Балканського півострову.
У розділі 3 «Структурно-організаційні засади болгарського війська й
принципи його функціонування» проаналізовано формування військово-
адміністративної системи Болгарської держави, принципи комплектування,
чисельності та етносоціального складу болгарського війська і структури
керівництвом збройних підрозділів. Встановлено, що військова
дисциплінованість в комплектуванні війська стала результатом створення
різноетнічної, багаточисельної, добре озброєної, спорядженої та
вмотивованої армії. Впродовж ІХ – першої третини Х ст. по мірі завоювання
різних держав та народів, болгари залучали їх до свого війська та
поширювали на завойованих землях власну військову культуру. Доведено,
що в ІХ ст. Болгарія являла собою монархію зі структурованим
централізованим управлінським апаратом на чолі з ханом, який мав
необмежену владу і виконував адміністративні та військові функції.
У розділі 4 проаналізовано формування комплексу зброї у війську
дунайських болгар, їхню тактику й стратегію. Дисертантом доведено, що
формування комплексу озброєння дунайських болгар відбувалося по мірі
завоювання різних держав, запозиченні різних типів зброї та мілітаризації
населення. Також увага звертається на характеристику вогнеметальної зброї
та машин для облог укріплень. Концепції військової стратегії військ
болгарських правителів чітко простежуються у військових діях з
Візантійською імперією. Економічні ресурси, політичні й територіальні
поступки з боку Візантії були основними стратегічними пріоритетами
правителів болгар. Встановлено, що тактика війська дунайських болгар була
аналогічною тактичним прийомам інших номадів: авар, хазар, угрів та
печенігів. Основними тактичними прийомами у болгар в ході воєнних
протистоянь було оточення противника, організація засідок і маневрування,
оскільки головною ударною силою дунайських болгар була кіннота.
5
У висновках дисертації узагальнені основні положення та результати
дослідження. Встановлено, що період 800-927 рр. у військово-політичній
історії Першої Болгарської держави відзначився важливими еволюційними
змінами. Впродовж означеного часу болгарські правителі суттєво розширили
кордони своєї держави. У першій половині ІХ ст. відбулися значні зміни у
військовій культурі місцевого населення Карпатського регіону, які були
пов’язані з широкомасштабною воєнною експансією Болгарської держави на
північні, західні та південні землі по р. Дунай до верхів’їв рр. Дністер, Прут і
Тиса. Наслідком цих походів стало завоювання великих за площею
територій, на яких проживало слов’янське населення. Саме ці походи мали
ключове значення та стали каталізатором у формуванні військової організації
болгарського війська, яке базувалося на протоболгарському та слов’янському
компонентах.
Аргументовано доведено, що чітка адміністративна система
Болгарської держави, створена ще в епоху хана Крума, визначила основні
принципи військової організації болгар. На початку ІХ ст. комплектування
військових формувань проводилося лише з конкретною метою. Ядро
болгарського війська складали протоболгари, яким, за потреби, надавалися в
якості допомоги слов’янські військові контингенти, котрі мали власну
племінну організацію. Включення у військову систему слов’янського
населення, яке проживало у межиріччі рр. Тиса і Дністер, суттєво вплинуло
на мілітаризацію населення в усьому Карпато-Балканському регіоні.
Військова дисциплінованість у процесі комплектації війська Болгарської
держави стала результатом створення багаточисельної, різноетнічної та
добре озброєної армії, яка постійно перебувала в різних частинах країни і
виявляла готовність в короткі терміни вирушити в похід, на війну чи
охороняти державні кордони. Дисертантом встановлено, що збільшення
володінь Болгарської держави за рахунок завойованих земель в Карпато-
Балканському регіоні зумовило створення чіткої, регламентованої системи
управління в різних частинах країни. Більшість посад в ієрархічній структурі
6
Дунайської Болгарії передбачали поєднання та виконання двох функцій:
адміністративної та військової. Їхнє органічне поєднання дозволило
болгарським правителям створити розгалужену, дисципліновану ієрархічну
структуру для керівництва збройними підрозділами та окремими теренами
Болгарського царства.
З’ясовано, що розміщення та утвердження болгарських військових
контингентів на завойованих обширах призвело до створення
централізованої системи постачання та забезпечення предметів озброєння в
окремі регіони. Наявні археологічні матеріали дозволяють стверджувати, що
з початку ІХ ст. слов’янське населення, Тисько-Дністровського межиріччя
масово воєнізувалося внаслідок поширення серед слов’ян болгарської
військової культури. Ці взаємовпливи простежувалися з 20-х рр. ІХ ст. й до
кінця 30-х рр. Х ст., – коли в Карпато-Балканському регіоні тривали
перманентні воєнні дії, до яких залучалося місцеве населення. Автором
доведено, що широкомасштабна експансія болгарських правителів у першій
половині ІХ ст. на різні терени Дунайсько-Дністровського межиріччя
ознаменувала собою зміни в поширенні різних типів зброї серед місцевих
слов’ян. Формування комплексу озброєння війська дунайських болгар
відбувалося по мірі завоювання сусідніх держав, запозиченні предметів
озброєння та мілітаризації місцевого населення, зокрема слов’ян, яке брало
активну участь у тогочасних війнах Болгарської держави та поступово
ознайомлювалося з новими типами предметів озброєння.
Встановлено, що болгарська мілітарна стратегія залежала від воєнного
досвіду, який набувало військо у війнах із суміжними державами та
народами. Характерні риси військової стратегії правителів дунайських
болгар простежуються у військових діях з Візантійською імперією протягом
ІХ-Х ст. Економічні ресурси, політичні й територіальні поступки з боку
Візантії були основною стратегічною метою болгарських правителів. Вони
намагалися також завоювати значні території в Карпато-Балканському
регіоні та воєнізувати місцеве населення, передусім слов’янське. Це давало
7
болгарам змогу воювати з іншими державними утвореннями та племінними
об’єднаннями в Тисько-Дністровському межиріччі. Стратегічно важливим
залишалось питання політичної консолідації болгар з іншими слов’янськими
союзами, котре вирішилося шляхом проведення адміністративно-
територіальних реформ болгарськими ханами Крумом й Омуртагом та
завдяки масовому залученню слов’ян до болгарської військово-
адміністративної системи. Крім того, аргументовано доведено, що військова
політика, що реалізовувалася правителями Дунайської Болгарії, а також
військовий досвід, набутий болгарами у війнах VII-VIII cт. в Подніпров’ї,
Причорномор’ї та Приазов’ї, залучення багаточисельного слов’янського
етнічного компоненту до власної зовнішньої політики, контакти з військовою
культурою народів, які проживали в Тисько-Дніпровському межиріччі та
ознайомлення з новими типами озброєння визначили подальші тактичні
прийоми ведення бойових дій болгарського війська. Постійні війни, які вела
держава болгар з аварами, хазарами, Візантією, Сербією, Хорватією,
Великою Моравією, імперією франків, уграми та печенігами, враховуючи
регіональну геополітичну специфіку, безперечно впливали на набуття ними
військового досвіду та вдосконалення тактики у веденні війн і завоюванні
європейських територій. Базовими тактичними прийомами війська
дунайських болгар в ході воєнних протистоянь було оточення противника,
організація засідок і маневрування, оскільки їхньою основною ударною
силою залишалась кіннота.
У результаті розгляду проблематики, яка стосується військово-
політичної історії Першої Болгарської держави у 800-927 рр., з’ясовано, що
таке дослідження здійснене вперше. Практичне значення роботи полягає в
тому, що зібраний та систематизований фактичний матеріал може бути
залучений для написання наукових праць з всесвітньої історії, при укладанні
тематичних навчальних і навчально-методичних посібників, підготовці
спеціальних курсів з військової історії та історичного минулого слов’янських
народів епохи Середньовіччя. Результати дослідження можуть
8
використовуватися для проведення лекційних та практичних занять у вищих
навчальних закладах ІІІ-IV рівнів акредитації, в шкільних курсах історії,
краєзнавчій роботі.
Ключові слова: Перша Болгарська держава, Карпато-Балканський
регіон, Аварський каганат, слов’яни, протоболгари, військова справа,
озброєння, тактика, стратегія.
Доступні формати:
PDFчитайте також:
В бібліотеці зібрані всі книги українською мовою в електронному (txt, rtf, doc, pdf, fb2, epub, mobi, djvu) та паперовому форматі. Книжку можна безкоштовно скачати клікнувши на необхідний Вам формат для iPad, iPhone, Android, Kindle, Kobo та інших читалок або купити паперовий варіант тексту з доставкою по Україні. Сайт бібліотеки оптимізований для роботи на телефонах, смартфонах(айфон, анроїд) і планшетах. Потрібну книгу Ви можете легко знайти за допомогою пошуку.