Знайди книгу!

Опис:
Сидорова О.М. Володимир Міяковський (1888-1972): життєвий шлях,
діяльність та наукова спадщина. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
за спеціальністю 07.00.06 – історіографія, джерелознавство та спеціальні
історичні дисципліни. – Київський національний університет імені Тараса
Шевченка, Міністерство освіти і науки України; Київський національний
університет імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України –
Київ, 2017.
Дисертація присвячена комплексному дослідженню наукової, архівної,
громадської, організаційної діяльності та наукової спадщини
В. Міяковського.
Для сучасної української історичної науки актуальним завданням є
повернення із забуття імен видатних діячів науки та культури, які
самовіддано слугували ідеям національного відродження та залишили
помітний слід в українській історії, але їхні життя, діяльність і творчий
доробок донині з різних причин не знайшли наукової оцінки. Почесне місце в
ряду видатних представників української науки ХХ ст. належить історику-
архівісту та літературознавцю В. Міяковському, відображення внеску якого в
розвиток української науки та культури є нагальним завданням для сучасної
історіографії.
Здійснений історіографічний аналіз засвідчив відсутність
спеціального комплексного дослідження життя та наукової діяльності
В. Міяковського. Інтерес до постаті та творчості діяча виник у 1920-х рр.,
однак науковий спадок В. Міяковського – вченого, який був засуджений у
сфабрикованій справі СВУ та виїхав за кордон під час Другої світової війни,
– залишився поза увагою радянських дослідників. Наукове вивчення
біографії, багатогранної діяльності та творчих здобутків В. Міяковського 3

було розпочато вченими-емігрантами, які відзначили виняткову роль діяча в
організації наукового життя української еміграції та його значний внесок у
розвиток українознавства. Непересічна постать В. Міяковського також стала
предметом досліджень сучасних українських істориків. Проте повної
наукової біографії вченого створено не було, але наявні праці заклали
підґрунтя для всебічної реконструкції його життєвого та творчого шляху.
Дисертаційне дослідження базується на широкому комплексі
різноманітних джерел про життя та наукову діяльність В. Міяковського.
Активна професійна та науково-організаційна діяльність ученого зумовили
збереження значної кількості документальних матеріалів, які дали змогу
відобразити його роботу в численних наукових інституціях та архівних
установах, а також співпрацю науковця з редакціями часописів і видавництв.
Виявлені наративні джерела було використано для відтворення біографії
В. Міяковського, створення його просопографічного портрету та вивчення
творчої лабораторії історика. Аналіз наукового та публіцистичного доробку
вченого дали можливість визначити його внесок в українську історіографію,
літературознавство та архівознавство.
З’ясовано, що формування особистості та світогляду В. Міяковського
відбувалося під впливом родини та її оточення, зокрема, сім’ї Косачів,
представники якої були визначними діячами українського літературного та
громадського життя другої половини ХІХ–ХХ ст., а також демократичного
російського та українського громадсько-культурного та наукового
середовища.
У роботі розкрито процес становлення В. Міяковського як науковця.
Інтерес до науки у нього виник вже під час навчання в гімназії, де під
впливом талановитих педагогів М. Лятошинського і Л. Батуєва він
зацікавився історією та літературою. Навчаючись на історико-філологічному
факультеті Санкт-Петербурзького університету, В. Міяковський під
керівництвом видатних учених В. Сіповського, С. Венгерова і 4

О. Введенського розпочав науково-дослідну діяльність. В студентські роки,
працюючи у науковому гуртку, організованому М. Грушевським, В.
Міяковський отримав досвід археографічної роботи. Водночас робота в
державних і приватних архівах і музеях викликала у В. Міяковського інтерес
до архівної справи, а праця в Російському державному видавничому
цензурному архіві дала йому змогу ознайомитися із засекреченими
архівними документами з історії української культури і літератури та зібрати
архівну інформацію, що стала джерельною базою для наступних праць
вченого на ниві україністики.
Простежено діяльність В. Міяковського під час Української революції
та радянський період. Після переїзду вченого з Петрограда до Києва у грудні
1917 р. і до його арешту в серпні 1929 р. у справі СВУ, тривав
найважливіший і найефективніший етап діяльності науковця як історика та
архівіста. В. Міяковський відіграв значну роль у проведенні архівних реформ
в Україні та розбудові національного архівного господарства. Як
талановитий організатор архівної справи вчений проявив себе на посадах
голови Київського губернського архівного управління та директора КЦІА.
Він брав дієву участь у роботі УНТ та ВУАН, долучився до створення ВБУ,
організував роботу Кабінету з вивчення біографії Т Шевченка Інституту
Тараса Шевченка та став одним із фундаторів і першим керівником Будинку-
музею Т. Шевченка у Києві.
На основі аналізу архівних і бібліографічних джерел реконструйовано
наукову, науково-організаційну та громадсько-культурну роботу
В. Міяковського під час Другої світової війни. В окупованому Києві вчений
очолював Головний історичний архів ім. В. Б. Антоновича, згодом Крайовий
архів та секцію шевченкознавства Інституту літератури та фольклору УАН,
працював науковим консультантом у Музеї-архіві Переходової доби історії
м. Києва та у Комісії по українській емблематиці, брав участь у роботі
історично-філологічного гуртка при київському Будинку вчених. У 1943 р. 5

В. Міяковський виїхав до Львова, де став активним учасником українського
літературно-наукового життя.
Доведено, що у перші десятиліття після Другої світової війни
В. Міяковський був одним із визначних діячів української наукової еміграції
та відігравав провідну роль в організації наукового та культурного життя
українців за кордоном. Під час перебування у Празі (1944–1945) вчений, як
секретар УІФТ, забезпечував наукову роботу товариства в останні місяці
його діяльності та разом з іншими співробітниками МВБУ приклав усіх
зусиль для врятування матеріалів музею. Мешкаючи у Німеччині (1945–
1950) В. Міяковський ініціював відродження Історично-філологічного
товариства при УВУ у Мюнхені, був одним з фундаторів Української вільної
академії наук та Музею-архіву і Бібліотеки УВАН. Згодом, на вшанування
заслуг видатного вченого, Бібліотеці УВАН було надано ім’я
В. Міяковського. Завдяки організаторським здібностям В. Міяковського
вдалося перевезти експонати Музею-архіву і Бібліотеки УВАН до США, де
під керівництвом вченого ці установи перетворилися у потужний архівний та
культурний центр української еміграції.
Науковий доробок В. Міяковського тематично було поділено на праці
з історії українського суспільно-політичного руху ХІХ ст., дослідження, що
стосуються історії української літератури, шевченкознавчі студії та праці в
галузі архівознавства.
В. Міяковський був одним з перших українських істориків, який
розпочав системно вивчати історію українського громадсько-політичного
руху ХІХ ст. На основі аналізу широкого архівного матеріалу вчений
простежив генезис національної суспільно-політичної думки у ХІХ ст.,
дослідив склад, діяльність, програмні документи та ідеологічні засади
українських декабристів, Кирило-Мефодіївського товариства, українофілів і
хлопоманів 60-х рр. та українських автономістів-федералістів 80-х рр.
ХІХ ст. В. Міяковський зробив висновок про ідеологічну спадкоємність між 6

основними етапами українського руху ХІХ ст., в основі якого лежала ідея
національного відродження українського народу.
Аналіз праць В. Міяковського з історії української культури
засвідчив, що в них знайшли відображення як загальні процеси розвитку
національного культурного та наукового життя, що відбувалися в Україні та
поза її межами протягом ХІХ – середини ХХ ст., так і творчі досягнення
видатних представників української культури та науки цього періоду.
Культурний процес в Україні вчений розглядав крізь призму національного
розвитку. У своїх працях В. Міяковський високо оцінював перетворення, що
відбулися в галузі науки та культури в добу Української революції та
засуджував радянський тоталітаризм, який насаджував у літературі та
мистецтві метод соціалістичного реалізму, піддаючи репресіям українських
письменників, учених і митців.
В. Міяковський був одним із тих, хто стояв біля витоків наукового
шевченкознавства і зробив вагомий внесок у його розвиток. Дослідивши
епістолярну спадщину і мемуари Т. Шевченка та його сучасників, учений
реконструював життєвий шлях поета та його творчу діяльність.
Літературознавець висвітлив тематику та поетичні образи Кобзаря.
В. Міяковському вдалося віднайти й опублікувати ряд автографів
Т. Шевченка та документи, що розкривали діяльність митця та його
оточення. Вчений одним із перших розкрив вплив ідей декабристів на
формування свідомості Кобзаря та вплив творчості останнього на ідеологію
та діяльність кирило-мефодіївців і, взагалі, український рух. У працях В.
Міяковського знайшли відображення історія розвитку шевченкознавчої
науки та наукова діяльність найвидатніших її представників.
В архівознавчих працях В. Міяковського висвітлювалися проблеми
архівної реформи в Україні доби національно-визвольних змагань 1917–
1920 рр. і післяреволюційного періоду, історія та діяльність українських
архівних установ (КЦІА, Музей-архів УВАН), внесок українських діячів у
розвиток архівознавства та розбудову українських музеїв і архівів. У
розвідках ученого розглядалися актуальні практичні питання розбудови
архівної справи.
Результати дослідження можуть бути використання при написанні
узагальнюючих праць та підготовці спеціальних навчальних курсів і програм
з історіографії, архівознавства, джерелознавства, літературознавства та
культурології, при упорядкуванні довідкової літератури та підручників з
історії України, архівної справи, історії української літератури і культури,
журналістики.
Ключові слова: Володимир Міяковський, історія України,
історіографія, архіви, архівознавство, Українська вільна академія наук.