Знайди книгу!

У людини можуть бути які завгодно серйозні наміри, але все вирішують знання реальності, повнота інформації. Ми маємо справу зі сліпими, які думають і планують свої дії в межах доступного їм розуміння.

В ідеалі будь-яке сильне почуття виливається врешті-решт у дію. І в дії воно знаходить свою смерть, бо етична людина, що бігає вздовж моря, все більше відчуває власну фізичну втому, шум крові у вухах, а почуття вселенського жалю, яке її охопило в бездіяльному спогляданні, випаровується під впливом утоми і роздратування. На жаль, найсильніші, найглибші почуття переживаються в бездіяльності, а дія, спровокована ними, виступає їх, почуттів, істинним убивцею.

Вони... Вони всі обізлені. Сама злість. Злість і сліпа ненависть. Це духи руйнування. Вони не хочуть жити, їм уже однаково.

З обмеженості неминуче випливає залежність. Щоби зробити людину залежною, потрібно зробити її обмеженою, а останнє досягається звуженням простору життя (у будь-який спосіб). Причому звуження повинно бути від початку, щоби принаймні першу половину свого життя людина провела в обмеженому просторі, тоді вона сформується за певним типом і надалі буде триматися за свою вузькість.
Ступінь залежності прямо пропорційний ступеню людської обмеженості. Чим обмеженіша людина, тим легше ЇЇ зробити залежною. Пояснюється це просто: обмеженість пов’язана з локальним місцем: по-перше, зв’язок із одним місцем легко робить людину підконтрольною, її можна взяти на облік; а по-друге, живучи в обмеженому колі, людина починає, як то кажуть, жити обмеженим колом. Іншими словами, вона прив’язується до всього, що є в цьому колі, до всякої дрібниці. Звідси і її спорідненість «із усім близьким». Але тим самим людина легко стає вразливою! Досить силам, які володіють її близьким, тобто обмеженим, простором, прямо або побічно пригрозити втратою останнього (або частини його), як людина починає панікувати. Психологія тут проста: якщо я все життя живу на цьому клаптику і з ним зрісся, то я не можу внутрішньо не тремтіти перед тим, кому цей клаптик належить, хто має або може мати над ним владу. Хто я тоді такий, який співвідніс себе з тим, чим, по суті, я не є?
У тому й перевага необмеженості, всесвітності, що там немає співвіднесення себе (принаймні, такого цілковитого) з яким-небудь «цим і тільки цим» ареалом життя. І тому немає важеля влади надлюдиною.
Живучи в маленькому постійному колі, я обростаю тисячами звичок, і з часом порушення навіть однієї з них, найдрібнішої, стає для мене потрясінням. Я готовий все терпіти і все виконувати, аби не чіпали «моє маленьке життя». Мені вже однаково, хто і як править мегаполісом, державою, що роблять правителі — це не має до мене відношення. Як і те, що наді мною, що піді мною, що на сусідній вулиці. Я буду, як говорили в давнину, нижче трави, тихіше води, тільки не чіпайте мене. Я боюся за свій п’ятачок. Я тремчу за те, чим я став.

це було єдиного разу, коли його впевненість в собі похитнулася; він порівняв себе з іншими, а впевненість в собі завжди спирається на відмову від таких порівнянь, на гірше вони чи на краще.

Істина являє собою "смерть бажання"

Те незручне почуття, коли розумієш, що все у що ти віриш - повна туфта і ілюзія. Що вся оця боротьба за ідеали, моральні цінності і світле майбутнє - наглий пиздьож. І все, що ти робиш - це займаєшся самообманом. Ну нє, можна канєшно знову стати циніком-соціопатом і знову перестати вірити людям - скоріше за все, це буде найбільш розумним рішенням. Але блять, так хотілось побачити нарешті щось хороше.
Схоже, пора заносити наївність в розряд психічних розстроєнь.
Хоча, може я просто забагато прєдаюсь песимізму, а може забагато читаю новин, а може забагато прєдаюсь песимізму, читаючи новини. Хйз…
Але блін, це ж не тільки політики стосується. Оця злоєбуча звичка завжди сприймати все буквально і на віру, в той час як більшість звикла спілкуватись підтекстами й натяками і ніколи прямо не скаже, що в голові тримає. Поле чудєс, блять. Угадай з двох слів, що насправді малось на увазі. Почну пристосовуватись і лицемірити, як інші - стану сама собі противна, а не буду робити вигляд, що мила і привітна - кому я нахєр така здалась.

не перегониш гнома в нього дома

Тому, хто за життя неспроможний подолати життя, одна рука потрібна, щоб відбиватися від розпачу, породженого власною долею... натомість другою рукою він може записувати те, що бачить під руїнами, адже бачить він інакше і більше, ніж оточуючі: бо він мертвий за життя і все ж живий після катастрофи.

Бути корисною людиною завжди здавалося мені жахливою гидотою

Таємниця буття людського не в тому, щоб тільки жити, а в тому, для чого жити. Без твердого уявлення собі, для чого їй жити, людина не погодиться жити і швидше знищить себе, ніж залишиться на землі, хоча б навколо неї все були хліби

Хочеш дотягнутися до чогось вищого, спустися перше до самого себе.

Бджолу не випустиш - меду не матимеш.

Ми з бідою як риба з водою. Від неї не відхрестишся.

Все, що обтяжує клопотом, зайве. І з грошима так.