Знайди книгу!

Опис:
З віршами своєрідного, на жаль передчасно померлого, молодого поета Володимира Яриннча читачі мали можливість познайомитися з двох його добірок, надрукованих в щоквартальнику «Поезія». І от любовно зібраний друзями поета майже весь його поетичний доробок виходить нині окремою маленькою
книжечкою.
Народився Володимир Яринич 19 травня 1938 року в селі Лосинівці Ніжинського району на Чернігівщині. Після закінчення сільської школи вступив на філософський факультет Київського університету, а далі — аспірантура в Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. Максима Рильського.
Смерть обірвала роботу над кандидатською дисертацією, яку от-от мав закінчити.
В інституті Володимир Яринич був комсоргом, улюбленцем усього колективу.
Його любили за багатий інтелект, за добре, чуйне і правдиве серце. Він був щедро обдарований: співав, малював, писав вірші, статті з питань українського мистецтва і етнографії, сценарії документальних фільмів (два з них були премійовані: один - на Всесоюзному, другий — на Всесвітньому кінофестивалях).
І все ж найзаповітнішим для Володимира Яринича було писання віршів. Він ставився до них виключно відповідально, вимогливо, з якоюсь особливою цнотливістю. Показував їх тільки найближчим друзям і ніколи не носив по редакціях. Тільки одного разу комусь пощастило взяти кілька ного віршів і віднести до журналу «Ранок». Там ті вірші надрукували. Щоправда, розказують, Яринич зрадів, коли побачив свої вірші опублікованими, але весь час тривожився, чи гідні вони цього. Та було
не вже незадовго до смерті. Володимир Яринич помер 14 жовтня 1968 року.
Кажуть, щоб краще пізнати поета, треба побувати в його рідних місцях. Володимир Яринич допоміг нам у цьому: його сценарій документального фільму, премійований на Всесоюзному кінофестивалі якраз присвячений рідній Лосинівці. Тут ви можете побачити людей і пейзажі, серед яких зростав молодий митець, його батька— голову Лосинівського колгоспу (він очолює його й тепер), молодшого брата, близьких друзів. Головне ж у фільмі — «краса нового життя», так натхненно оспівана нашими великими митцями, до речі, земляками Яринича — Павлом Тичиною й Олександром Довженком.
Та найяскравіше світла душа молодого поета сяє у його віршах. Це душа передового нашого сучасника з її дійовим, активним гуманізмом і демократизмом, з багатством і гостротою мислі, з щедрістю й благородством почуттів.
У цих віршах якось зворушливо поєдналися розум і емоційність. Вони виключно людяні, художньо конденсовані, місткі, лапідарні, як і мусять бути справжні поетичні твори. Майже кожний з них промовляє нам значно більше, ніж те про що у них безпосередньо мовиться. Вони земні, а разам з тим і окрилені, душевно-святкові, хоч і далечі від ідилій. «Краса нового життя» розкривається у цих віршах не так в пластичних реаліях, як в усьому їхньому настрої і колориті, в тому гуманістичному пафосі, яким перейняті вони, як і вся атмосфера нашого життя. Можна сказати, що сонце нового життя відбилося у Ярнничевнх поезіях, як у трепетних, свіжих і чистих ранкових росах.
Саме — ранкових, бо це був ще тільки ранок поетової творчості. Важко утриматися від спокуси цитування Яриничевих поезій — такі вони лаконічно-виразні й чисто афористичні, але я таки втримаюсь, бо читачі мають можливість і самі ознайомитися з ними у цій книзі. Скажу тільки, що Яриничеві поезії самобутні не тільки своїм
змістом і колоритом, а й своєю формою.
Написані вони верлібром (вільним віршем), але це верлібр справжній: відсутність у ньому таких засобів виразності, як метричність і рима, художньо компенсується строгою конструктивністю будови вірша, інтонаційною загостреністю та мудрістю й поетичністю самого змісту.
Я сказав би, що верлібри Ярннича у якійсь мірі взірцеві для цієї нині досить поширеної ритмічної форми вірша й у цьому розумінні повчальні для тих, які вживають верлібр, часто не розуміючи його природи й особливостей.
У Володимира Яринича вже майже склався свій поетичний почерк, і можна тільки глибоко сумувати з того, що непересічний талант молодого митця не встиг у повній мірі розкритися.
Мине час — і можливо, знайдуться ще досі не відомі вірші молодого поета й буде здійснене повніше видання його творів. Та віриться, що й ця невеличка книжечка не загубиться у книжковому потоці, що серед багатоголосого хору поезії чутливий читач відрізнить цей голос, який промовляє до нього з такою щирістю, любов’ю й вірою...
Абрам Кацнельсон