Антифашистський рух Опору в Україні періоду другої світової війни у вітчизняній історіографії
Микола Слободянюк / історичнадисертація
Опис:
Слободянюк М. А. Антифашистський рух Опору в Україні періоду Другої
світової війни у вітчизняній історіографії. – Кваліфікаційна наукова праця на
правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціа-
льністю 07.00.06 – історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисциплі-
ни. – Інститут історії України НАН України; Запорізький національний університет,
Київ-Запоріжжя, 2018.
У дисертації на основі широкого кола джерел і наукової літератури вперше
здійснено комплексне дослідження науково-історичного процесу висвітлення та
концептуалізації історії антифашистського руху Опору в Україні у вітчизняному іс-
торіописанні 1942–2015 рр., а саме: рівень історіографічного опрацювання історії
руху Опору; ступінь дослідженості окремих аспектів теми; характерні особливості
та напрями радянського і сучасного періодів вивчення теми; формування наукових
центрів та історичних шкіл, в доробку яких значне місце належить працям з історії
руху Опору.
Також у праці здійснено спробу теоретично осмислити феномен руху Опору в
Україні. Зокрема, запропоновано цілісне бачення історії антифашистської боротьби
в Україні, визначено її періодизацію, основні форми, національно-політичні течії,
регіональні та внутрішні особливості. У процесі осмислення феномену руху Опору
на території України розглянуто дискусійні та досі повністю нерозв’язані аспекти
теми, як то проблема приналежності до руху Опору окремих осіб та різного роду
формувань, мотивація учасників, шляхи і критерії встановлення об’єктивніших кі-
лькісних показників ефективності боротьби проти окупантів.
Для вирішення поставлених завдань запропоновано авторський понятійно-
категоріальний аппарат. Зокрема, уточнено визначення таких понять, як «антифа-
шистський рух Опору», «рух Опору в Україні», «український рух Опору», «радянсь-
кий рух Опору», «єврейський рух Опору», «польський рух Опору». Крім того, до
наукового обігу введено поняття «цивільний спротив» та «духовний спротив». Ок-
рему увагу приділено дискусії навколо термінів «ОУН-УПА» та «ОУН і УПА», «ан-3
тифашистський рух Опору» та «антинацистський рух Опору», а також сутності
стратегій «всенародної війни» й «атантизму».
Для зручності аналізу вся література з теми була стратифікована за тематикою
на локально-історичну (в якій висвітлено рух Опору на прикладі окремих регіонів),
проблемно-історичну (присвячена окремим аспектам антифашистської боротьби),
соціально-історичну (у фокусі якої роль в русі Опору різних прошарків суспільства,
включно з біографічними, психоісторичними та мікроісторичними студіями) та син-
тетичну (дисертації, монографії та фундаментальні видання, що віддзеркалюють іс-
торію підпільно-партизанської боротьби в межах всієї Україні, охоплюють всю або
більшу частину проблематики історії руху Опору).
У ході дослідження встановлено, що перші публікації, присвячені боротьбі
проти нацистських загарбників з’явилися в Радянському Союзі ще у 1942 р. Радян-
ський етап тривав з 1942 р. до 1991 р. і поділявся на три періоди, які визначалися не
внутрішнім розвитком науки, а змінами влади та вирішальним впливом ідеології на
тематику і висновки досліджень з історії руху Опору. В рамках цього періоду розро-
блялися тільки питання, пов’язані з діяльністю радянських партизанів і підпільників,
а цивільний спротив населення вважався частиною підпільно-партизанської бороть-
би. Розроблена радянськими істориками концепція «всенародної війни» відстоювала
неподільне і безпосереднє керівництво комуністичної партії всіма формами бороть-
би проти окупантів на окупованих територіях СРСР; приділяла головну увагу дослі-
дженню збройних, диверсійних та пропагандистських форм опору; заперечувала або
ігнорувала антифашистську діяльність українського, польського та єврейського ру-
хів Опору на території України. Результатом першого історіографічного періоду
стало накопичення значного фактографічного матеріалу з історії радянського руху
Опору, початок його теоретичного й історіографічного осмислення.
З набуттям Україною державної незалежності розпочався другий етап вивчен-
ня історії руху Опору, який можна поділити на два періоди. Пострадянський період
(1992–2004 рр.) був характерний тим, що більшість публікацій відзначалася перева-
гою локальних і описових праць, методологічним еклектизмом і перебувала під зна-
чним впливом радянської та діаспорної історіографій. З 2005 р. спостерігається пе-4
рехід від заперечення радянської методології та фактографічних розвідок локально-
го характеру до утвердження нових підходів і методологій, вихід з-під впливу діас-
порних дослідників історії ОУН-УПА, написання синтетичних праць, теоретичного
осмислення явищ і процесів воєнної доби. Сучасні дослідники започаткували нові
тематичні напрями: вивчення антифашистської діяльності ОУН-УПА, польського й
єврейського рухів Опору. Все більше праць присвячується питанням історичної ан-
тропології та історичної психології. Натомість студії з історії радянських підпільно-
партизанських формувань відійшли на другий план. Загалом, масив публікацій з іс-
торії руху Опору сучасного періоду вже кількісно і якісно перевищує радянський
наратив.
Аналіз вітчизняної літератури з обраної теми дав змогу встановити, що у рам-
ках радянської і сучасної української історіографії антифашистської боротьби, бі-
льшість емпіричних завдань дослідниками вирішена. Історія як радянського, так і
українського руху Опору у загальних рисах відтворена. В останні роки на перший
план вийшло і поступово реалізується завдання порівняння, уточнення, системати-
зації та теоретичного осмислення зібраних фактів, написання синтетичних праць з
цієї тематики. Дискусійними і дотепер повністю не вирішеними залишаються пи-
тання ефективності руху Опору, його кількісних показників. Розв’язання цієї про-
блеми можливе за допомогою встановлення чітких критеріїв ефективності, критич-
ного і ретельного аналізу специфічної джерельної бази. Активізації і диверсифікації
досліджень з історії «малої війни» сприяло застосування нових методологічних під-
ходів. Найбільш перспективною в цьому плані є історична антропологія з її увагою
до міжособистісної і міжгрупової взаємодії, аудіовізуальних досліджень, соціальних
практик, менталітету, психології і моделей поведінки, усної, локальної і гендерної
історії. Недостатньо дослідженою залишається антифашистська боротьба ОУН і
УПА у містах Західної України та у сільській місцевості східних та центральних об-
ластей; діяльність загонів УПА у Східній Україні. Значного оновлення потребують
регіональні дослідження з історії радянського руху Опору. Нагальною потребою є
створення фундаментальної комплексної праці, яка б охоплювала всі аспекти анти-
фашистської боротьби в Україні, усіх її організованих і неорганізованих учасників.
Тільки всебічне дослідження всіх національно-політичних течій руху Опору, а та-
кож цивільного спротиву мирного населення, дасть змогу порівняти різні складові
руху Опору між собою, оцінити їх масштаб та ефективність, з’ясувати характерні
риси.
Практичне значення основних положень та одержаних результатів дисертації
полягає в тому, що вони мають науково-теоретичне і прикладне застосування при
написанні узагальнюючих праць з історії України, всесвітньої історії, у науково-
дослідній роботі в галузі історіографії, військової історії, подальшій розробці обра-
ної теми. Фактологічний матеріал і висновки дослідження можуть бути використані
у навчальному процесі для студентів військових і гуманітарних спеціальностей ви-
щих навчальних закладів України.
Ключові слова: Друга світова війна, історіографія, рух Опору, партизани, пі-
дпілля, ОУН, УПА, цивільний спротив.
Слободянюк М. А. Антифашистський рух Опору в Україні періоду Другої
світової війни у вітчизняній історіографії. – Кваліфікаційна наукова праця на
правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціа-
льністю 07.00.06 – історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисциплі-
ни. – Інститут історії України НАН України; Запорізький національний університет,
Київ-Запоріжжя, 2018.
У дисертації на основі широкого кола джерел і наукової літератури вперше
здійснено комплексне дослідження науково-історичного процесу висвітлення та
концептуалізації історії антифашистського руху Опору в Україні у вітчизняному іс-
торіописанні 1942–2015 рр., а саме: рівень історіографічного опрацювання історії
руху Опору; ступінь дослідженості окремих аспектів теми; характерні особливості
та напрями радянського і сучасного періодів вивчення теми; формування наукових
центрів та історичних шкіл, в доробку яких значне місце належить працям з історії
руху Опору.
Також у праці здійснено спробу теоретично осмислити феномен руху Опору в
Україні. Зокрема, запропоновано цілісне бачення історії антифашистської боротьби
в Україні, визначено її періодизацію, основні форми, національно-політичні течії,
регіональні та внутрішні особливості. У процесі осмислення феномену руху Опору
на території України розглянуто дискусійні та досі повністю нерозв’язані аспекти
теми, як то проблема приналежності до руху Опору окремих осіб та різного роду
формувань, мотивація учасників, шляхи і критерії встановлення об’єктивніших кі-
лькісних показників ефективності боротьби проти окупантів.
Для вирішення поставлених завдань запропоновано авторський понятійно-
категоріальний аппарат. Зокрема, уточнено визначення таких понять, як «антифа-
шистський рух Опору», «рух Опору в Україні», «український рух Опору», «радянсь-
кий рух Опору», «єврейський рух Опору», «польський рух Опору». Крім того, до
наукового обігу введено поняття «цивільний спротив» та «духовний спротив». Ок-
рему увагу приділено дискусії навколо термінів «ОУН-УПА» та «ОУН і УПА», «ан-3
тифашистський рух Опору» та «антинацистський рух Опору», а також сутності
стратегій «всенародної війни» й «атантизму».
Для зручності аналізу вся література з теми була стратифікована за тематикою
на локально-історичну (в якій висвітлено рух Опору на прикладі окремих регіонів),
проблемно-історичну (присвячена окремим аспектам антифашистської боротьби),
соціально-історичну (у фокусі якої роль в русі Опору різних прошарків суспільства,
включно з біографічними, психоісторичними та мікроісторичними студіями) та син-
тетичну (дисертації, монографії та фундаментальні видання, що віддзеркалюють іс-
торію підпільно-партизанської боротьби в межах всієї Україні, охоплюють всю або
більшу частину проблематики історії руху Опору).
У ході дослідження встановлено, що перші публікації, присвячені боротьбі
проти нацистських загарбників з’явилися в Радянському Союзі ще у 1942 р. Радян-
ський етап тривав з 1942 р. до 1991 р. і поділявся на три періоди, які визначалися не
внутрішнім розвитком науки, а змінами влади та вирішальним впливом ідеології на
тематику і висновки досліджень з історії руху Опору. В рамках цього періоду розро-
блялися тільки питання, пов’язані з діяльністю радянських партизанів і підпільників,
а цивільний спротив населення вважався частиною підпільно-партизанської бороть-
би. Розроблена радянськими істориками концепція «всенародної війни» відстоювала
неподільне і безпосереднє керівництво комуністичної партії всіма формами бороть-
би проти окупантів на окупованих територіях СРСР; приділяла головну увагу дослі-
дженню збройних, диверсійних та пропагандистських форм опору; заперечувала або
ігнорувала антифашистську діяльність українського, польського та єврейського ру-
хів Опору на території України. Результатом першого історіографічного періоду
стало накопичення значного фактографічного матеріалу з історії радянського руху
Опору, початок його теоретичного й історіографічного осмислення.
З набуттям Україною державної незалежності розпочався другий етап вивчен-
ня історії руху Опору, який можна поділити на два періоди. Пострадянський період
(1992–2004 рр.) був характерний тим, що більшість публікацій відзначалася перева-
гою локальних і описових праць, методологічним еклектизмом і перебувала під зна-
чним впливом радянської та діаспорної історіографій. З 2005 р. спостерігається пе-4
рехід від заперечення радянської методології та фактографічних розвідок локально-
го характеру до утвердження нових підходів і методологій, вихід з-під впливу діас-
порних дослідників історії ОУН-УПА, написання синтетичних праць, теоретичного
осмислення явищ і процесів воєнної доби. Сучасні дослідники започаткували нові
тематичні напрями: вивчення антифашистської діяльності ОУН-УПА, польського й
єврейського рухів Опору. Все більше праць присвячується питанням історичної ан-
тропології та історичної психології. Натомість студії з історії радянських підпільно-
партизанських формувань відійшли на другий план. Загалом, масив публікацій з іс-
торії руху Опору сучасного періоду вже кількісно і якісно перевищує радянський
наратив.
Аналіз вітчизняної літератури з обраної теми дав змогу встановити, що у рам-
ках радянської і сучасної української історіографії антифашистської боротьби, бі-
льшість емпіричних завдань дослідниками вирішена. Історія як радянського, так і
українського руху Опору у загальних рисах відтворена. В останні роки на перший
план вийшло і поступово реалізується завдання порівняння, уточнення, системати-
зації та теоретичного осмислення зібраних фактів, написання синтетичних праць з
цієї тематики. Дискусійними і дотепер повністю не вирішеними залишаються пи-
тання ефективності руху Опору, його кількісних показників. Розв’язання цієї про-
блеми можливе за допомогою встановлення чітких критеріїв ефективності, критич-
ного і ретельного аналізу специфічної джерельної бази. Активізації і диверсифікації
досліджень з історії «малої війни» сприяло застосування нових методологічних під-
ходів. Найбільш перспективною в цьому плані є історична антропологія з її увагою
до міжособистісної і міжгрупової взаємодії, аудіовізуальних досліджень, соціальних
практик, менталітету, психології і моделей поведінки, усної, локальної і гендерної
історії. Недостатньо дослідженою залишається антифашистська боротьба ОУН і
УПА у містах Західної України та у сільській місцевості східних та центральних об-
ластей; діяльність загонів УПА у Східній Україні. Значного оновлення потребують
регіональні дослідження з історії радянського руху Опору. Нагальною потребою є
створення фундаментальної комплексної праці, яка б охоплювала всі аспекти анти-
фашистської боротьби в Україні, усіх її організованих і неорганізованих учасників.
Тільки всебічне дослідження всіх національно-політичних течій руху Опору, а та-
кож цивільного спротиву мирного населення, дасть змогу порівняти різні складові
руху Опору між собою, оцінити їх масштаб та ефективність, з’ясувати характерні
риси.
Практичне значення основних положень та одержаних результатів дисертації
полягає в тому, що вони мають науково-теоретичне і прикладне застосування при
написанні узагальнюючих праць з історії України, всесвітньої історії, у науково-
дослідній роботі в галузі історіографії, військової історії, подальшій розробці обра-
ної теми. Фактологічний матеріал і висновки дослідження можуть бути використані
у навчальному процесі для студентів військових і гуманітарних спеціальностей ви-
щих навчальних закладів України.
Ключові слова: Друга світова війна, історіографія, рух Опору, партизани, пі-
дпілля, ОУН, УПА, цивільний спротив.
Доступні формати:
PDFчитайте також:
В бібліотеці зібрані всі книги українською мовою в електронному (txt, rtf, doc, pdf, fb2, epub, mobi, djvu) та паперовому форматі. Книжку можна безкоштовно скачати клікнувши на необхідний Вам формат для iPad, iPhone, Android, Kindle, Kobo та інших читалок або купити паперовий варіант тексту з доставкою по Україні. Сайт бібліотеки оптимізований для роботи на телефонах, смартфонах(айфон, анроїд) і планшетах. Потрібну книгу Ви можете легко знайти за допомогою пошуку.