Знайди книгу!

Опис:
Юнгер М.Б. Антикомуністична опозиція в Угорщині (1968–1990 рр.) –
кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук (доктора
філософії) за спеціальністю 07.00.02 – всесвітня історія. – Інститут історії
України НАН України, Київ, 2018.
Зміст анотації
Зміна політичного режиму в країнах Центрально-Східної та Південної
Європи, що відбулася у 1989–1990 рр., створила якісно нові можливості для
процесів націо- та державотворення у регіоні. Мирний спосіб, у який відбулася
зміна режиму в Угорщині, було забезпечено як зовнішньополітичними
чинниками, так і особливостями внутрішньополітичної ситуації в країні,
провідну роль у формуванні якої відіграла антикомуністична опозиція та
політичні партії, що були створені на основі опозиційних груп.
У рамках дослідження відтворено формування та становлення двох
провідних груп угорського опозиційного руху: народницької та урбаністичної.
Вони мали багаторічну історію свого існування у рамках режиму Я. Кадара,
понад 10 років, а світосприйняття та ідеологічні позиції їхніх лідерів та
більшості учасників відображали два генеральних історико-філософських
напрями, наявні у суспільній думці та політичному житті Угорщині з початку
ХХ ст., а саме: національно-традиційний та європейсько-модернізаційний. На
нашу думку, саме взаємодія цих двох ідеологем на рівні дихотомії традиція-
розвиток формувала як сутність суспільного та історичного процесів в
Угорщині протягом ХХ ст., так і відносини між цими групами та владою, а
також між самими групами.
Форми взаємодії цих ідеологем, уособлених у вищеназваних опозиційних
групах, були різноманітні. Починаючи від незацікавленого співіснування, до
різних форм та ступеня співробітництва (за умов панування третьої ідеологеми,
їхнього спільного ворога – соціал-інтернаціоналізму, соціалізму радянської
моделі, а УНР як держави, створеної ним, як основного об’єкта критики для обох напрямів). Від змагання за розширення бази суспільної підтримки під час
процесу партизації, до напруженої політичної боротьби після оформлення у
партії на етапі зміни режиму, а також, особливо, напередодні та в ході
парламентських виборів 1990 р.
Вивчення опозиційного руху доби кадаризму (1956–1988 рр.),
враховуючи ідеологічну базу, на якій формувалися урбаністична та
народницька групи, дозволило доповнити наукові знання щодо особливостей їх
формування та становлення, а також їх взаємовпливу.
У ході дисертаційного дослідження була опрацьована наукова література,
присвячена антикомуністичній опозиції в Угорщині, яка складається з праць
українських, угорських та іноземних учених. Українські та іноземні вчені
вивчали проблему опозиції в Угорщині на початку 90-х рр. як складову частину
процесу трансформації командно-адміністративної системи у багатопартійну
демократію, а також вплив геополітичних чинників на процес зміни режиму.
Найбільш ґрунтовно специфіку та перебіг зміни режиму, а також роль у цьому
процесі опозиційних груп розглянуто у працях угорських учених, які приділили
значну увагу формуванню та розвитку інакомислення в Угорщині як основі для
подальшого становлення опозиційних груп – народницької та урбаністичної, а
також детальному аналізу участі у зміні політичного режиму партій, створених
на їх основі – Угорського демократичного форуму та Союзу вільних
демократів.
У рамках історико-теоретичного аналізу передумов виникнення
народницької та урбаністичної опозиційних груп було встановлено значну роль
Будапештської філософської школи, очолюваної Д. Лукачем, а також
соціологічної науки у напрацюванні в Угорщині широкого теоретичного
контента, який передбачав можливість та необхідність значного реформування
соціалізму радянської моделі. Це стало основою для глибокої ревізії
філософських засад соціалізму радянської моделі та відмови від марксизму
майбутніх членів урбаністичної групи. Для формування народницької групи,
очолюваної видатним письменником Д. Ійєшем, засадничими були моральний імператив та ідеологічні засади першої хвилі руху народних письменників
(1930–1956 рр.), який репрезентував соціальні інтереси угорського селянства, а
у 1970–1980-х рр. пріоритетного значення набула діяльність з метою захисту
прав угорської національної меншини в сусідніх країнах.
Народники вважали своїм громадянським обов’язком долучитися до
вирішення „національних проблем“: захисту культурно-освітніх прав угорської
національної меншини в сусідніх країнах, вирішення питань демографічної та
моральної кризи угорського суспільства, збереження угорцями національної
ідентичності.
Пріоритетними напрямами опозиційної діяльності урбаністичної групи
були проведення протестних акцій, збір підписів під зверненнями до
керівництва УСРП з питань соціально-економічного розвитку, а також
заснування протягом 1981–1987 рр. низки часописів та видавництв самвидаву.
Серед часописів, які видавала урбаністична група та особи ідейно наближені до
неї, були, зокрема: „Бесейльо,“ „Гірмондо”, „Демократ”, „Ейгтайок кьозьот”.
Розумінню комплексної кризи соціалізму радянської моделі сприяло
інформування угорського читача про дисидентський рух у країнах соцтабору,
СРСР та в Україні.
Учасники народницької групи не вважали себе опозицією, а їхня неучасть
у протестних акціях урбаністичної групи була невипадковою саме через
відсутність наміру радикалізувати свою позицію та увійти у відкритий конфлікт
з владою. Народники сподівались, що врешті решт УСРП візьме активну участь
у захисті прав угорської меншини.
Етапним для розвитку відносин між групами стало об’єднання зусиль під
час підготовки до видання у 1981 р. збірника статей „У пам'ять Бібо.”
Наголошено на різному ідеологічному забезпеченні діяльності цих груп.
Для урбаністів це була європейсько-модернізаційна ідеологема та моральні
приклади діячів демократично-радикального руху початку ХХ ст., зокрема, їхня
боротьба за рівні права єврейської громади, засудження проявів антисемітизму,
критичне ставлення до глоріфікації історії Угорщини. Для народників це була традиційно-національна ідеологема, пошук „третього шляху” як
рівновіддаленого від капіталістичного та соціалістичного способу організації
виробництва та суспільно-політичного життя, з першочерговим врахуванням
інтересів селянства як носія цінностей угорської нації.
У дослідженні проаналізовано зміст та еволюцію позиції УСРП у її
відносинах з опозицією. Протягом 1960–1980-х рр. позиція УСРП із згаданого
питання враховувала існування двох однаково небезпечних для влади
опозиційних груп: урбаністичної та народницької. У 1960–1970-х рр. УСРП не
розглядала жодну із згаданих груп як таку, що створює загрозу для її владної та
ідеологічної монополії. Основним способом реагуванням на дії опозиції була
їхня суспільна ізоляція та вжиття політичного впливу. Адміністративні заходи,
практично, не вживалися. У 1980–1988 рр. позиція УСРП щодо опозиційних
груп формувалася з першочерговим урахуванням стратегії Я. Кадара на
легітимізацію влади через забезпечення високого рівня життя для населення,
лібералізацію внутрішньої політики та свідоме ігнорування зростання
активності та суспільного впливу опозиційних груп. Ступінь їх небезпечності
визначався (до 1988 р.) як неістотний, через незначну кількість їх учасників та,
головним чином, несприйняття їх діяльності робітничим класом Угорщини.
Маючи за мету збереження позитивного іміджу режиму перед країнами
Західної Європи та міжнародними фінансовими організаціями, що надавали
кредити УНР, Я. Кадар з 1980 р. наполягав на тому, що до опозиціонерів мають
застосовуватися винятково політичні засоби впливу. Саме цей вимушений
„гуманізм“ влади і створив умови для розвитку опозиції та забезпечив
відсутність репресій проти її учасників. У 1988 р., на тлі кризового стану
соціально-економічної ситуації у країні та поширення настроїв зневіри в сили
партії серед її членів, позиція УСРП набула перехідного, суперечливого
характеру: надаючи сигнал щодо готовності до співпраці з лояльною
інтелігенцією, УСРП заявляла, що здійснюватиме модернізацію політичного
життя винятково в рамках однопартійної системи та вважає неприйнятним
політичний плюралізм. Проте, вже у 1989 р. УСРП під тиском внутрішньо - та, насамперед, зовнішньополітичних чинників була змушена прийняти принцип
політичного плюралізму та пішла на переговори як з лояльною, так і з
непримиренною опозицією.
Було досліджено участь реформаторського крила УСРП у підготовці
зміни режиму та визначено політичні наміри групи на чолі з Р. Ньершем.
Рушійною силою участі комуністів-реформаторів у процесі зміни режиму було
усвідомлення небезпеки для УСРП можливої втрати влади. З метою
забезпечення того, щоб УСРП, а після її розпуску – УСП не були витісненими з
процесу підготовки зміни режиму, вони пішли на активну співпрацю з
опозицією. Це мало б гарантувати формування такої суспільної оцінки, яка б
допомогла УСП отримати високий результат на парламентських виборах
1990 р.
На всіх етапах процесу зміни режиму в Угорщині важливу роль відігравав
зовнішньополітичний чинник. Кризове соціально-економічне становище в
СРСР та процес демократизації як один з механізмів його поліпшення
сформували нові межі толерантності М. Горбачова до реформування соціалізму
радянської моделі в Угорщині. Він був впевненим у тому, що соціалізм як
ідеологія залишиться панівною, але зазнає певних необхідних змін та
враховуватиме національну специфіку. Головні міжнародні актори публічно
підтримували таку політику М. Горбачова, проте робили все для того, щоб
замість модифікованого соціалізму постала парламентська демократія західної
моделі на основі багатопартійної системи, що супроводжуватиметься
ліквідацією державної партії та запровадженням ринкової економіки. Посол
США в Угорщині М. Палмер підтримував опозиційні партії та здійснював тиск
на керівництво УСРП з метою забезпечення мирного характеру зміни
політичного режиму.
Отже, станом на 1 січня 1990 р. в Угорщині існувало три партії, які брали
свій початок від опозиційних груп, створених за режиму Я. Кадара: УДФ, СВД
та ФІДЕС. У головному їхні політичні платформи та цілі збігалися: слід
рятувати угорську націю та її державу від комплексної кризи. З цією метою у співпраці з реформаторським крилом УСРП та за підтримки
зовнішньополітичних чинників, зокрема США, було проведено успішні
переговори з УСРП, створено законодавче підґрунтя для максимальної
демократизації суспільно-політичного життя та проведення у 1990 р.
парламентських виборів на багатопартійній основі, на яких історичну перемогу
отримала антикомуністична опозиція. Відбулась мирна зміна політичного
режиму, яка отримала назву „договірна революція.“
Ключові слова: антикомуністична опозиція в Угорщині, народницька та
урбаністична опозиційні групи, Угорський демократичний форум, Союз
вільних демократів, Союз молодих демократів, зміна політичного режиму.