Знайди книгу!

Опис:
Мальченко О. Є. Артилерійський арсенал Київської фортеці у другій
половині XVII ст.: формування, структура, функції. – Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 «історія України» (03 – гуманітарні науки). – Інститут
української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН
України, Київ, 2017. Спеціалізована вчена рада Д 35.222.01 по захисту
дисертацій при Інституті українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України та
Інституті народознавства НАН України.
Тема, що пропонується як дисертаційне дослідження, є однією з новітніх
й динамічних в сучасній історіографії історії України, історії технології,
воєнної антропології та зброєзнавства. Нові підходи до інтерпретації
традиційного матеріалу, залучення джерел, що до того залишалися поза увагою
істориків та постановка нетрадиційних питань – все це робить артилерійський
арсенал Київської фортеці привабливим історіографічним об’єктом. На
сьогоднішній день не існує жодного спеціального дослідження з історії
Київського артилерійського арсеналу другої половини XVII ст.
Дана робота є спробою дослідження впливу української артилерії на
розвиток історичних подій, на прикладі формування й функціонування
артилерійського арсеналу Київської фортеці.
Актуальність теми визначається також її доцільністю для визначення ролі
військової справи України, зокрема – української артилерії, в історії
військового мистецтва Центрально-Східної Європи; потребою в сучасній
науковій оцінці комплексу українського озброєння XVII–XVIIІ ст. та його
значення для еволюції вітчизняної військової справи й перебігу воєнної історії
України загалом.
Тому об’єктом дослідження є артилерійський арсенал Київської фортеці
як історичний феномен, як системна цілісність і як складова частина
європейського вогнепального арсеналу. У його рамках вивчені особливості й 3 
 
закономірності формування структури, типологічної моделі та функцій
артилерійського парку Київського арсеналу другої половини XVII ст.
Метою дисертації є комплексне дослідження артилерійського арсеналу
Київської фортеці другої половини XVII ст., аналіз обумовленості його
формування воєнно-політичними подіями, технологічними й культурними
нормами, міжнародними стосунками, владними формальними і неформальними
механізмами, а також висвітлення зворотного впливу київської арсенальної
артилерії на події української історії.
Головними методологічними засадами дослідження Київського арсеналу
другої половини XVII ст. є загальноприйняті в історичній науці принципи,
зокрема: історизму, наукової об’єктивності, системності, усебічності та інші.
Також використано комплекс технологічних методів, які поділяються на дві
групи: 1) методи аналізу проб; 2) методи неруйнівного контролю.
Представлене дослідження з методологічної точки зору є
міждисциплінарним, оскільки для вирішення історичних завдань у ньому
залучаються не лише історичні, а широкий спектр інших методів, котрі сприяли
досягненню поставленої мети.
Територіальні межі дослідження охоплюють не лише Київську фортецю,
але й землі, котрі входили до оперативного простору дії її артилерії. При
вивченні номенклатури гармат залучено території Західної Європи (Голландія,
Швеція, Любек), Речі Посполитої (Литва, Львів, Гданськ), Московського
царства (фортеці західного порубіжжя, Москва, Білгородська лінія), регіони
Нижнього Дніпра й Дону.
Нижнім часовим рубежем дослідження є введення контингенту
московських військ до Києва (1654) й початок будівництва московітами
фортифікацій на Старокиївській горі. Вибір верхньої хронологічної межі
обумовлюється переведенням гарматного парку до нової Печерської фортеці у
1706–1707 рр.
Уперше в історіографії зроблено спробу системно й поглиблено
реконструювати один з найбільших в українській історії – артилерійський 4 
 
арсенал Київської фортеці. Встановлено впливи Київського арсеналу на події
української історії XVII – початку XVIII ст. Вперше проаналізовані
організаційні, сировинні й технологічні можливості лиття гармат у Києві у
другій половині XVII ст. Визначено місце Київського арсеналу у наступальній
стратегії Московської держави. Досліджено культурні, владні й воєнно-
політичні механізми, які обумовили появу у Київському арсеналі
голландського, німецького, польського, балтійського, московського
артилерійських комплексів. Вперше у вітчизняній історіографіїї досліджено
питання відповідності київських фортифікацій практичним потребам артилерії.
Системно розглядається такий підрозділ арсеналу як «гранатна лабораторія».
Дослідження проведене на нових теоретичних засадах. Київський
артилерійський комплекс розглядається як цільне воєнно-технологічне явище
української історії у його взаємозв’язках з сусідніми воєнно-культурними й
артилерійськими виробничими ареалами. Системне дослідження кількох тисяч
музейних зразків історичної артилерії XV–XVIII ст. дозволило проаналізувати
раніше недоступний для науковців джерельний пласт. Введені до наукового та
культурного обігу нові концептуальні та фактичні історико-технічні знання.
До реалізованих теоретичних завдань належить розроблення методики
вивченні історичної української артилерії XV–XVIII ст. як частини
Глобального артилерійського арсеналу, заснованої на принципах нелінійності
руху, існуванні окремих виробничих артилерійських ареалів, на воєнно-
культурних впливах.
Сформульовані у дисертації положення і висновки можуть бути
практично використані як у спеціальних гуманітарних дослідженнях, так і при
написанні загальних праць з історії артилерії, технології й європейської воєнної
історії. Дослідження дозволяє розширити розробку воєнної історії,
джерелознавства, культурології, зброєзнавства, історії технології. Положення
дисертації можуть бути використані у викладанні спецкурсів з історії воєнної
справи.  
Робота над завданнями у рамках поставленої мети дозволила
сформулювати певні висновки.
Так, встановлено, що Київський артилерійський арсенал другої половини
XVII ст. виник із взаємодії політичного, технологічного й географічного
факторів. Він був багато у чому симуляцією московської потужності, власної
величини й важливості.  
Зміна номенклатури артилерійського парку Київської фортеці відбувалася
за принципом «від війни до війни», залежала від воєнних кампаній, політичної
тактики та експансивної політики російського уряду.
Маючи застиглий периметр, пейзаж фортифікаційних споруд Верхнього
Києва другої половини XVII ст. постійно видозмінювався, але якісно не
поліпшувався. Усі роботи з реконструкції фортеці другої половини XVII ст.
можна вважати паліативними.
Київський арсенал не перетворився на центр гарматного виробництва,
насамперед, через відсутність чітко вираженої місцевої воєнної культури.
Потрібно визнати високий рівень «включення» Київського арсеналу у
події воєнної історії українських земель.
Згасання Київського арсеналу на переломі XVII–XVIII ст. пов’язане із
зменшенням напруги експансіоністської політики Москви на південно-
західному напрямку. Арсенал почав виконувати роль резервного цейхгаузу-
складу.
В основі структурного коду Київського арсеналу був прикордонний
статус міста і роль Києва як українського форпосту московської воєнної
експансії на південний захід.
Ключові слова: гармата, історична артилерія, українська артилерія,
Київський артилерійський арсенал, Київська фортеця, матеріальні історичні
джерела, ливарницький ареал, московський гарнізон, гранатна лабораторія,
московська експансія.