Аттична чорнолакова кераміка з Ольвії класичного періоду
Ірина Чечуліна / історичнадисертація
Опис:
Чечуліна І.О. Аттична чорнолакова кераміка з Ольвії класичного періоду —
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового
ступеня доктора філософії в галузі знань 03 «Гуманітарні науки» за спеціальністю 032
— «Історія та археологія» — Київський національний університет імені Тараса
Шевченка, Київ, 2021.
Аттична чорнолакова кераміка посідає важливе місце серед чисельних
знахідок, здобутих під час розкопок Ольвії. Окрім амфорної тари для перевезення
вина та олії, чорнолаковий та розписний посуд з Аттики є однією з найбільших груп
імпортних матеріалів в Ольвії та північнопричорноморського регіону загалом. У
комплексному дослідженні, разом із супутніми керамічними знахідками, що мають
абсолютне датування та розвинену типологію, аттична чорнолакова кераміка надає
нові актуалізовані дані щодо економічних відносин античних полісів регіону з
Аттикою у класичний період.
Слід зауважити, що аттичний чорнолаковий посуд має низку важливих
характеристик, які дозволяють його чітко діагностувати серед всього матеріалу. Це,
зокрема, унікальне чорнолакове покриття, складна система орнаментації,
морфологічні особливості. Все це дозволяє не лише визначити належність до центру
виробництва, а й тип і підтип посуду, визначити датування, що звужується у певних
випадках до 10-25 років. Це відіграє неабияке значення при датуванні закритих
комплексів та загалом усіх пам’яток античної доби. Чорнолаковий посуд має
детальну хронологію, розроблену насамперед на матеріалах пам’яток
безпосереднього з місця його виробництва. Знахідки, що походять з Афінської агори,
є надійною основою для встановлення датування аналогічного посуду з території
Північного Причорномор’я і надають їй значимості хронологічного індикатора.
Вивчення складу аттичної чорнолакової кераміки, встановлення кількісних
показників для певного часу, в кінцевому результаті сприяє вивченню широкого кола
питань, пов’язаних з розвитком торгівельно-економічних відносин певного центру та
регіону загалом з античним Середземномор’ям.
5
Основну частину роботи склав аналіз найбільших колекцій з Ольвії, а саме з
території городища та некрополя міста. Також досліджено відповідну колекцію
матеріалів, що походить з розкопок Борисфену (поселення на о. Березань), яке
входило до складу Ольвійського полісу. Проаналізовані матеріали, що зберігаються
у фондах Інституту археології Національної академії наук України, Національного
історико-археологічного заповідника «Ольвія», Національного музею історії України
та Миколаївського обласного краєзнавчого музею «Старофлотські казарми». Таким
чином, охоплено значну частину всіх знахідок, що відноситься до досліджуваного
типу кераміки пізньоархаїчного, більшою мірою — класичного та частково
ранньоелліністичного часу аттичного виробництва. У якості аналогій використано
доступні матеріали з території всієї давньогрецької ойкумени.
Одним з головних результатів обробки зазначених колекцій стало створення
каталогу, в якому вперше на аналітичному рівні досліджено та зібрано велику
кількість матеріалів одного типу. Більша частина знахідок залучена до наукового
обігу вперше. Загалом оброблено 4425 одиниць знахідок. До кінцевої вибірки
відібрано найбільш репрезентативні матеріали, кількістю 1922 одиниць, з них посуд
відкритого типу — 1499 од. та посуд закритого типу та спеціального призначення —
236 од. Окрему групу посуду склала кераміка зі штампованим орнаментом (187 од.).
До кінцевої вибірки не увійшли фрагменти, що не атрибутуються до певного типу та
чіткого проміжку часу, кількістю 2 500 екземплярів.
Весь матеріал розділено на дві великі групи за морфологічним принципом.
Першу групу склав посуд «відкритого типу». Це посуд для пиття (киліки, скіфоси,
канфари) та для їжі (миски, маленькі миски, тарілки). Другу групу склала кераміка
закритого типу — посуд для зберігання олій (лекіфи, аски та амфориски) і для
зберігання / змішування чи подачі вина чи води (ойнохої, пеліки, амфори, кратери,
псиктери). Окремо виділено групу посуду спеціального призначення (лекани і
піксиди) для зберігання різних дрібниць — від косметики до прикрас.
Дослідження показало, що більшу частину складає саме кераміка відкритого
типу (посуд для пиття 52% та для їжі 33%). Посуд закритого типу займає другу групу
за кількістю — 10%, посуд спеціального призначення — 4%. Ці результати є цілком
6
логічними та корелюються з подібними оглядами матеріалу з інших міст Північного
Причорномор’я.
Певні тенденції динаміки розвитку різних груп кераміки та спільні та відмінні
риси у характері находження посуду на ринок можна прослідкувати проаналізувавши
окремо кожну групу посуду. Так, серед посуду відкритого типу найбільшу частку
складають саме киліки (43%) — основна форма посуду для пиття; канфари (9%) і
скіфоси (7%), а також блюда на ніжці (4%). Одноручні чаші (2%) та фіали (1%)
представлені невеликою кількістю. Загальне датування киліків знаходиться в межах
550-450 рр. до н.е., причому максимальна чисельність припадає на 480-400 рр. до н.е.
Разом з цим, найбільшу кількість скіфосів спостерігаємо у 525-450 рр. до н.е., блюд
на ніжці — 525-500 рр. до н.е. Одноручні чаші особливої популярності набули у
період 450-350 рр. до н.е., як і канфари, пік кількості яких припадає на 380-350 рр. до
н.е. Отже, в певні проміжки часу існувала певна мода на різні форми посуду для
пиття, спершу більшої популярності набули скіфоси, блюда на ніжці, згодом киліки,
які у IV ст. до н.е. поступово замінюють різні типи канфарів.
Серед посуду відкритого типу на другому місці за кількістю знаходяться
різноманітні миски та сільнички (29%). Меншу кількість демонструють знахідки
тарілок (5%). Проте, якщо простежувати розподіл усіх цих форм за датуванням,
прослідковується цікава тенденція — від кінця VI, протягом всього IV ст. до н.е.
відсутні перерви у виробництві та постачанні. Певні типи ставали більш
популярними, змінювали інші, проте на кожен проміжок часу припадало по два-три
різних типів посудин.
Другу велику групу складає посуд закритого типу та спеціального призначення,
вибірка нараховує 236 од. Більшість складають маленькі посудини для олії — лекіфи
та аски, включно з гутусами (разом 41%). В цілому вся вибірка лекіфів датується в
межах V ст. до н.е., найбільше форм датуються серединою століття, лише деякі можна
віднести до середини IV ст. до н.е. Наведені для аналізу аски з Ольвії датуються від
475 до 350 рр. до н.е., окремі екземпляри датуються широко: IV-III ст. до н.е.
Прослідковуємо два піки виробництва асків (різних типів): 430-400 рр. до н.е. та 350
рр. до н.е. Знахідки амфорисків нечисленні, виділяємо дві фази їх виготовлення:
7
рання VI ст. до н.е. та пізня, друга половина V ст. до н.е. (зі штампованим
орнаментом). Згодом ці форми замінюють на різноманітні флакони та глечики для
олії.
Дослідження продемонтрувало, що великі посудини для зберігання та
зміщування вина та води представлені нечисельними знахідками. Більш популярними
формами були кратери, ольпи та ойнохої. Меншість складають амфори. Псиктери й
пеліки представлені поодинокими знахідками. Найбільш помітним періодом є саме
500-480 рр. до н.е., й хоча він не є піком популярності кожного окремого типу, проте
саме на цей час припадає найбільша різноманітність посуду для вина. Тобто, в цей
час на ринку були присутні майже всі види посуду: вже з’являються нові типи, в той
час як старі ще залишаються в обігу. Саме на цей період припадає перший пік
популярності кратерів та ольп. Останні демонструють максимальні кількісні
показники у 425-400 рр. до н.е. Дещо вибиваються із загальної схеми розвитку
ойнохої. Ймовірно, це пояснюється популярністю цієї форми майже в усі зазначені
періоди: найбільшу кількість спостерігаємо у 575-550 рр. до н.е., а також 325-310 рр.
до н.е., коли форма дещо змінюється, витончуються.
Окремо виділяємо кухлі, які досить умовно вкладаються в групу посуду
закритого типу. Вони представлені достатньою кількістю екземплярів, що належать
до 450-420 рр. до н.е.
Третю за кількістю групу склала кераміка спеціального призначення. Загалом
вона налічує 4% від загальної кількості посуду. До цієї групи увійшли як туалетні
посудини (лекани та піксиди, разом 11%), так і маленька група мініатюрного посуду.
Представлені знахідки туалетних посудин датуються V-IV ст. до н.е. Переважну
більшість лекан складають саме форми 480-400 рр. до н.е. (67%), меншість — більш
ранні екземпляри виробництва 525-500 рр. до н.е. (4%) та лекани IV ст. до н.е.
Отже, чорнолакова кераміка закритого типу з Ольвії представлена стандартним
набором столового посуду. Подібні тенденції демонструють й інші античні міста
Причорноморського регіону.
Приходимо до висновку, що ольвійська колекція репрезентує в цілому ті ж самі
тенденції щодо імпорту аттичної чорнолакової кераміки V-IV ст. до н.е., що й інші
8
північнопричорноморські центри. Проте, при пошуку аналогій, було виявлено і певну
відмінність, зокрема в орнаментації, що підтверджує необхідність подальшої
розробки теми для з’ясування цієї причини. Більше того, у порівнянні з матеріалами
Афін, очевидно, що ольвійська колекція відображає практично всі відомі на сьогодні
стилістичні зміни у виробництві чорнолакового столового і парадного посуду. Це, в
свою чергу, означає, що протягом всього класичного часу Ольвія незмінно
знаходилася в руслі торгівлі з Афінами. Подібні унікальні знахідки вишуканого
чорнолакового посуду зі складним декором з одного боку та масовий, дешевший
посуд цього ж типу, з простими орнаментами з іншого, наводить на думку, що
аттичний чорнолаковий посуд не завжди був предметом суто розкоші, який могли
придбати лише заможні особи. Чорнолаковий посуд також був предметом постійного
використання усіх верств населення. Цей матеріал знаходять на усіх ділянках полісу.
Це доводять й численні знахідки на некрополі Ольвії: чорнолаковий посуд містять як
заможні місцеві поховання, так і більш бідні. Також трапляються як численні знахідки
чорнолакового посуду у якості приношень богам з територій теменосів Ольвії, так і
знахідки простої столової кераміки (в тому числі з орнаментами) з житлових
кварталів та передмість.
Таким чином, аналіз великої кількості вузько продатованого матеріалу надав
змогу зробити певні висновки стосовно динаміки надходження аттичної кераміки до
Ольвії, що й було основною метою даної роботи. Використовуючи попередні
дослідження торгово-економічних відносин Ольвії з Афінами протягом
пізньоархаїчного, класичного та ранньоелліністичного часів, та результати
археологічних розкопок Ольвії, у тому числі й останніх років, визначено основні
етапи становлення та розвитку подібних торгових зв’язків.
Як одна з важливих складових імпортної продукції до Ольвії, аттична
чорнолакова кераміка послугувала надійним індикатором інтенсивності торгівлі.
Кількісний склад посуду було проаналізовано співвідносно до наступних основних
періодів розвитку Ольвії. На пізньоархаїчний час (бл. 530-475 рр. до н.е.) економічні
відносини поселення та Аттики мали спорадичний, несистемний характер, що
підтверджує порівняно нечисленні вироби цього часу. На ранньокласичний період
9
(475-410 рр. до н.е.) припадає пік торгових відносин регіону, що спричинило
потужний поштовх у розбудові та процвітанні міста. На проміжок 425/430-400 рр. до
н.е. у колекції припадає максимальна кількість різних типів посуду. Таким чином, на
період ранньокласичної доби в Ольвії, кількісні показники імпорту аттичного
чорнолакового посуду демонструють найвищі значення. Пізньокласична доба в
Ольвії (410-331 рр. до н.е.) характеризується поступовим зменшенням інтенсивності
відносин, спричинених зовнішньо-політичними подіями у давньогрецькому світі,
хоча торгівля майже не переривалася протягом всього IV ст. до н.е.
Отже, колекція аттичного чорнолакового посуду з Ольвії є еталонним
зібранням для дослідження подібного роду матеріалів на територій всієї
давньогрецької ойкумени. Окрім того, цей предмет є важливим джерелом з
дослідження динаміки розвитку економічних відносин Ольвії з Афінами. Отже,
подальші дослідження, з урахуванням максимальної кількості статистичних
показників не лише з Ольвії, а й інших полісів Північного Причорномор’я дасть
можливість реконструювати торгові відносини регіону з нового боку та відтворити
торгово-економічні зв’язки Північного Причорномор’я з Аттикою на вищому
узагальнюючому рівні.
Ключові слова: аттична чорнолакова кераміка, античний посуд, Ольвія,
класичний період, Північне Причорномор’я, технологія виробництва, типологія,
імпорт, економіка, посуд.
Чечуліна І.О. Аттична чорнолакова кераміка з Ольвії класичного періоду —
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового
ступеня доктора філософії в галузі знань 03 «Гуманітарні науки» за спеціальністю 032
— «Історія та археологія» — Київський національний університет імені Тараса
Шевченка, Київ, 2021.
Аттична чорнолакова кераміка посідає важливе місце серед чисельних
знахідок, здобутих під час розкопок Ольвії. Окрім амфорної тари для перевезення
вина та олії, чорнолаковий та розписний посуд з Аттики є однією з найбільших груп
імпортних матеріалів в Ольвії та північнопричорноморського регіону загалом. У
комплексному дослідженні, разом із супутніми керамічними знахідками, що мають
абсолютне датування та розвинену типологію, аттична чорнолакова кераміка надає
нові актуалізовані дані щодо економічних відносин античних полісів регіону з
Аттикою у класичний період.
Слід зауважити, що аттичний чорнолаковий посуд має низку важливих
характеристик, які дозволяють його чітко діагностувати серед всього матеріалу. Це,
зокрема, унікальне чорнолакове покриття, складна система орнаментації,
морфологічні особливості. Все це дозволяє не лише визначити належність до центру
виробництва, а й тип і підтип посуду, визначити датування, що звужується у певних
випадках до 10-25 років. Це відіграє неабияке значення при датуванні закритих
комплексів та загалом усіх пам’яток античної доби. Чорнолаковий посуд має
детальну хронологію, розроблену насамперед на матеріалах пам’яток
безпосереднього з місця його виробництва. Знахідки, що походять з Афінської агори,
є надійною основою для встановлення датування аналогічного посуду з території
Північного Причорномор’я і надають їй значимості хронологічного індикатора.
Вивчення складу аттичної чорнолакової кераміки, встановлення кількісних
показників для певного часу, в кінцевому результаті сприяє вивченню широкого кола
питань, пов’язаних з розвитком торгівельно-економічних відносин певного центру та
регіону загалом з античним Середземномор’ям.
5
Основну частину роботи склав аналіз найбільших колекцій з Ольвії, а саме з
території городища та некрополя міста. Також досліджено відповідну колекцію
матеріалів, що походить з розкопок Борисфену (поселення на о. Березань), яке
входило до складу Ольвійського полісу. Проаналізовані матеріали, що зберігаються
у фондах Інституту археології Національної академії наук України, Національного
історико-археологічного заповідника «Ольвія», Національного музею історії України
та Миколаївського обласного краєзнавчого музею «Старофлотські казарми». Таким
чином, охоплено значну частину всіх знахідок, що відноситься до досліджуваного
типу кераміки пізньоархаїчного, більшою мірою — класичного та частково
ранньоелліністичного часу аттичного виробництва. У якості аналогій використано
доступні матеріали з території всієї давньогрецької ойкумени.
Одним з головних результатів обробки зазначених колекцій стало створення
каталогу, в якому вперше на аналітичному рівні досліджено та зібрано велику
кількість матеріалів одного типу. Більша частина знахідок залучена до наукового
обігу вперше. Загалом оброблено 4425 одиниць знахідок. До кінцевої вибірки
відібрано найбільш репрезентативні матеріали, кількістю 1922 одиниць, з них посуд
відкритого типу — 1499 од. та посуд закритого типу та спеціального призначення —
236 од. Окрему групу посуду склала кераміка зі штампованим орнаментом (187 од.).
До кінцевої вибірки не увійшли фрагменти, що не атрибутуються до певного типу та
чіткого проміжку часу, кількістю 2 500 екземплярів.
Весь матеріал розділено на дві великі групи за морфологічним принципом.
Першу групу склав посуд «відкритого типу». Це посуд для пиття (киліки, скіфоси,
канфари) та для їжі (миски, маленькі миски, тарілки). Другу групу склала кераміка
закритого типу — посуд для зберігання олій (лекіфи, аски та амфориски) і для
зберігання / змішування чи подачі вина чи води (ойнохої, пеліки, амфори, кратери,
псиктери). Окремо виділено групу посуду спеціального призначення (лекани і
піксиди) для зберігання різних дрібниць — від косметики до прикрас.
Дослідження показало, що більшу частину складає саме кераміка відкритого
типу (посуд для пиття 52% та для їжі 33%). Посуд закритого типу займає другу групу
за кількістю — 10%, посуд спеціального призначення — 4%. Ці результати є цілком
6
логічними та корелюються з подібними оглядами матеріалу з інших міст Північного
Причорномор’я.
Певні тенденції динаміки розвитку різних груп кераміки та спільні та відмінні
риси у характері находження посуду на ринок можна прослідкувати проаналізувавши
окремо кожну групу посуду. Так, серед посуду відкритого типу найбільшу частку
складають саме киліки (43%) — основна форма посуду для пиття; канфари (9%) і
скіфоси (7%), а також блюда на ніжці (4%). Одноручні чаші (2%) та фіали (1%)
представлені невеликою кількістю. Загальне датування киліків знаходиться в межах
550-450 рр. до н.е., причому максимальна чисельність припадає на 480-400 рр. до н.е.
Разом з цим, найбільшу кількість скіфосів спостерігаємо у 525-450 рр. до н.е., блюд
на ніжці — 525-500 рр. до н.е. Одноручні чаші особливої популярності набули у
період 450-350 рр. до н.е., як і канфари, пік кількості яких припадає на 380-350 рр. до
н.е. Отже, в певні проміжки часу існувала певна мода на різні форми посуду для
пиття, спершу більшої популярності набули скіфоси, блюда на ніжці, згодом киліки,
які у IV ст. до н.е. поступово замінюють різні типи канфарів.
Серед посуду відкритого типу на другому місці за кількістю знаходяться
різноманітні миски та сільнички (29%). Меншу кількість демонструють знахідки
тарілок (5%). Проте, якщо простежувати розподіл усіх цих форм за датуванням,
прослідковується цікава тенденція — від кінця VI, протягом всього IV ст. до н.е.
відсутні перерви у виробництві та постачанні. Певні типи ставали більш
популярними, змінювали інші, проте на кожен проміжок часу припадало по два-три
різних типів посудин.
Другу велику групу складає посуд закритого типу та спеціального призначення,
вибірка нараховує 236 од. Більшість складають маленькі посудини для олії — лекіфи
та аски, включно з гутусами (разом 41%). В цілому вся вибірка лекіфів датується в
межах V ст. до н.е., найбільше форм датуються серединою століття, лише деякі можна
віднести до середини IV ст. до н.е. Наведені для аналізу аски з Ольвії датуються від
475 до 350 рр. до н.е., окремі екземпляри датуються широко: IV-III ст. до н.е.
Прослідковуємо два піки виробництва асків (різних типів): 430-400 рр. до н.е. та 350
рр. до н.е. Знахідки амфорисків нечисленні, виділяємо дві фази їх виготовлення:
7
рання VI ст. до н.е. та пізня, друга половина V ст. до н.е. (зі штампованим
орнаментом). Згодом ці форми замінюють на різноманітні флакони та глечики для
олії.
Дослідження продемонтрувало, що великі посудини для зберігання та
зміщування вина та води представлені нечисельними знахідками. Більш популярними
формами були кратери, ольпи та ойнохої. Меншість складають амфори. Псиктери й
пеліки представлені поодинокими знахідками. Найбільш помітним періодом є саме
500-480 рр. до н.е., й хоча він не є піком популярності кожного окремого типу, проте
саме на цей час припадає найбільша різноманітність посуду для вина. Тобто, в цей
час на ринку були присутні майже всі види посуду: вже з’являються нові типи, в той
час як старі ще залишаються в обігу. Саме на цей період припадає перший пік
популярності кратерів та ольп. Останні демонструють максимальні кількісні
показники у 425-400 рр. до н.е. Дещо вибиваються із загальної схеми розвитку
ойнохої. Ймовірно, це пояснюється популярністю цієї форми майже в усі зазначені
періоди: найбільшу кількість спостерігаємо у 575-550 рр. до н.е., а також 325-310 рр.
до н.е., коли форма дещо змінюється, витончуються.
Окремо виділяємо кухлі, які досить умовно вкладаються в групу посуду
закритого типу. Вони представлені достатньою кількістю екземплярів, що належать
до 450-420 рр. до н.е.
Третю за кількістю групу склала кераміка спеціального призначення. Загалом
вона налічує 4% від загальної кількості посуду. До цієї групи увійшли як туалетні
посудини (лекани та піксиди, разом 11%), так і маленька група мініатюрного посуду.
Представлені знахідки туалетних посудин датуються V-IV ст. до н.е. Переважну
більшість лекан складають саме форми 480-400 рр. до н.е. (67%), меншість — більш
ранні екземпляри виробництва 525-500 рр. до н.е. (4%) та лекани IV ст. до н.е.
Отже, чорнолакова кераміка закритого типу з Ольвії представлена стандартним
набором столового посуду. Подібні тенденції демонструють й інші античні міста
Причорноморського регіону.
Приходимо до висновку, що ольвійська колекція репрезентує в цілому ті ж самі
тенденції щодо імпорту аттичної чорнолакової кераміки V-IV ст. до н.е., що й інші
8
північнопричорноморські центри. Проте, при пошуку аналогій, було виявлено і певну
відмінність, зокрема в орнаментації, що підтверджує необхідність подальшої
розробки теми для з’ясування цієї причини. Більше того, у порівнянні з матеріалами
Афін, очевидно, що ольвійська колекція відображає практично всі відомі на сьогодні
стилістичні зміни у виробництві чорнолакового столового і парадного посуду. Це, в
свою чергу, означає, що протягом всього класичного часу Ольвія незмінно
знаходилася в руслі торгівлі з Афінами. Подібні унікальні знахідки вишуканого
чорнолакового посуду зі складним декором з одного боку та масовий, дешевший
посуд цього ж типу, з простими орнаментами з іншого, наводить на думку, що
аттичний чорнолаковий посуд не завжди був предметом суто розкоші, який могли
придбати лише заможні особи. Чорнолаковий посуд також був предметом постійного
використання усіх верств населення. Цей матеріал знаходять на усіх ділянках полісу.
Це доводять й численні знахідки на некрополі Ольвії: чорнолаковий посуд містять як
заможні місцеві поховання, так і більш бідні. Також трапляються як численні знахідки
чорнолакового посуду у якості приношень богам з територій теменосів Ольвії, так і
знахідки простої столової кераміки (в тому числі з орнаментами) з житлових
кварталів та передмість.
Таким чином, аналіз великої кількості вузько продатованого матеріалу надав
змогу зробити певні висновки стосовно динаміки надходження аттичної кераміки до
Ольвії, що й було основною метою даної роботи. Використовуючи попередні
дослідження торгово-економічних відносин Ольвії з Афінами протягом
пізньоархаїчного, класичного та ранньоелліністичного часів, та результати
археологічних розкопок Ольвії, у тому числі й останніх років, визначено основні
етапи становлення та розвитку подібних торгових зв’язків.
Як одна з важливих складових імпортної продукції до Ольвії, аттична
чорнолакова кераміка послугувала надійним індикатором інтенсивності торгівлі.
Кількісний склад посуду було проаналізовано співвідносно до наступних основних
періодів розвитку Ольвії. На пізньоархаїчний час (бл. 530-475 рр. до н.е.) економічні
відносини поселення та Аттики мали спорадичний, несистемний характер, що
підтверджує порівняно нечисленні вироби цього часу. На ранньокласичний період
9
(475-410 рр. до н.е.) припадає пік торгових відносин регіону, що спричинило
потужний поштовх у розбудові та процвітанні міста. На проміжок 425/430-400 рр. до
н.е. у колекції припадає максимальна кількість різних типів посуду. Таким чином, на
період ранньокласичної доби в Ольвії, кількісні показники імпорту аттичного
чорнолакового посуду демонструють найвищі значення. Пізньокласична доба в
Ольвії (410-331 рр. до н.е.) характеризується поступовим зменшенням інтенсивності
відносин, спричинених зовнішньо-політичними подіями у давньогрецькому світі,
хоча торгівля майже не переривалася протягом всього IV ст. до н.е.
Отже, колекція аттичного чорнолакового посуду з Ольвії є еталонним
зібранням для дослідження подібного роду матеріалів на територій всієї
давньогрецької ойкумени. Окрім того, цей предмет є важливим джерелом з
дослідження динаміки розвитку економічних відносин Ольвії з Афінами. Отже,
подальші дослідження, з урахуванням максимальної кількості статистичних
показників не лише з Ольвії, а й інших полісів Північного Причорномор’я дасть
можливість реконструювати торгові відносини регіону з нового боку та відтворити
торгово-економічні зв’язки Північного Причорномор’я з Аттикою на вищому
узагальнюючому рівні.
Ключові слова: аттична чорнолакова кераміка, античний посуд, Ольвія,
класичний період, Північне Причорномор’я, технологія виробництва, типологія,
імпорт, економіка, посуд.
Доступні формати:
PDFчитайте також:
В бібліотеці зібрані всі книги українською мовою в електронному (txt, rtf, doc, pdf, fb2, epub, mobi, djvu) та паперовому форматі. Книжку можна безкоштовно скачати клікнувши на необхідний Вам формат для iPad, iPhone, Android, Kindle, Kobo та інших читалок або купити паперовий варіант тексту з доставкою по Україні. Сайт бібліотеки оптимізований для роботи на телефонах, смартфонах(айфон, анроїд) і планшетах. Потрібну книгу Ви можете легко знайти за допомогою пошуку.