Знайди книгу!

Опис:
АНОТАЦІЯ
Алієва Заміна Керім кизи. Азербайджансько-українські
літературно-культурні взаємини другої половини ХХ – початку ххі
століття: імагологічний дискурс. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук зі
спеціальності 10.01.05 – порівняльне літературознавство. – Київський
національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2021.

У дисертації на основі широкої джерельної бази (художня література,
публіцистика, наукові статті, переклади та ін.) та наукових публікацій
висвітлено становлення та розвиток азербайджансько-українських
літературно-культурних взаємин – у контексті розвитку національних і
світового літературного процесу.
Проаналізовані, описані та схарактеризовані три періоди у розвитку
азербайджансько-українських літературних взаємин:
Перший етап – до середини ХІХ ст., йому притаманні такі риси, як
принагідні згадки образів слов’янських / східних народів у художніх творах,
зокрема Нізамі, К. Тебрізі, Хагані та ін., у давній українській літературі, творах
Г. Сковороди, українських романтиків.
Другий етап тривав від середини до другої половини ХІХ ст.
Центральною постаттю, яка викликала інтерес у азербайджанських
письменників та культурних діячів став Тарас Шевченка. Крім того, його
твори українського письменника увиразнюють образ Іншого в українській
літературі, насамперед образ людини зі Сходу. На цей період припадає й
формування національних ідей в українців та азербайджанців, літературні
твори обох національних літератур фіксують це в образах і сприяють
формуванню в уяві читачів Свого та розмежуванні образів Чужого / Іншого.
Третій період – це кінець ХІХ – початок ХХ ст. Контакти між
Азербайджаном та Україною стали пожвавилися завдяки діяльності
азербайджанської та української інтелігенції, публікації перекладів. У цей


3
період увиразнено відмінні та спільні риси Чужого / Іншого / Свого в
літературах завдяки усвідомленню мовних та культурних відмінностей,
схожості історичних шляхів розвитку обох націй.
У дисертації виокремлені ключові тенденції розвитку національних
літератур на кожному етапі, встановлено типологічну близькість та описано
відмінні риси у літературних процесах в Україні та Азербайджані. Уперше до
наукового обігу залучено значний масив маловідомих наукових студій,
перекладів, переосмислено і проінтерпретовано творчість найбільш
репрезентативних азербайджанських письменників: Нізамі, Фізулі, С.
Шірвані, К. Закіра, М. Ахундова тощо, а також дитячих письменників А.
Шаіка, Р. Ефендіева, Ф. Кочарлінського, А. Сіххата, M. Ахундова, І. Тапдига,
Х. Алібейлі, З. Халіл, які різними шляхами входили до культурно-
літературного середовища України, хоча й не досліджувалися і не
перекладалися українською мовою.
Розкрито специфіку творення образу Свого / Іншого / Чужого на
прикладі азербайджансько-українських літературно-культурних взаємин. У
дисертації комплексно осмислено невідомий досі або раритетний матеріал,
представлено нову рецепцію відомих праць і художніх творів. Доведено, що
імагологічні дослідження є перспективним напрямом сучасних наукових
студій в компаративістиці, які поглиблюють проблематику і тематику
наукових праць, що розроблялася вченими, письменниками ХІХ – ХХІ
століття.
Матеріал, презентований у трьох розділах, переконливо аргументує
думку про те, що і фактологічний, і художній дискурс української та
азербайджанської літератури має спільні соціально-політичні детермінанти й
відбиває зрушення у суспільній свідомості. Обидві літератури у
досліджуваний період, виконуючи важливу націєтвірну функції, зберігали й
демонстрували світові свою автентичність і руйнували застрілі монархічні
буденні й елітарні підходи до національної культури.


4
Основним результатом роботи стали такі висновки та ідеї.
Азербайджансько-українські літературно-культурні взаємини розвивалися
завдяки контактам трьох типів:
• науковим – через вивчення спільних і відмінних літературних
явищ, культурної взаємодії (напр., у працях А. Кримського, Л. Лопатинського,
О. Багрія, В. Марченка та ін.);
• перекладам широковживаних чи рідкісних жанрових форм (як-от:
рубаї, туюг, газель, пантун, мухтамілат, мурабба), в яких втілено особливості
етнонаціонального мислення, своєрідність світогляду та виточеність і
естетична довершеність літератури Азербайджану на різних етапах її розвитку
– від давніх часі до сьогодення. Це зреалізовано завдяки діяльності А.
Кримського, Д. Бакуменка, Д. Павличка, В. Марченка, М. Рильського, М.
Бажана, М. Мірошниченка, М. Кияновської, С. Грабаря, В. Герасим’юка та ін.
українських перекладачів. Значний внесок у цій сфері здійснено й
азербайджанськими письменниками і перекладачами, які ознайомили читачів
Азербайджану із унікальними складниками художнього мислення і світогляду
українців, зокрема, це втілено у діяльності С. Вургуна, М. Мюшфіка, С.
Веклилова, Ю. Чеменземінлі, напрацьована методика перекладу зі східної
(азербайджанської) мови, принципи перекладу творів різних жанрів тощо;
• діяльності письменників, які зображають оригінальний
етнонаціональний світ. В азербайджанській, як і українській літературах
осмислення імагологічних образів має цікаву і тривалу історію, в якій
фіксуємо як піднесення, так і існування в умовах ідеологічного тиску, однак
обидві національні літератури сформували унікальні та достовірні образи
Свого / Іншого / Чужого, що сприяли етнонаціональній самоідентифікації в
ХХ – на початку ХХІ століття. Це зафіксовано у творчих практиках
азербайджанських письменників: Дж. Мамедкулізаде, Н. Везірова, А.
Ахвердова, М. Ордубада, Г. Джавіда, А. Шаіаг, С. Гусейна, С. Ахундова, Ю.
Чеменземінлі, Дж. Джабарли та ін. У творчому доробку українських авторів –


5
М. Бажана, П. Тичини, М. Рильського, О. Гончара, П. Загребельного, Л.
Костенко, В. Стуса та ін.
У дисертації описано, проаналізовано та узагальнено взаємини
азербайджанської та української літератур від ХІХ – до початку ХХІ століття.
Це дало змогу представити азербайджансько-українські літературні,
перекладацькі і наукові контакти як цілісний процес, яокму притманні такі,
ознаки, як діалогічність між культурами і літературами; тяглість і
довготривлість, синкретичність. Імагологічні образи в українському та
азербайджанському культурно-літературному дискурсах є цілісними,
інтегрованими, позначені також таким ознаками, як усталеність, але й
динамічно розвиваються упродовж ХХ століття. Вони поширювалися за
посередництва мандрівних записок, листування, наукових праць, прози різних
жанрів (історичний, пригодницький романи та ін.), поезії (від клачисних
взірців – до мало відомих, наприклад, для української літератури: рубаї, туюг,
газель, пантун, мухтамілат, мурабба та ін.), листування, переклади, есеїстика,
публіцистика та ін. Усе відбувалося завдяки тісним особистим контактам,
науковій співпраці між письменниками, перекладачами, науковцями,
журналістами, публіцистами та ін. Їхня діяльність вписала славетні сторінки у
розвиток українсько-азербайджанських літературно-культурних взаємин.
Тема дисертації апробована в доповідях на конференціях в Інституту
філології КНУ імені Тараса Шевченка та інших науково-практичних
конференціях, зокрема: І Міжнародна науково-практична конференція
«Пізнання країн світу: історія, культура, досягнення» (Новосибірськ, 2012), V
Міжнародна науково-практична конференція «Мова і культура»
(Новосибірськ, 2013), Azərbaycanşünaslığın actual problemləri. Ümummilli lider
Heydər Əliyevin 90 illik yubileyinə həsr olunmuş IV Beynəlxalq elmi konfransın
materialları (Баку, 2013), Х Всеукраїнська науково-практична конференція
(Харків, 2014), Х Міжнародна науково-практична конференція «Наука,
економіка і техніка: Інноваційний погляд» (Чернівці, 2014), Всеукраїнська


6
наукова конференція «Українська література для і про дітей: історичні
здобутки й тенденції розвитку» (Київ, 2016) та ін.
Найважливіші ідеї дослідження оприлюднені в індивідуальній
монографії та 25 статтях, у тому числі 10 публікаціях у фахових виданнях
України, 15 – зарубіжних статтях та 11 публікаціях апробаційного характеру.
Ключові слова: літературно-культурні взаємини, національна
ідентичність, імагологія, свій, інший, чужий, образи, культурно-
філософський дискурс.