Знайди книгу!

Опис:
Руднік Д. Г. Боярство Південно-Західної Русі XI–XIV ст. –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук.
Спеціальність 07.00.01 – історія України. Виконана на кафедрі історії України
Державного закладу «Луганський національний університет імені Тараса
Шевченка», м. Старобільск, Луганська область, Україна, 2018.

Дисертація присвячена комплексному аналізу діяльності боярського
прошарку на території Південно-Західної Русі протягом XI–XIV ст.
Виділено головні теорії та напрями формування боярства, його соціально-
економічну та політичну роль, характерні територіальні особливості положення
верстви на території Київського, Переяславського, Чернігівського та Галицько-
Волинського князівств. Велике значення при цьому має джерельна база, яка має
мінливий характер, адже монгольська навала та початок іноземного панування
на території сучасної України призвели по припинення усталеної традиції
літописання. Літописи, які грають провідну роль писемного джерела,
змінюються розрізненими актовими матеріалами передусім князівського
походження, присвячених земельним наданням.
Вивчення діяльності верхівки держави та тяглості історичного процесу в
Україні має першочергове значення для розбудови державницької ідеї.
Врахування позитивного та негативного історичного досвіду має стати
прикладом для формування сучасного покоління державних службовців.
Робота над історією розвитку боярської верстви дало змогу додати нові
дані до історичної науки: вперше у вітчизняній історіографії було зроблено
комплексне узагальнююче дослідження питань, пов’язаних із формуванням та
розвитком боярського стану, зміною акцентів у його матеріальному
забезпеченні у зв’язку з підвищенням ролі землеволодіння в соціально-
економічному забезпеченні потреб пануючого класу. Розглянуті регіональні 2
особливості історії розвитку боярства в різних князівствах, що обумовили його
суспільно-політичну роль на місцевому рівні;
– узагальнено розвиток боярства на території Галицько-Волинського
князівства, взаємовідносини боярського прошарку та князівської влади у
політичному, військовому та адміністративному аспектах; економічну
діяльність боярства, роль та місце боярських садиб та господарства як факторів,
що обумовлювали їх економіко-політичний статус;
– отримало подальший розвиток: класифікація джерел походження
боярського прошарку на території Київської Русі; роль надавчої політики
князівської влади у формуванні лояльного боярства на території Подільського
князівства протягом другої половини XIII–XIV ст.
У першому розділі «Історіографія, джерельна база та методологічні
засади дослідження» визначено провідні джерела (письмові та матеріальні),
історичний доробок (подано за хронологічно-територіальним принципом) та
методи і принципи дослідження. Визначено специфіку наративного та актового
матеріалу досліджуваного періоду. Огляд наукового доробку з питань,
визначених у дисертації було побудовано за хронологічно-територіальним принципом.
Здійснено аналіз літератури з питання. Спостереження над зміною думок
професійних істориків щодо природи боярства – служила основа, генеалогічні
зв’язки з племінними групами східного слов’янства, в основі боярства лежала
племінна знать, яка, однак зійшла з історичної арени з руйнуванням родового
устрою. Служила теорія походження боярської верхівки руського суспільства
знаходить велику кількість прихильників серед дослідників. Такі погляди
ґрунтуються на використанні сучасними дослідниками паралельних
повідомлень закордонних джерельних свідчень та проведення паралелей з
Західною Європою. Бояри, протиставлені широким масам населення, общині, у
радянській історіографії, на сучасному етапі розглядаються як невід’ємна
частина тогочасного суспільства.
Історичні дослідження побудовані на територіальному принципі.
Об’єктом вивчення стають окремі землі Русі, залежно від національної 3
приналежності історика. Основи такого підходу були закладені ще у ХІХ ст.
Такий напрям представлений роботами історичної школи В. Б. Антоновича та
М. С. Грушевського.
Методологічна база дослідження представлена загальнонауковими
(систематизація) та спеціально-науковими (ретроспективний, критичний,
структурний, історико-порівняльний, метод екстраполяції, просопографічний
метод, методи спеціальних історичних дисциплін, методи археології).
У другому розділі «Становлення і розвиток боярської верстви
суспільства» визначено шляхи формування боярського прошарку протягом
Х–ХІ ст. та вихід його на політичну арену князівств. Формування поліетнічної
боярської дружини стало головним фактором виникнення боярства. Провідним
елементом князівського війська на перших етапах були прийшлі з першими
князями варяги. Сліди їхнього перебування на території Русі підтверджено
археологічними знахідками. Відзначимо, що тривалий час, особливо в
радянській історіографії та археології, робилися спроби знайти риси
автохтонного населення серед варязьких старожитностей. Присутність
варязького елементу підтверджено на території Шестовицького могильника під
Черніговом, який став певним еталоном знахідок, які свідчать про велику роль
варяг на території держави. Могильник має тривалу історію вивчення та низку
діаметрально протилежних поглядів на інтерпретацію археологічних знахідок
на користь або повістю відкидаючи варязький/норманський фактор.
Окрім прийшлого населення, зазначено проблемність питання місцевого,
«земського» боярства, непов’язаного з військовою дружинною службою, тобто
існуванні до дружинного елементу, який міг у певному сенсі протистояти
князівській адміністрації та князівському апарату, бути ближчим до місцевого населення.
Висвітлено роль та локалізацію боярських садиб на території
досліджуваних князівств. Зроблено акцент на багатстві та визначних ознаках
боярської садиби як політичного, військового та економічного центру округи.
Боярський двір є зосередженням місцевого ремісничого виробництва, яке
обслуговує власне населення землі та починає орієнтування на ринок. 4
З розвитком економічних відносин зростає вплив боярства на політичні
процеси, що проявилося у певній дискримінації широких прошарків населення
в захисті прав та власності, у порівнянні з боярством. Руська Правда накладає
значно більші грошові штрафи за порушення майнових та особових
немайнових прав боярина. Окрім цього, бояри беруть активну участь в
торгових операціях, вічових та дорадчих справах при князі, складаючи його думу.
У третьому розділі «Боярська верства в межах «Руської землі» в
XI–XIV ст.» визначено особливості положення на території Південно-Західної
Русі: Київського, Чернігівського, Переяславського князівства. Узагальнено
соціально-політичну роль Галицько-Волинського князівства, зважаючи на
численні роботи з історії цього князівства.
Боярство Київського князівства пройшли еволюцію у розвитку джерел
отримання земельних надбань від наділів у якості кормління та експлуатації
земельних вотчин. Основа їх господарства засноване на господарських дворах,
орієнтованих на сільське господарство та ремісниче виробництво.
У політичному відношенні київське боярство, з огляду на прагнення
розрізнених гілок Рюрикових нащадків закріпитися на верховному столі у
державі, мало хист до вибору тієї чи іншої сторони. Перехід на територію
Київського князівства разом з князями прийшлих представників аристократії
зустрічав відчайдушний опір усіх верств населення, передусім боярства.
Руйнування усталеного суспільного устрою внаслідок монгольської
навали та поступовий перехід під литовське панування знайшло мало свій
вплив на боярство. Активна надавча політика литовських володарів земель на
території князівства боярами литовського походження призвело до соціальної
напруженості у середовищі руського населення. Вирішення проблеми було
віднайдено у перенесенні литовського державницького порядку на руські землі.
При аналізі боярства Чернігово-Сіверського та Переяславського князівств
автор дійшов висновку про прихильність місцевим боярським прошарком
власної князівської влади. Причинами були небезпека нападів зі сторони
кочового світу, що змушувало шукати захисту зі сторони князівської дружини, 5
а отже і співпрацю з владою (Переяславське князівство), намагання спроби
отримати матеріальну вигоду, рухаючись разом з князями у їх прагненні
поширите свій вплив на сусідні землі (Чернігово-Сіверське князівство).
Монгольське нашестя призвело до занепаду суспільного життя та зникнення
археологічного матеріалу, що говорить про міграційні процеси з вказаних
територій у північно-східному напрямі та підсилення тамтешнього суспільства.
Галицько-Волинське князівство мало свої особливості у походженні та
ролі боярства. Відома його деструктивна роль у відносинах з нащадками
Романа Мстиславича. Галицьке боярство, на відміну від волинського,
характеризувалося зв’язками з племінною знаттю додержавної доби. Саме це
стало причиною прагнення боярства впливати на діяльність свого князя,
устремління до одноосібного управління місцевими ресурсами. Контролю
торгівельних та експортних шляхів, вдале географічне розташування боярських
садиб дало галичанам можливість утримувати власні військові дружини,
поширювати вплив на цілі міста та общинні центри. На відміну галицького,
волинське боярство перебувало у глибокій залежності від князівської
адміністрації, що обумовлено існуванням князівської власності на землю, а
отже і пожалування її своїм прибічникам. Звідси відкрита підтримка
волинянами матері Данила та Василька Романовичів у перебігу боротьби за владу.
Боярству Галицько-Волинської держави було характерним утворенням
політичних партій, орієнтованих на зовнішніх претендентів на князівських стіл:
угорська, партія Ігоровичів, партія Олександра Белзького, пропольська партія.
Таким чином, зовнішній фактор відіграє визначну роль у становленні владних
інститутів. Просування на території князівства польських та литовських
володарів знайшло свою підтримку серед представників місцевої верхівки,
винагородою для яких стали нові земельні надання або підтвердження права
власності, отриманого за попередніх володарів.
Зроблено висновки, що розвиток боярства на території Південно-Західної
Русі у XI–XIV ст. відбувається залежно від досліджуваної території. Процеси
формування, політичної, адміністративної, військової ролі на перших етапах існування держави мали спільні риси. Поява відмінностей датується початком
ХІ ст. – часом закріплення на сторінках літописів боярства окремих князівств:
«київського», «чернігівського», «волинського» та інших. Відмінності полягали
у джерелах земельної власності, участі у політичних процесах, прихильність до
князівської династії.
Ключові слова: боярство, Київська Русь, Південно-Західна Русь,
кормління, боярські садиби, земельна власність, грамоти, варяги, князівська
дружина, старці градські, земське боярство.