Знайди книгу!

Опис:



АНОТАЦІЯ
Розлуцький Н. В. Боротьба радянського режиму проти українського
визвольного руху на території Станіславської області (1944 – 1956 рр.):
військовий аспект. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 «Історія України». – ДВНЗ «Прикарпатський
національний університет імені Василя Стефаника» МОН України, 2018.
Дисертація присвячена актуальній темі, оскільки тематика боротьби
радянського режиму та українського визвольного руху актуалізована не лише
недостатньою опрацьованістю цієї теми науковцями, а й також широким
суспільним запитом на дослідження історії боротьби за українську
незалежність та державність, який особливо посилився в умовах гібридної
війни з Російською Федерацією. Дослідження збройних аспектів цієї боротьби,
зокрема в регіональному контексті Станіславської області потребує
систематизації даних, простеження тенденцій, виділення особливостей та
розроблення періодизації вищезгаданого протистояння.
З’ясовано, що боротьбу з українським визвольним рухом на території
Станіславської області очолював місцевий обком КП(б)У, а профільними
структурами в ній були обласне управління НКВС-МВС та обласне управління
НКДБ-МДБ-КДБ, яким підпорядковувалися підрозділи внутрішніх та
прикордонних військ на території області, винищувальні батальйони, групи
охорони громадського порядку та агентурна мережа. Також до боротьби проти
формацій Руху Опору залучалися підрозділи радянської армії та т.зв. групи
радпартактиву, які складалися з цивільних осіб. Тактика радянського режиму
грунтувалася на таких стратегічних чинниках як колосальна військова і
матеріальна перевага та стабілізація становища в регіоні після завершення
бойових дій Другої Світової війни. За потреби, радянський режим проводив як
масштабні військові операції (облави, блокади), так і локальні спецоперації.
Його заходи були спрямовані не лише на фізичну ліквідацію учасників 3



визвольного руху, а й на повне придушення будь-якої можливості
довготривалого збройного спротиву; в цьому контексті широко
використовувався терор проти місцевого цивільного населення.
Паралельна розбудова організаційно-адміністративної (ОУН) та
військової (УПА) структур визвольного руху була зумовлена потребою
збройного протистояння із чисельно сильнішим противником в умовах
відсутності зовнішньої допомоги. Обидві структури визвольного руху на
Станіславщині не були об’єднанимив адміністративно-територіальних межах
області. Так, на більшій частині території Станіславщини підпільна мережа
входила у склад Станіславського обласного, а з осені 1944 р. Карпатського
крайового проводу, а повстанські підрозділи – у склад Воєнної округи
«Говерля». Північна частина області у підпільній ієрархії підпорядковувалась
Тернопільському обласному, а з осені 1944 р. Львівському крайовому проводу,
а її повстанські загони входили почергово у складі ВО «Лисоня» і ВО «Буг».
Тактичні методи та прийоми, які застосовували осередки ОУН та підрозділи
УПА, назагал, були притаманні для підпільних організацій та партизанських
армій і грунтувалися на факторах несподіванки та мобільності (наскоки,
засідки, рейди, диверсії, замахи). В оборонні бої та сутички українські збройні
формування вступали, зазвичай, вимушено.
Третій та четвертий розділи дисертації присвячено аналізу тенденцій
збройного протистояння в Станіславській області. Ці розділи відповідають
двом періодам збройної боротьби: періоду масштабних військових операцій
(березень 1944 – червень 1946 рр.) та періоду інтенсивного функціонування
підпілля (друга половина 1946 – 1956 рр.). Для першого періоду були
характерними масштабні та довготривалі операції та комплекси операцій з
радянського боку, які проводилися на значних територіях із залученням
десятків тисяч військ та важкого озброєння. Також сили визвольного руху у цей
час оперували значними військово-тактичними з’єднаннями (курені та сотні
УПА) і здійснювали крупні акції (наскоки на райцентри, гарнізони,
довготривалі рейди, тощо). Для цього періоду характерні боєзіткнення із 4



втратами десятків та сотень людей. У другому періоді масштаби протистояння
знизилися у зв’язку з численними втратами та демобілізацією УПА. Тому цей
етап протистояння позначився локальними операціями з обох сторін,
успішність яких забезпечували попередньо проведені агентурні заходи. Рівень
втрат теж суттєво знизився. Цей період тривав до припинення збройного опору
українського підпілля. Обидва періоди діляться на ряд підперіодів, які
окреслюють тенденції збройної боротьби і представлені у відповідних
підрозділах кожного з розділів.
Так перший період доцільно ділити на п’ять підперіодів. Протягом
першого з них (кінець березня – кінець жовтня 1944 р.) радянська армія
встановила контроль над територією Станіславської області і в ній почала
відновлюватися радянська адміністрація, завадити чому намагалися сили
визвольного руху, які в той час оперували значими ресурсами (підпільною
мережею ОУН, партизанськими відділами УПА і т.зв. тереновими боївками).
Починаючи із серпня 1944 р., збройне протистояння охопило усю територію
області і вирізнялося надзвичайною інтенсивністю. У цей час сили Руху Опору
володіли тактичною ініціативою, проводячи по кілька десятків збройних акцій
щомісяця; в окремих населених пунктах і регіонах вони ліквідували радянську
присутність або ж зробили її номінальною.
У наступному підперіоді (листопад 1944 – березень 1945 рр.) влада
спробувала передламати ситуацію на свою користь шляхом введення гарнізонів
в окремі населені пункти і проведення численних облав у місцях базування
відділів УПА. У цих операціях брали участь десятки тисяч військових НКВС,
застосовувалась артилерія, бронетехніка та авіація. Проте, незавжаючи на
відчутні втрати, націоналістична сторона зуміла зберегти організаційну
цілісність і відповісти численними контрвипадами, в т.ч. створити і відстояти
т.зв. «Космацьку республіку» – територію, вільну від радянської влади у
гірській місцевості Яблунівського, Косівського і Жаб’євського районів.
Врахувавши попередні помилки, радянське керівництво протягом
наступного підперіоду (середина березня – кінець липня 1945 р.) організувало 5



т.зв. «весняну блокаду», яка тривала два місяці і призвела до значних втрат у
середовищі визвольного руху. Добившись зменшення бойової активності УПА,
режим припинив блокаду, що співпало у часі із завершенням Другої Світової
війни у Європі і проголосив чергову амністію учасникам визвольного руху, які
складуть зброю до 20 липня. Найбільший резонанс амністія мала у
Коломийському окрузі ОУН, в інших районах вона не змогла суттєво ослабити
сили визвольного руху.
Підперіод із 20 липня до кінця 1945 р. позначився сплеском бойової
активності відділів УПА на фоні загальної стабілізації геополітичного і
регіонального становища радянської влади. Остання переоцінила свої успіхи на
попередньому етапі і суттєво знизила масштаби операцій проти націоналістів.
Ситуацією скористалися повстанські підрозділи з тактичних відтинків
«Магура» і «Чорний Ліс», які зуміли завдати суттєвих втрат радянським силам і
повернути собі тактичну ініціативу.
У перші половині (січень – червень) 1946 р. в регіоні, які в усій Західній
Україні, тривала т.зв. «велика блокада». В ході цього безпрецедентного за
масштабами та кількістю залучених сил і засобів комплексу операцій,
радянська влада спромоглась виснажити ресурси визвольного руху, що
спричинило розгром або роздроблення відділів УПА на дрібніші підрозділи та
спонукало керівництво Руху Опору переходити до нового формату боротьби – у
вигляді збройного підпілля.
Наступний підперіод тривав із другої половини 1946 по кінець 1947 рр. і
був перехідним для обох сторін. Більшість відділів УПА було демобілізовано, а
їхній особовий склад розприділено до мережі ОУН. А радянський режим
перелаштовував свою діяльність на локальні спецоперації, одночасно
посиливши тиск на економічну та соціальну базу Руху Опору шляхом
колективізації сільського господарства та депортації. Бойові акції обох сторін
стали менш масштабними.
Протягом підперіоду 1948 – першої половини 1950 рр. радянські
спецоргани працювали над розкриттям структурних ланок оунівської мережі, 6



дедалі ширше застосовуючи при цьому агентуру; збройне підпілля ж чинило
диверсії, наскоки та терористичні акти, прагнучи залякати представників
адміністрації та затримати процеси радянізації в області. Воно зуміло зберегти
свою організаційну структуру, однак її чисельність невпинно зменшувалась.
Під час підперіоду, який тривав із другої половини 1950 по кінець 1952 р.,
ініціатива у збройному протистоянні остаточно перейшла до радянської
сторони у зв’язку зі знекровленням сил Руху Опору. Після знищення значної
кількості керівних осередків у серпні-листопаді 1950 р., обласне управління
МДБ зуміло схилити до співпраці окремих високопоставлених підпільників, за
допомогою яких проводились спецоперації та вербовки інших підпільних
провідників. Діючи цим методом, який дослідник назвав «ефектом доміно», ОУ
МДБ зуміло розгромити організаційну мережу Станіславської області.
Останній підперіод збройного протистояння на території області (1953-
1956 рр.) позначився суттєвим зниженням інтенсивності операцій радянської
влади і майже повним їх припиненням з боку визвольного руху, який оперував
поодинокими осередками без можливості відновлення організаційної мережі.
До кінця цього підперіоду практично всі діючі осередки в області були виявлені
та ліквідовані.
Вирішальними чинниками, що дозволили радянській владі придушити
український визвольний рух 1940 – 1950-х рр., як на території Станіславської
області, так і взагалі в Україні, були: стабілізація геополітичної обстановки у
світі, тотальна перевага людських і матеріальних ресурсів радянської сторони
та відсутність комплексної допомоги формаціям визвольного руху.
Наукова новизна роботи зумовлена сукупністю поставлених завдань та
засобами їх розв’язання. У роботі вперше: комплексно вивчено військовий
аспект радянсько-націоналістичного протистояння у Станіславській області;
здійснено джерелознавче дослідження документальної спадщини архівів
Станіславського обкому КП(б)У та Станіславського обласного військового
комісаріату; на основі військово-стратегічних та військово-тактичних
показників розроблено періодизацію радянсько-самостійницької боротьби із 7



врахуванням місцевих особливостей та умов; цілісно досліджено структуру
визвольного руху в межах Станіславської області як адміністративно-
територіальної одиниці; комплексно охарактеризовано радянські спецоргани та
допоміжні структури, які займалися боротьбою з націоналістичним рухом на
території області. Також було вдосконалено: аналіз тактики діяльності як
радянських каральних органів, так і структур українського Руху Опору на
різних етапах їхнього протиборства; дослідження розгортання окремих
військових операцій та бойових акцій, які відбувалися на теренах
Станіславської області; аналіз причин успіху радянської влади у боротьбі з
українським визвольним рухом на переломних етапах («велика блокада» 1946
р., агентурно-бойові операції 1951 – 1952 рр.). Отримали подальший розвиток:
розробка категоріально-понятійного апарату з тематики радянсько-
повстанського та радянсько-підпільного збройного протистояння; методика
статистичних підрахунків чисельності протиборчих сторін та показників втрат
за окремі періоди збройного протиборства.
Практичне значення одержаних результатів полягає у накопиченні,
аналізі та структуруванні фактичного матеріалу, який може бути використаний
при вивченні тем з історії України, Станіславської області, радянської
репресивно-каральної системи, українського визвольного руху 1940 – 1950-х
рр., боротьби за українську державність, визвольних рухів поневолених
народів, тощо. Зазначений матеріал також може бути корисний для написання
узагальнюючих праць з історії України, підготовці підручників, лекцій,
практичних занять, а також навчальних програм вибіркових дисциплін у вищих
навчальних закладах, у науковій та просвітницькій роботі.
Ключові слова: збройне протиборство, радянський режим, український
визвольний рух (Рух Опору), військова операція, збройна акція, структура.