Знайди книгу!

Опис:
Михайленко М.Ю. Державна політика національної консолідації
Королівства Італія (1861-1896 рр.). – кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.02 «всесвітня історія». – Київський національний
університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2020.

У дисертації на основі вивчення широкого кола джерел та
історіографічних праць розглядається досвід молодого Королівства Італія у
формуванні та консолідації національної держави. З цією метою визначені
ключові завдання і проблеми державного будівництва у цій країні у період
1861-1896 рр. Зокрема детально досліджено формування органів влади і єдиної
адміністративно-територіальної системи Королівства з сильним у плані
повноважень інститутом префектів, що забезпечувало інституційну
адміністративну консолідацію новоствореної держави. Розглянуто «Проблему
Півдня» – тобто поширення на території південних провінцій Королівства у
період 1861-1870 рр. масових акцій непокори місцевого населення. Висвітлено
внутрішні та зовнішні фактори, що підживлювали протестний рух, а також
заходи, що вживалися урядами Королівства протягом 10 років з метою
подолання феномену «великого брігантаджжо». Крім цього, визначені
причини, що призвели до виникнення так званого Римського питання, а також
шляхи його врегулювання і вплив на подальший розвиток Королівства.
Зокрема, досліджено процес боротьби перших італійських урядів з Папською
державою та Римо-католицькою церквою за «Вічне місто» як столицю
об’єднаної держави. Охарактеризовані також основні інструменти, що
використовували італійська держава та Римо-католицька церква у
протистоянні один з одним. Розглянуто декілька енциклік Папи Римського,
зокрема Quanta Cura разом з додатком Силабус, «Тверда пропозиція» (Il fermo
proposito), а також ситуацію довкола офіційного закріплення принципу 3
заборони на участь католиків у політичному житті Королівства Італія (non
expedit – не корисно).
Висвітлено процес проведення масштабних соціально-економічних
реформ на державному рівні з метою консолідації об’єднаної держави.
Простежена еволюція економічного розвитку країни від ліберальної моделі
«історичних правих» урядів до протекціонізму «історичних лівих» урядів,
охарактеризовано причини та наслідки від реалізації такої політики.
Розглянуто достатньо успішні кроки італійської влади у напрямку розбудови
інфраструктури, зокрема залізниці, що мала з’єднати Апеннінський півострів
з півночі на південь та із заходу на схід та сприяти реальній консолідації
новоствореної держави та її населення.
Окрему увагу приділено масштабній банківській кризі, що вибухнула у
країні на початку 1890-х та її негативним та позитивним наслідкам. Серед
останніх – санація усієї банківської системи Королівства та створення
Національного банку Італії, який отримав монопольне право на емісію ліри і
організацію грошового обігу в країні.
Висвітлено підходи керівництва Королівства до вирішення «земельної
проблеми», а також перші хвилі еміграції італійського населення за кордон.
Здійснено аналіз факторів, що призвели до виникнення соціального
напруження в суспільстві на початку 1890-х років і заходів, що вживав уряд
Королівства з метою його подолання.
Охарактеризовано ключові інструменти, що були використані першими
урядами Королівства Італія з метою «формування» італійської нації. У цьому
контексті простежено еволюцію виборчого законодавства як головного
інструменту доступу населення до влади і забезпечення його впливу на
формування і реалізацію основних пріоритетів державного розвитку країни.
Детально висвітлено процес реформування системи освіти протягом перших
десятиліть після об’єднання Королівства, зокрема запровадження обов’язкової
освіти серед молоді та розширення мережі шкіл як одного з ключових
інструментів поширення цінностей єдиної національної держави серед її 4
громадян і виховання у них патріотизму. Відображено ключову роль
об’єднаної Королівської армії в уніфікації держави шляхом поширення
загального військового обов’язку на всю територію Королівства та здійснення
призову за національним, а не регіональним принципом.
З огляду на значний вплив зовнішніх факторів на процес об’єднання та
консолідації держави детально розглянуто зовнішньополітичну діяльність
італійських урядів у визначений період. Проаналізовано плюси та мінуси від
реалізації на міжнародній арені першими урядами Королівства концепції
«чистих рук» – неучасті у загарбницьких війнах. Окрему увагу приділено
створенню всередині 1880-х років так званої системи безпеки К.Робіланта, що
дозволило Королівству зберегти статус-кво у Середземноморському регіоні,
заручитися підтримкою Великої Британії у реалізації італійських амбіцій в
Африці та посилити позиції Італії у рамках «Троїстого союзу». Висвітлено
причини, основні етапи та наслідки для Королівства колоніальної політики,
що реалізовувалася у роки правління «історичної лівої». Зокрема, розглянуто
окремі аспекти італійсько-ефіопської війні 1895-1896 рр. та ситуацію з
італійським протекторатом прибережної території Сомалі.
Сформульовано загальні результати дослідження. Cеред іншого,
встановлено, що період з 1861 по 1896 рр. був ключовим в історії Королівства
Італія з точки зору консолідації нації і держави. Незважаючи на масштабність,
комплексність та складність проблем, що стояли перед керівництвом країни,
«історичним правим» та «історичним лівим» урядам вдалося досягти
важливих результатів на шляху розбудови італійської національної держави.
У Королівстві Італія була запроваджена більш ефективна система державного
устрою, ніж існувала до об’єднання, були створені єдиний ринок, армія,
адміністративно-територіальна, освітня та юридичні системи, активно
розбудовувалася інфраструктура. Головним успіхом зовнішньої політики
Королівства цих років стало запобігання зовнішній агресії та дезінтеграції
країни. Італійська держава та нація відбулися. Водночас серйозні помилки,
зроблені італійськими урядами у перші десятиліття після об’єднання, заклали 5
підґрунтя для такої актуальної й донині «Проблеми Півдня» (Mezzogiorno),
пошуком шляхів вирішення якої опікують як на національному рівні, так й у
рамках Європейського Союзу.
Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше у вітчизняній
історіографії здійснений комплексний аналіз проблеми національної
консолідації Королівства Італія (1861-1896 рр.) на широкому тлі історичних
подій середини – кінця ХІХ століття. З цією метою залучено до вітчизняного
наукового обігу і проаналізовано великий масив нових історичних джерел і
наукових досліджень західної, насамперед італійської історіографії.
Спираючись на маловідомі історичні джерела і досягнення західної наукової
думки детальніше розглянуто вплив зовнішніх і внутрішніх факторів на
процеси державотворення і національної консолідації Королівства Італія у
перші десятиліття після об’єднання. Здійснено оцінку ефективності державної
політики перших урядів Королівства Італія з консолідації італійської нації та
національної держави. У результаті запропоновано нову періодизацію подій,
що мали місце в Королівстві Італія після об’єднання – період правління
«історичної правої» (1861-1876 рр.), період правління «історичної лівої»
(1876-1896 рр.) та «кризу кінця століття» (1896-1900 рр.) замість наступної:
період правління «історичної правої» (1861-1876 рр.), період правління
«історичної лівої» (1876-1887 рр.) та останнє «криваве» десятиліття ХІХ ст.,
що була характерна для радянської історіографії.
Практичне значення отриманих у дисертації результатів полягає у
суттєвому розширенні спектру наукових знань щодо розвитку процесу
національної консолідації Королівства Італія після об’єднання, а також його
зовнішньої політики та відносин з провідними європейськими державами у
1861-1896 рр. Накопичений фактичний матеріал, окремі положення та
висновки дисертаційного дослідження створюють основу для подальших
наукових пошуків з цієї проблематики, для удосконалення підручників і
навчальних курсів з всесвітньої історії у вищих навчальних закладах. Ключові слова: Королівство Італія, єдина національна держава,
національна консолідація, «історичні ліві» та «історичні праві» уряди,
державне будівництво.