Знайди книгу!

Опис:
Басараб В.І. Державотворча концепція та національно-патріотичні ідеї
митрополита Андрея Шептицького. Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
за спеціальністю 07.00.01 «Історія України». – ДВНЗ «Ужгородський
національний університет», Ужгород, 2019.
У дисертаційній роботі розглянуто погляди А. Шептицького на процес
державотворення й причини відсутності національної єдності між
українцями в історичному розрізі. А. Шептицький засуджує народовців, які
так і не змогли обрати спільний вектор розвитку політичних подій, а
посварилися й створили дві партії, які стали опонентами. Митрополит
Андрей наголошує на постійній роз’єднаності української національної еліти,
що призводило до суперечок, міжусобної боротьби й захоплення влади в
Україні чужинцями в різні історичні епохи, акцентує на руйнівному впливі
політики СРСР для України.
Митрополит Андрей переконаний, що неможливо трансформувати
державний лад, не змінивши етично-інтелектуальних норм життя більшості
населення країни. Він створив своєрідну світоглядну модель щасливого
суспільства, підґрунтям якого повинні бути християнські цінності, міцна
родина, різні громадські об’єднання, що мали б на меті морально-
інтелектуальний розвиток особистості, сприяння її самореалізації в колективі
шляхом втілення в життя євангельських заповідей. Передумовою побудови
держави, де б громадяни почувалися щасливими, на думку А. Шептицького,
є спільність устремлінь всього народу й усунення розмежування за крайовою
чи територіальною ознакою. Сила українського народу, відповідно, полягає у
свідомій громадянській позиції земляків-однодумців.
Важливе місце у процесі державотворення А. Шептицький відводить
питанню виховання підростаючого покоління, освічених громадян, які б 3

володіли потрібними громадсько-політичними знаннями і, відтак, здатні були
обрати для себе гідну владу – не випадковим, а обдуманим, свідомим
рішенням під час участі у виборах органів державного управління.
У праці «Ідеалом нашого національного життя» А. Шептицький
розмірковує про виборчу систему, її особливостях у реаліях тогочасної
України, а також акцентує на праві громадян самостійно обирати собі ту
державну модель, яка найбільше б узгоджувалася з ментальністю,
світоглядом та традиціями народу. Водночас А. Шептицький наголошує,
що влада має дбати про інтереси народу, зберігати й обороняти свободи
громадян, встановлювати справедливі закони в дусі християнства.
А. Шептицький наголошує на необхідності встановлення християнської
демократії, оскільки саме вона забезпечить мир у країні, добробут і щастя
громадян, водночас він засуджує «демагогію» (нехристиянську демократію),
що базується на соціалістичних ідеях, наслідком яких є неволя, нужда і руїна.
Митрополит Галицький недоречною у державному устрої вважає
однопартійність, а національний шовінізм трактує як явище, що засліплює
людей і не дає бачити прав інших громадян. Основними підвалинами Рідної
Хати-Батьківщини він називає національну єдність, мову та загальнонародну
волю до державотворення.
У дисертації розглянуто ідеї митрополита Андрея про відновлення
української державності. А. Шептицький акцентував на європейських
цінностях, протиставляючи їх російській ментальності, наголошував на
необхідності відновлення моделі козацької держави. У 1914 р. він
запропонував власний проект структурування Української держави у
«Меморандумі до Австрійському уряду про майбутній устрій Української
держави». На його думку, військова організація в Україні повинна базуватися
на традиціях запорозьких козаків, а очолити нове українське військо й
державу після цілковитої перемоги над Росією повинен гетьман, призначений
цісарем. Також доцільним митрополит вважав запровадження австрійського
цивільного кодексу та відокремлення Української Церкви від Російської. На 4

думку А. Шептицького, сильна Українська держава, яка б протиставила себе
Росії на рівні культурному, мовному, ментальному та історичному, могла б
стати для Австрії надійним союзником.
А. Шептицький акцентував на необхідності визнання українського
народу окремим і незалежним від великоросійського у «Спільному
Пастирському посланні до духовенства й вірних про завдання Церкви і
народу в післявоєнний період» (від 21 лютого 1918 р.). А. Шептицький
виступив в австрійській Палаті Панів з оцінкою Брест-Литовського мирного
договору і схвалив приєднання Холмщини до УНР, як цілком правильне й
вмотивоване історичним розвитком рішення, наголосивши, що всі українці
вважають Холмщину власне українською територією з часів Київської Русі.
У 1918 р. митрополит Андрей благословив утворення Західно-Української
Народної Республіки..
А. Шептицький відстоював прагнення українців до створення власної
суверенної держави і наголошував, що майбутнє державницьке об’єднання
українців має бути надконфесійним. Саме тому кінцевою метою процесу
вітчизняного державотворення має стати досягнення політичної та релігійної
єдності. Митрополит Андрей вважав одним із найважливіших завдань, які
стоять перед освіченими й свідомими громадянами, формування сильної
Української держави, яка б базувалася на монолітній нації та принципах
релігійної єдності й соціальної солідарності. Завдання Церкви – стати
головною рушійною силою для успішної національної єдності і вітчизняного
державотворення. Митрополит вважав, що церковно-релігійна діяльність
грунтується, в першу чергу, на можливості виховного й освітнього впливу на
громадян. Першочерговим обов’язком будь-якої держави А. Шептицький
називав необхідність забезпечення високого рівня добробуту громадян. Тому
пріоритетом у сфері державної політики мала б бути сфера соціально-
релігійна, з акцентом на підвищення духовного і матеріального рівня народу.
Але кінцевий високий рівень державно-політичного життя може бути
досягнутий лише за умови паритетних відносин між державою і 5

безпосередньо церквою та її організаціями.
У дисертаційній роботі проаналізовано погляди А. Шептицького на
роль Української греко-католицької церкви у процесі становлення
української державності, акцентовано на актуальності трактування
митрополитом Галицьким ідеї єдності церков в Україні як запоруки єдності
народу. Розглянуто погляди А. Шептицького про вплив православної
церкви Московського патріархату на свідомість українців (формування
розбрату між українцями за конфесійною ознакою, руйнування українських
національних цінностей та викривлення історичних фактів). Також
акцентовано на спробі А. Шептицького налагодити конструктивний діалог з
очільниками Української православної церкви задля єднання українців з
метою побудови єдиної національної Церкви та самостійної України.
У дисертації проаналізовано пастирські послання А. Шептицького, в
яких подана оцінка історичних подій 1917-1921 рр., що відбувалися в
Україні. Наголошено на державницьких ідеях митрополита Галицького та
підтримці ним політики УНР та ЗУНР у 1918 р. Висвітлено погляди
А. Шептицького на більшовицьку ідеологію та політику комуністів,
засудженні ним репресивної політики СРСР стосовно української
інтелігенції. Окреслено чітку проукраїнську позицію митрополита
Галицького в українсько-польському протистоянні 1918-1919 рр.
У дисертаційному дослідженні осмислено працю А. Шептицького
«Пересторога перед комунізмом», з’ясовано ставлення митрополита до
більшовицьких та соціалістичних ідей. Здійснено порівняльний аналіз
специфіки та трансформації комуністичних гасел та положень у ХХ та ХХІ
ст. Акцентовано на прозірливості А. Шептицького стосовно ідеології
комунізму та соціалізму. У роботі розглянуто сутність «Пастирського
послання еспанських єпископів» до християн, на його основі з’ясовано
ставлення митрополита А. Шептицького до ідеології комунізму й, зокрема,
анархічного прояву марксистських ідей в Іспанії та попередження про
поширення цих поглядів на інші краіни Європи, зокрема, і на Західну 6

Україну. Здійснено порівняльний аналіз специфіки реалізації політики Росії в
Іспанії в ХХ ст. та її трансформацію в Україні в ХХІ ст.
У дисертації осмислюються листи та пастирські послання
А. Шептицького, в яких митрополит аналізує причини українсько-польських
протистоянь, виступає на захист українського народу – засуджує
«пацифікацію», руйнування православних храмів, насильне окатоличення
населення Волині та Холмщини. У роботі окреслюється образ
А. Шептицького як мудрого й розважливого політика, котрий прагне
з’ясувати, хто насправді відповідальний за матеріальні й моральні руїни на
Холмщині, хто був зацікавлений у підриві авторитету Ватикану. Згідно з
архівними документами, однією з версій митрополита є думка про діяльність
масонів та комуністів, котрі прагнули створити ідеологічний бар’єр між
Польщею та Україною.
Митрополит Андрей наголошує, що з початком Другої світової війни на
українських землях, коли майже у всіх сферах життя панував хаос і
невизначеність та важко було зрозуміти, хто є друг, а хто ворог, загострився
конфлікт між українцями і поляками. Ситуація ускладнилася тим, що
комуністи почали маніпулювати свідомістю українців і поляків,
переодягаючись у форму то однієї, то іншої армії, вбиваючи мирне
населення Підляшшя, Галичини, Волині… Такі дії Червоної армії та агентів
НКВС стали однією з причин взаємних звинувачень між Україною і
Польщею й спровокували мирне населення й військові угрупування двох
сторін на безглузде кровопролиття. Водночас активізувалися різні злочинні
угрупування, які прагнули збагачення у період відсутності міцної й
стабільної державної влади.
Динаміка розвитку цих подій була добре відома А. Шептицькому, й у
чотирьох листах до римо-католицького архієпископа Болеслава
Твардовського митрополит Андрей описав справжні реалії протистояння
українців і поляків, відкидаючи звинувачення високоповажного колеги й
заперечуючи твердження про звірства українців проти поляків. Відповідаючи 7

на лист Б. Твардовського, А. Шептицький обурювався пропагуванням у
польській пресі образу українця-розбійника й звинуваченням «абстрактних»
українців (бо конкретних імен і прізвищ не вказано) у вбивствах поляків (теж
без окреслення місць, територій, де ці злочини були скоєні). А. Шептицький
намагався переконати Б. Твардовського в необхідності зайняти чітку
церковну й політичну позиції й виступити на захист населення України.
Митрополит Андрей закликав польського архієпископа публічно висловити
свої переконання й засудити політичні вбивства і грабунки, а також загальну
ненависть до українського народу.
Найвиразніше громадянська позиція А. Шептицького у справі польсько-
українських стосунків окреслюється на підставі аналізу пастирських послань
та листів із періоду Другої світової війни та німецької окупації, оскільки вони
містять недвозначний осуд ненависті, шовінізму та братовбивчих сутичок.
У дисертації проаналізовано пастирські послання А. Шептицького, в
яких відображаються уявлення митрополита Галицького про можливість
утвердження державної суверенності України за часів Другої світової війни.
Акцентовано на тому, що А. Шептицький завжди залишався послідовним у
своїх національно-патріотичних переконаннях і для нього незмінно
найважливішою метою було створення незалежної Української держави, а
вибір союзниками німців мав ситуативний характер. З’ясовано, що великі
сподівання на здобуття Україною незалежності у часи Другої світової війни
А. Шептицький пов’язував з діяльністю ОУН. Наголошено на різкому
осудженні нацизму А. Шептицьким у листах-зверненнях до А. Гітлера,
Г. Гімлера, Папи Пія XII та численних промовах-проповідях.
У роботі акцентується на дипломатичних зусиллях А. Шептицького,
для якого тимчасове обрання союзниками гітлерівців мало ситуативний
характер. І коли політика А. Гітлера яскраво виявила свою справжню
сутність, митрополит Галицький рішуче засудив нацизм. З метою вберегти
українців від знущань німецької армії, 14 січня 1942 р. А. Шептицький,
М. Величківський, А. Лівицький, М. Омелянович-Павленко і А. Мельник 8

написали до А. Гітлера звернення «Про подолання антиукраїнської політики
окупаційних властей Німеччини щодо економічного і національно-
культурного розвитку України». У посланні до А. Гітлера було засуджено
усунення українських солдатів від активних воєнних дій, включення
території Галичини до Генерального губернаторства і передача Одеси разом з
прилеглими територіями під управління Румунії, що цілком суперечило ідеї
об’єднання українських земель в одну країну й стало ще однією причиною
розчарування в політиці Німеччини. Греко-католицькі єпископи висловили
обурення тим, що в Центральній Україні патріотична преса піддавалася
утискам, закривалися школи, право на приватну власність, за яке вперто і
ціною великих жертв боровся український народ, не було відновлено.
А. Шептицький засуджував створення гітлерівцями колективних господарств
(подібно до більшовиків), їх прагнення зробити українського селянина рабом.
Лист А. Шептицького та греко-католицьких єпископів до А. Гітлера був,
мабуть, останньою спробою переконати нацистську владу в недоцільності
зверхнього й жорстокого ставлення до українського народу. Злодіяння
гітлерівців на окупованих українських землях А. Шептицький описав у листі
до Папи Пія XII (лист від 29-31 серпня 1942 р.), наголосивши на
невиправданих сподіваннях українців Галичини, на їх розчаруванні
політикою А. Гітлера. Після визволення з більшовицького ярма, громадяни
почувалися вільними місяць-два, а далі німецький уряд встановив режим
терору і корупції. А. Шептицький намагався пояснити Папі, що німецький
режим є більш жорстоким, ніж більшовицький, майже диявольським,
оскільки постійно відбуваються вбивства, крадіжки, грабунки, конфіскації,
хабарництво. Оціночні міркування, висловлені А. Шептицьким у листі до
Папи Пія ХІІ стосовно політики А. Гітлера, переконливо доводять, що
митрополит Галицький ніколи не симпатизував нацистам, як про це часто
писали радянські історики, а, навпаки, відстоював інтереси українців і
прагнув вберегти їх від жорстокості німецької армії.
Ключові слова: Андрей Шептицький, Греко-католицька церква,
громадянське суспільство, державотворення, екуменізм, ідеологія, нація,
націоналізм, нацизм, патріотизм, «пацифікація».