Знайди книгу!

Опис:
Шевчук В.А. Діяльність Церкви адвентистів сьомого дня на території
Західної України в міжвоєнний період (1919–1939 рр.). – Кваліфікаційна
наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 07.00.01 – історія України. – Львівський
національний університет імені Івана Франка, Львів, 2019.
Зміст анотації. Дисертацію присвячено комплексному вивченню
діяльності Церкви АСД на територіях Галичини та Волині в міжвоєнний період
(1919–1939 рр.).
Структурно робота складається з трьох розділів: «Історіографія, джерела
та методологія дослідження», «Формування та розвиток адвентистських громад
на західноукраїнських теренах», «Діяльність Церкви адвентистів сьомого дня».
Проаналізовано стан наукової розробки проблеми, і встановлено, що діяльність
адвентистської церкви в міжвоєнний період не знайшла достатнього
відображення у працях дослідників.
Зʼясовано, що становлення і розвиток Церкви АСД у міжвоєнній Польщі
відбувався у складних політичних умовах, викликаних Першою світовою
війною та розпадом Російської імперії й Австро-Угорської монархії.
Досліджено передумови становлення та розвитку адвентистів у контексті
впливу внутрішніх та зовнішніх соціально-політичних чинників. У роботі
висвітлено основні напрями діяльності Церкви адвентистів сьомого дня,
завдяки яким ця конфесія набула послідовників.
Основними чинниками активного зростання чисельності громад
адвентистів на західноукраїнських теренах вказаного періоду були: міграція
населення під час Першої світової війни, що сприяла релігійним контактам
представників різних конфесій; організована і постійна місіонерська активність
Церкви адвентистів сьомого дня; присутність на західноукраїнських землях
поселень протестантських німецьких і чеських колоністів.


3
Визначено, що на початку 20-х років ХХ ст. почала формуватися єдина
адвентистська церковна організація в межах міжвоєнної Польщі з центром у
Варшаві, яка отримала назву Польський уніон АСД. Підпорядкування
адвентистських громад Польському уніону, який свої принципи управління
базував на демократичних і представницьких засадах, а також на
чотирирівневій системі управління, сприяло поширенню адвентистських ідей.
Громади адвентистів на території Волинського воєводства належали до Східної
конференції, а громади Галичини – до Південної конференції.
У своєму інституційному розвитку Церква адвентистів сьомого дня на
західноукраїнських землях пройшла чотири періоди: становлення і розвитку
громад (1919–1921 рр.); об’єднання громад у Варшавському місіонерському
полі (1921–1927 рр.); вдосконалення структури та виокремлення Східної
конференції і Південної конференції (1927–1934 рр.); піднесення й утвердження
(1934–1939 рр.).
З’ясовано, що поширення адвентистського вчення та утворення громад
було активним на території Волині, а також мало місце в Галичині. Така
тенденція пояснюється більшою духовною консолідацією і душпастирською
опікою своїх вірян греко-католицькою церквою на відміну від православного
духовенства, яке не зуміло захистити себе від впливу протестантизму. Склад
адвентистської церкви був багатонаціональним і охоплював українців, німців,
поляків та ін.
Громади адвентистів переважали у сільській місцевості, оскільки хуторна
система господарювання порушувала консолідованість сільської громади, що
також сприяло поширенню новітніх вірувань. Аргументовано доведено, що
парадигма поширення адвентизму мала родинно-хуторну модель:
новонаверненими ставали члени однієї родини, а також ті, хто проживав по
сусідству.
У роботі з’ясовано, що релігійна свобода, задекларована владою
міжвоєнної Польщі, не завжди забезпечувалася, оскільки іноді держслужбовці
діяли всупереч установленим законам. Правове становище громад Церкви АСД


4
у Польщі унормовувалося Березневою Конституцією 1921 р., що гарантувала
релігійну свободу. Церква АСД у міжвоєнний період мала статус толерованого
віровизнання, яке могло реєструвати громади та проводити богослужіння,
проте не мало повних юридичних прав. Адвентисти впродовж усього часу
існування міжвоєнної Польщі намагалися отримати статус офіційної
організації. Для утримання релігійного майна вони створили та зареєстрували
товариство «Конструкція», на чолі якого стояло керівництво Церкви.
Виявлено, що непорозуміння між представниками державних органів
влади і Церквою АСД стосувалися таких питань, як дотримання суботи,
харчування і військова присяга солдатів-адвентистів. Суттєва відмінність у
вченні вирізняла адвентистів з-поміж інших релігійних спільнот і, як наслідок,
ускладнювала їхнє становище у суспільстві. Римо-католицька церква,
домінантна у Польщі, намагалася обмежуватиа і контролювати діяльність
православної та греко-католицької церков, у такий спосіб створюючи
сприятливі умови для поширення протестантизму, зокрема й адвентизму.
Доведено, що відносини АСД із православною та греко-католицькою церквами
були напруженими, оскільки у їхньому середовищі адвентисти вели активну
місіонерську діяльність. Взаємини з іншими протестантами визначалися
боротьбою за сферу впливу.
Встановлено, що бурхливий розвиток адвентизму на західноукраїнських
територіях припадає на середину тридцятих років ХХ ст. Стрімкий ріст громад
і членства відбувся завдяки якісно спланованій місіонерській роботі. Духовний
центр адвентистів у м. Варшаві скеровував і координував діяльність пасторів і
місіонерів. Особливим авангардним загоном були колпортери, які досягали
найвіддаленіших Волинського Полісся, де могли знаходити нових
послідовників своєї віри.
З’ясовано, що поширенню адвентистського вчення сприяла
централізована структура та планова кадрова політика керівництва церкви.
Щорічні звітно-виборчі зʼїзди на базі однієї з найчисельніших громад
адвентистів в селі Пожарки Волинського воєводства консолідували служителів


5
і членів церкви, мотивували до місіонерства, регламентували різноманітні
напрями діяльності церкви.
Незважаючи на глибокий церковний розкол, спровокований Альфредом
Кубою 1934 р., і втрату великої кількості вірян, керівництво Церкви АСД
зуміло подолати кризу і зберегти організацію від розпаду.
Доведено, що адвентистське керівництво приділяло велику увагу освіті
членів церкви, а також духовно-професійному вишколу служителів. У порядок
богослужіння була запроваджена суботня школа для дорослих і дітей, де в
малих групах на чолі з учителем глибоко вивчали Біблію. Для учнів суботньої
школи та вчителів було розроблено спеціальні уроки і методичні посібники.
Кожен член церкви міг бути читачем церковної бібліотеки. Багато з тих, що
прийшли у Церкву адвентистів сьомого дня, починали здобувати ази грамоти.
Встановлено, що майбутні служителі обовʼязково навчалися в теологічній
школі неподалік від міста Бєльсько-Бяла.
Досліджено, що серед адвентистів були випускники Львівської
політехніки, а також польських вищих навчальних закладів, зокрема Андрій
Мащак, укладач українського збірника пісень та автор декількох книг.
Зʼясовано, що богослужіння, яке відбувалося українською мовою, та
використання українськомовної духовної літератури у богослужбовій практиці
та повсякденні сприяло формуванню української національної свідомості та
культури членів громади.
Одним із найважливіших напрямів місіонерської діяльності адвентистів у
міжвоєнний період було колпортерство. Діяльність адвентистських книгонош
була прямо залежною від загальноцерковних стратегій і планів керівництва
Польського уніону, а тому отримувала усю необхідну фінансову та моральну
підтримку. Літературу друкували в адвентистському видавництві «Поліглот»,
звідки і надсилали видання всім громадам і розповсюджувачам книг.
Церква активно використовувала різноманітні соціальні програми,
зокрема пропаганда здорового способу життя, надання першої медичної
допомоги; читання профілактичних лекцій населенню; діяльність благодійного


6
відділу «Тавита». Доведено, що принципи здорового способу життя, закладені в
доктринах Церкви АСД, а також популярна тематична література сприяли
поширенню серед населення прогресивних медичних поглядів. Керівництво
адвентистів запрошувало своїх спеціалістів із медичного персоналу для
читання профілактичних лекцій населенню, а своїх служителів зобовʼязувало
дотримуватися здорового способу життя та вміти надавати людям першу
медичну допомогу. У дисертації доведено, що Церква адвентистів сьомого дня
на західноукраїнських землях у міжвоєнний період, розвиваючи внутрішньо- і
зовнішньоцерковну діяльність, пройшла складний шлях організаційного
становлення та юридичного унормування свого існування і намагалася зайняти
належне місце на релігійні карті Польщі.
Ключові слова: Церква адвентистів сьомого дня, Польща, Західна
Україна, міжвоєнний період, колпортерська діяльність, місіонерська діяльність.