Знайди книгу!

Опис:
Го Юаньпен. Дискурс шістдесятництва в українській літературно-
художній періодиці: журнал «Дніпро». – Кваліфікаційна наукова праця на
правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
за спеціальністю 10.01.01 «Українська література». – Київський
національний університет імені Тараса Шевченка. Київський національний
університет імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України,
Київ, 2021.
У сучасному літературознавстві зберігається науковий інтерес до
творчості шістдесятників, які обстоювали культурний плюралізм, естетизм,
індивідуалізм, наголошували на перевазі загальнолюдських цінностей над
соціально-класовими, сповідували ідеї гуманізму та антропоцентризму,
заперечували норми та принципи соціалістичного реалізму, розширювали
проблемно-тематичні, жанрово-стильові й естетичні горизонти національної
літератури. Ці письменники та критики друкувалися на сторінках численних
часописів, однак і досі поза увагою дослідників залишається дискурс
шістдесятництва в журналі «Дніпро», що й визначає актуальність даної
роботи.
У дисертації із застосуванням методів біографічного, історико-
функціонального, проблемно-тематичного та порівняльно-психологічного
проаналізовано дискурс шістдесятництва на сторінках журналу «Дніпро»
середини минулого століття. Об’єктом досліження стали художні твори
поетів (М. Вінграновський, І. Драч, Ірина Жиленко, І. Калинець, В. Коротич,
Ліна Костенко, Б. Олійник, Д. Павличко, В. Симоненко, В. Стус), прозаїків
(Є. Гуцало, В. Дрозд, В. Шевчук), праці літературознавців і літературних
критиків (І. Дзюба, Михайлина Коцюбинська, Є. Сверстюк, І. Світличний),
друковані в журналі «Дніпро» в другій половині 50-х – на початку 70-х років
ХХ ст.


3



Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній вперше здійснено
комплексний аналіз тематики, проблематики, жанрово-стильових та
художніх особливостей поетичних і прозових творів письменників-
шістдесятників, досліджено наукові розвідки критиків-шістдесятників,
опублікованих на сторінках журналу «Дніпро» в середині минулого століття.
Дисертація складається із трьох розділів. У першому розділі
проаналізовано особливості розвитку української літератури середини ХХ
століття, простежено історію становлення і розвитку журналу «Дніпро».
Прихід нового покоління радянської молоді, що отримало назву
«шістдесятники», збігається із певними соціально-політичними змінами в
країні, пов’язаними зі смертю Сталіна та «хрущовською відлигою». Вони
рішуче виступали проти встановлених тоталітарним режимом суворих
ідеологічних обмежень та канонів, обстоювали свободу слова й творчості, що
цілком вкладається в поняття А.Камю «філософія бунту».
Протягом 20-х – початку 40-х років ХХ століття журнал «Дніпро»
виходив також під назвами «Молодняк» (1927–1937) і «Молодий більшовик»
(1937–1941), де публікували свої твори ті письменники, які підтримували
панівну партію та проголошений нею курс на творення радянської літератури.
А в його критичних статтях гостро засуджувалася творчість представників
українського футуризму, київської неокласики та літературного об’єднання
«Вапліте».
З початком Другої світової війни журнал припинив своє існування, яке
поновив у 1944 році, однак уже під назвою «Дніпро». У цей час у ньому
домінувала тема війни та її трагічних наслідків, уміщувалися численні
нариси, листи з фронту, укази про нагороди й промови лідерів партії.
У другій половині 1950-х років у журналі було видрукувано низку
новаторських художніх творів М. Вінграновського, Ліни Костенко,
Б. Олійника, Д. Павличка, В. Симоненка, В. Шевчука та інших
шістдесятників, а також праці І. Дзюби, Є. Сверстюка, І. Світличного, що
виходили за межі радянського літературознавства. У цей період збільшилася


4



також кількість рубрик часопису, давалися переклади творів зарубіжних
класиків.
На початку 1960-х років у журналі «Дніпро» було опубліковано чимало
поетичних і прозових творів та критичних розвідок шістдесятників, однак у
другій половині цього десятиліття їхня кількість почала суттєво
зменшуватися, що зумовлювалося насамперед із переслідуваннями,
репресіями й обмеженням свободи слова.
У другому розділі здійснено огляд поетичних та прозових творів
письменників-шістдесятників, проаналізовано їхнє проблемно-тематичне та
ідейне спрямування. Встановлено, що для деяких письменників властива
певна світоглядна роздвоєність, яка полягала в тому, що, з одного боку, вони
виконували «соціальне замовлення» влади, а з іншого – намагалися вийти за
його межі (зокрема це І. Драч, В. Дрозд, В. Коротич, Б. Олійник,
Д. Павличко). Лакування радянської дійсності властиве деяким оповіданням
Є. Гуцала-дебютанта. Натомість ідеологічна заангажованість не притаманна
«дніпрянським» творам М. Вінграновського, Ірини Жиленко, І. Калинця,
Ліни Костенко, В. Симоненка, В. Стуса, В. Шевчука. Водночас усі
письменники-шістдесятники прагнули оновити тогочасну літературу, за що
часто наражалися на звинувачення у безідейності, абстракціонізмі,
формалізмі, камерності, але кожен з них торував у ній власний,
неповторний шлях.
Д. Павличко у віршах патріотичного спрямування осмислював складну
долю українців та передавав свою любов до рідної країни, а в інтимній ліриці
розкривав внутрішній світ ліричного героя, який перебуває в очікуванні
великого кохання.
Ліна Костенко публікувала твори широкого проблемно-тематичного
діапазону: давала зразки лірики філософської, інтимної, пейзажної,
осмислювала трагічну долю народу, піднімала важливі філософські проблеми,
аналізувала непрості взаємини митця й загалу. Характерними для творчості


5



поетки стали риси психологізму, бажання протистояти тиску тоталітарного
режиму.
У лише трьох «дніпрянських» творах М.Вінграновського виразно
автобіографічного характеру ліричний герой згадує своє дитинство, рідного
батька та осмислює життєвий шлях молодих людей. У них він
використовував прийоми персоніфікації, анафори, контекстуальні антоніми й
індивідуально-авторські епітети тощо.
Поезія І.Драча органічно поєднала інтерес і до сучасної доби, і до
минулого. Він застерігав свого сучасника від ейфорійного захоплення
досягненнями науково-технічного прогресу, який може призвести до
морально-етичних проблем і втрати людством духовності, порушував
проблему повернення до традицій та звичаїв свого народу, відтворював
атмосферу визвольного руху, виводив традиційні для нього образи сонця та
матері.
У своїх «дніпрянських» творах В. Коротич звертався до похмурих часів
сталінщини, у філософській ліриці замислювався над швидкоплинністю
життя, трагічною долею Лесі Українки, роздумував над питанням сутності
нашого буття. У версифікації поет тяжів до верлібру, що дозволяло йому
глибше відтворити внутрішній світ ліричних героїв.
Редакція журналу опублікувала понад сорок різножанрових творів
Б. Олійника (поема, послання, балада, «діалог», пісня, віршований
«портрет»), а також різні за тематикою ліричні вірші громадянського,
філософського та інтимного спрямування.
Вірші Ірини Жиленко, що не вкладалися в рамки соцреалізму, глибоко
розкривали внутрішній стан жінки-поетеси і жінки-домогосподарки, яких
гнітить щоденна суєта, змальовували образ щасливої матері. Їм властива
іронічна тональність, змішування різних пластів лексики, естетизм,
суб’єктивізм, метафоричність, емоційність.
Особливістю художнього стилю В. Симоненка є простота викладу,
традиційність, наявність фольклорних образів, звернення до образів


6



звичайних людей, автобіографізм. Громадянський пафос його творів, в яких
увиразнюється постать поета як борця із соціальною та національною
кривдою, поєднується з увагою до багатого внутрішнього світу особистості.
Різноплановим творам В. Стуса, серед яких є поезії перейняті
громадянськими настроями, інтимні, навіяні чи то обставинами власного
життя, чи то роздумами на мистецькі теми, характерні інтелектуалізм,
філософічність та певна автобіографічність. Тим часом поезія І. Калинця
поставала на джерелах усної народної творчості, перехресті язичницького та
християнського світоглядів. Автор звертався до верлібру, вдавався до мовних
експериментів.
Є. Гуцало створював правдиві картини життя народу за часів радянської
влади, глибоко розкривав думки та почуття сучасника, показував різних
героїв, проте особливу увагу приділяв образам дітей, крізь свідомість яких
можна по-іншому подивитися на світ, спотворений тоталітарною системою.
Малій прозі В. Шевчука притаманні психологізм і риси автобіографізму.
Письменник часто змальовував один день із життя героїв, однак з допомогою
прийому внутрішнього мовлення зазирав у минуле персонажів та показував
їхні справжні почуття і переконання. Своїм психологізмом привертає увагу
також проза В. Дрозда, в якій порушуються складні морально-етичні
проблеми, пов’язані з війною і повоєнним часом.
У третьому розділі висвітлено головні аспекти літературознавчих і
літературно-критичних публікацій молодих дослідників, які, подолавши
юнацькі ілюзії щодо компартійної влади, у свої працях дистанціювалися від
негативних тенденцій радянського літературознавства, відмовлялися від суто
ідеологічного принципу трактування літературних явищ на користь
естетичних критеріїв в їх оцінці, чим надавали осмисленню тогочасного
літературного процесу виразного дискусійного характеру.
І. Дзюба й І. Світличний прагнули відійти від традиційного поцінування
доробку майстрів слова (Т. Шевченко, Леся Українка, В. Чумак, О. Довженко,
І. Сенченко), підтримували художні шукання своїх молодих сучасників


7



(В.Голобородько, І. Драч). Так само Михайлина Коцюбинська давала
новаторське прочитання хрестоматійних постатей Т. Шевченка та М.
Коцюбинського, підтримувала наукові студії молодих тоді дослідників
Ніни Калениченко та Наталі Кузякіної.
У своїх працях, присвячених творчості як українських (Т. Шевченко,
Леся Українка), так і зарубіжних письменників (Й. Гете, І. Тургенєв), Є.
Сверстюк порушував широке коло проблем, центральною з яких була
проблема духовної та фізичної свободи особистості – активної, вольової,
здатної опиратися несприятливим зовнішнім обставинам.
Комплексне дослідження історії становлення та розвитку журналу
«Дніпро» й змісту його публікацій дозволяє розкрити важливі, але
маловивчені сторінки діяльності шістдесятників – письменників і критиків.
Доволі перспективними в науковому плані можна вважати подальші
дослідження публікацій інших авторів, друкованих на сторінках журналу
«Дніпро».
Ключові слова: дискурс шістдесятництва, хрущовська «відлига»,
філософія бунту, соцреалізм, абстракціонізм, формалізм, «Молодняк»,
«Молодий більшовик», «Дніпро», поезія, проза, літературна критика.