Знайди книгу!

Опис:
Стратегічні пріоритети. – 2019. – №1 (49).


У статті розглянуті проблеми, пов’язані із внутрішніми національними конфліктами та спробами національного примирення. Наведено приклади з новітньої історії Франції, Іспанії, Північної Ірландії та Південної Африки – країн, які мали подібний досвід у своє му минулому. Актуальність теми статті обґрунтовується тим, що локальні конфлікти та їхні наслідки стали однією з найбільших загроз міжнародній безпеці наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. На певній стадії ескалації такі конфлікти можуть набувати транскордонного характеру, супроводжуватися серйозними порушеннями прав людини, злочинами проти людськості та гуманітарними катастрофами, призводити до неконтрольованих масових міграцій. Відтак подолання локальних конфліктів і досягнення національного примирення стають питаннями не лише національної, а й міжнародної безпеки.

Проаналізовані у статті приклади засвідчують різні шляхи подолання внутрішніх конфліктів і досягнення національного примирення. Можна констатувати, що жоден із цих шляхів не є ідеальним. У Франції відновлення національної єдності досягалося шляхом репресій окремих суспільних елементів. У випадках Північної Ірландії та Південно-Африканської Республіки національне примирення попри значні зусилля, спрямовані на його досягнення, усе ще залишається, скоріше, метою, ніж результатом. У випадку Іспанії широкі політичні та економічні реформи, збільшення свобод громадян і прав регіонів, що стали наслідком пакту Монклоа, призвели врешті до сепаратизму в Каталонії, тобто до нового виклику національній єдності.

Можна зробити висновок про те, що попри перспективність та політичну безальтернативність ідеї національного примирення, не існує його універсальної моделі. Кожна постраждала від внутрішніх конфліктів країна повинна знайти свій шлях до національної єдності, використовуючи зарубіжний досвід відповідно до власної специфіки.