Дворянсько-поміщицьке господарство Київської губернії (1861 – 1917 рр.)
Ярослава Мочернюк / історичнадисертація
Опис:
Мочернюк Я. М. Дворянсько-поміщицьке господарство Київської
губернії (1861 – 1917рр.). – На правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 07.00.01 – історія України. –
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова. – Київ, 2018.
Зміст анотації
Дисертаційна робота присвячена дослідженню на основі сучасних
методологічних підходів комплексного історико-економічного аналізу
закономірностей розвитку та особливостей функціонування дворянсько-
поміщицьких господарств Київської губернії за умов формування ринкових
відносин другої половини ХІХ – початку ХХ ст.
У дисертації вперше до наукового обігу введено раніше не опубліковані і
не використані архівні матеріали фондів Центрального державного історичного
архіву України, м. Київ (далі-ЦДІАУ у м. Києві), Державного архіву Київської
області (далі-ДАКО) та Державного архіву Черкаської області (далі-ДАЧО)
(описи маєтків та господарської діяльності дворян Макарівської волості
Київського повіту, Радомишльського, Черкаського, Бердичівського та інших
повітів); проаналізовано стан наукової розробки проблеми в українській та
зарубіжній історіографії, встановлено повноту джерельного забезпечення теми,
обґрунтовано методологічні засади дослідження; систематизовані й
проаналізовані статистичні матеріали, на основі яких автором самостійно
складені таблиці щодо застави землі в банківських установах, купівлі-продажу
землі, вартості землі, забезпеченості маєтків сільськогосподарським
реманентом, розподілу дворянської землі за угіддями; дається оцінка рівня
ефективності дворянсько-поміщицьких господарств Київської губернії різних
типів (дрібні, середні, великі).
У результаті роботи над дисертаційним дослідженням визначено
особливості законодавчого регулювання дворянського землеволодіння 3
Київської губернії та правові заходи російської влади проти польської шляхти
та землевласників після Січневого повстання 1863 р. Законодавство стало
одним із засобів, за допомогою якого російська влада взяла під контроль
поземельні процеси в краї, спрямувала їх розвиток у необхідному для держави
напряму, виходячи із соціально-політичних, економічних та етнічних реалій.
Встановлено, що у поземельних відносинах державою були вирішені такі
основні завдання: формування інституції приватної власності на землю та
створення умов для гарантування її недоторканності; унормування земельного
ринку, оренди, іпотечного кредитування, застави, оцінки земельних угідь.
Автор проаналізувала головні тенденції та особливості аграрного
розвитку Київської губернії у пореформений період, які значною мірою
відзначалися пристосуванням зернового господарства до потреб внутрішнього
та зовнішнього ринків, підвищенням загальної культури землеробства,
скороченням природньої кормової бази тваринництва. Реформа 1861 р. сприяла
переорієнтації традиційного господарства на ринок. Аграрним відносинам
Київської губернії другої половини ХІХ – початку ХХ ст. були притаманні такі
риси розвитку як: посилення сільськогосподарської складової економіки
регіону, переважання вирощування зернових культур і цукрового буряку,
модернізація сільськогосподарської техніки та реманенту, широке
використання мінеральних добрив, застосування вільнонайманої праці.
Науково обґрунтовано характерні риси дворянського землеволодіння
регіону в пореформений період. На відміну від решти регіонів України на
Київщині землеволодіння було значною мірою латифундійним і виявилося
досить стійким. Сприяли цьому урядова політика та особливості економічного
розвитку краю. Близькість зовнішніх ринків, спеціалізація на
високоприбутковому вирощуванні та переробці цукрового буряку значно
зміцнили дворянсько-поміщицькі господарства. Протягом досліджуваного
періоду дворянське землеволодіння втратило станову ознаку, об’єднало
приватну земельну власність представників усіх станів Російської імперії і
багато в чому визначало характер аграрних відносин у регіоні. З’ясовано вплив 4
на поміщицьке господарство оренди, застави, продажу та кредитування. У
пореформений період велику роль у підтримці фінансової стабільності дворян
відігравала земельна оренда. На Київщині дворяни в основному самостійно
господарювали і лише частину землі здавали в оренду. До того ж, тут стала
поширеною довгострокова оренда, коли підприємцям здавалися маєтки
повністю. Розвиток цього виду відносин в аграрній сфері був викликаний
комплексом таких причин, як нестача робочої сили, сільськогосподарського
інвентарю, фінансових коштів тощо. При цьому в господарствах поширювались
різні види грошової та натуральної оренди, які перепліталися
найрізноманітнішим чином. Дворянсько-поміщицькі господарства активно
віддавали свої землі під заставу. Аналіз показників, що характеризують стан
поміщицького господарства у досліджуваний період і заставу
приватновласницьких земель в іпотечних кредитних установах засвідчив, що до
застави маєтків більше зверталися ті з дворян, хто сам господарював на основі
найму. В цілому державний довгостроковий дворянський кредит став головним
засобом фінансової підтримки і збереження становості в приватному
землеволодінні. Однак навіть пільговий земельний кредит не запобіг загальній
тенденції до скорочення дворянського землеволодіння як у цілому по країні,
так і у Київській губернії, хоча багато в чому завдяки йому цей процес
проходив поетапно. Це дало можливість дворянам із найменшими втратами
пристосуватися до нового капіталістичному укладу в сільськогосподарському
виробництві українських губерній Російської імперії.
У дисертації з’ясовано, що внутрішня організація дворянсько-
поміщицьких маєтків Київської губернії цілком залежала від характеру їхньої
господарської діяльності. Більшість землевласників відходили від управління та
господарських справ у маєтку. Дворяни-підприємці, які безпосередньо
управляли основними виробничими процесами, посідали помітне місце в
аграрному секторі Київщини. Управління маєтками набувало професійних рис,
що забезпечувало ефективне функціонування маєтків. Поступово формувалися
спеціалісти у галузі економічного управління. Це дозволяло мати велике 5
господарство підприємницького типу та забезпечувати його рентабельність.
Проаналізовано матеріально-технічну забезпеченість дворянських господарств
регіону. Поліпшені знаряддя фабрично-заводського виробництва, які
коштували набагато дорожче саморобних і кустарних, окупалися тільки за умов
масштабного господарства, а тому запроваджувалися лише дворянсько-
поміщицькими господарствами, які успішно розвивалися. Краща забезпеченість
земельними ресурсами, задовільне матеріально-технічне оснащення дозволяли
дворянам активно впливати на сільське господарство, однак частина
поміщицьких господарств губернії не мали власного реманенту та робочої
худоби, головним джерелом прибутків для яких була здача земельних угідь в
оренду.
Важливим нововведенням пореформеного періоду для дворянського
господарства регіону став поступовий перехід до вільнонайманої праці.
Найбільше поширення він отримав у великих та середніх маєтках. При цьому
зазвичай у поміщицьких господарствах, крім залучення найманих працівників,
поширювалась відробіткова система. Також пореформений період
характеризувався поступовим подорожчанням вільнонайманої праці.
Найбільший вплив на величину оплати праці працівників мала врожайність
хлібів у господарствах і географічне розташування повіту, де відбувався найм.
Головними постачальниками найманих працівників у дворянсько-поміщицькі
господарства були дрібні селянські господарства, які потребували додаткового
заробітку. Основу робочої сили дворянських маєтків становили постійні
наймані працівники. Вони були одним з гарантів рентабельного
функціонування поміщицького господарства, на робочу силу припадала значна
частина виробничих витрат у маєтках.
У дослідженні встановлено головні риси галузевої спеціалізації
дворянсько-поміщицьких господарств краю, а також виявлені чинники і умови,
якими визначався вибір тих чи інших форм господарювання. Наявність на
території Київської губернії родючих ґрунтів (крім Радомишльського та
Київського повітів) сприяло розвитку в господарствах дворян галузей, 6
пов'язаних із вирощуванням зернових культур на продаж. Найбільш поширені
були пшениця, озиме жито, ячмінь і овес. Вирощування таких
сільськогосподарських культур як просо, коноплі, льон, гречка, горох було
незначним за обсягами і найчастіше обмежувалося в межах власного
споживання. При цьому в другій половині XIX ст. постійно збільшувалися
посіви картоплі, що було пов'язано насампнред з потребами винокуріння.
Рільництво доповнювали садівництво і городництво, якими займалися
практично у всіх маєтках, але рідко-у товарних розмірах.
У досліджуваний нами період у Київській губернії у структурі
дворянських економій крім рільництва та тваринництва, велике значення мало
лісове господарство. У складні для дворянства перші пореформені десятиліття і
в період сільськогосподарських криз та неврожаїв лісові ділянки допомагали
власникам виживати, дозволяючи отримувати прибутки, не витративши для
цього великих коштів.
Найбільш розвинутими видами виробництва у маєтках дворян Київщини
залишалися цукроваріння та винокуріння – одні із важливих галузей переробної
промисловості. Вигідність та значущість переробки виробленої
сільськогосподарської продукції у господарствах дворян краю, традиційно
орієнтованих на вирощування зернових, зумовили розвиток млинарства, яке
характеризувалося доволі високим рівнем розвитку та масштабністю
виробництва.
Характерним явищем у дворянському підприємництві регіону
розглянутого періоду стала багатопрофільність. У господарствах поміщиків
розвивалося відразу кілька промислових галузей.
Характеризуючи рівень ефективності дворянсько-поміщицьких
господарств у другій половині XIX – на початку XX ст. доведено, що він
напряму залежав від економічного планування та управління, наявності вільних
коштів для залучення достатньої кількості працівників. Високою
прибутковістю вирізнялися багатогалузеві господарства, які мали власні
цукроварні, винокурні та борошномельні заводи, і забезпечували замкнутість
виробничого циклу. Утім, досить важливою статтею доходу були чинш від
тимчасовозобов’язаних та особисто вільних селян; прибутки з левад, лісництв;
кошти за оренду тощо. Визначальною рисою економічного життя великих та
середніх дворянсько-поміщицьких господарств Київської губернії виявилось
поширення підприємницької діяльності та зростання прибутковості
господарства. Цьому сприяла спеціалізація окремих економічних повітів
губернії, застосування нових технологій вирощування сільськогосподарських
культур. Характерною особливістю розвитку передових дворянських
господарств стала їх участь у різних сільськогосподарських виставках, де вони
демонстрували свої досягнення, переймали передовий досвід.
Ключові слова: дворянсько-поміщицьке господарство, Київська
губернія, аграрний розвиток, оренда, застава, іпотека, підприємництво, ринок,
рентабельність.
Мочернюк Я. М. Дворянсько-поміщицьке господарство Київської
губернії (1861 – 1917рр.). – На правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 07.00.01 – історія України. –
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова. – Київ, 2018.
Зміст анотації
Дисертаційна робота присвячена дослідженню на основі сучасних
методологічних підходів комплексного історико-економічного аналізу
закономірностей розвитку та особливостей функціонування дворянсько-
поміщицьких господарств Київської губернії за умов формування ринкових
відносин другої половини ХІХ – початку ХХ ст.
У дисертації вперше до наукового обігу введено раніше не опубліковані і
не використані архівні матеріали фондів Центрального державного історичного
архіву України, м. Київ (далі-ЦДІАУ у м. Києві), Державного архіву Київської
області (далі-ДАКО) та Державного архіву Черкаської області (далі-ДАЧО)
(описи маєтків та господарської діяльності дворян Макарівської волості
Київського повіту, Радомишльського, Черкаського, Бердичівського та інших
повітів); проаналізовано стан наукової розробки проблеми в українській та
зарубіжній історіографії, встановлено повноту джерельного забезпечення теми,
обґрунтовано методологічні засади дослідження; систематизовані й
проаналізовані статистичні матеріали, на основі яких автором самостійно
складені таблиці щодо застави землі в банківських установах, купівлі-продажу
землі, вартості землі, забезпеченості маєтків сільськогосподарським
реманентом, розподілу дворянської землі за угіддями; дається оцінка рівня
ефективності дворянсько-поміщицьких господарств Київської губернії різних
типів (дрібні, середні, великі).
У результаті роботи над дисертаційним дослідженням визначено
особливості законодавчого регулювання дворянського землеволодіння 3
Київської губернії та правові заходи російської влади проти польської шляхти
та землевласників після Січневого повстання 1863 р. Законодавство стало
одним із засобів, за допомогою якого російська влада взяла під контроль
поземельні процеси в краї, спрямувала їх розвиток у необхідному для держави
напряму, виходячи із соціально-політичних, економічних та етнічних реалій.
Встановлено, що у поземельних відносинах державою були вирішені такі
основні завдання: формування інституції приватної власності на землю та
створення умов для гарантування її недоторканності; унормування земельного
ринку, оренди, іпотечного кредитування, застави, оцінки земельних угідь.
Автор проаналізувала головні тенденції та особливості аграрного
розвитку Київської губернії у пореформений період, які значною мірою
відзначалися пристосуванням зернового господарства до потреб внутрішнього
та зовнішнього ринків, підвищенням загальної культури землеробства,
скороченням природньої кормової бази тваринництва. Реформа 1861 р. сприяла
переорієнтації традиційного господарства на ринок. Аграрним відносинам
Київської губернії другої половини ХІХ – початку ХХ ст. були притаманні такі
риси розвитку як: посилення сільськогосподарської складової економіки
регіону, переважання вирощування зернових культур і цукрового буряку,
модернізація сільськогосподарської техніки та реманенту, широке
використання мінеральних добрив, застосування вільнонайманої праці.
Науково обґрунтовано характерні риси дворянського землеволодіння
регіону в пореформений період. На відміну від решти регіонів України на
Київщині землеволодіння було значною мірою латифундійним і виявилося
досить стійким. Сприяли цьому урядова політика та особливості економічного
розвитку краю. Близькість зовнішніх ринків, спеціалізація на
високоприбутковому вирощуванні та переробці цукрового буряку значно
зміцнили дворянсько-поміщицькі господарства. Протягом досліджуваного
періоду дворянське землеволодіння втратило станову ознаку, об’єднало
приватну земельну власність представників усіх станів Російської імперії і
багато в чому визначало характер аграрних відносин у регіоні. З’ясовано вплив 4
на поміщицьке господарство оренди, застави, продажу та кредитування. У
пореформений період велику роль у підтримці фінансової стабільності дворян
відігравала земельна оренда. На Київщині дворяни в основному самостійно
господарювали і лише частину землі здавали в оренду. До того ж, тут стала
поширеною довгострокова оренда, коли підприємцям здавалися маєтки
повністю. Розвиток цього виду відносин в аграрній сфері був викликаний
комплексом таких причин, як нестача робочої сили, сільськогосподарського
інвентарю, фінансових коштів тощо. При цьому в господарствах поширювались
різні види грошової та натуральної оренди, які перепліталися
найрізноманітнішим чином. Дворянсько-поміщицькі господарства активно
віддавали свої землі під заставу. Аналіз показників, що характеризують стан
поміщицького господарства у досліджуваний період і заставу
приватновласницьких земель в іпотечних кредитних установах засвідчив, що до
застави маєтків більше зверталися ті з дворян, хто сам господарював на основі
найму. В цілому державний довгостроковий дворянський кредит став головним
засобом фінансової підтримки і збереження становості в приватному
землеволодінні. Однак навіть пільговий земельний кредит не запобіг загальній
тенденції до скорочення дворянського землеволодіння як у цілому по країні,
так і у Київській губернії, хоча багато в чому завдяки йому цей процес
проходив поетапно. Це дало можливість дворянам із найменшими втратами
пристосуватися до нового капіталістичному укладу в сільськогосподарському
виробництві українських губерній Російської імперії.
У дисертації з’ясовано, що внутрішня організація дворянсько-
поміщицьких маєтків Київської губернії цілком залежала від характеру їхньої
господарської діяльності. Більшість землевласників відходили від управління та
господарських справ у маєтку. Дворяни-підприємці, які безпосередньо
управляли основними виробничими процесами, посідали помітне місце в
аграрному секторі Київщини. Управління маєтками набувало професійних рис,
що забезпечувало ефективне функціонування маєтків. Поступово формувалися
спеціалісти у галузі економічного управління. Це дозволяло мати велике 5
господарство підприємницького типу та забезпечувати його рентабельність.
Проаналізовано матеріально-технічну забезпеченість дворянських господарств
регіону. Поліпшені знаряддя фабрично-заводського виробництва, які
коштували набагато дорожче саморобних і кустарних, окупалися тільки за умов
масштабного господарства, а тому запроваджувалися лише дворянсько-
поміщицькими господарствами, які успішно розвивалися. Краща забезпеченість
земельними ресурсами, задовільне матеріально-технічне оснащення дозволяли
дворянам активно впливати на сільське господарство, однак частина
поміщицьких господарств губернії не мали власного реманенту та робочої
худоби, головним джерелом прибутків для яких була здача земельних угідь в
оренду.
Важливим нововведенням пореформеного періоду для дворянського
господарства регіону став поступовий перехід до вільнонайманої праці.
Найбільше поширення він отримав у великих та середніх маєтках. При цьому
зазвичай у поміщицьких господарствах, крім залучення найманих працівників,
поширювалась відробіткова система. Також пореформений період
характеризувався поступовим подорожчанням вільнонайманої праці.
Найбільший вплив на величину оплати праці працівників мала врожайність
хлібів у господарствах і географічне розташування повіту, де відбувався найм.
Головними постачальниками найманих працівників у дворянсько-поміщицькі
господарства були дрібні селянські господарства, які потребували додаткового
заробітку. Основу робочої сили дворянських маєтків становили постійні
наймані працівники. Вони були одним з гарантів рентабельного
функціонування поміщицького господарства, на робочу силу припадала значна
частина виробничих витрат у маєтках.
У дослідженні встановлено головні риси галузевої спеціалізації
дворянсько-поміщицьких господарств краю, а також виявлені чинники і умови,
якими визначався вибір тих чи інших форм господарювання. Наявність на
території Київської губернії родючих ґрунтів (крім Радомишльського та
Київського повітів) сприяло розвитку в господарствах дворян галузей, 6
пов'язаних із вирощуванням зернових культур на продаж. Найбільш поширені
були пшениця, озиме жито, ячмінь і овес. Вирощування таких
сільськогосподарських культур як просо, коноплі, льон, гречка, горох було
незначним за обсягами і найчастіше обмежувалося в межах власного
споживання. При цьому в другій половині XIX ст. постійно збільшувалися
посіви картоплі, що було пов'язано насампнред з потребами винокуріння.
Рільництво доповнювали садівництво і городництво, якими займалися
практично у всіх маєтках, але рідко-у товарних розмірах.
У досліджуваний нами період у Київській губернії у структурі
дворянських економій крім рільництва та тваринництва, велике значення мало
лісове господарство. У складні для дворянства перші пореформені десятиліття і
в період сільськогосподарських криз та неврожаїв лісові ділянки допомагали
власникам виживати, дозволяючи отримувати прибутки, не витративши для
цього великих коштів.
Найбільш розвинутими видами виробництва у маєтках дворян Київщини
залишалися цукроваріння та винокуріння – одні із важливих галузей переробної
промисловості. Вигідність та значущість переробки виробленої
сільськогосподарської продукції у господарствах дворян краю, традиційно
орієнтованих на вирощування зернових, зумовили розвиток млинарства, яке
характеризувалося доволі високим рівнем розвитку та масштабністю
виробництва.
Характерним явищем у дворянському підприємництві регіону
розглянутого періоду стала багатопрофільність. У господарствах поміщиків
розвивалося відразу кілька промислових галузей.
Характеризуючи рівень ефективності дворянсько-поміщицьких
господарств у другій половині XIX – на початку XX ст. доведено, що він
напряму залежав від економічного планування та управління, наявності вільних
коштів для залучення достатньої кількості працівників. Високою
прибутковістю вирізнялися багатогалузеві господарства, які мали власні
цукроварні, винокурні та борошномельні заводи, і забезпечували замкнутість
виробничого циклу. Утім, досить важливою статтею доходу були чинш від
тимчасовозобов’язаних та особисто вільних селян; прибутки з левад, лісництв;
кошти за оренду тощо. Визначальною рисою економічного життя великих та
середніх дворянсько-поміщицьких господарств Київської губернії виявилось
поширення підприємницької діяльності та зростання прибутковості
господарства. Цьому сприяла спеціалізація окремих економічних повітів
губернії, застосування нових технологій вирощування сільськогосподарських
культур. Характерною особливістю розвитку передових дворянських
господарств стала їх участь у різних сільськогосподарських виставках, де вони
демонстрували свої досягнення, переймали передовий досвід.
Ключові слова: дворянсько-поміщицьке господарство, Київська
губернія, аграрний розвиток, оренда, застава, іпотека, підприємництво, ринок,
рентабельність.
Доступні формати:
PDFчитайте також:
В бібліотеці зібрані всі книги українською мовою в електронному (txt, rtf, doc, pdf, fb2, epub, mobi, djvu) та паперовому форматі. Книжку можна безкоштовно скачати клікнувши на необхідний Вам формат для iPad, iPhone, Android, Kindle, Kobo та інших читалок або купити паперовий варіант тексту з доставкою по Україні. Сайт бібліотеки оптимізований для роботи на телефонах, смартфонах(айфон, анроїд) і планшетах. Потрібну книгу Ви можете легко знайти за допомогою пошуку.