Знайди книгу!

Опис:
Гудима Ю. В. Галицько-Волинське князівство в ХІ–ХIV ст.: територія,
природні та людські ресурси. Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 – Історія України. Львівський національний університет
імені Івана Франка. Львів, 2020.
Дисертаційне дослідження присвячене вивченню генези, функціонування та
трансформації Галицько-Волинського князівства впродовж ХІ – ХІV ст. Головна
суть цих історичних явищ полягалє в державотворенні – формуванні території та
системи владної ієрархії. Процеси розглянуто з позицій оцінки природних і
людських ресурсів, які становлять собою базові умови державності. Робота
побудована за принципами порівняльної характеристики писемних джерел,
археологічних матеріалів, даних історичної географії, етнології та лінгвістики.
Аналіз перших розвідок з історії Галицько-Волинського князівства, праць
істориків міжвоєнного періоду, історіографії другої половини ХХ ст. та сучасних
досліджень показав головні тенденції у поглядах представників різних наукових
шкіл на роль і значення галицьких і волинських земель в українському
державотворенні за княжої доби. З’ясовано, що на теперішньому етапі розвитку
науки ці погляди підлягають процесам екологізації. Спостерігається узгоджений
природничо-науковий і соціально-економічний підходи до розгляду взаємовпливу
природи‚ людини та суспільства.
У дисертації комплексно досліджено збережені в Київськогму (ХІІ ст.) та
Галицько-Волинському (ХІІІ ст.) літописах відомості про природні та людські
ресурси на території феодальних князівств XI–XII ст., які, об’єднавшись, утворили
королівство Русі XIIІ – середини XIV ст. Встановлено на конкретних прикладах,
що літописні згадки про рельєф, клімат, води, рослинний і тваринний світ
демонструють тісний взаємовплив природніх умов і людської діяльності. 3
Розглянуто повідомлення літописців про форми земної поверхні – гори
горбогір’я, пагорби, рівнини, поля, долини й ущелини, яри, печери, ґрунти та
корисні копалини. Досліджено рівень обізнаності вітчизняних та іноземних авторів
середньовічних хронік з фізичною географією краю. За літописними
повідомленнями простежено історію освоєння та змін географічного середовища і
ландшафтів населенням Галичини та Волині в ХІ–ХІV ст.
Застосування міждисциплінарного підходу природничих і гуманітарних наук до
традиційної бази історичних джерел дало можливість здобути ще один яскравий
штрих для пояснення першої писемної згадки про Львів. Розрахунки переконливо
засвідчили що, за певних метеорологічних умов, пожежу Холма дійсно можна було
спостерігати у Львові. Результати цього дослідження дають підстави історикам
робити нові висновки.
Проаналізовано згадки літописів про річки, болота й озера на території
Прикарпаття, Поділля та Малого Полісся. Розглянуто їхню роль у воєнних
кампаніях, а також значення в економічному житті Галицько-Волинської держави
(судноплавство, мости, греблі, броди). Показано, що гідрогеографія Головного
Європейського вододілу та функціонування прикарпатської ділянки
трансєвропейського торговельного шляху суходолом за маршрутом Булгар-Київ-
Краків-Реґенсбурґ впливали на формування геополітичних векторів розвитку
племінних княжінь і Галицько-Волинської держави.
Визначено наскільки екстремальні кліматичні явища (дощ, сніг, вітер, мороз,
туман) були причинами соціальних катастроф (голод, епідемії), якими були їх
наслідки для демографії Галичини та Волині княжої доби. На кліматотворчі
фактори, характерні для досліджуваних територій в особливий спосіб впливали
також “знаменія” (комети, затемнення сонця, місяця), які спостерігалися на
Прикарпатті та Волині в епоху Середньовіччя та зафіксовані у давньоруських
літописах. Від цих факторів, у свою чергу, залежали терміни посівів, їх
урожайність, час проведення військових кампаній. Характерно, що літописці 4
пов’язували між собою астрономічні явища та суспільні події, засвідчуючи тим
самим свої суспільно-природничі знання та погляди.
З’ясовано, що у Галицько-Волинському літописі згадки про ліси, як природні
ресурси, часто стосуються не руських князівств, а сусідніх з ними земель,
передовсім Польщі та Литви. Приклади свідчать, що великі лісові масиви за княжої
доби простягалися не лише у Карпатах і на Поліссі, а займали набагато більшу
площу, ніж тепер, уздовж Дністра, Сяну та Західного Бугу. Те саме можна сказати
про фауну. Масштаби полювання на звірів залежали не лише від господарських,
але й від військових потреб. На підставі поодиноких згадок у літописах про княжі
лови, можна твердити, що окремі види тварин існували там, де на них велося
полювання. Літописної інформації про птахів, які з них і де водилися в межах
лісостепу на території Галицько-Волинського князівства, є ще менше, ніж
відомостей про геграфію тваринного світу. Характерно, що птахи (орел, ворон)
літописцем пов’язуються зі “знаменіями” різних подій.
Зібрано, систематизовано й інтерпретовано писемні відомості про такі
характеристики людських ресурсів, як стан здоров’я представників правлячих
верств Галицько-Волинської держави, народжуваність, поширення хвороб серед
простого населення, причини смертності. Виявлено, що люди на території
галицьких і волинських земель за княжої доби, серед численних недуг, поширених
у Європі, помирали також від стенокардії або ж інфаркту міокарда (Володимир
Володаревич), хвороби Пертеса (Ярослав Володимировмч Осмомисл), психічних
розладів, (Святополк Окаянний), мали проблеми зору у формі епідемічного
кератокон’юктивіту або центрального серозного хоріоретиніту (Данило
Романович), вражались остеомієлітом, карієсом і парадонтозом зубів (Володимир
Василькович). Характерно, що причини та наслідки хвороб, епідемій і суспільство,
і літописці пояснювали з позицій давніх вірувань і християнського вчення. Так,
постать Данила Романовича літописець описував біблійними фразами, хворобу
Володимира Васильковича потрактовано як християнський символ страждання-5
преображення. Це мало засвідчити, що Волинь із її володарями розглядалась у
княжі часи як один із центрів формування державності згідно з теологічною
теорією, суть якої полягає в їдеї божественного створення держави з метою
реалізації загального блага, обґрунтовує перевагу духовної влади над світською,
церкви над державою.
Про вплив монгольської навали на демографічну ситуацію у Прикарпатті,
Волині та Поділлі літописи не дають достатньої кількості інформації. З цього
приводу дискусії тривають. У кожному разі, на початку ХІV ст. Волинь і Галичина
залишалися багатими на природні ресурси краями з відносно високим рівнем
добробуту населення. Місцеві князі, на перших порах монгольського вторгнення
стримували дипломатичний натиск і пряму військову агресію. Тоді монголів ще не
запрошували для вирішення внутрішніх конфліктів, але згодом – так. Як результат,
Орда на галицьких і волинських землях застосовувала тактику, мета якої полягала в
ослабленні княжої влади та політичного підкорення князівства. Монгольські
володарі провадили щодо Галицько-Волинської держави метод насильницького
союзництва. Прямим об’єктом нападів, притому, були володіння Литви, Польщі й
Угорщини. Так відбувалося: по-перше, ослаблення руського воєнного потенціалу у
битвах зі сусідами; по-друге, підтримування напружених стосунків між Руссю,
Польщею, Литвою та Угорщиною, що гарантувало від об’єднання їх в
антиординську коаліцію; по-третє, проходження золотоординських військ через
руську територію підривало місцеву економіку, людські ресурси. Так монгольська
присутність сприяла міжусобицям князів і нападам європейських сусідів на
території Галицько-Волинської держави. Переважно, окремі збройні конфлікти
завершувалися не масовими вбивствами переможених військ і підкореного
населення, а лише взяттям здобичі у вигляді матеріальних цінностей, земель, з яких
стягувалася данина, самих людей в якості полонених і робочої сили. Битв з
великими людськими втратами було не багато. 6
У процесі осмислення етнічних і політичних чинників формування державної
організації у верхніх течіях Західного Бугу та Стиру скориговано уявлення про
етнокультурну структуру регіону та висунуто гіпотезу про значно вагомішу, ніж
досі вважалося, роль торгогвельних шляхів і пов’язаних із торгівлею соціальних
верств місцевого слов’янського населення в утворенні княжінь VIII–ХІ ст. і
Галицько-Волинської держави ХІІ–ХІV ст. Проведені дослідження вказують на
існування впродовж указаних періодів низки укріплених і неукріплених поселень,
які розташовувалися на узвишшях Буго-Стирської рівнини і тягнулися лінією
паралельно до середньої частини Гологоро-Кременецького кряжу (Вороняків).
Дослідження історії низки сучасних населених пунктів галицько-волинського
пограниччя (Олесько, Йосипівка, Лугове, Підгірці, Ясенів) підтвердило наявність
виразних місцевих особливостей в їхній топографії.
Зроблено ретроспективну реконструкцію територіально-адміністративної
організації галицько-волинського пограниччя в історичному районі Пліснеська-
Олеська. Підкреслено, що саме там відбувались особливо важливі державотворчі
процеси як за княжої доби, так і в наступні кілька століть. Показано як галицько-
волинське пограниччя на ділянці, умовним центром якої вибрано літописне місто
Пліснеськ, упродовж, принаймні, останніх двох століть періодично потрапляло у
поле зору вчених етнографів, археологів, географів і політиків. Огляд історичних
джерел, наукового та іншого жанрового характеру публікацій свідчить про те, що
межа Галичини та Волині – це край з багатою культурною спадщиною, яка досі
впливає не тільки на розвиток малих локальних спільнот, але і на суспільні
процеси, що відбуваються у Східній Європі, та на геополітику світового масштабу.
Введено в науковий обіг інформацію про Йосипівський скарб арабських
дирхемів, як артефакт, а також дромоніми Попідгридень і Гридень, як топографічні
назви частини трансконтинентального шляху, що мав особливе економічне,
політичне та культурне значення для формування території Руської землі та Галицько-Волинської держави. Висунуто припущення, що Підлиська гора є
прикладом архаїчного сакрального ландшафту, який потребує глибшого вивчення.
Комплексний історико-географічний аналіз природніх і людських ресурсів
Галицько-Волинського князівства та дослідження внутрішнього галицько-
волинського пограниччя на прикладі відрізку Пліснесько-Олесько демонструє як
формувалися Руська земля і територія Галицько-Волинської держави,
спадкоємність цієї традиції, підтверджує важливість і перспективність
міждисциплінарного підходу до вивчення подібних тем із позицій природничих і
гуманітарних наук одночасно. Все це дає змогу заповнити чимало прогалин у
знаннях про роль локальних, регіональних і глобальних чинників розвитку
суспільства.
Ключові слова: княжа доба, королівство Русі, галицько-волинське пограниччя,
природні умови, людські ресурси.