Знайди книгу!

Опис:
Вербич С.О. Гідронімія Наддністрянщини: склад, будова, особливості
становлення.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук зі
спеціальності 10. 02. 01 «Українська мова». – Інститут української мови НАН
України. – Київ, 2017.
Гідроніми посідають особливе місце з-поміж онімної лексики кожної мови.
Це зумовлено як відносною давністю цих назв, так і їхньою стабільністю
впродовж тривалого періоду, адже переважна більшість гідронімів збереглася з
часу їх виникнення й відображає у формальній структурі мовні риси населення
конкретного регіону.
Наукова новизна роботи «Гідронімія Наддністрянщини: склад, будова,
особливості становлення» зумовлена відсутністю спеціального етимологічного
дослідження гідронімікону Дністра. У дисертації вперше здійснено
систематичний лінгвістичний аналіз гідронімів басейну Дністра в його верхній,
середній і нижній частинах; описано гідронімію водозбору Дністра як в Україні,
так і за її межами – на території Молдови, відтворено цілісну картину формування
гідронімії басейну Дністра з урахуванням мовних і позамовних чинників.
Практичне значення дослідження полягає насамперед у можливості
використання його результатів під час підготування й укладання «Етимологічного
словника гідронімів України», «Загальнослов’янського гідронімного атласу»;
результати дослідження відображені в трьох авторських етимологічних
словниках: «Гідронімія басейну Верхнього Дністра. Етимологічний словник-
довідник» (К., 2007. – 120 с.), «Гідронімія басейну Середнього Дністра.
Етимологічний словник» (Луцьк, 2009. – 236 с.), «Гідронімія басейну Нижнього
Дністра. Етимологічний словник» (Луцьк, 2013. – 156 с.).
У дисертації запропоновано етимологічний аналіз назв річок, потоків,
балок (мокрих), озер, інших мікрогідрооб’єктів у різних частинах басейну Дністра
– верхній (адмінстративно-територіальні межі Львівської обл.), середній
(адмінстративно-територіальні межі Івано-Франківської, Чернівецької, 3
Вінницької, Тернопільської і Хмельницької обл.) і нижній (адмінстративно-
територіальні межі Одеської обл. та Молдовської наддністрянщини), з’ясовано
роль різночасових слов’янських і неслов’янських елементів у становленні
гідронімікону досліджуваного ареалу.
На основі вивчення історичних та археологічних праць зроблено висновок
про те, що становлення гідронімії басейну Дністра відбувалося в регіоні, де
слов’янський етномовний елемент нашарувався на неслов’янський. У зв’язку з
цим закономірно постало питання про взаємодію неслов’янської і слов’янської
мовних систем цього ареалу в різночасовому вимірі, про взаємопроникнення
елементів цих систем і про відбиття результатів цієї взаємодії в місцевій
гідронімії. Проблема виявлення мовного субстрату (іранського, фракійського,
іллірійського, кельтського, германського) в гідронімії Дністра досить складна з
огляду на відсутність мовних фактів, представлених у словникові місцевого
населення, які можна було б сьогодні чітко ідентифікувати як іранські, іллірійські,
фракійські, кельтські і давногерманські. Однак перебування в регіоні басейну
Дністра й на суміжних територіях північних фракійців, іллірійців, давніх іранців,
кельтів і германців уможливлює припущення про відбиття мовних реліктів цих
етнічних груп у гідронімії басейну Дністра. Розв’язати цю проблему сьогодні
можна лише за допомогою лінгвістичного порівняльно-історичного дослідження
системи гідронімів цього регіону. На цій підставі можна буде твердити про
наявність / відсутність дослов’янських гідронімів (топонімів) на досліджуваній
території.
На основі історичних й археологічних даних про тривале перебування в
регіоні басейну Дністра індоєвропейців-неслов’ян за допомогою прийому
етимологічного аналізу перевірено правильність висновків попередніх
дослідників про субстратну природу низки дністерських гідронімів. Проблему
субстратної гідронімії в басейні Дністра вперше порушив О.М. Трубачов,
виокремивши в його верхній і середній частинах фракійські, іллірійські й
германські гідроніми. Його гіпотезу згодом різною мірою підтримали й інші
мовознавці – Ю.О. Карпенко, О.С. Стрижак, В.М. Топоров, К.М. Тищенко та ін. 4
Проте докладніший структурно-семантичний і етимологічний аналіз більшості з
цих гідронімів уможливив висновок про їхню псевдофракійську,
псевдоіллірійську, псевдокельтську та псевдогерманську, тобто насправді
слов’янську, природу.
До таких гідронімів, які переконливо підтверджують дослов’янські
етимологічні зв’язки на рівні твірних основ, належить, власне, назва Дністер, яку
давні слов’яни цього регіону запозичили від тутешнього фрако-іранського
населення, адаптувавши її до свої фонетики.
Слов’янський пласт гідронімії басейну Дністра найчисельніший із-поміж
інших. Із погляду хронології в його складі виокремлюємо 1) пізньопраслов’янські
утворення; 2) гідроніми, що постали в давньо- чи староукраїнський період;
3) хронологічно пізніші українські потамоніми (переважно гідроніми, що мають
розгалужену словотвірну структуру й утворені здебільшого від інших власних
назв – антропонімів, мікротопонімів, ойконімів; 4) назви гідрооб’єктів із
болгарськими структурними ознаками (гідроніми, що сформувалися внаслідок
входження переселенського болгарськомовного компонента в переважно
східнослов’янське мовне середовище); 5) генетично слов’янські гідроніми з
вторинними східнороманськими рисами (назви, що виникли в процесі
слов’янсько(української)-східнороманської (румунської та молдавської) мовної
взаємодії).
Неслов’янські назви гідрооб’єктів хронологічно пізнішого походження
становлять у басейні Дністра дві компактні групи: 1) східнороманські гідроніми;
2) тюркські гідроніми. Значна частина генетично східнороманських гідронімів
постала на основі запозичень румунських і молдавських апелятивів у контактних
із румунськими й молдавськими етномовними територіями українських говорах
Карпатського регіону та межиріччя Пруту й Нижнього Дністра. У структурі
інших відображено як східнороманські основи, так і слов’янські (суфікси) мовні
елементи.
Пласт тюркської гідронімії басейну Дністра сформувався внаслідок
кількасотлітнього перебування в цьому регіоні різних тюркських племен. 5
Більшість таких гідронімів виникла способом онімізації відповідних апелятивів із
топографічною семантикою, представлених у словникові сучасних тюркських
мов. Дещо менші групи генетично тюркських назв гідрооб’єктів мотивовані
тюркськими особовими й етнічними назвами.
Результати етимологічного дослідження гідронімікону Дністра
уможливлюють такі висновки.
Гідронімна система басейну Дністра формувалася впродовж тривалого
часу, що зумовило появу в її складі генетично й хронологічно різних шарів назв
гідрооб’єктів.
Етимологічний аналіз так званих субстратних (фракійських, іллірійських,
кельтських, давньогерманських) гідронімів у басейні Дністра засвідчив, що вони
не мають суцільнолексемних відповідників із-поміж топонімів тих регіонів
Центрально-Східної Європи, які тривалий період були середовищем проживання
фракійців, іллірійців, кельтів і германців. Натомість ці назви мають підтримку в
колі апелятивної і топонімної лексики української та інших слов’янських мов.
Таким чином, ґрунтовний етимологічний аналіз гідронімії басейну Дністра з
урахуванням як мовних, так і позамовних чинників дав змогу спростувати
гіпотезу про значний відсоток так званих субстратних назв у гідроніміконі
досліджуваного регіону.
Слов’янський пласт гідронімії Дністра найбільший. Це зумовлено тим, що
Наддністрянщина – одна з найдавніших територій, у межах яких відбувалося
становлення слов’янського етносу. Саме з Дністром пов’язані перші писемні
згадки про слов’ян-склавінів. У складі слов’янської гідронімії басейну Дністра
виокремлено: 1) пізньопраслов’янські утворення; 2) гідроніми, що постали в
давньо- чи староукраїнський період розвитку української мови; 3) хронологічно
пізніші українські гідроніми; 4) назви гідрооб’єктів із болгарськими
структурними ознаками; 5) генетично слов’янські гідроніми з трансформованою
(внаслідок східнороманських мовних впливів) структурою. Пласт неслов’янської гідронімії басейну Дністра сформований двома
групами назв: 1) гідроніми східнороманського (румунського, молдавського)
походження; 2) генетично тюркські гідроніми.
Становлення східнороманського фрагмента гідронімікону Дністра
відбувалося впродовж значного проміжку часу, що було зумовлено тривалим
періодом українсько-румунських і українсько-молдавських мовних контактів у
різних частинах Наддністрянщини. Тюркська гідронімія басейну Дністра
формувалася протягом тривалого перебування (принаймні з ХІІ до XVIII ст.) у
досліджуваному регіоні різних тюркських етносів. У її складі – переважно
гідроніми, утворені способом онімізації відповідних географічних апелятивів,
меншою мірою – відантропонімні похідні й назви, мотивовані етнонімами, а
також адаптовані на слов’янському (українськомовному) ґрунті утворення.
Ключові слова: апелятив, басейн Дністра, гідронім, гідроніми з
болгарськими мовними рисами, гідроніми з трансфорованою структурою, давні
українські гідроніми, етимологічний аналіз гідронімів, неслов’янська гідронімія,
праслов’янський дериват, слов’янська гідронімія, субстратна гідронімія.