Знайди книгу!

Опис:
Федченко Є. Е. Гендер та сексуальність у релігійних і соціально-політичних
практиках та візуальній культурі Давнього Риму (I ст. до Р.Х. – I ст. після Р.Х.). –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії з галузі знань
03 «Гуманітарні науки» за спеціальністю 032 «Історія та археологія». – Київський
національний університет імені Тараса Шевченка. – Київський національний
університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2021.
Дисертаційна робота присвячена комплексному вивченню соціокультурних
конструктів гендеру і сексуальності у релігійних та соціально-політичних
практиках та візуальній культурі Давнього Риму (I ст. до Р.Х. – I ст. після Р.Х.).
У XX столітті в США та Європі почали відбуватися трансформаційні процеси
(сексуальна революція, феміністські рухи, боротьба проти расової сегрегації та
інше), які повністю змінили гендерну ідентичність та розділили такі поняття як
стать і гендер. Модифікація поглядів на сексуальність та статеворольову парадигму
дала поштовх до нових розвідок у цій темі, що на сьогодні є перспективним
науковим фронтиром.
Актуальність дослідження зумовлена запитами сучасного суспільства в
якому відбувається перегляд місця гендеру та сексуальності в історії, що не
можливо зробити без звернення до античності, зокрема давньоримської історії.
У дисертації прослідковано історіографію питання та екстраговано три
ключові стадії: 1 стадія (XVIII ст. – 1929 р.) закладання підоснови для наукового
дослідження гендеру та сексуальності греко-римської цивілізації; 2 стадія
(1929 – 1960 рр.) вплив школи Анналів (1929 р.) та створення засад філософії
фемінізму (фр. вчена С. де Бовуар). Актуалізація наукового напрямку «Історія
жінок» в контексті досліджень повсякдення; 3 стадія (1960 р. – по теперішній час)
соціокультурні трансформації («сексуальна революція», друга хвиля
феміністичних рухів, проблеми расової сегрегації) та як наслідок активізація
розвідок з даної тематики. Також визначено, що в науковій розробці проблеми


3



превалює два напрямки: 1) М. Фуко та його послідовники (дискурс сексуальності,
влада/підкорення); 2) Феміністичний, сформований С. Померой.
Автором проведено аналіз джерельної бази дисертаційного дослідження, та
на основі нього зафіксовано, що вона представлена різноманітним спектром
джерел: наративних, документальних (законодавчих), епіграфічних та візуальних.
Це дозволило комплексно вивчити конструкт сексуальності, статі та гендеру в
повсякденному житті римлян.
Автор приділив особливу увагу візуальним матеріалам – античним мозаїкам
та фресковому живопису, предметам декоративно-прикладної майстерності,
скульптурам з Помпей, Риму та інших міст. Саме художня культура була
надважливим компонентом релігійної та соціально-політичної сфер життя
римського соціуму. Цей вид джерел дав можливість всесторонньо проаналізувати
еволюцію гендерно-соціальної схеми римлян.
Систематизовано й уточнено теоретико-методологічні підходи у вивченні
гендеру та сексуальності у Давньому Римі. Зокрема виявлено, що синтетичний
характер досліджуваної теми вимагає інтердисциплінарного підходу. Згідно з цим
до роботи залучена значна кількість теоретико-методологічних розробок суміжних
соціогуманітарних дисциплін (гендерної історії, історії сексуальності, історії
мистецтва, філології, соціології, антропології, психології, релігієзнавства,
соціальної антропології, археології, кінокритики та імагології) із головним
акцентом на методах історичної науки. У методологічному інструментарії
заявленої теми визначальну роль надано підходам двох субісторичних дисциплін:
історії сексуальності та гендерної історії.
Крізь призму підходів неофрейдистів, та зокрема «соціального характеру»
Е. Фромма та «Індивідуальної психології» А. Адлера, розглянуто витоки та
передумови формування гендерно-соціальної структури римлян. На основі аналізу
ранньої римської міфології та традицій, визначено її яскраво виражений
«домінантно-патріархальний» характер, підґрунтя якого було закладено ще у ході
утворення Риму як міста. Автором вичленено 4 основі соціокультурні фактори, які
вплинули на утвердження римської гендерно-соціальної структури: психологічний


4



(«комплекс неповноцінності»), традиційний (mos maiorum), військовий та
колоніальний. 1) психологічний. Визначено, що «комплекс неповноцінності»,
відсутність відомих прізвищ та родоводу у римлян, формує домінантний характер
та імперські міфи. «Акт насильства» запропоновано вважати одним з основних
чинників в процесі формування гендерно-соціальної стратифікації римлян.
2) традиційний. Ціннісні орієнтири життя Стародавнього Риму базувалися на
традиційних та патріархальних підвалинах, завдяки чому «mos maiorum» й
згенерували гендерні моделі та патронатну модель. На основі цих поглядів була
створена бінарна схема домінації/підкорення (патрон/клієнт, цензор/римський
громадянин), яка надалі стала головною в гендерно-соціальній моделі Давнього
Риму. 3) військовий. Не останнє місце в організації структури римського
суспільства відіграли й довгі війни та завоювання нових земель. Оскільки саме
військові морально-етичні норми лягли в засади «непроникаючої моделі» та
абсолютного відторгнення пасивності. Так, сексуальна пасивність означала те
саме, що і поразка під час битви або війни. 4) колоніальний. Перебування військової
аристократії Давнього Риму на чужоземних територіях заклало основи гендерно-
соціальних норм, що згодом започаткували нову модель зразків поведінки. Як
наслідок, на власних теренах римлян почався процес еллінізації, який став
рушійною силою змін у суспільно-культурній парадигмі соціуму.
Прослідковано, що такі конструкти як стать, гендер та сексуальність
безпосередньо взаємодіяли з соціально-політичним життям римлян, та грали
визначну роль у формуванні їхньої соціальної структури. Так, римляни ставили
стать у центр статево-гендерної системи та соціально-сексуальних відносин, проте
водночас римський гендер був сексуально перехідним чи змінним конструктом у
ході всього життя. Вперше сформована римська гендерно-соціальна модель на
основі теорії «Матриці домінування», створеної американським соціологом
Патрицією Хілл Коллінз. У ній виділено 4 основних ступені: від вищого до нижчого
(перший ступінь – vir (чоловіча еліта), другий ступінь – елітна молодь чоловічої
статі, третій ступінь – елітні жінки (матрони) та елітна молодь жіночої статі,
четвертий ступінь – девіантні інші (раби, вільновідпущеники, іноземці й


5



маргінальні професії). Виявлено, що більшість соціально-сексуальних переваг
сконцентрувалась серед вищих прошарків, зокрема дорослих вільних громадян
чоловіків (vir), та відвели пасивні соціальні ролі для підвладних рангів суспільства,
не зважаючи на їх стать. З’ясовано, що основною нормою, за якою визначалось
право захисту тіла від насильства або побиття є місце у соціальній ієрархії. Також
автором прослідковано трансформацію ролі римської елітної жінки, та відзначено
покращення становища матрон в період кінця Республіки – початку Імперії й
сприйняття їх як окремої та доволі прогресивної соціальної групи.
Релігія як одна з форм суспільної свідомості та основа побутових стосунків є
одним з найважливіших джерел для дослідження римських гендерних та
сексуальних ролей. Автором підкреслено, що для формування культової системи
римлян вагомою була активна участь не лише чоловіків, а й жінок. Ідентифіковано,
що жіночі культи представлялись сексуальністю та фертильністю, напротивагу
цьому релігійність чоловіків позначалась їх соціально-політичним становищем.
Також виявлено, що участь римлянок у релігійному житті була
категоризована та репрезентувала пряму взаємодію між місцем в ієрархії та
відповідною сексуальною поведінкою. Так, жіночі культи визначались як ті що
підходять матронам чи девіантним «іншим», цнотливим чи у шлюбі, старим або
молодим.
На основі підходів неофрейдистів, зокрема теорії колективного несвідомого
й архетипів К. Юнга та його послідовників, детально проаналізовані основні
архетипи римських божеств. Виявлено, що значна частина богинь римлян (Венера,
Церера, Бона Деа та інші) представлена архетипом Великої Матері. Автором
наголошено на дуальному характері цього першообразу (Велика Добра Мати та
Велика Жахлива Мати) у Римі. Паралельно варто відзначити, що в основі римських
чоловічих божеств був закладений архетип фалосу (всеосяжний атрибут мужності).
Особлива увага приділяється іноземним культам та їх адаптації на теренах
римлян. Автором зроблено припущення, що культ Кібели та Ісіди неоднозначно
сприймався римським суспільством у ключі теорії Орієнталізму Е. Саїда. Як
приклад, неприйняття кастрованих жерців богині Кібели – галлів. Також


6



прослідковано як трансформувалась римська релігійна структура, та виявлено, що
від початку у більшості культів пропагувалась цнотливість та чистота (Весталки та
Бона Деа). Проте з активізацією завойовницької політики та розширенням
територій, культова система римлян зазнала кардинальних змін, і на перший план
вийшла – дика, чуттєва, екстатична обрядовість (культ Бога Вакха, культ Кібели)
яка протиставлялась та загрожувала традиційним цінностям римлян.
На основі аналізу джерельної бази, виявлено, що римське сексуальне
мистецтво користувалось популярністю серед різних соціальних станів та мало
різноманітне функціональне призначення. Зокрема, дослідником виокремлено 5
його основних функцій: соціальна, релігійна (апотропічна), гумористична,
економічна та «порнографічна».
Соціальна функція римського сексуального мистецтва виражена у модних
віяннях досліджуваного періоду та підкресленні статусності власника. При
залученні теоретико-методологічних підходів феміністської кінокритики
(К. Кловер, Л. Мальва) виявлено, що у більшості даного характеру сюжетів
закодовано культуру домінації/підкорення. Так, патріархальне римське суспільство
розглядало еротичне зображення як вираз форми влади через гендер. Значущою
також була апотропічна функція даного роду мистецтва, яка втілилась у
«фалічному» культі. Так, «фалічні» мотиви у більшості художніх сюжетів
зображались в цілях захисту від пристріту або «Злого ока». Висхідною функцією
від релігійної названо гумористичну. Підкреслено, що сміх для римського народу
виконував захисну роль від злих сил. Відповідно гіперфалічні боги (Гермес, Пріап,
сатири та т. п.), гротескні та екзотичні створіння (пігмеї, ефіопи, гермафродити та
т. п.) були синонімом веселощів та першочергово апотропії. У ході аналізу
римських публічних закладів (лупанару та таверни), ідентифікована економічна
(рекламна) функція сексуального мистецтва. Індустрія проституції сформувала
значне джерело прибутків для Давнього Риму. Саме тому можна припустити, що за
допомогою еротичного живопису господарі вищенаведених закладів мали змогу
рекламувати різні типи сексуальних послуг, які пропонувались в них. Автором
вичленена й «порнографічна» (для чуттєвого задоволення) функція цього типу


7



мистецтва. Адже при дослідженні візуальних та літературних джерел з’ясовано, що
«порнографічний» матеріал використовувався та колекціонувався різними
суспільними прошарками для сексуальної стимуляції та власного задоволення.
Специфіковані основні сексуальні парафілії римлян. Встановлено, що їх
значна частина створювалася на засадах гендерно-соціальної інверсії. Так,
більшість римських девіантних статевих практик презентує перегляд гендерних
ролей. До таких видів сексуальних практик варто віднести: статевий акт жінка плюс
жінка, акт орального сексу – кунілінгус та статевий акт «жінка зверху». Автором
також марковані парафілії виключно соціального характеру, в яких визначальну
роль грав статус або позиція (активна/пасивна) тих, хто брав у них участь. У дану
групу віднесено: практику мастурбації (не виконувало функцію продовження
роду); феляції (людина, яка виконувала цю практику ставала маргіналом); групова
практика (непроникаюча роль та виконання оральних послуг робили девіантом);
статевий акт дорослий – вільний чоловік громадянин плюс дорослий вільний
чоловік громадянин. Окрему групу складають неприродні сексуальні девіації –
зоофілія (статевий акт з тваринами).
Розглядаючи римську візуальну традицію, виявлено, що зображення
сексуальних парафілій не набуло значної популярності. Натомість ті поодинокі
трансгресивні сюжети та образи, які дійшли до нас дозволяють переосмислити
певні соціально-сексуальні постулати римлян. Так, автором висунуто припущення,
що на певних римських девіантних сексуальних зображеннях змальовувались не
лише маргінальні «інші», але й вищі соціальні стани (кубок Уоррена, фреска
«Статевий акт жінка плюс жінка» з Помпейських бань). Відзначено, що даний
феномен був зумовлений соціально-політичними та культурними змінами, які
характеризували досліджуваний перехідний період – криза Республіки та початок
Імперії. Проте дослідник наголосив на тому, що основні контексти в яких
сприймались дані маргінальні зображення римлянами, це – гумористичний та
карикатурний.
Ключові слова: Гендер, сексуальність, стать, Давній Рим, неофрейдизм,
архетип, гендерно-соціальна модель, візуальна культура, девіантні «інші».