Знайди книгу!

Опис:
Зілінський В.Т. Голокост на території дистрикту «Галичина»: джерелознавчий аналіз проблеми. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06 – історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни, Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2019. Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, Київ, 2019.

Дисертація присвячена Голокосту на території дистрикту «Галичина» і джерельній базі із українських архівосховищ на цю тему. Робота є першим комплексним дослідженням інформаційного потенціалу джерел такого характеру. Аналіз архівних матеріалів дозволить покращити якість досліджень в цілому. Уява про кількість документів і їх достовірність повинна стати рушійною силою для позитивних змін у сфері вивчення Голокосту на території дистрикту «Галичина». Велика кількість документів в нашій роботі публікуються вперше.
Під час дослідження архівної джерельної бази враховуємо походження матеріалів. Відповідно, окремо було здійснено аналіз документів нацистської окупаційної влади і радянських матеріалів, що присвячені розслідуванню злочинів гітлерівців. До першої групи належать накази, розпорядження, циркуляри цивільної місцевої адміністрації, СС і поліції, а також судові справи. Окрім цього, серед цих матеріалів виокремлюємо документацію української допоміжної поліції і єврейських рад – юденратів. Натомість радянські документи діляться на матеріали спецслужб і спеціально створених комісій, що розслідували нацистські злочини.
Документи цивільної місцевої адміністрації – це матеріали, видані на різних щаблях нацистської окупаційної влади. До них зараховуємо накази, розпорядження, циркуляри, інструкції, проекти управління дистриктом «Галичина», штадтгауптманів чи крайсгаптманів. Серед документів цієї категорії наявне листування із органами управління Генерал-губернаторства або ж з СС і поліцією. В українських архівосховищах збереглась численна документація такого характеру. Докладний аналіз інформаційного потенціалу матеріалів дасть уявлення про те, як відбувалось переслідування єврейського народу в Галичині на усіх етапах. Документи, в основному, зберігаються в обласному Державному Архіві Львівської області (ДАЛО).
Антисемітська політика на окупованих територіях здійснювалась саме місцевою цивільною адміністрацією. Вона була відповідальна за введення дискримінаційних законів, що передбачали носіння знаків розрізнення, зменшення харчових норм, обмеження пересування, відвідування громадських місць, користування транспортом тощо. Цивільна влада стала ініціатором створення окремих житлових кварталів для євреїв. Вона взяла активну участь в плануванні і реалізації перших депортацій до табору смерті «Белжець». Крайсгауптмани часто співпрацювали із СС і поліцією в справі знищення єврейського населення. Відомі випадки, коли вони просили пришвидшити «виселення» на довіреній їм території.
З травня 1942 року СС і поліція повністю перебрали на себе ініціативу у єврейському питанні. То ж велика акція серпня 1942 року була повністю організована і проведена силовими структурами дистрикту Галичина. Вони відповідальні за створення закритих гетто восени того ж 1942-го. СС і поліція подальші депортації та розстріли здійснювали перманентно до кінця окупації. Хоча, в червні 1943-го дистрикт «Галичина» офіційно був проголошений «Judenfrei», ще залишалось понад 20 тисяч в’язнів таборів примусових праць. Знищення цих людей відбувалось з деяким паузами літом і восени 1943-го. В останній рік окупації розстріли, очевидно, не були частими, проте, траплялись, адже певна кількість євреїв втекла в ліси. СС організовувало спеціальні групи, які шукали втікачів. Перед приходом Червоної армії здійснювались екзекуції тих, хто ще був у тюрмах (наприклад, у Львові розстріляно єврейських в’язнів тюрми на Лонцького в липні 1944 року).
Документи СС і поліції, а саме Зіпо-СД, Орпо, Шупо і Кріпо, на жаль, збережені не так добре, як матеріали цивільної адміністрації. Їх спеціально знищували перед наближенням німецько-радянського фронту. Оскільки вони збережені фрагментарно, їх слід використовувати в поєднанні з іншими джерелами.
Матеріали спеціального суду при Німецькому суді дають можливість вивчати різні аспекти переслідування єврейського народу. Він працював для ненімецького населення в найбільших містах: Львові, Тернополі та Станіславі. Саме цей суд розглядав питання євреїв ще з осені 1941 року. Велика кількість справ була пов’язана із їх переховуванням місцевим населенням. Також судові справи стосувались єврейського майна або, наприклад, тих, хто незаконно покидав територію гетто.
Українська допоміжна поліція була створена в серпні 1941 року. Такі спеціальні підрозділи нацистами створювались на тільки-но окупованих землях і називались за географічним принципом. Це означає, що особовий склад формувався не тільки з етнічних українців. За наказами окупаційної влади, вона виконувала, здебільшого, охоронні функції. Досить часто залучалась до конвоювання єврейського населення під час акцій. Охороняла також табори примусових робіт. В українських архівосховищах збережено багато звітів поліції, що висвітлюють характер роботи під час акцій. Зокрема, арешти, конфіскації особистого майна, в тому числі ключів від помешкань, застосування сили тощо. Документи зберігаються у ЦДАВО України в Києві та в обласних архівах Львова і Тернополя.
Історія єврейського самоуправління в роки окупації ще чекає на свого дослідника. Документи юденратів дистрикту «Галичина» дуже розпорошені, проте їх немало. В основному вони зберігаються в обласному львівському архіві. Ці матеріали дозволяють вивчати склад єврейських рад, їх розпорядження, характер інформації, яку вони надавали окупаційній нацистській владі, спроби покращення благоустрою гетто або намагання допомогти одновірцям.
Документи радянських спецслужб присвячені розслідуванню злочинів окупантів. В ГДА СБУ зберігається багато архівно-кримінальних справ на осіб, які співпрацювали з нацистами. Ці джерела є інформативними. Завдяки ним ми можемо вивчати особовий склад силових структур дистрикту, встановлювати сферу їх відповідальності за здійснені злочини проти цивільного населення окупованих територій або ж аналізувати процес виявлення і встановлення міри покарання вже в повоєнні роки. Особливо багато матеріалів присвячених колишнім охоронцям таборів примусових робіт (т.зв. травників), «кавказькій роті СД» і українській допоміжній поліції. Встановлено, що мотивів вступу на службу було декілька. Зокрема, це бажання проявити лояльність до нацистської окупаційної влади або ж навпаки, неприйняття і ворожість до суперника – більшовизму. У випадку охоронців таборів примусових робіт одним із основних факторів був страх за своє життя. Здебільшого, їх рекрутували із числа військовополонених. В таборах утримання була надзвичайно висока смертність, через що можливість покинути їх була спробою порятунку власного життя. Часто, служба нацистам – це був результат бажання отримати певний статус, владу, або ж матеріальні переваги.
В основному, травники, українська допоміжна поліція і «кавказька рота» СД виконували різноманітні охоронні функції. Перші і другі під час акцій часто залучались до конвоювання жертв до місця збору або страти. Ці підрозділи використовувались і для оточення місця екзекуції. Однак, траплялись випадки безпосереднього їх залучення до вбивств. Діяльність «Кавказької роти» СД мала дещо інший характер. Хоча, на початку, вона виконувала аналогічні допоміжні функції, станом на той час, коли її передислокували в дистрикт «Галичина», літом 1943 року, це вже був підрозділ досвідчених вбивць. То ж саме йому було довірено знищення тисяч останніх єврейських в’язнів таборів примусової праці.
Діяльність цих підрозділів на території дистрикту «Галичина» ще не вивчена докладно. Тому в дисертації здійснено спробу це зробити. Документи спецслужб слід використовувати в поєднанні з іншими джерелами, адже вони являють собою продукт радянської міфотворчої ідеології.
Велика і надзвичайно важлива група документів з історії Голокосту – матеріали спеціально створених комісій, що вивчали і розслідували злочини нацистської влади на окупованих територіях. Мова іде про дві комісії – «Надзвичайну державну комісію та її підрозділи по встановленню і розслідуванню злодіянь німецько-фашистських загарбників і їхніх пособників і заподіяної ними шкоди громадянам, колгоспам, громадським організаціям, державним підприємствам і установам СРСР» і «Комісію академії наук УРСР з історії Великої Вітчизняної війни в Україні». Особливо масштабна робота була здійснена першою з них. Результати її роботи були представлені на Нюрнберзькому міжнародному військовому трибуналі. За структурою вона ділилась на всесоюзну, республіканські, обласні і районні. Звіти направляли до Москви, проте на місцях також збереглось багато матеріалів. Вони є в ЦДАВО України в Києві, а також в обласних архівах Львова, Тернополя та Івано-Франківська. Серед матеріалів, зібраних комісією, цінними для дослідників є протоколи допитів свідків, витяги з протоколів і стенограм, акти судово-медичної експертизи, карти і схеми місць масових розстрілів. Таким чином, маємо можливість вивчати становище місцевого населення в період нацистської окупації. Багато даних мають безпосередній стосунок до долі єврейського населення.
Документам Надзвичайної державної комісії притаманна систематизація. Коли Червона армія прийшла на територію дистрикту, робота проводилась у кожному районі. Установлювались злочини, а саме: місце, винуватці, жертви та їх кількість, спосіб вбивства. Комісії працювали «по гарячих слідах», що, очевидно, дозволяло доволі правдоподібно описати злочин. Однак, критичний аналіз змісту документів у нашому дисертаційному дослідженні дозволяє зробити висновок, що кількісні показники жертв, як правило, були завищені.
Ключові слова: Друга світова війна, Третій райх, дистрикт «Галичина», нацистська окупація, СС і поліція, Голокост, євреї, гетто, табори примусової праці