Громадська та меценатська діяльність В.В. Тарновського-молодшого в Україні (1838-1899 рр.)
Аліна Клепак / історичнадисертація
Опис:
Клепак А. С. Громадська та меценатська діяльність В. В. Тарновського-
молодшого в Україні (1838–1899 рр.). – Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 07.00.01 – історія України. – Інститут історії
України НАН України, Київ, 2018.
Зміст анотації
Актуальність теми зумовлена тим, що постать Василя Васильовича
Тарновського-молодшого (1838–1899 рр.), його життя та діяльність тривалий час
залишалися поза увагою представників історичної науки й до сьогодні не стали
предметом окремого дослідження. Зважаючи на це, вважаємо наразі доцільним
долучитися до створення ґрунтовної наукової біографії цього, безумовно, знакового
діяча вітчизняної історії та визначити його роль в українському історико-
культурному просторі. Окрім цього, у широкому контексті суспільних процесів
другої половини ХІХ ст., дослідження творчого доробку таких особистостей, як
В. В. Тарновський-молодший, дозволяє істотно розширити й суттєво доповнити
знання щодо характеру та специфіки тогочасного реформування на українських
теренах, мотивів діяльності прогресивно налаштованої частини політичної еліти, яка
відображала провідні тенденції соціально-культурного розвитку країни,
особливостей формування суспільної свідомості та громадської думки. Своєю
чергою, це дозволяє наголосити на доцільності використання результатів багатого і
плідного досвіду громадської та меценатської діяльності В. В. Тарновського-
молодшого на сучасному етапі державотворення в Україні.
Наукова новизна отриманих результатів зумовлена змістом і сукупністю
поставлених завдань та шляхами їх розв’язання. У дисертації вперше доведено, що
наявна джерельна база є достатньо репрезентативною для комплексного
студіювання діяльності В. В. Тарновського-молодшого в Україні. На основі
залучення широкого кола епістолярних джерел реконструйовано основні віхи 2
біографії діяча, а також виявлено впливи родинного оточення та інтелектуального
середовища на формування його світогляду. З’ясовано зміст й основні напрями
меценатської діяльності В. В. Тарновського-молодшого та визначено роль цього
діяча у справі збереження історико-культурної спадщини. Охарактеризовано
практичну роботу Василя Васильовича в громадських установах та виборних
представницьких інституціях Чернігівської губернії, особливості поповнення та
етапи комплектування його колекції українських старожитностей, а також внесок
мецената у розвиток музейної практики в Україні.
Наукове та практичне значення роботи полягає в тому, що її зміст та отримані
результати можуть бути використані для підготовки узагальнюючих праць та
навчальних посібників з історії меценатства в Україні, історії архівознавства та
музеєзнавства, окрім цього – в процесі розробки загальних і спеціальних курсів з
історичного краєзнавства, генеалогії українського дворянства, а також в роботі
над укладенням енциклопедичних видань та довідників.
Аналіз історичного доробку попередників дає підстави стверджувати, що
означена тема не знайшла комплексного висвітлення в історіографії. У дослідженні
слід виокремити три основні періоди: 1) дореволюційний – до 1917 р. – позначився
чисельними публікаціями в тогочасних журналах, які стали одночасно історичними
й історіографічними джерелами, де містилися незначні біографічні розвідки,
присвячені особистості В. В. Тарновського-молодшого, його колекції українських
старожитностей та створенню музею; 2) радянський – до 1991 р. – змістовність
праць обмежувалась вузькою тематикою, у якій дещо занижувалась роль і місце
громадського діяча в українському історико-культурному просторі; сучасний – після
1991 р. – зроблені перші кроки у вивченні життя та діяльності В. В. Тарновського-
молодшого як визначної постаті в українській історії другої половини ХІХ ст.
Однак, зауважимо, що ці оглядові роботи не є конкретним результатом висвітлення
життєдіяльності мецената. Загалом, історіографію теми не можна назвати вагомою
кількісно, оскільки вона не складає цілісної наукової біографії В. В. Тарновського-
молодшого. 3
Проаналізовано джерельну базу дисертаційної роботи, яка включає широкий
спектр за змістом і типом документальних джерел: законодавчі акти й діловодну
документацію; описово-статистичні праці; епістолярні джерела; джерела особового
походження (мемуари, спогади, щоденники). Значний інформаційний потенціал,
який дав можливість пізнати постать Василя Васильовича й головні аспекти його
різносторонньої діяльності, надала речова та зображальна групи джерел (музейні
експонати, архітектурні пам’ятки, фотодокументи, портретні зображення тощо).
Аналіз і порівняння наявних джерел дозволило з належною повнотою
реконструювати образ В. В. Тарновського-молодшого як активного громадського
діяча та мецената другої половини ХІХ ст. У цілому, джерельна база обраної теми
дослідження є достатньо репрезентативною, що забезпечило вирішення зазначеної
мети, розв’язання поставлених наукових завдань, формування конкретних висновків
та узагальнень.
Окреслено основні теоретичні та методологічні засади дисертації. Особливості
предмета дослідження і реалізація поставлених завдань зумовили комплексний
підхід у вивченні визначеної теми, який базується на загальнонаукових та
спеціально-історичних методах, підходах та інструментарії.
Реконструкція біографії В. В. Тарновського-молодшого дозволяє
стверджувати, що визначальний вплив на формування його світогляду мали:
національно-аристократичне походження, станова освіта, вплив соціокультурних
подій у Російській імперії у другій половині ХІХ ст. тощо Виявлено, що обрана ним
під впливом родинного оточення життєва стратегія виявилась загалом досить
ефективною й забезпечила йому швидкий кар’єрний зріст, високий соціальний
статус і матеріальні статки.
Виявлено, що інтелектуальне середовище діяча почало формуватися вже на
початковому, родинному етапі кристалізації особистості. Аналіз документів
дозволив стверджувати, що інтерес до української старовини почав зароджуватися у
Василя Васильовича іще в дитячі роки під впливом батьків – В. В. Тарновського-
старшого та Л. В. Тарновської. Подальший розвиток його особистості відбувався під
час навчання на історико-філологічному факультеті Київського університету 4
св. Володимира, коли навколишнє інтелектуальне середовище вже вийшло за межі
родинного оточення і помітно розширилося. Зокрема, епістолярне спілкування з
М. О. Максимовичем, яке згодом доповнилося особистими зустрічами, сприяло
посиленню його інтересу до колекціонування книжково-рукописної спадщини
українського народу. Певне коло знайомств з українськими діячами науки,
культури, суспільного руху сформувалось під час роботи у виборних
представницьких інституціях. У зазначений період він спілкувався з
І. І. Петрункевичем, М. А. Імшеницьким, Н. Н. Волк-Карачевським, В. О. Савичем,
Г. Н. Волк-Карачевським, В. Н. Волк-Карачевським, М. І. Драгомировим та багатьма
іншими представниками ліберального дворянства та бюрократії. Окремий сегмент
інтелектуального середовища В. В. Тарновського-молодшого становила розлога
мережа його колекціонерських контактів, куди входили вчені, музейні діячі,
художники, мистецтвознавці, колекціонери, громадські діячі та інші. Активне
спілкування з Т. Г. Шевченком, О. М. Лазаревським, В. Б. Антоновичем,
М. Ф. Біляшівським, Д. І. Яворницьким, М. І. Костомаровим та багатьма іншими
прогресивними діячами другої половини ХІХ ст., безперечно, стало своєрідним
орієнтиром та референтною точкою для власної діяльності, що, зрештою, посприяло
вибору засобу служіння власному народові – збереження історико-культурної
спадщини українського народу.
Висвітлено конкретну практичну роботу В. В. Тарновського-молодшого у
виборних представницьких інституціях Чернігівської губернії. Обіймаючи посаду
мирового посередника Парафіївської дільниці Борзнянського повіту (1862–1869 рр.),
він якісно удосконалив систему медичного обслуговування населення с. Парафіївки.
З метою розвитку народної освіти заснував Борзнянську земську публічну
бібліотеку, а згодом утримував власним коштом народне міністерське початкове
училище, яке було відкрито на базі церковнопарафіяльної школи при Георгіївській
церкві с. Качанівка. Як голова земського зібрання Ніжинського повіту
В. В. Тарновський-молодший підписав звернення до міністра народної освіти з
проханням провести ревізію земських шкіл, бажаючи дізнатись про дійсний стан
освіти. Виконання обов’язків предводителя дворянства було пов’язане з його участю 5
в комісії з розробки проекту замощення кам’яною бруківкою відстані від вокзалу
Курсько-Київської залізниці до Чернігівської застави, у спорудженні пам’ятника
М. Гоголю та закладенні нового скверу в повітовому місті Ніжині. Важливою
формою прояву громадської активності діяча стало його балотування на посаду
почесного мирового судді у Ніжинському мировому окрузі (1878–1880 рр. і 1884–
1886 рр.). За сумлінне виконання службових обов’язків В. В. Тарновський-
молодший був відзначений орденами Св. Володимира IV ступеню (1881 р.) та
Св. Анни ІІ ступеню (1883 р.).
Свідому громадську позицію, що вимагала активних дій у питаннях
суспільних інтересів, В. В. Тарновський-молодший продемонстрував під час роботи
археологічних з’їздів в Україні, виконуючи обов’язки почесного члена Чернігівської
губернської вченої архівної комісії, яка займалась виявленням та упорядкуванням
цінних місцевих документів, члена Південно-Західного відділу Російського
географічного товариства в Чернігівській губернії, почесного члена товариства
«Просвіта» у Львові тощо.
З’ясовано, що меценатська діяльність В. В. Тарновського-молодшого
здійснювалася в таких основних напрямах: підтримка громадських організацій,
просвітницьких товариств, мистецьких навчальних закладів, журналів, бібліотек,
музеїв; збереження пам’яток архітектури і мистецтва; сприяння доступу населення
до культурних цінностей; підтримка професійної діяльності українських вчених,
митців, інших представників творчої інтелігенції другої половини ХІХ ст.; сприяння
розвитку видавничої справи. Все це є безпосереднім свідченням його допомоги
українству в боротьбі за власну літературу, звичаї, традиції, а, відтак, у його
прагненні зберегти й примножити історико-культурну спадщину українського
народу.
Проведене дослідження дозволяє визначити доробок В. В. Тарновського-
молодшого в організацію та розвиток музейної практики. Основною особливістю
його внеску було те, що він проявив себе як талановитий колекціонер, який зміг
налагодити систематичне збирання предметів української минувшини. Аналіз
виявлених документів дозволив виокремити три етапи комплектування колекції 6
українських старожитностей: 1) 1850-і – 1860-і рр.: період, коли в колекції, окрім
сімейних старожитностей, з’явилися перші пам’ятки книжково-рукописної
спадщини, а також кілька реліквій, пов’язаних з життєвою та творчою діяльністю
Т. Г. Шевченка. 2) 1870-і рр. – 1889 р.: найактивніша стадія збирання колекції
предметів образотворчого мистецтва та народного ужитку, що було пов’язано з його
особистими художньо-естетичними смаками; комплектація реліквій козацької
минувшини та експонатів книжкової та рукописної спадщини, яка відбулась у
результаті екскурсій до історичних місць, а також визначилась мережею його
особистих контактів з митцями культури, діячами музейної справи, науковцями,
колекціонерами, громадськими діячами. 3) 1890-і рр. – 1899 р.: поява та
комплектація колекції пам’яток «доісторичного» (термін В. В. Тарновського-
молодшого) і великокняжого відділів були безпосередньо пов’язані з фінансуванням
археологічних розкопок на Княжій горі. Також були зроблені перші спроби
каталогізації експонатів. З 1896 р., усвідомлюючи історико-культурне значення
власної колекції українських старожитностей, Василь Васильович доклав значних
зусиль для створення музею, відкриття якого в Чернігові у 1902 р. стало можливим
завдяки безпосередній участі представників Чернігівської громади (І. Л. Шрага,
Ф. М. Уманця, подружжя Грінченків, О. О. Русова та інших).
У цілому, громадська та меценатська діяльність В. В. Тарновського-
молодшого сприяла збереженню історико-культурної спадщини українського
народу, і тому, на наше переконання, була спрямована на розвиток національно-
визвольного руху другої половини ХІХ ст.
Ключові слова: В. В. Тарновський-молодший, інтелектуальне середовище,
епістолярій, меценатська діяльність, громадський діяч, колекція, каталоги, історико-
культурна спадщина, музейна справа, Музей українських старожитностей,
Качанівка.
Клепак А. С. Громадська та меценатська діяльність В. В. Тарновського-
молодшого в Україні (1838–1899 рр.). – Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 07.00.01 – історія України. – Інститут історії
України НАН України, Київ, 2018.
Зміст анотації
Актуальність теми зумовлена тим, що постать Василя Васильовича
Тарновського-молодшого (1838–1899 рр.), його життя та діяльність тривалий час
залишалися поза увагою представників історичної науки й до сьогодні не стали
предметом окремого дослідження. Зважаючи на це, вважаємо наразі доцільним
долучитися до створення ґрунтовної наукової біографії цього, безумовно, знакового
діяча вітчизняної історії та визначити його роль в українському історико-
культурному просторі. Окрім цього, у широкому контексті суспільних процесів
другої половини ХІХ ст., дослідження творчого доробку таких особистостей, як
В. В. Тарновський-молодший, дозволяє істотно розширити й суттєво доповнити
знання щодо характеру та специфіки тогочасного реформування на українських
теренах, мотивів діяльності прогресивно налаштованої частини політичної еліти, яка
відображала провідні тенденції соціально-культурного розвитку країни,
особливостей формування суспільної свідомості та громадської думки. Своєю
чергою, це дозволяє наголосити на доцільності використання результатів багатого і
плідного досвіду громадської та меценатської діяльності В. В. Тарновського-
молодшого на сучасному етапі державотворення в Україні.
Наукова новизна отриманих результатів зумовлена змістом і сукупністю
поставлених завдань та шляхами їх розв’язання. У дисертації вперше доведено, що
наявна джерельна база є достатньо репрезентативною для комплексного
студіювання діяльності В. В. Тарновського-молодшого в Україні. На основі
залучення широкого кола епістолярних джерел реконструйовано основні віхи 2
біографії діяча, а також виявлено впливи родинного оточення та інтелектуального
середовища на формування його світогляду. З’ясовано зміст й основні напрями
меценатської діяльності В. В. Тарновського-молодшого та визначено роль цього
діяча у справі збереження історико-культурної спадщини. Охарактеризовано
практичну роботу Василя Васильовича в громадських установах та виборних
представницьких інституціях Чернігівської губернії, особливості поповнення та
етапи комплектування його колекції українських старожитностей, а також внесок
мецената у розвиток музейної практики в Україні.
Наукове та практичне значення роботи полягає в тому, що її зміст та отримані
результати можуть бути використані для підготовки узагальнюючих праць та
навчальних посібників з історії меценатства в Україні, історії архівознавства та
музеєзнавства, окрім цього – в процесі розробки загальних і спеціальних курсів з
історичного краєзнавства, генеалогії українського дворянства, а також в роботі
над укладенням енциклопедичних видань та довідників.
Аналіз історичного доробку попередників дає підстави стверджувати, що
означена тема не знайшла комплексного висвітлення в історіографії. У дослідженні
слід виокремити три основні періоди: 1) дореволюційний – до 1917 р. – позначився
чисельними публікаціями в тогочасних журналах, які стали одночасно історичними
й історіографічними джерелами, де містилися незначні біографічні розвідки,
присвячені особистості В. В. Тарновського-молодшого, його колекції українських
старожитностей та створенню музею; 2) радянський – до 1991 р. – змістовність
праць обмежувалась вузькою тематикою, у якій дещо занижувалась роль і місце
громадського діяча в українському історико-культурному просторі; сучасний – після
1991 р. – зроблені перші кроки у вивченні життя та діяльності В. В. Тарновського-
молодшого як визначної постаті в українській історії другої половини ХІХ ст.
Однак, зауважимо, що ці оглядові роботи не є конкретним результатом висвітлення
життєдіяльності мецената. Загалом, історіографію теми не можна назвати вагомою
кількісно, оскільки вона не складає цілісної наукової біографії В. В. Тарновського-
молодшого. 3
Проаналізовано джерельну базу дисертаційної роботи, яка включає широкий
спектр за змістом і типом документальних джерел: законодавчі акти й діловодну
документацію; описово-статистичні праці; епістолярні джерела; джерела особового
походження (мемуари, спогади, щоденники). Значний інформаційний потенціал,
який дав можливість пізнати постать Василя Васильовича й головні аспекти його
різносторонньої діяльності, надала речова та зображальна групи джерел (музейні
експонати, архітектурні пам’ятки, фотодокументи, портретні зображення тощо).
Аналіз і порівняння наявних джерел дозволило з належною повнотою
реконструювати образ В. В. Тарновського-молодшого як активного громадського
діяча та мецената другої половини ХІХ ст. У цілому, джерельна база обраної теми
дослідження є достатньо репрезентативною, що забезпечило вирішення зазначеної
мети, розв’язання поставлених наукових завдань, формування конкретних висновків
та узагальнень.
Окреслено основні теоретичні та методологічні засади дисертації. Особливості
предмета дослідження і реалізація поставлених завдань зумовили комплексний
підхід у вивченні визначеної теми, який базується на загальнонаукових та
спеціально-історичних методах, підходах та інструментарії.
Реконструкція біографії В. В. Тарновського-молодшого дозволяє
стверджувати, що визначальний вплив на формування його світогляду мали:
національно-аристократичне походження, станова освіта, вплив соціокультурних
подій у Російській імперії у другій половині ХІХ ст. тощо Виявлено, що обрана ним
під впливом родинного оточення життєва стратегія виявилась загалом досить
ефективною й забезпечила йому швидкий кар’єрний зріст, високий соціальний
статус і матеріальні статки.
Виявлено, що інтелектуальне середовище діяча почало формуватися вже на
початковому, родинному етапі кристалізації особистості. Аналіз документів
дозволив стверджувати, що інтерес до української старовини почав зароджуватися у
Василя Васильовича іще в дитячі роки під впливом батьків – В. В. Тарновського-
старшого та Л. В. Тарновської. Подальший розвиток його особистості відбувався під
час навчання на історико-філологічному факультеті Київського університету 4
св. Володимира, коли навколишнє інтелектуальне середовище вже вийшло за межі
родинного оточення і помітно розширилося. Зокрема, епістолярне спілкування з
М. О. Максимовичем, яке згодом доповнилося особистими зустрічами, сприяло
посиленню його інтересу до колекціонування книжково-рукописної спадщини
українського народу. Певне коло знайомств з українськими діячами науки,
культури, суспільного руху сформувалось під час роботи у виборних
представницьких інституціях. У зазначений період він спілкувався з
І. І. Петрункевичем, М. А. Імшеницьким, Н. Н. Волк-Карачевським, В. О. Савичем,
Г. Н. Волк-Карачевським, В. Н. Волк-Карачевським, М. І. Драгомировим та багатьма
іншими представниками ліберального дворянства та бюрократії. Окремий сегмент
інтелектуального середовища В. В. Тарновського-молодшого становила розлога
мережа його колекціонерських контактів, куди входили вчені, музейні діячі,
художники, мистецтвознавці, колекціонери, громадські діячі та інші. Активне
спілкування з Т. Г. Шевченком, О. М. Лазаревським, В. Б. Антоновичем,
М. Ф. Біляшівським, Д. І. Яворницьким, М. І. Костомаровим та багатьма іншими
прогресивними діячами другої половини ХІХ ст., безперечно, стало своєрідним
орієнтиром та референтною точкою для власної діяльності, що, зрештою, посприяло
вибору засобу служіння власному народові – збереження історико-культурної
спадщини українського народу.
Висвітлено конкретну практичну роботу В. В. Тарновського-молодшого у
виборних представницьких інституціях Чернігівської губернії. Обіймаючи посаду
мирового посередника Парафіївської дільниці Борзнянського повіту (1862–1869 рр.),
він якісно удосконалив систему медичного обслуговування населення с. Парафіївки.
З метою розвитку народної освіти заснував Борзнянську земську публічну
бібліотеку, а згодом утримував власним коштом народне міністерське початкове
училище, яке було відкрито на базі церковнопарафіяльної школи при Георгіївській
церкві с. Качанівка. Як голова земського зібрання Ніжинського повіту
В. В. Тарновський-молодший підписав звернення до міністра народної освіти з
проханням провести ревізію земських шкіл, бажаючи дізнатись про дійсний стан
освіти. Виконання обов’язків предводителя дворянства було пов’язане з його участю 5
в комісії з розробки проекту замощення кам’яною бруківкою відстані від вокзалу
Курсько-Київської залізниці до Чернігівської застави, у спорудженні пам’ятника
М. Гоголю та закладенні нового скверу в повітовому місті Ніжині. Важливою
формою прояву громадської активності діяча стало його балотування на посаду
почесного мирового судді у Ніжинському мировому окрузі (1878–1880 рр. і 1884–
1886 рр.). За сумлінне виконання службових обов’язків В. В. Тарновський-
молодший був відзначений орденами Св. Володимира IV ступеню (1881 р.) та
Св. Анни ІІ ступеню (1883 р.).
Свідому громадську позицію, що вимагала активних дій у питаннях
суспільних інтересів, В. В. Тарновський-молодший продемонстрував під час роботи
археологічних з’їздів в Україні, виконуючи обов’язки почесного члена Чернігівської
губернської вченої архівної комісії, яка займалась виявленням та упорядкуванням
цінних місцевих документів, члена Південно-Західного відділу Російського
географічного товариства в Чернігівській губернії, почесного члена товариства
«Просвіта» у Львові тощо.
З’ясовано, що меценатська діяльність В. В. Тарновського-молодшого
здійснювалася в таких основних напрямах: підтримка громадських організацій,
просвітницьких товариств, мистецьких навчальних закладів, журналів, бібліотек,
музеїв; збереження пам’яток архітектури і мистецтва; сприяння доступу населення
до культурних цінностей; підтримка професійної діяльності українських вчених,
митців, інших представників творчої інтелігенції другої половини ХІХ ст.; сприяння
розвитку видавничої справи. Все це є безпосереднім свідченням його допомоги
українству в боротьбі за власну літературу, звичаї, традиції, а, відтак, у його
прагненні зберегти й примножити історико-культурну спадщину українського
народу.
Проведене дослідження дозволяє визначити доробок В. В. Тарновського-
молодшого в організацію та розвиток музейної практики. Основною особливістю
його внеску було те, що він проявив себе як талановитий колекціонер, який зміг
налагодити систематичне збирання предметів української минувшини. Аналіз
виявлених документів дозволив виокремити три етапи комплектування колекції 6
українських старожитностей: 1) 1850-і – 1860-і рр.: період, коли в колекції, окрім
сімейних старожитностей, з’явилися перші пам’ятки книжково-рукописної
спадщини, а також кілька реліквій, пов’язаних з життєвою та творчою діяльністю
Т. Г. Шевченка. 2) 1870-і рр. – 1889 р.: найактивніша стадія збирання колекції
предметів образотворчого мистецтва та народного ужитку, що було пов’язано з його
особистими художньо-естетичними смаками; комплектація реліквій козацької
минувшини та експонатів книжкової та рукописної спадщини, яка відбулась у
результаті екскурсій до історичних місць, а також визначилась мережею його
особистих контактів з митцями культури, діячами музейної справи, науковцями,
колекціонерами, громадськими діячами. 3) 1890-і рр. – 1899 р.: поява та
комплектація колекції пам’яток «доісторичного» (термін В. В. Тарновського-
молодшого) і великокняжого відділів були безпосередньо пов’язані з фінансуванням
археологічних розкопок на Княжій горі. Також були зроблені перші спроби
каталогізації експонатів. З 1896 р., усвідомлюючи історико-культурне значення
власної колекції українських старожитностей, Василь Васильович доклав значних
зусиль для створення музею, відкриття якого в Чернігові у 1902 р. стало можливим
завдяки безпосередній участі представників Чернігівської громади (І. Л. Шрага,
Ф. М. Уманця, подружжя Грінченків, О. О. Русова та інших).
У цілому, громадська та меценатська діяльність В. В. Тарновського-
молодшого сприяла збереженню історико-культурної спадщини українського
народу, і тому, на наше переконання, була спрямована на розвиток національно-
визвольного руху другої половини ХІХ ст.
Ключові слова: В. В. Тарновський-молодший, інтелектуальне середовище,
епістолярій, меценатська діяльність, громадський діяч, колекція, каталоги, історико-
культурна спадщина, музейна справа, Музей українських старожитностей,
Качанівка.
Доступні формати:
PDFчитайте також:
В бібліотеці зібрані всі книги українською мовою в електронному (txt, rtf, doc, pdf, fb2, epub, mobi, djvu) та паперовому форматі. Книжку можна безкоштовно скачати клікнувши на необхідний Вам формат для iPad, iPhone, Android, Kindle, Kobo та інших читалок або купити паперовий варіант тексту з доставкою по Україні. Сайт бібліотеки оптимізований для роботи на телефонах, смартфонах(айфон, анроїд) і планшетах. Потрібну книгу Ви можете легко знайти за допомогою пошуку.