Знайди книгу!

Опис:
АНОТАЦІЯ
Годжал С.С. Громадсько-політична та наукова діяльність Марка
Антоновича. - Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
за спеціальністю 07.00.01 «Історія України» (032 – Історія та археологія).
Національний університет «Острозька академія». Острог, 2020.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше
проаналізовано роль М. Антоновича в громадсько-політичному житті
українських емігрантів у ХХ ст. та в розвитку української історичної науки
діаспори.
Зокрема:
- комплексно досліджено та відтворено біографію М. Антоновича;
- з’ясовано основні чинники, які сприяли формуванню
М. Антоновича як громадсько-політичного діяча та науковця, організатора
історичної науки в діаспорі;
- висвітлено його роль у створенні та функціонуванні
Студентського товариства національного солідаризму «Зарево»,
Українського історичного товариства, Української вільної академії наук у
США;
- висвітлено ідеологічні та політичні погляди М. Антоновича,
показано його участь у діяльності ОУН, зокрема у роботі Похідних груп
організації, її Культурній референтурі;
- вивчено наукову та публіцистичну спадщину М. Антоновича;
- доповнено та уточнено бібліографію праць М. Антоновича;
- на основі аналізу наукової спадщини вченого визначено, що його
як історика цікавили такі напрями наукових досліджень, як громадівський
рух, єгиптологія, літературознавство, слов’янознавство та, загалом
українознавство;




3

- проаналізовано рецензійні статті вченого та встановлено, що він
був знайомий з обігом наукової літератури з гуманітаристики не лише в
діаспорі, а й у радянській Україні – написані ним рецензії, рецензійні огляди
окреслюють коло його наукових інтересів; у його працях присутні
персоналійні дослідження та такі, що відображають тогочасний стан
української історичної науки.
Дисертацію присвячено комплексному дослідженню постаті
М. Антоновича як науковця та громадсько-політичного діяча.
Прагнення людства до вивчення своєї історії, зокрема через
персоніфікацію історичного процесу, залишається актуальним і для
сьогодення. Після проголошення Україною незалежності постало завдання не
лише вивчити досвід української історичної науки, що розвивалася
паралельно з радянською, а й окреслити роль окремих учених, які творили
цю науку. Одним із представників історичної науки є історик, єгиптолог,
дослідник громадівського та студентського рухів, літературознавець та
організатор науки в діаспорі Марко Дмитрович Антонович.
Завдяки історіографічному аналізу можемо зробити висновок, що на
сьогодні відсутнє комплексне дослідження життя, наукової та громадсько-
політичної діяльності М. Антоновича. Значна кількість публікацій та
монографічних праць в загальному присвячені діяльності товариств і
об’єднань, членом яких він був, однак не акцентовано увагу на внесок
вченого в їх роботу. Водночас зацікавлення постаттю науковця та його
творчістю знайшло своє відображення переважно вже після смерті
дослідника. Дослідження часто основані на спогадах, публікації переважно
містять лише загальну інформацію, залишаючи решту питань для
детальнішого вивчення. Крім того, за життя М. Антоновича не було складено
його бібліографії. Вивчення наукової та науково-публіцистичної спадщини
дозволило визначити внесок М. Антоновича в розвиток української
історичної науки та українознавства загалом.




4

Джерельна база дослідження доволі репрезентативна. На основі
широкого кола джерел, які зберігаються в архівах України та США, вдалося
реконструювати життєвий шлях історика, виокремити основні чинники, що
вплинули на становлення його як вченого, суспільно-політичного діяча, а
також на формування його світогляду.
Дисертація передбачає вивчення життєвого шляху, аналізу громадської
діяльності та наукової спадщини, внеску в організацію науки в діаспорі.
З’ясовано, що формування М. Антоновича як громадсько-політичного діяча і
вченого відбулося під впливом родини та її оточення, відомих громадсько-
політичних діячів і вчених ХХ ст. Кристалізації його громадської позиції
сприяло знайомство з О. Ольжичем (О. Кандибою) та участь у роботі
студентських і молодіжних організацій (Пласт, «Зарево»).
У роботі простежено становлення М. Антоновича як вченого.
Зацікавлення наукою виникло в молодого історика ще у студентські роки.
Спочатку він займався єгиптологією, вивчав її в Карловому університеті в
Празі, а пізніше – в Мюнхенському університеті. Проте через певні
обставини переходить до вивчення протоісторії України та української
історії ХІХ ст. Докторські студії він закінчує в Українському вільному
університеті. Однак за участь у роботі Похідних груп ОУН на схід України
був заарештований.
Після звільнення, проживаючи в Німеччині, стає засновником, одним із
ідеологів і першим провідником Студентського товариства національного
солідаризму «Зарево». Простежено його внесок у видання друкованих
органів товариства та роботу «Зарева» загалом.
Окреслено низку чинників, які вплинули на переїзд родини
Антоновичів до Канади. Тут М. Антонович активно працює науково, є
членом УІТ, НТШ, УВАН у Канаді, УВАН у США. Так, тривалий період він
був заступником наукового редактора та мовним редактором журналу
«Український історик», активним членом УІТ. Фактично він брав участь у




5

всіх напрямах діяльності товариства: виданні журналу та інших видавничих
проєктах (виданні «Історичного Атласу України»), був членом комісії, котра
займалася збиранням та публікацією спадщини О. Ольжича, членом комісії
конкурсів, які проводило УІТ, учасником і співорганізатором наукових
конференцій, вечорів, лекцій тощо.
На основі епістолярної спадщини, архівних і бібліографічних джерел
окреслено основні вектори діяльності М. Антоновича на посаді Президента
УВАН у США. За його ініціативою та за активної участі було розпочато
реорганізацію бібліотеки й архіву-музею, встановлено співпрацю із багатьма
організаціями як в Україні, так і за кордоном, підготовлено до друку та
видано низку книг.
Наукову спадщину М. Антоновича поділено тематично на праці, що
присвячені вивченню історії України, зокрема, історії українського
студентства, суспільно-політичного життя ХІХ ст., української літератури,
персоналійним дослідженням, шевченкознавству та грушевськознавству. В
його творчості представлені єгиптологічні студії (переважно переклади),
рецензії та огляди, публіцистика.
М. Антонович серед актуальних питань вивчення історії України
багато уваги приділяв вивченню історії суспільно-політичного життя України
ХІХ ст. Так, серед його наукового доробку знаходимо чимало праць,
присвячених зародженню та функціонуванню громадівського руху. На основі
джерел (переважно епістолярних) він охарактеризував склад громад,
соціальний стан їх активних членів у різних містах, проаналізував та
опублікував епістолярну спадщину громадівців. Учений вважав, що без
вивчення літературної спадщини активних суспільно-політичних діячів того
часу неможливо досліджувати історію ХІХ ст., адже це взаємопов’язані речі.
Поглиблено погляд, що М. Антонович був першим фаховим
єгиптологом-українцем у діаспорі. Він здійснив чимало перекладів з
єгипетської літератури, планував опублікувати низку літературних творів з




6

історії Стародавнього Єгипту. Як перший українець-науковець у цій галузі,
дослідник спочатку мусив розробити українськомовний понятійний апарат,
що визначило й відмінність його перекладів від російських та європейських
текстів. Попри невелику кількість публікацій М. Антоновича на
єгиптологічну тематику, на думку вчених, переклади зроблені на високому
фаховому рівні.
З’ясовано, що серед історіографічних напрацювань М. Антоновича
переважають рецензії та рецензійні огляди, персоналійні дослідження і
висвітлення історії установ, у яких працював учений. Одним з основних
зауважень у рецензіях, що стосувалися праць, опублікованих у радянській
Україні, є обмеження їх авторів цензурою. Детальний аналіз рецензій та
рецензійних оглядів дає можливість зробити висновок, що історик був
знайомий із провідними дослідженнями світової та української, зокрема й
радянської, історичної науки. Глибокі знання предмету та досконале
володіння кількома іноземними мовами сприяло можливості
конструктивного діалогу вченого на сторінках видань з істориками різних
країн. Серед публікацій, які стосуються діяльності українських наукових
установ у світі чинне місце займають його дослідження про УВАН та УІТ. Це
зумовлено тим, що він був активним діячем, а у випадку УВАН у США –
керівником установи. У студентські роки М. Антонович очолював
студентське товариство національного солідаризму «Зарево», якому також
присвятив низку робіт.
Окреслено внесок М. Антоновича у розвиток персоналійних
досліджень, а також грушевськознавства та шевченкознавства. Він зумів
віднайти та опублікувати низку епістолярних джерел, які стосувалися раніше
невідомих сторінок життя та творчості М. Грушевського. Як
літературознавець, здійснив детальний аналіз частини творів Т. Шевченка.
Крім того, на основі епістолярної спадщини він виявив причинно-наслідкові
зв’язки подій та явищ, які сприяли появі поезій та описав міжособистісні




7

взаємозв’язки і взаємовпливи між суспільно-політичними діячами та
Т. Шевченком і М. Грушевським відповідно.
Результати досліджень можна використати при написанні
узагальнювальних праць з історії української еміграції та діаспори в
Чехословаччині, Німеччині, Канаді та США, підготовці спеціальних курсів і
програм з історіографії, історії, архівознавства, культурології,
літературознавства, складанні бібліографічних покажчиків. Крім того,
матеріали можна використовувати при написанні праць про організації та
установи, активним членом яких був М. Антонович.



Ключові слова: Марко Антонович, студентські організації, Організація
«Зарево», Українське історичне товариство, Українська вільна академія наук,
українознавство, історія України, персоналістика.