Економічне та правове становище київського міщанства у 1782 – 1870 рр.

/ історична
дисертація
Опис:
Кохан О. О. Економічне та правове становище київського міщанства у 1782 –
1870 рр. — Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 «Історія України». — Київський університет імені Бориса
Грінченка, Київ, 2021.
У дисертації досліджено процес еволюції економічного і правового становища
київського міщанства за 90-річний період кінця ХVIII – другої половини ХІХ ст., а
також елементи самоврядування міщан Києва, дозволені в рамках дедалі
наростаючого в ті часи пресингу з боку російської влади.
Проведено ґрунтовний аналіз історіографії питання. Основну увагу приділено
тим працям, у яких досліджено різні аспекти життя киян загалом та київського
міщанства означеного періоду. З’ясовано, що дослідники по-різному оцінювали
законодавство Російської імперії стосовно регламентації життєдіяльності київських
міщан, їхню матеріальну забезпеченість та правову захищеність. По суті, праці
дослідників рубежу ХІХ – ХХ століть змінилися на більш якісні підходи вже по
поразці Української революції 1917–1921 рр. Саме в 1920-х роках, спираючись на
статистичні джерела, журнальні публікації ХІХ ст. або ж чиїсь мемуари, історики
почали реконструювати економічне та політико-правове життя київського міщанства
періоду від посідання престолу імператрицею Катериною ІІ до періоду «ліберальних»
реформ імператора Олександра ІІ. Та більшість праць радянської історіографії була
все ж заангажована, а точніше — покликана довести згубність буквально всієї
політики «російських царів» стосовно міських та сільських прошарків. Тому більш
якісні дослідження українських та російських авторів, присвячені міщанам Києва в
означений період, знаходимо вже в 1990-х – 2010-х роках.
У дисертації простежено процес формування міщанського стану в межах
контрольованої політико-адміністративної та економічної модернізації, яку з різною
мірою успішності здійснювали російські монархи. На нашу думку, спочатку
ліквідація в Києві полкового козацького устрою (1782 р.), а потім і остаточне

2


відбирання магдебурзького права у міста (1834 р.) значно обмежили розвиток
демократичних механізмів управління економікою та соціальними інститутами, яких
уже тоді потребували київські міщани. Відтак, теза деяких сучасних дослідників про
«початки будівництва громадянського суспільства» в тогочасній Росії виглядає
непереконливою. Власне, як вона не відображатиме історичної дійсності і до
остаточного падіння монархії в цій країні.
Економічні та юридичні характеристики міщан Києва кінця ХVIII — середини
ХІХ ст. неминуче впираються в несправедливу політику російської влади, по-перше,
пожадливу до розширення різноманітних зборів та податків на свою користь, по-
друге, сперту на визнанні одних станів суспільства ліпшими за інші. У таких умовах
скидається на те, що лишень економічно обґрунтована вигода від зростання
міщанського стану спонукала владу надавати дозволи на приписування до нього
багатьох соціальних груп. Відтак населення Києва в період, що досліджується,
поступово збільшувалося: від 20 тис. осіб на початок періоду (тобто на часи згасання
козацьких автономій) до 120 тис. осіб – на кінець (тобто на початок 1870-х рр.).
Економічні свободи, які мала б нести міщанам капіталістична трансформація та
неминуча вестернізація влади, господарських та соціальних інституцій,
наштовхувалися на ревниве ставлення російської влади до своїх підданих, адже і сама
ця влада не хотіла бути Європою, а хіба тільки «жандармом Європи» (перебудова
Київської фортеці на уламках жител декількох сотень міщан — яскраве тому
підтвердження). В цілому, за підсумками нашого дослідження є підстави
стверджувати, що цілком прогресивні явища урбанізації, які наслідували в Києві
місцеві мешканці, поглядаючи на захід, наштовхувалися на відпрацьований роками
бюрократичний апарат Росії, з усією ретроградністю та відсталістю його поглядів на
менеджмент та оподаткування.
У дисертації з’ясовано майновий стан та іншу диференціацію київського
міщанства за матеріальною ознакою. Загальна бідність міщан Києва, знову ж таки, не
була спричинена «бідністю» самого міста чи його околиць. Як показав аналіз,
представники міщанського стану долучалися до різних видів ремісничої або ж
аграрної діяльності. Але система урядових заборон, місцевих зборів і звичайної
соціальної несправедливості зводила нанівець якраз темпи можливого економічного

3


розвитку міщан, зростання загального добробуту киян, вдосконалення транспорту
розвитку освіти тощо. Нерідко «вирішення питань», незручних для київського
міщанства, коштувало їм на користь чиновників чималих хабарів, про що можна
напевно написати окрему дисертацію. Але на разі ще один попередній висновок — за
таких умов ведення бізнесу київське міщанство було справді переважно зубожілим.
Не райдужне економічне становище київських міщан раз по раз упосліджувалося
новими законодавчими приписами першої половини ХІХ ст. На загал, фактично всі
дослідники визнають, що правове становище міщанства в Україні після скасування
Гетьманщини було вкрай незахищеним. А нові ініціативи російського законодавця
виглядали на позір прогресивними, а в реальності — обмежувальними для міщан.
Вінцем такої політики було відбирання у Києва магдебурзького права у 1834 р., коли
на керівника міста вже не можна було обирати міщанина, а хіба купця; коли киянам
була прописана рекрутська повинність, а згодом і нові податки та різноманітні збори.
Саме тому маємо підстави стверджувати, що цивілізований Київ розбудовувався не
стільки завдяки, скільки всупереч діям російської влади, згідно дії економічних
законів та відповідної капіталістичної кон’юнктури, за якою та ж влада очевидно не
встигала. Саме тому міщанство зростало чисельно, забудова Києва розширялася,
урізноманітнювалися ремісничі товари, послуги, посилилися процеси притоку
населення до міста.
Можна стверджувати, що й ті елементи самоврядності, які перебували в
межах дозволеності в місті Києві, міщанство використовувало сповна. Щоправда,
наприклад, у 1840-х рр. активним виборчим правом користувалися лише ті члени
міської спільноти, які досягли 21 року, мали власність, котра приносила на рік
мінімум 100 руб. прибутку, були занесені в обивательську книгу (звісно ж за
сплату спеціального податку) або приписані до міста мінімум упродовж двох
років, не мали судимості, не були оголошені банкрутами, а також ними
обов’язково мали бути виключно чоловіки. Жінки, які відповідали всім
переліченим вимогам, безпосередньо у виборах участі не брали, а передавали своє
право чоловікам або родичам, за умови, що вони були підданими Російської
імперії, досягли повноліття, не мали судимості, і не були оголошені
незаможними.

4


Насамкінець потрібно зауважити, що кожен член міщанської громади Києва
сплачував податки за місцем прописки, що ускладнювало можливість виїзду за
межі свого міста й отримання паспорту. Для того, щоб отримати паспорт,
необхідно було повністю сплатити державні та місцеві податки за весь термін
від’їзду, що негативно впливало на і без того незаможних міщан, які відтак
втрачали можливість поліпшити свій матеріальний стан працею в інших - не таких
дорогих для прожиття - містах. Існувала також можливість заручитися
підтримкою поручителя, який мав би сплачувати податки за від’їжджого міщанина
до моменту його повернення додому, проте не всі міщани погоджувалися на це,
що додатково ускладнювало можливість отримання тимчасового паспорта.
Паспорти купцям, міщанам та селянам влада заборонила видавати більше
ніж на трирічний термін. Так, станом на 1826 р. жителі Києва могли отримати
паспорти трьох видів: річні, дворічні та трирічні з оплатою, відповідно, річних,
дворічних та трирічних податків, але ні в якому разі не на довший період. Цікаво
зауважити, що не звільнялися від сплати податків навіть ті міщани, які йшли в
монастир і приймали чернецтво. Оскільки вони самі не мали можливості платити
податки, то за них платили або їхні родичі, або ті, хто в свій час записав їх у
міщанський стан (до речі, «кругову поруку» для міщан буде скасовано лише в
1860-х рр.). По суті, київські міщани могли звільнитися від сплати податків лише
в тому випадку, якщо вони заробили достатньо коштів, щоб перейти в купецтво
третьої гільдії. Окрім сплати податків, міщани несли натуральні повинності: вже
згадувану рекрутську, дорожню, заїжджу (постоялу) та гужову. Тож говорити про
добротне економічне становище, високий правовий статус чи хоча б про свободу
доцільного користування сплаченими податками в межах місцевого
самоврядування київським міщанам 1780-х – 1870-х років не доводилося.
Ключові слова: міщани, київське міщанство, економічне становище, правове
становище, влада, економіка, право, приватне право, вибори, самоврядування.

Доступні формати:

PDF

читайте також:

Проектування електронного видання з детальним процесом оформлення титульних елементів Містобудування Західної України епохи бароко (сер. XVII ст. – кін. XVIII ст.) Внутрішній світ людини та його становлення Ботанічна лексика говірок Чорнобильської зони: реконструкція редуктивного ареалу Гендерно-психологічні аспекти української лірики ХХ століття Громадсько-політична діяльність Андрія Ніковського (1885–1942 рр.)

В бібліотеці зібрані всі книги українською мовою в електронному (txt, rtf, doc, pdf, fb2, epub, mobi, djvu) та паперовому форматі. Книжку можна безкоштовно скачати клікнувши на необхідний Вам формат для iPad, iPhone, Android, Kindle, Kobo та інших читалок або купити паперовий варіант тексту з доставкою по Україні. Сайт бібліотеки оптимізований для роботи на телефонах, смартфонах(айфон, анроїд) і планшетах. Потрібну книгу Ви можете легко знайти за допомогою пошуку.