Етнокультурна історія населення Дніпровського лісостепового Лівобережжя скіфського часу

/ історична
дисертація
Опис:
Гречко Д.С. Етнокультурна історія населення Дніпровського лісостепового
Лівобережжя скіфського часу. – Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.
Кваліфікаційна наукова робота на здобуття наукового ступеня доктора
історичних наук (доктора) за спеціальністю 07.00.04 «Археологія». – Інститут
археології Національної академії наук України, Київ, 2021.
Дніпровське лісостепове Лівобережжя у скіфський час було густо
населеною контактною зоною. Археологічні пам’ятки досліджуються понад
століття, але збільшення джерельної бази та нові розробки у різних галузях
скіфознавства вимагають уточнення багатьох висновків, які стосуються
хронології матеріальної культури, динаміки змін поселенської структури та
поховальних обрядів, періодизації та основних етапів розвитку населення
Дніпровського лісостепового Лівобережжя.
На території, що аналізується, відомо 147 городищ лісостепових
землеробів, 13 юхнівських городищ, 543 поселення лісостепового населення та
32 юхнівських селища. Масштабні розкопки проводились на 26 поселеннях та
городищах (132 411 м2). Особливе місце посідають дослідження Більського
городища, яке є на сьогодні еталонною пам’яткою для регіону – досліджено всі
елементи цього феноменального комплексу та розкрито загальну площу біля
72 500 м2.
Було проаналізовано інформацію про 554 підкурганних, 41 ґрунтове
поховань, 26 захоронень на території поселень та городищ та 453 знахідки
людських кісток у культурному шарі та об’єктах поселенської структури.
В історії дослідження пам’яток Дніпровського лісостепового Лівобережжя
скіфського часу було виділено 4 періоди, які показують поступове зростання
інтересу до старожитностей скіфської доби від початку їх цілеспрямованого
дослідження до виокремлення скіфознавства у окрему галузь археології.
Перший період (ХІХ ст. – 1921 р.) розпочинається разом із зародженням та
розвитком археології у Російській імперії. Процес зростання інтересу до


3



старожитностей та розвиток науки супроводжувався появою перших
археологічних музеїв та наукових товариств. Дослідження були перервані
війнами.
Другий період (1921 – 1945 рр.) починається після завершення Визвольних
змагань (1917–1921 рр.) та характеризувався початком наукових досліджень
пам’яток скіфського часу у нових політичних умовах. Репресії, еміграції,
припинення діяльності частини дослідників та прихід у музеї обмежено–
освічених працівників не сприяли науковому поступу.
Третій період охоплює час від закінчення Другої світової війни до початку
90–х років ХХ ст. Характеризується появою вчених, які спеціалізувались на
дослідженні пам’яток скіфського часу. Цей період був дуже результативним з
точки зору накопичення джерельної бази.
Четвертий період можна умовно починати з набуття незалежності
Україною, хоча нові риси (міжнародне співробітництво (з 1993 року), початок
роботи ЦОДПА, превентивні археологічні дослідження ДП “ОАСУ” ІА НАНУ
з’явились не одразу.
Виділяється декілька основних питань у дослідженні етнокультурної
історії населення Дніпровського лісостепового Лівобережжя скіфського часу.
Сучасні дослідники визнають існування як автохтонного, так і прийшлого
населення на цій території у скіфський період. На сьогодні можна поєднати
гіпотези про походження місцевого населення з лісостепового Правобережжя
та наявність у цьому об’єднанні напівкочової верхівки.
Дані писемних джерел вкрай обмежені та неоднозначні. Можна говорити
про те, що наявні великі труднощі з ототожненням населення регіону
ранньоскіфського часу із племенами Геродота. Для періоду наближеного до
часу написання ”Історії”, у нас є деякі дані для уточнення локалізації та
характеристики племен регіону. Для V – IV ст. до н. е. ідентифікація племен
вкрай ускладнена, оскільки населення Дніпровського лісостепового
Лівобережжя входить до складу північнопричорноморської Скіфії. Локальні
варіанти пам’яток Дніпровського лісостепового Лівобережжя не демонструють


4



етногеографічний поділ Скіфії. Натомість їх поява обумовлена обранням
вигідних природніх умов для життя.
Складними є питання періодизації етнокультурної історії населення
Дніпровського лісостепового Лівобережжя. Можна говорити про декілька
періодів, які мають суттєві відмінності та відокремлені значними змінами
військово–політичної історії Східної Європи протягом скіфського часу.
Питання про роль напівкочовиків у етнокультурній історії населення
Дніпровського лісостепового Лівобережжя скіфського часу є одним з
найважливіших у дослідженні, оскільки від правильної оцінки взаємодії
землеробського населення Лісостепу та різних груп напівномадів залежить
реконструкція етнічних та соціальних процесів, що мали місце у Дніпровському
лісостеповому Лівобережжі протягом скіфського часу.
Можна говорити про те, що Дніпровське лісостепове Лівобережжя своїми
природними умовами та зручними шляхами приваблювало як землеробські
племена, так і кочовиків. Це обумовило використання одночасно декількох
екологічних ніш, що знайшло відображення у поширенні поселенської
структури землеробів у місцях, які були найбільш придатні для ведення
сільського господарства (чорноземні ґрунти різних типів) та багаті на ресурси
(наявність доступу до води, лісові масиви). У регіон декілька разів проникало
різне за походженням кочове населення, яке підкорювало землеробів та
переходило до напівкочового способу життя. Напівкочовики здебільшого
використовували степові ділянки регіону та заплави річок, залишивши по собі
основний тип пам’яток – курганні могильники, поховальний обряд яких
принципово відрізняється від осілого землеробського населення. Поховальні
обряди племен Дніпровського лісостепового Лівобережжя були
різноманітними, а поховальні споруди мали часом доволі складні конструкції
багатьох типів.
У розвитку матеріальної культури регіону було виділено дві фази в межах
ранньоскіфського часу (середина VII – перша третина VI ст. до н. е.),
перехідний період (580/570 – 540 рр. до н. е.), горизонт/ період Вітової Могили


5



(530–520 рр. до н. е.), три хронологічні групи Класичної Скіфії, які було
розділено на 8 підгруп (остання чверть V – кінець IV ст. до н. е.).
Аналіз даних дозволяє говорити про динамічний розвиток матеріальної
культури населення Дніпровського лісостепового Лівобережжя протягом
скіфського часу та про декілька суттєвих змін, що призводили до її значного
оновлення. Найбільш кардинальними були трансформації у VI ст. до н. е.: біля
середини століття під час появи нових номадів з Північного Кавказу та у
останній його третині за появи у Північному Причорномор’ї власне скіфів
Геродота. Розвиток матеріальної культури Класичної Скіфії мав вже
еволюційний характер у поєднанні з сильним впливом еллінів.
У ранньоскіфський час густозаселеним землеробським населенням
правобережного походження було лише межиріччя Ворскли та Псла. В цей час
у регіоні з’являються групи номадів, з південного сходу. Їх поховальні
пам’ятки здебільшого зафіксовані на маршрутах їх переміщення та місцях
частих зупинок – Посулля, північно–західне Поворскля (Куп’єваха, Коломак).
Виділення поселення на місці Західного укріплення Більського городища також
пов’язано з тим, що саме кочовики вибрали, імовірно, у якості зимівника, це
стратегічне місце на перетині сухопутних комунікацій. Отже, етнокультурна
історія Дніпровського лісостепового Лівобережжя цього часу пов’язана з
тісною взаємодією поворсклинських землеробів з різними групами
напівномадів, які були вирішальною силою у регіоні та встановили контроль
над осілим населенням.
Біля середини VI ст. до н. е. Дніпро–Донський Лісостеп залюднюється
новою хвилею землеробського населення з Правобережжя, яке було етнічно
близьким ворсклинському. Створюються перші фортифікації у регіоні. На
період з середини VI по кінець першої третини V ст. до н. е. припадає
максимальний розквіт поселенських структур у Лісостепу.
Суттєві зміни у житті населення Дніпровського лісостепового
Лівобережжя мали місце наприкінці V – ІV ст. до н. е. Вони були обумовлені
підкоренням місцевих племен наприкінці першої третини V ст. до н. е.


6



степовиками та розвитку регіону у якості частини північнопричорноморської
Скіфії. Ймовірно, певний вплив мали і зміни клімату, що відобразилось у
переміщенні частини лісового населення на південь, до Лісостепу, та у зміні
топографії поселень, які почали частіше виникати ближче до заплав великих
річок. Місцеві племена визнали владу скіфів. Все це супроводжувалось
безпосереднім проникненням груп степового населення до регіону,
здебільшого, вздовж Муравського Шляху.
Аналіз всієї сукупності даних дозволяє запропонувати наступний варіант
реконструкції етнокультурної історії населення Дніпровського лісостепового
Лівобережжя скіфського часу.
Початок доби раннього заліза співпав з масштабними міграціями значних
груп населення, що кардинально змінили систему розселення племен не тільки
у Степу, але й у Лісостепу.
Пізньозрубне та бондарихінське населення покидає Дніпровське
лісостепове Лівобережжя наприкінці ІХ ст. до н. е. До проникнення до басейну
Середньої Ворскли у останній третині VIII ст. до н. е. “жаботинського”
населення з Дніпровського лісостепового Правобережжя, вкрай не численне
населення регіону було, імовірно, репрезентовано кочовиками передскіфського
часу (новочеркаські старожитності).
Протягом першого періоду (середина VII – перша третина VI ст. до н.е.).
стабільне землеробське населення проживало лише у басейні Середньої
Ворскли. Напівкочовики в цей час займають територію Посулля та частину
Поворскля. Землероби та напівкочовики на цій території створюють військово–
політичне об’єднання під егідою останніх.
Протягом перехідного період (військово–політична криза середини VI ст.
до н. е.) запустіння Північного Причорномор’я не було. Зміна культур
відбулася не стрімко, як відзначають дослідники, а поступово протягом другої –
третьої чверті VI ст. до н. е. Поява нової групи номадів близько середини VI ст.
до н. е. в Північному Причорномор’ї, могло спровокувати переміщення частини
напівномадів, які домінували в регіоні у ранньоскіфський час. Поява нових


7



груп кочовиків співпала, чи була причиною, заселення Дніпро–Донського
Лісостепу біля середини VI ст. до н. е. Це супроводжувалось створенням нових
укріплень та перетворенням деяких поселень на городища. Напівкочова
аристократія ранньоскіфського часу, судячи з наявних даних, визнала владу
нових володарів та стала їх частиною або була знищена.
Етнокультурна історія племен Дніпровського лісостепового Лівобережжя
протягом другого періоду (третя чверть VI– перша третина V ст. до н.е.) була
близькою ситуації, яку описав Геродот у частині про перемовини степових
скіфів з царями гелонів, будинів та меланхленів (Herod. IV, 102, 118, 119) та
характеризувалась незалежністю племен регіону від степовиків. Саме в цей час
створюється Більське городище. Є підстави припускати, що його будівництво
було пов’язано з поверненням із походу на захід частини кочовиків
(напівкочовиків?) з Передкавказзя (гелони, меланхлени та ін.). Подібна
реконструкція не виключає і правомірності припущення дослідників
(Б.А. Шрамко та інші) про те, що Більське городище це місто Гелон Геродота.
Після приходу скіфів у Північне Причорномор’я в останній чверті VI ст. до н. е.
племінні об’єднання напівкочовиків східноєвропейського Лісостепу (гелони,
меланхлени та інші), які підкорили місцеве землеробське населення,
залишились незалежною, значною силою в регіоні, що в повній мірі
корелюється з інформацією “батька історії”. У останній чверті VI – першій
третині V ст. до н. е. у Дніпровському лісостеповому Лівобережжі
спостерігається максимальний розвиток поселенських систем та обміну з
еллінами. На цьому етапі степовики ще не мали вирішального впливу на
племена регіону, які були незалежними. Розвиток етнокультурної ситуації у
Лісостепу відбувається на базі змін, які були результатами міграцій
попереднього періоду. Даний період закінчується дестабілізацією
ситуації наприкінці першої третини V ст. до н. е.
Третій період для племен Дніпровського лісостепового Лівобережжя
можна охарактеризувати як існування на периферії північнопричорноморської
Скіфії (кінець першої третини V – початок останньої чверті ІV ст. до н. е.). У


8



відтинку часу від визнання влади скіфів царських до фіналу історії місцевих
племен в контексті Класичної Скіфії можна виділити два основні етапи: 1)
входження (кінець першої – друга чверть V ст. до н.е.) та взаємовигідні
відносини (друга половина V – рубіж V/ІV ст. до н.е.); 2) початок негативних
явищ та криза при прямому проникненні степовиків до Лісостепу (рубіж V/ІV –
початок останньої чверті ІV ст. до н.е.), яка завершується фіналом Скіфії та
припиненням функціонування всіх некрополів Дніпровського лісостепового
Лівобережжя.
Четвертий період можна охарактеризувати як доживання осілого
населення частини городищ після зникнення поховань місцевої аристократії та
фіналу Скіфії (кінець ІV – перша третина ІІІ ст. до н. е.). Басівське та Глинське
городища у Посуллі продовжують використовуватися місцевим населенням,
яке залишилися після кризи кінця першої третини III ст. до н. е.
Ключові слова: Дніпровське лісостепове Лівобережжя, скіфський час,
поселенські структури, поховання, періодизація, хронологія, етнокультурна
історія.



Доступні формати:

PDF

читайте також:

Проектування електронного видання з детальним процесом оформлення титульних елементів Містобудування Західної України епохи бароко (сер. XVII ст. – кін. XVIII ст.) Внутрішній світ людини та його становлення Ботанічна лексика говірок Чорнобильської зони: реконструкція редуктивного ареалу Гендерно-психологічні аспекти української лірики ХХ століття Громадсько-політична діяльність Андрія Ніковського (1885–1942 рр.)

В бібліотеці зібрані всі книги українською мовою в електронному (txt, rtf, doc, pdf, fb2, epub, mobi, djvu) та паперовому форматі. Книжку можна безкоштовно скачати клікнувши на необхідний Вам формат для iPad, iPhone, Android, Kindle, Kobo та інших читалок або купити паперовий варіант тексту з доставкою по Україні. Сайт бібліотеки оптимізований для роботи на телефонах, смартфонах(айфон, анроїд) і планшетах. Потрібну книгу Ви можете легко знайти за допомогою пошуку.