Знайди книгу!

Опис:
Когут Софія Несторівна. Європоцентризм у ліберальній критиці Михайла Рудницького. Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидатки філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 – українська література
Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Київ, 2021.
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України.

Наукова новизна роботи полягає в комплексному підході до оцінки творчості М.Рудницького в контексті літературного процесу міжвоєнного періоду ХХ ст. Вперше досліджено проблему європоцентризму в українській літературі даного періоду на матеріалі літературно-критичної діяльності М. Рудницького. У дисертації обґрунтовано поняття європоцентризму Михайла Рудницького, потрактоване як явище культурно-психологічного характеру, суголосне з поняттям лібералізму, що має виразний компаративний аспект. Вперше введено в науковий обіг літературні явища, що в сукупності творять цілісну панораму, яка виражає різновекторні напрями колективного духу часу. Показано, що кожна складова розвивалася у своєму річищі, але ідеї кожної циркулювали між собою і ставали часткою часово-просторової цілісності. Доведено, що творчі здобутки М. Рудницького стали одним із джерел сучасного розвитку літературознавчої думки.
Практичне значення одержаних результатів. Фактичний матеріал і висновки роботи можуть використовуватися у лекційних курсах з історії української літератури, історії літературознавства, історії видавничої справи, журналістикознавства, історії української культури, при підготовці узагальнювальних праць з української літератури, наукових студій, підручників, довідкової літератури, а також викладання спеціальних курсів з української літератури та літературознавства для студентів гуманітарних факультетів закладів вищої освіти України.
Дисертація є спробою комплексного дослідження творчої спадщини Михайла Рудницького у багатьох її аспектах: літературознавчому, історико-літературному, літературно-критичному, теоретичному, видавничому, організаційному. Такий підхід видається логічним, оскільки творча манера М. Рудницького надзвичайно багатогранна і синкретична, і саме ця синкретичність є однією із визначальних рис стилю цього вченого. Адже за своєю природою його публікації, при всьому своєму тематичному різноманітті, переважно не мають чіткого жанрового окреслення.
Дослідження сфокусоване на доробку Михайла Рудницького міжвоєнного періоду, оскільки саме тоді він публікував свої найцікавіші і найцінніші праці, ставши одним із провідних літературних діячів того часу.
Літературна спадщина Рудницького розглядається як прояв культурного європоцентризму — орієнтації на культуру Західної Європи. Це ключовий для нього світоглядний і естетичний принцип. У дисертації поняття європоцентризму трактується як явище культурно-психологічного характеру, суголосне з поняттям культурного лібералізму. Окреслено кілька джерел європоцентризму Михайла Рудницького: навчання у західноєвропейських університетах, ідейно-естетичний лібералізм, який тісно пов՚язаний із поняттям європоцентризму, певним чином також контакти із польським літературним середовищем, орієнтованим на західноєвропейську культуру. Ці контакти були доволі непростими, і коротко їх можна охарактеризувати як одночасне тяжіння і відштовхування. М. Рудницький був одним із найактивніших посередників між українською і польською культурами. Вважав, що польська культура, оскільки мала більше можливостей і вільно розвивалася в європейському контексті, могла би служити галицьким українцям своєрідним «містком у Європу».
В українському літературному середовищі міжвоєнного періоду М. Рудницький був лідером критико-літературного напрямку, який сучасники визначили як ліберальний (під такою назвою він і увійшов в історію літератури) і в руслі якого розвивалася літературна діяльність С. Гординського, Ю. Косача та ін. Ідеї, сповідувані представниками літературного лібералізму, знаходили в галицькому культурному середовищі міжвоєнного періоду більше спротиву, ніж підтримки.
Виразником ліберальних ідей став часопис «Назустріч», який був, мабуть, найяскравішим видавничим та редакційним досягненням Рудницького. Він був головним ідеологом та ідейним натхненником часопису. Від першого числа (1934 р.) «Назустріч» репрезентував свою позицію як видання позаполітичне, безпартійне. Засадничою особливістю часопису була орієнтація на іноземну періодику, зокрема, польську. Більшість критиків часопису одноголосно відзначали тематичну, стилістичну, естетико-культурну схожість «Назустрічі» на польські «Wiadomości Literackie», орієнтовані, своєю чергою, на французькі «Les Nouvelles littéraires», а також на часопис «Pion». Не зовсім коректно буде однозначно стверджувати, що редакція свідомо брала ці часописи «як зразок». Існував також не менш потужний вплив французької культурно-мистецької традиції. Живе осмислення цієї естетики і традиції, ідейно-естетичних пошуків на українському ґрунті і українських матеріалах не могло бути принципово іншим. У дисертації лібералізм естетичної концепції Рудницького і редакційну політику часопису «Назустріч» потрактовано не лише у річищі впливів і взаємовпливів (зокрема, польських), але й загальноєвропейських ідейних тенденцій, із якими він мав як спільні риси, так і національні відмінності.
Видавничу тематику можна вважати однією із ключових при вивченні творчої спадщини Михайла Рудницького. Уся його літературна діяльність, плани, сподівання і амбіції були орієнтовані насамперед на видавничу реалізацію, саме у видавничій сфері він убачав можливості впливу на середовище, на його культурний рівень і духовну атмосферу. У дисертації детальніше розглянуто маловідомі факти співпраці М. Рудницького із невеликим львівським видавництвом «Ізмарагд» під керівництвом М. Матчака, а також наймасштабніший видавничий проєкт М. Рудницького — видавничу серію «Діла» (1936–1939). Наголошено, що видавничі стратегії Михайла Рудницького були орієнтовані на певне культурне середовище: своїм читачем вважав українську інтелігенцію. Комерційну складову Рудницький вважав основою видавничої справи. Численні переклади текстів світової літератури, які здійснював і видавав Рудницький, були покликані ввести в український культурний обіг найпопулярніші твори світової літератури. Він обирав насамперед твори, публікація яких була розрахована на смаки публіки, тож могла бути комерційно оправдана.
У дисертації вперше розглядаються складні стосунки М. Рудницького з Науковим товариством імені Шевченка, пов’язані із гострою і переважно несправедливою критикою ним публікацій в «Записках Наукового товариства імені Шевченка» з позицій європоцентризму. Представлено різні аспекти цих стосунків, зокрема, питання про дебати в Галичині навколо так званого скрипниківського правопису, про історію створення Української загальної енциклопедії.
Специфічне ставлення М. Рудницького до гуманітарної науки — одна із причин його багатолітнього протистояння з Філологічною секцією НТШ. Рудницький вважав, що літературознавство не може вважатися академічною наукою, рівнозначною з науками точними чи природничими, оскільки містить значну долю суб’єктивності, не оперує фактами і точними даними, не опирається на досліди. Натомість прирівнював літературну критику до художньої творчості.
У дисертації простежено складну трансформацію ставлення вченого до НТШ: від повного неприйняття до активної участі у його діяльності. Участь Михайла Рудницького у діяльності Наукового товариства ім. Шевченка, виявилася цікавою, неординарною і по-своєму потрібною як самому вченому, так і Товариству.
Проаналізовано теоретико-літературні переконання М. Рудницького, викладені в основному у його книзі «Між ідеєю і формою» (1932), зокрема, про перевагу форми над ідеєю у літературному творі, аполітичність та інтернаціональність як необхідну умову творчості, орієнтацію на європейські досягнення. Основним критерієм літературно-критичних оцінок М. Рудницького був естетичний. Найважливішим для нього був стиль як основа творчості. Під стилем Рудницький розумів знання європейських культурних традицій, володіння словом, багатство мови, спосіб викладу. Категорично виступав проти утилітарної, або «педагогічної» функції критики, що, на його думку, однозначно звужувало необхідний інформаційний та світоглядний простір. У діалозі автор-рецензент для Рудницького критик виходить на перше місце, стає мало не співтворцем поруч з автором. Таке трактування ролі літературної критики у концепції М. Рудницького частково з’явилися під впливом переконань його вчителя і наставника О. Ортвіна. Зміст (ідею) та форму твору М. Рудницький розглядав як дві протилежності і між ними основою літератури визнавав власне форму, трактуючи зміст та ідею як щось другорядне. Ця теорія свого часу викликала справжню літературну дискусію, у котрій більшість сучасників Рудницького стали його опонентами і противниками. Підкреслена аполітичність і пріоритет форми над змістом у той час сприймалися як не відповідні до часу, а навіть аморальні.
Розглянуто літературно-критичну діяльність М. Рудницького в культурному процесі міжвоєнного періоду, представлену переважно полемічними статтями і рецензіями. Через безоглядну провокативність М. Рудницького-рецензента його ім’я завжди була пов’язане з постійними сварками, непорозуміннями, образами. З другого боку, цей критик завжди вносив пожвавлення у літературне середовище, його виступи і провокації служили своєрідним ферментом для літературного процесу, витворюючи нові ідеї, розширюючи культурні горизонти.
У дисертації представлено резонанс літературних виступів критика у міжвоєнний період та в сучасних дослідженнях. аналіз рецепції його критичних виступів та рецензій у культурному середовищі Галичини міжвоєнного періоду, реакції авторів рецензованих творів на критичні виступи М. Рудницького.
Літературно-критична рецепція творчого доробку М. Рудницького у міжвоєнний період була зумовлена ідеологічною орієнтацією читачів, критиків та опонентів критика. Дослідження цієї рецепції дає новий ракурс для вивчення культурної, історичної, ідейної панорами галицького суспільства того часу.
Ключові слова: Михайло Рудницький, культурний європоцентризм, лібералізм, часопис «Назустріч», Наукове товариство імені Шевченка, міжвоєнний період, польсько-українські стосунки, естетизм.