Знайди книгу!

Опис:
Гао Вейчжень. Інноваційні суспільства Східної Азії: соціально-
філософський аналіз. – Рукопис, 219.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських
наук (доктора філософії) за спеціальністю 09.00.03 – соціальна філософія та
філософія історії (033 – філософія). – Національний педагогічний університет
імені М.П. Драгоманова, Київ, 2020; Державний вищий навчальний заклад
«Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені
Григорія Сковороди», Переяслав, 2020.
У роботі здійснено філософську концептуалізацію феномену
інноваційного суспільства «східноазійського типу» у предметному полі
соціальної філософії. Вдалося продемонструвати, що процес розвитку і
функціонування інноваційного суспільства має три фундаментальних
рівні. Перший з них являє собою процес об’єктивної саморегуляції, що
забезпечує інноваційно-орієнтований тип суспільних відносин, наявність
свободи як цінності, зокрема вільного вибору способу політичного,
економічного та духовного буття суспільства, різноманітність форм його
репрезентації. Другий рівень полягає у регулюванні процесів розвитку
інноваційного суспільства його інститутами, які є його основними
структурами, зокрема, державою та гілками влади. Третій рівень – це
свідоме саморегулювання особистістю свого інноваційного потенціалу,
його самореалізація і самопрезентація. Усі три рівні не є ієрархічно
підпорядкованими, а перебувають у діалектичній взаємодії.
Визначено методологічні підходи дослідження інноваційних
суспільств, зокрема запропоновано авторську типологію форм існування
інновацій: 1) інноваційність як ідеал (у цьому розумінні, інновації можуть
бути як представленими у соціальній практиці, так і бути її перспективними
явищами); 2) інноваційність як норма (прагматична імплементація
інноваційних ідей у площину науково-технологічної та суспільної практики,
у домінуючий тип культури, в економічну свідомість, у переважний спосіб


3
ведення бізнесу тощо); 3) інноваційність як індивідуальна якість особистості
(орієнтованість на нове у громадських і політичних справах, у суспільному
житті тощо).
Розкрито аксіологічний зміст принципів розвитку інноваційних
суспільства Китаю, зокрема, показано, що потужна державна політика,
співпраця уряду та бізнесу спрямовані на перехід від концепції «Made in
China» до «Created in China». Сучасне китайське суспільство пройшло
тривалий шлях трансформацій і сьогодні успішно поєднує цінності західної
моделі ризик-орієнтованого підприємництва та традиційні китайські
цінності, а саме етико-релігійну доктрину конфуціанства як основу
ідентичності сучасного громадянина Китайської Народної Республіки, що
знайшло втілення в державному регулюванні інноваційних процесів
(Система Соціального Кредиту тощо).
Проаналізовано особливості інноваційних суспільств Японії, Південної
Кореї, Сінгапуру, Тайваню та Малайзії, зокрема, виокремлено чотири
аспекти розвитку: 1) інтелектуального капіталу нації шляхом освіти та
професійної підготовки; 2) людського капіталу – через організацію навчання
протягом життя на рівні особистості та організацій; 3) соціального капіталу –
через розвиток технологій електронного врядування та високого рівня
інформатизації комунікації в соціальних процесах; 4) організаційного та
споживчого капіталу – через створення нових технологій та економічних
продуктів із відомою та позитивною репутацією.
Обґрунтовано можливість застосування досвіду країн Східної Азії для
розбудови інноваційного суспільства в Україні. Зокрема, показано, що
особливо цікавими для України є ті елементи східноазійської моделі, які
базується на традиціях, оскільки українське суспільство також в певній мірі є
традиціоналістським. Також евристичними виявились ідеї коеволюції науки,
держави та бізнесу, ідеї соціальної рівності, прагнення до відсутності значної
майнової стратифікації, чого не спостерігається в Україні. Впровадженню
конкретних інновацій мають передувати культурологічні дослідження, аналіз


4
їх аксіологічного змісту та їх співмірності із культурним ландшафтом
України.
Показано, що будь-яка нова модель є продуктом існуючих концепцій,
але вона ніколи не буде знаходитися в повній залежності від базового
дискурсу. Так, хоча нові дискурси ніколи повністю не перекриваються з
культурою, яка їх створила, але при цьому з’являються нові феномени
сучасного технократичного суспільства. Завданням гнучкої інноваційної
моделі є не заперечення, а залучення елементів, каталізуючих інновації, саме
з традиційної культури.
Проаналізовано про роль освіти та науки у інноваційних суспільствах
східноазійського регіону. Зокрема, виокремлено три аспекти: по-перше,
наука стала прагматично орієнтованою; по-друге, наукові знання втілюються
в людському капіталі; по-третє, успіх інноваційної стратегії залежить від
політичного лідерства та ефективної співпраці з бізнесом. Також доведено
взаємозалежність формування «soft skills» та підвищення ролі науки та освіти
як стратегічного потенціалу.
Доведено, що у філософському розумінні інноваційна культура
виступає особливою формою складної взаємодії на різних рівнях
(особистісний, організаційний тощо), яка ефективно реалізує механізми
оновлення ціннісних та інших складових буття суспільства. Спираючись на
ідею соціального прогресу, інноваційна культура продукує значні зміни у
формах та результатах соціальної взаємодії. Цінності інноваційної культури
постають діалектичною єдністю національних та загальнолюдських. Вони
неможливі як без цінностей конкретної культури (китайської, японської,
корейської та ін.), так і без глобальних (планетарних) аксіологічних
орієнтирів. Показано, що інноваційна культура буде виступати рушійною
силою прогресу людства лише у випадку, коли її творчий потенціал не
суперечить загальній системі цінностей, які вироблялися впродовж історії
людської цивілізації.


5
Проаналізувавши аксіологічний зміст принципів інноваційного
суспільства Китаю, з’ясовано, що вони є синтезом цінностей західної моделі
ризик-орієнтованого підприємництва та традиційних східних цінностей, в
тому числі, релігійних. Процес становлення нового полягає в тому, щоб
створити нову філософську категорію, а потім запропонувати її в якості
соціального і релігійного орієнтира, з яким інновація може бути прийнята як
елемент національної культури. Вивчення досвіду на прикладі стратегій
розвитку інноваційності Китаю показує, що впроваджувана в суспільстві
культура пов’язана з етико-релігійною доктриною конфуціанства, зокрема
вона відіграє важливу роль у формуванні ідентичності індивіда, який володіє
специфічним алгоритмічним мисленням. Обґрунтовується теза, що Система
Соціального Кредиту, яка застосовується в Китаї, відображає гармонію
соціального та індивідуального, адже оцінювання показників повсякденного
життя індивіда здійснює штучний інтелект за спільними критеріями, що
визнані справедливими більшістю сучасного китайського суспільства.
Потужна державна політика, співпраця уряду та бізнесу спрямовані на
перехід від концепції «Made in China» до «Created in China».
Дослідивши особливості інноваційних суспільств Японії, Південної
Кореї, Сінгапуру, Тайваню та Малайзії, доведено, що ці традиційні
суспільства, обравши шлях на оновлення, в основі змін артикулювали
людину. Так, у Південній Кореї важливою передумовою нової інноваційної
архітектури суспільства постала етична доктрина протестантизму, яка
легітимізує у суспільстві інноваційно-підприємницький тип мислення.
Відмічені сутнісні зміни в адаптивних практиках, у практиках
життєдіяльності, які свідчать про поширення необхідності інновацій у
суспільній свідомості. Завдяки цілеспрямованій політиці держави в
ментальності населення та матриці соціальних практик поняття «інновація»
втратила пейоративне значення, яке мала в традиційному суспільстві.
Інноваційне суспільство у країнах цього регіону формується як результат
системної політики держави із примноження інтелектуального капіталу нації


6
шляхом освіти та професійної підготовки. Разом із тим, наявні також і
національні відмінності в цих країнах: якщо Південна Корея зосередила
увагу на мультикультурному організаційному капіталі, а Японія – на
соціальному, то Малайзія та Тайвань зробили ставку на споживчий капітал.
Щодо Сінгапуру, то ця країна пріоритетним визначає інвестиції в розвиток
людського та інтелектуального капіталу.
Антиципація потенціалу інноваційних суспільств Східної Азії у
соціокультурній динаміці ХХІ ст. виявила, що провідну роль у створенні та
запровадженні інновацій відіграє держава та урядова політика, які постійно
розширюють цільову орієнтацію життєдіяльності суспільства, сприяючи
підвищенню рівня його саморегулювання, але, до певної міри політично
коригуючи окремі форми його організації. У цих країнах – насамперед в
Китаї та Японії – відбувається процес постійного моніторингу інновацій та
контролю «керованих криз», їх прогнозування, аналіз причин і варіантів
розвитку подій, періодичне оновлення понятійного апарату і правил. Це дає
підстави стверджувати, що в середньостроковій та довгостроковій
перспективі інноваційний потенціал та вплив країн регіону будуть постійно
зростати.
Аналіз ролі освіти та науки у інноваційних суспільствах
східноазійського регіону продемонстрував, що за останні десятиріччя процес
перетворення науки в значний трансформаційний чинник здійснювався у
трьох взаємопов’язаних векторах. По-перше, наука стала прагматично
орієнтованою, результати наукових досліджень та розробок швидко
втілюються в техніці та технологіях, тобто наука стає продуктивною силою
економіки і драйвером інноваційного суспільства. По-друге, наукові знання
відповідним чином пов’язані із кадровим потенціалом, окремих цінностях та
світогляді особистості. Освіта, творчі здібності, духовний розвиток стають
основою економічного росту, а особистісна орієнтація науки – виробничою
силою. По-третє, успіх інноваційної стратегії країн регіону полягає у вдалому
поєднанні діяльності політичного лідерства та ефективної співпраці з


7
бізнесом, а саме комерціалізації науки та технологій. На державному рівні
значна увага приділяється стимулюванню комунікації та колаборації
наукової спільноти, створені ради та консорціуми взаємодії науковців,
представників бізнес-структур та виробничої галузі.
Дослідження особливостей застосування досвіду країн Східної Азії для
розбудови інноваційного суспільства в Україні показало, що тут доцільно, за
зразком Китаю, вдосконалити юридичні процедури, усунути
адміністративно-бюрократичні перепони та рішучіше боротися з корупцією.
Філософія інновацій в Україні за південнокорейським зразком повинна
базуватися на принципах креативної економіки. Досвід інноваційного
суспільства Сінгапуру цікавий для України в розрізі побудови невеликих
локальних вільних економічних зон, наприклад, у таких містах як Одеса.
Загалом, прорив у процесі міжнародної інтеграції може відбутися лише в
тому випадку, якщо Україна зможе переосмислити вектори зовнішньої
політики, гармонізуючи відносини з Європейським Союзом, та ініціюючи
плідну міждержавну співпрацю із високорозвиненими країнами Східної Азії
(Китаєм, Японією, Південною Кореєю, Сінгапуром та іншими), які мають
дещо недооцінений потенціал станом в українських стратегіях станом на
сьогодні. Разом із тим, перенесення досвіду інноваційних суспільств має
носити виважений характер, спираючись на конкретні культурологічні
дослідження, адже інновації значною мірою детермінються аксіологічними
чинниками, які є відмінними у різних культурах.
Ключові слова: інновація, інноваційне суспільство, Східна Азія,
інноваційна особистість, цінності інноваційного розвитку, інноваційна
економіка.