Знайди книгу!

Опис:
Стасюк О.О. Інститут уповноважених у здійсненні Голодомору-геноциду
1932-1933 років в УСРР. Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук зі
спеціальності 07.00.01 – Історія України. – Університет Григорія Сковороди в
Переяславі, Переяслав, 2021.
У дисертаційній роботі здійснено комплексний історичний аналіз інституту
уповноважених, які стали практичними виконавцями злочину Голодомору-геноциду
1932-1933 рр., організованого комуністичним тоталітарним режимом в УСРР.
Діяльність уповноважених представлено на базі вперше використаних архівних
матеріалів центральних, галузевих, польових досліджень із застосуванням сучасного
теоретико-методологічного інструментарію.
Актуальність теми. Демократичний вектор розвитку, який обрала сучасна
Українська держава, передбачає посилену увагу до розбудови громадянського
суспільства. У цьому контексті особливого значення набуває ретельне вивчення як
досвіду існування елементів такого громадянського суспільства в минулому, так і
передумов, причин та наслідків їх руйнування комуністичним тоталітарним
режимом СРСР. Розуміння тих інструментів та механізмів, які комуністичні
керманичі радянської імперії застосовували для утвердження та легітимації своєї
влади, може суттєво спростити розбудову демократичної, правової та соціальної
держави, допомогти у створенні правових запобіжників повернення до політичних
практик антигуманного комуністичного режиму. Одним із таких знарядь
утвердження в Україні комуністичного тоталітарного режиму стала інституція
уповноважених, які були практичними виконавцями злочину Голодомору-геноциду.




3



Виходячи з результатів аналізу літератури та нової джерельної інформації,
актуальність та доцільність усебічного дослідження проблеми обумовлюються
такими мотивами:
- необхідністю дослідити стан наукового розроблення теми, напрями й
тенденції історичної думки з обраної проблеми; відсутністю праць, у яких
застосовувався комплексний підхід до вивчення становища, діяльності, місця і ролі
уповноважених у здійсненні злочину Голодомору-геноциду в 1932–1933 рр.;
- важливістю здійснення методологічного аналізу голодоморознавчого
дискурсу, особливо в частині функціонування інституту уповноважених та
розкриття імен виконавців злочину геноциду; потребою розкриття процесу
деформації соціальної структури українського соціуму комуністичним режимом;
необхідністю проаналізувати політико-інституційні засади появи інституту
уповноважених в УСРР;
- потребою нагромадження, систематизації, наукового синтезу джерельної
інформації, яка сприятиме відновленню історичної правди щодо злочинної
діяльності інституту уповноважених у здійсненні Голодомору-геноциду українців у
1932–1933 рр.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що робота є першим
дисертаційним дослідженням, спрямованим на комплексний науковий аналіз
інституту уповноважених у здійсненні Голодомору-геноциду 1932–1933 рр. в УСРР.
У результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових наукових
положень і висновків, запропонованих особисто здобувачем, зокрема:
вперше: на основі сучасних загальнонаукових і спеціальних методів
дослідження комплексно проаналізовано процес становлення інституту
уповноважених в УСРР; досліджено специфіку мобілізації «на село» уповноважених




4



усіх рівнів, зокрема в рахунок «80»; «106»; «400»; «800»; «2340», встановлено
кореляційні зв’язки у здійсненні геноциду українців комуністичним тоталітарним
режимом; структуровано форми і методи діяльності уповноважених у
хлібозаготівельних кампаніях 1932 і 1933 рр.; узагальнено соціально-психологічні
характеристики уповноважених у хлібозаготівельних кампаніях 1932–1933 рр.
Удосконалено: завдання уповноважених у хлібозаготівельних кампаніях 1932–1933
рр.; змістове наповнення базових категорій дослідження (тоталітаризм, тоталітарні
інституції, геноцид, соціокультурна деформація, індоктринація, окупація, анексія).
Набули подальшого розвитку: теоретико-методологічні засади дослідження
кумулятивної радикалізації та злочинної діяльності уповноважених; осмислення
геноцидних засад формування комуністичного тоталітарного режиму.
У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, вказано на зв’язок
роботи з науковими програмами, планами, темами і грантами, визначено мету і
завдання дисертації, перераховано наукові методи дослідження, сформульовано
наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, зазначено особистий
внесок здобувача, наведено дані щодо апробації результатів дослідження,
публікацій, структури й обсягу дисертації.
Розділ 1 «Історіографія, джерела та методологічні засади дисертації»
запропоновує періодизацію проблеми у зв’язку з розвитком ступеня розробленості
проблеми, її джерельного забезпечення та пошуком ефективного дослідницького
інструментарію. Встановлено, що для радянського періоду характерне тотальне
фальшування подій та явищ, що відбувалися на українських землях, зокрема,
спотворена роль комуністичного режиму в організації масового штучного голоду
1921–1923 рр. та злочину Голодомору-геноциду проти української нації.
У розділі 2 «Україна на початку 1920-х років: трансформації та деформації
соціальної структури» висвітлюються зміни (трансформації та деформації), що




5



відбулися в соціальній структурі українського соціуму у 1920-х рр., розглянуто
політичні передумови запровадження та функціонування інституту уповноважених в
УСРР.
Злочинні дії комуністичного режиму зумовили як прямі демографічні втрати
(«розкуркулення» та депортації, масові арешти, убивства, розстріли), так і непрямі
(зниження народжуваності внаслідок скорочення населення репродуктивного віку).
Дані про смертність у 1930-і рр. сучасними дослідниками оцінюються як неповні та
недостовірні, оскільки на початку 1933 р. існувала заборона реєстрації смертності, і
це суттєво ускладнює вивчення природного руху населення в період вчинення
злочину геноциду.
Діяльність більшовицьких надзвичайних продовольчих загонів, застосування
режиму заручників, заслонів довкола сіл, армійських підрозділів, карально-
репресивних заходів ревтрибуналів, придушення опору українських селян є
безперечними доказами свідомої колонізаторської політики Росії.
Розділ 3 «Функціонування інституту уповноважених та виконавців в УСРР у
1932 р.» розкриває специфіку діяльності уповноважених у хлібозаготівельній
кампанії 1932 р.
Уповноважені та частина активістів із числа безпосередніх виконавців
хлібозаготівлі продовольством забезпечувалися за рахунок тих, кого грабували, а
також мали можливість придбати в закритому розподільнику дефіцитні промислові
товари. При вдалому виконанні своїх функцій уповноважений отримував не лише
статус вірного партійця, а головний титул у партійній ієрархії – спроможного
виконати «завдання партії». Водночас невиконання будь-яких планів маркувалося як
«прояв опортунізму» уповноваженого, слабкість його політичної свідомості та
організаційна неспроможність. Унаслідок цього його могли понизити в партійно-
радянських посадах, що призводило до зниження статусу, позбавлення певного рівня




6



матеріальних благ, небезпеки опинитися на маргінесі радянського суспільства.
Усвідомлюючи це, уповноваженні докладали максимальних зусиль, щоб виконати
затребувані злочинні плани.
«Війна за хліб» насправді була війною проти українців. Діяльність голови РНК
СРСР В. Молотова як уповноваженого Й. Сталіна стала одним із чинників
Голодомору-геноциду 1932–1933 рр. Вона спрямовувалася на безумовне виконання
плану хлібозаготівлі, накресленого і затвердженого політбюро ЦК ВКП(б). Проте не
слід применшувати й відповідальність політичного керівництва УСРР, яке не могло
чи не бажало дискувати із сталінським уповноваженим і завзято виконувало його
вказівки. Також відповідальність покладається і на уповноважених, і на буксирні
бригади, які стали каральними злочинними угрупованнями та інструментами
вчинення злочину геноциду 1932–1933 рр.
У розділі 4 «Кумулятивна радикалізація: діяльність уповноважених у ході
організації Голодомору в 1933 р.» розглянута діяльність уповноважених і їх
причетність до організації Голодомору в 1933 р.
Прикриваючись проведенням роботи з виявлення «розкраденого і
прихованого» та «незаконно розданого» хліба, формуванням насіннєвих фондів для
весняної засівної кампанії, комуністичний режим насправді реалізовував план
знищення українського народу.
У розділі 5 «Соціально-психологічний портрет «уповноваженого» здійснена
спроба на основі архівних документів, матеріалів та усноісторичних джерел скласти
соціально-психологічний портрет уповноважених.
Аналіз архівних матеріалів дає можливість зробити певні узагальнення щодо
типових соціально-психологічних рис уповноважених, які практично вчиняли
геноцид українців організований комуністичним тоталітарним режимом в 1932–1933




7



рр. Їхнє соціальне становище характеризувалося помітними рисами амбівалентності:
з одного боку, вони не мали чітко зафіксованого адміністративного статусу, але з
іншого, – отримували майже абсолютну владу над мешканцям підвладних їм
територій. Їхня девіантна поведінка цілком логічно вкладалася в рамки антигуманної
та антиукраїнської політики комуністичного режиму. У психологічному плані це
індивіди, що характеризуються несформованістю потреби в саморегуляції,
емоційною нестабільністю і дратівливістю, манією величі, відсутністю внутрішньої
автономності (несвобода), яку прагнули компенсувати через самоствердження за
рахунок володарювання над іншими та реалізації базових (інстинктивних) потреб.
Ключові слова: уповноважені, виконавці, активісти, комуністичний
тоталітарний режим, Голодомор-геноцид українців, буксирні бригади,
хлібозаготівельна кампанія.