Інституціональні процеси в релігійно-церковному комплексі Волинського регіону в умовах суспільно-політичних трансформацій (1939 – початок ХХІ ст.)
Ірина Панчук / історичнадисертація
Опис:
Панчук І. І. Інституціональні процеси в релігійно-церковному комплексі
Волинського регіону в умовах суспільно-політичних трансформацій (1939 –
початок ХХІ ст.). – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за
спеціальністю 09.00.11 – релігієзнавство. – Рівненський державний гуманітарний
університет Міністерства освіти і науки України, Рівне, 2018; Національний
педагогічний університет імені М. П. Драгоманова Міністерства освіти і науки
України, Київ, 2018.
Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена тим, що,
соціокультурні трансформації, які відбуваються у пострадянській Україні,
знаменують появу нових рис та елементів в інституціональних структурах і
системах соціальних взаємозв’язків. Релігійно-церковний комплекс, як системна
сукупність організаційно-структурованих церковних і релігійних інституцій,
одним із перших реагує на такі процеси. Як результат – поява нових релігійних
інституцій, зміна інституціональної структури, конфліктні колізії та
міжконфесійні суперечки. Осмислення релігійно-церковного комплексу як
складного соціального феномену в контексті інституціональних змін періоду
суспільно-політичних трансформацій набуває нині особливої актуальності.
Також актуальність дисертаційної роботи підсилюється необхідністю
дослідження релігійних інституцій як певного динамічного утворення, які
водночас мають власну сталу ідентичність та розвиваються за іманентними
законами. Особливо актуальним таке бачення є при аналізі особливостей
інституціональних трансформацій історичного Волинського регіону, до складу
якого входять території Рівненської, Волинської та північна частина
Тернопільської областей. Врахування регіональних особливостей релігійних
процесів має важливе значення для розуміння специфіки сучасних
інституціональних трансформацій релігійно-церковного комплексу в Україні,
вивчення динаміки розвитку певної деномінації або церкви чи визначення ліній 3
трансформаційних зламів у конфесійній площині. Під таким кутом зору у
складній динаміці сучасного релігійного розвитку особливої актуальності
набуває саме розгляд проблем, пов’язаних з історією і перспективами
функціонування регіонального соціорелігійного простору.
Мета дослідження полягає у здійсненні філософсько-релігієзнавчого
аналізу особливостей інституціональних трансформацій релігійно-церковного
комплексу Волинського регіону кінця 1939 р. – початку ХХ століття.
Об’єкт дослідження – релігійно-церковний комплекс Волинського регіону в
динаміці розвитку, сутність і співвідношення його організаційно-структурованих
елементів.
Предметом дослідження є особливості інституціональних трансформацій
релігійно-церковного комплексу Волинського регіону від початку Другої світової
війни до сучасності.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у концептуалізації
характерних особливостей інституціональних трансформацій у релігійно-
церковному комплексі Волинського регіону, як системної множини
організаційно-структурованих церковних і релігійних інституцій у контексті
суспільно-політичних змін на інституціональному й особистісному рівнях.
У дисертаційному дослідженні вперше здійснено філософсько-
релігієзнавчий аналіз інституціональних трансформацій у релігійно-церковному
комплексі Волинського регіону (до складу якого зараховуємо території
Рівненської, Волинської, північну частину Тернопільської областей) як системній
сукупності організаційно-структурованих церковних і релігійних інституцій у
контексті суспільно-політичних змін на інституціональному та особистісному
рівнях. Визначено, що Волинський регіон має іманентну лише йому конфесійно-
інституційну специфіку.
У ХХ столітті, починаючи з першої радянізації краю, релігійно-церковний
комплекс досліджуваного історико-культурного ландшафту під впливом низки
чинників (Друга світова війна, антирелігійні кампанії, «повернення» релігії у
суспільне буття, ідентифікаційна криза у православ’ї, вплив постмодерної 4
філософії тощо) зазнав незворотних інституційних трансформацій, що призвели
до сьогочасних проблем функціонування релігійних інституцій. Визначено, що
секуляризація у Волинському регіоні була основною складовою радянського
модернізаційного проекту і впроваджувалась насильницькими, жорсткими
методами (інституційним, адміністративним, правовим, психологічним) та
прискореними, форсованими темпами.
На основі комплексного аналізу інституціональних процесів у релігійно-
церковному комплексі Волинського регіону тоталітарного періоду встановлено,
що релігійні інституції були поставлені перед необхідністю визначення місця у
радянському соціокультурному просторі. Наслідком впливу політичного чинника
на релігійно-церковний комплекс було його обмеження релігійної та
позарелігійної діяльності, відведення релігійним інституціям маргінального
статусу у суспільстві. Показано, що механізми і засади церковної політики
Радянської держави передбачали надання привілейованого статусу одній із
Церков – Руській православній церкві, єпархія якої стала знаряддям владного
свавілля. Хоча цей чинник сприяв збереженню інституційної мережі православ’я
у регіоні. Доведено, що, общинам пізніх протестантів вдалося зберегти
неформальний, по-справжньому общинний уклад життя. Офіційно насаджувані
ціннісні настанови були «чужими і неприйнятними» для протестантського
середовища. Це сприяло формуванню у пізньопротестантських спільнотах
захисних соціально-психологічних та соціокультурних механізмів і специфічної
субкультури, яка мала головну мету – виживання і самозбереження.
Результативність антирелігійних практик радянської держави та її втілення
у Волинському регіоні у низці випадків залишається дискутивним, і
проаналізувати його у дихотомічних координатах позитив-негатив досить важко.
Адже, з одного боку, ми не можемо резюмувати, що вони жодним чином не
вплинули на функціонування релігійно-церковного комплексу, а з іншого – їхній
підсумок був не такий, який від нього очікували, а тому поставлена мета не була
досягнена. Звісно, упровадження антирелігійних заходів стало
ефективним/дієвим інструментом у протистоянні світської ідеології релігійній та 5
призвело до істотного скорочення об’єктів сакрального простору,
модифікації/забороні низки релігійних практик, які мали як індивідуальне, так і
суспільне значення. Таким чином, співвідношення релігійної та світської (у низці
випадків) символічних систем, їхнє протиборство не лише були раціональним
«витісненням», але й привели до створення адаптованих конструкцій; як
результат – поява великої кількості різних змішаних, проміжних форм
збереження релігійності та її трансформації, що актуальними залишаються і нині
у Волинському регіоні.
Через систему антирелігійних заходів тоталітарний режим намагався
обмежити діяльну сферу релігійно-церковного комплексу. З’ясовано, що за таких
обставин основні прояви унікальності індивідуального та універсального (що
реалізується у релігійних переконаннях і практиках) відособились від визнаних
державою релігійних інститутів і наблизились до неінституалізованого статусу, а
відтак і набули більш ситуативних форм, перемістились в індивідуальний
простір. Основним ініціативним суб’єктом цих процесів стали не лише
священнослужителі, але й миряни.
Доведено, що священнослужителі та віруючі у тоталітарному суспільстві
були зараховані до соціальної периферії, поставали втіленням соціальної
аномалії, значною мірою були перетворені на маргінальний соціальний
прошарок, якому відводились чіткі демаркаційні кордони «церковної резервації».
Безумовно, що така політика психологічно травмувала духовенство
пострадянського періоду, а історична пам'ять про неї негативно вплинула на
ідентичність священнослужителів на початках незалежності, оскільки вони
відчували себе переважно як ті, хто задовільняє потребу віруючих в релігійних
культових діях. Нині ж еталонний образ священика поєднує фізичні (сила і
витривалість), духовні (смирення, терпіння, готовність до страждання, любов) та
професійні якості, він проявляє себе і як представник релігійної громади, і як
активний член соціуму та суспільного життя. Відбувається формування
лідерського типу ідентичності як керівників громад, так і рядових вірних, які не 6
просто відповідають на виклики часу, а пропонують суспільству власний порядок
денний.
У сучасному Волинському регіоні простежуються історично успадковані
тенденції модернізаційного та традиціоналістького концептів розвитку релігійно-
церковного комплексу. Такі процеси сприяють загальній невизначеності щодо
власної ідентичності волинян.
Запропонована модель, яка ґрунтується на концептуальному розгляді
релігійно-церковного комплексу в усій багатоманітності його функціонування.
З’ясовано, що на інституційні трансформації у православ’ї впливає наявність
різних групових ідентифікацій – носіїв протидіючих тенденцій модернізації та
традиціоналізації. Сучасні протестантські конфесії (баптисти, свідки Єгови)
демонструють стабільну динаміку своєї присутності у регіоні. П’ятидесятницькі
течії показують високу динаміку зростання й посилення своєї присутності в
різних сферах суспільного буття Волинського регіону. Ідейна різноманітність і
багатогранність спільнот і асоціацій християн віри євангельської афішує про
якісно нові явища в українському євангельському русі та релігійному житті
регіону, зважаючи на те, що Волинський регіон акумулює третину
п’ятидесятників всієї України.
Волинський регіон як релігійний характеризується власними специфічними
рисами, серед яких головні такі: висока релігійність населення;
поліконфесійність; складність, динамічність, мозаїчність конфесійної структури;
регіональна етнокультурна традиція. Також для історичної Волині властивим
стало протистояння народного, відкритого до суспільства типу релігійності, що
знайшло своє вираження у широкому розповсюдженні громад УАПЦ та
фундаменталістичного типу церковності, представленого «почаївським
феноменом». Між цими двома полюсами був широкий широкий спектр
релігійних офіційних та неофіційних течій, чия ідентичність значно змінювалося
протягом всього XX століття. Наслідком інституціональних трансформацій
релігійно-церковного комплексу Волинського регіону стало конфесійне
багатоманіття, що сформувалося за рахунок виходу з підпілля чи відновлення
діяльності низки конфесій, які раніше не мали офіційного визнання;
дезінтеграційних процесів, що мають місце в сучасному православному
середовищі; за рахунок активної місіонерської діяльності зарубіжних релігійних
центрів, а також поширення релігійних новоутворень вітчизняного походження.
Ключові слова: релігійно-церковний комплекс, Волинський регіон,
релігійні інституції, релігійна ідентичність, релігійна політика, секуляризація,
конфесія.
Панчук І. І. Інституціональні процеси в релігійно-церковному комплексі
Волинського регіону в умовах суспільно-політичних трансформацій (1939 –
початок ХХІ ст.). – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за
спеціальністю 09.00.11 – релігієзнавство. – Рівненський державний гуманітарний
університет Міністерства освіти і науки України, Рівне, 2018; Національний
педагогічний університет імені М. П. Драгоманова Міністерства освіти і науки
України, Київ, 2018.
Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена тим, що,
соціокультурні трансформації, які відбуваються у пострадянській Україні,
знаменують появу нових рис та елементів в інституціональних структурах і
системах соціальних взаємозв’язків. Релігійно-церковний комплекс, як системна
сукупність організаційно-структурованих церковних і релігійних інституцій,
одним із перших реагує на такі процеси. Як результат – поява нових релігійних
інституцій, зміна інституціональної структури, конфліктні колізії та
міжконфесійні суперечки. Осмислення релігійно-церковного комплексу як
складного соціального феномену в контексті інституціональних змін періоду
суспільно-політичних трансформацій набуває нині особливої актуальності.
Також актуальність дисертаційної роботи підсилюється необхідністю
дослідження релігійних інституцій як певного динамічного утворення, які
водночас мають власну сталу ідентичність та розвиваються за іманентними
законами. Особливо актуальним таке бачення є при аналізі особливостей
інституціональних трансформацій історичного Волинського регіону, до складу
якого входять території Рівненської, Волинської та північна частина
Тернопільської областей. Врахування регіональних особливостей релігійних
процесів має важливе значення для розуміння специфіки сучасних
інституціональних трансформацій релігійно-церковного комплексу в Україні,
вивчення динаміки розвитку певної деномінації або церкви чи визначення ліній 3
трансформаційних зламів у конфесійній площині. Під таким кутом зору у
складній динаміці сучасного релігійного розвитку особливої актуальності
набуває саме розгляд проблем, пов’язаних з історією і перспективами
функціонування регіонального соціорелігійного простору.
Мета дослідження полягає у здійсненні філософсько-релігієзнавчого
аналізу особливостей інституціональних трансформацій релігійно-церковного
комплексу Волинського регіону кінця 1939 р. – початку ХХ століття.
Об’єкт дослідження – релігійно-церковний комплекс Волинського регіону в
динаміці розвитку, сутність і співвідношення його організаційно-структурованих
елементів.
Предметом дослідження є особливості інституціональних трансформацій
релігійно-церковного комплексу Волинського регіону від початку Другої світової
війни до сучасності.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у концептуалізації
характерних особливостей інституціональних трансформацій у релігійно-
церковному комплексі Волинського регіону, як системної множини
організаційно-структурованих церковних і релігійних інституцій у контексті
суспільно-політичних змін на інституціональному й особистісному рівнях.
У дисертаційному дослідженні вперше здійснено філософсько-
релігієзнавчий аналіз інституціональних трансформацій у релігійно-церковному
комплексі Волинського регіону (до складу якого зараховуємо території
Рівненської, Волинської, північну частину Тернопільської областей) як системній
сукупності організаційно-структурованих церковних і релігійних інституцій у
контексті суспільно-політичних змін на інституціональному та особистісному
рівнях. Визначено, що Волинський регіон має іманентну лише йому конфесійно-
інституційну специфіку.
У ХХ столітті, починаючи з першої радянізації краю, релігійно-церковний
комплекс досліджуваного історико-культурного ландшафту під впливом низки
чинників (Друга світова війна, антирелігійні кампанії, «повернення» релігії у
суспільне буття, ідентифікаційна криза у православ’ї, вплив постмодерної 4
філософії тощо) зазнав незворотних інституційних трансформацій, що призвели
до сьогочасних проблем функціонування релігійних інституцій. Визначено, що
секуляризація у Волинському регіоні була основною складовою радянського
модернізаційного проекту і впроваджувалась насильницькими, жорсткими
методами (інституційним, адміністративним, правовим, психологічним) та
прискореними, форсованими темпами.
На основі комплексного аналізу інституціональних процесів у релігійно-
церковному комплексі Волинського регіону тоталітарного періоду встановлено,
що релігійні інституції були поставлені перед необхідністю визначення місця у
радянському соціокультурному просторі. Наслідком впливу політичного чинника
на релігійно-церковний комплекс було його обмеження релігійної та
позарелігійної діяльності, відведення релігійним інституціям маргінального
статусу у суспільстві. Показано, що механізми і засади церковної політики
Радянської держави передбачали надання привілейованого статусу одній із
Церков – Руській православній церкві, єпархія якої стала знаряддям владного
свавілля. Хоча цей чинник сприяв збереженню інституційної мережі православ’я
у регіоні. Доведено, що, общинам пізніх протестантів вдалося зберегти
неформальний, по-справжньому общинний уклад життя. Офіційно насаджувані
ціннісні настанови були «чужими і неприйнятними» для протестантського
середовища. Це сприяло формуванню у пізньопротестантських спільнотах
захисних соціально-психологічних та соціокультурних механізмів і специфічної
субкультури, яка мала головну мету – виживання і самозбереження.
Результативність антирелігійних практик радянської держави та її втілення
у Волинському регіоні у низці випадків залишається дискутивним, і
проаналізувати його у дихотомічних координатах позитив-негатив досить важко.
Адже, з одного боку, ми не можемо резюмувати, що вони жодним чином не
вплинули на функціонування релігійно-церковного комплексу, а з іншого – їхній
підсумок був не такий, який від нього очікували, а тому поставлена мета не була
досягнена. Звісно, упровадження антирелігійних заходів стало
ефективним/дієвим інструментом у протистоянні світської ідеології релігійній та 5
призвело до істотного скорочення об’єктів сакрального простору,
модифікації/забороні низки релігійних практик, які мали як індивідуальне, так і
суспільне значення. Таким чином, співвідношення релігійної та світської (у низці
випадків) символічних систем, їхнє протиборство не лише були раціональним
«витісненням», але й привели до створення адаптованих конструкцій; як
результат – поява великої кількості різних змішаних, проміжних форм
збереження релігійності та її трансформації, що актуальними залишаються і нині
у Волинському регіоні.
Через систему антирелігійних заходів тоталітарний режим намагався
обмежити діяльну сферу релігійно-церковного комплексу. З’ясовано, що за таких
обставин основні прояви унікальності індивідуального та універсального (що
реалізується у релігійних переконаннях і практиках) відособились від визнаних
державою релігійних інститутів і наблизились до неінституалізованого статусу, а
відтак і набули більш ситуативних форм, перемістились в індивідуальний
простір. Основним ініціативним суб’єктом цих процесів стали не лише
священнослужителі, але й миряни.
Доведено, що священнослужителі та віруючі у тоталітарному суспільстві
були зараховані до соціальної периферії, поставали втіленням соціальної
аномалії, значною мірою були перетворені на маргінальний соціальний
прошарок, якому відводились чіткі демаркаційні кордони «церковної резервації».
Безумовно, що така політика психологічно травмувала духовенство
пострадянського періоду, а історична пам'ять про неї негативно вплинула на
ідентичність священнослужителів на початках незалежності, оскільки вони
відчували себе переважно як ті, хто задовільняє потребу віруючих в релігійних
культових діях. Нині ж еталонний образ священика поєднує фізичні (сила і
витривалість), духовні (смирення, терпіння, готовність до страждання, любов) та
професійні якості, він проявляє себе і як представник релігійної громади, і як
активний член соціуму та суспільного життя. Відбувається формування
лідерського типу ідентичності як керівників громад, так і рядових вірних, які не 6
просто відповідають на виклики часу, а пропонують суспільству власний порядок
денний.
У сучасному Волинському регіоні простежуються історично успадковані
тенденції модернізаційного та традиціоналістького концептів розвитку релігійно-
церковного комплексу. Такі процеси сприяють загальній невизначеності щодо
власної ідентичності волинян.
Запропонована модель, яка ґрунтується на концептуальному розгляді
релігійно-церковного комплексу в усій багатоманітності його функціонування.
З’ясовано, що на інституційні трансформації у православ’ї впливає наявність
різних групових ідентифікацій – носіїв протидіючих тенденцій модернізації та
традиціоналізації. Сучасні протестантські конфесії (баптисти, свідки Єгови)
демонструють стабільну динаміку своєї присутності у регіоні. П’ятидесятницькі
течії показують високу динаміку зростання й посилення своєї присутності в
різних сферах суспільного буття Волинського регіону. Ідейна різноманітність і
багатогранність спільнот і асоціацій християн віри євангельської афішує про
якісно нові явища в українському євангельському русі та релігійному житті
регіону, зважаючи на те, що Волинський регіон акумулює третину
п’ятидесятників всієї України.
Волинський регіон як релігійний характеризується власними специфічними
рисами, серед яких головні такі: висока релігійність населення;
поліконфесійність; складність, динамічність, мозаїчність конфесійної структури;
регіональна етнокультурна традиція. Також для історичної Волині властивим
стало протистояння народного, відкритого до суспільства типу релігійності, що
знайшло своє вираження у широкому розповсюдженні громад УАПЦ та
фундаменталістичного типу церковності, представленого «почаївським
феноменом». Між цими двома полюсами був широкий широкий спектр
релігійних офіційних та неофіційних течій, чия ідентичність значно змінювалося
протягом всього XX століття. Наслідком інституціональних трансформацій
релігійно-церковного комплексу Волинського регіону стало конфесійне
багатоманіття, що сформувалося за рахунок виходу з підпілля чи відновлення
діяльності низки конфесій, які раніше не мали офіційного визнання;
дезінтеграційних процесів, що мають місце в сучасному православному
середовищі; за рахунок активної місіонерської діяльності зарубіжних релігійних
центрів, а також поширення релігійних новоутворень вітчизняного походження.
Ключові слова: релігійно-церковний комплекс, Волинський регіон,
релігійні інституції, релігійна ідентичність, релігійна політика, секуляризація,
конфесія.
Доступні формати:
PDFчитайте також:
В бібліотеці зібрані всі книги українською мовою в електронному (txt, rtf, doc, pdf, fb2, epub, mobi, djvu) та паперовому форматі. Книжку можна безкоштовно скачати клікнувши на необхідний Вам формат для iPad, iPhone, Android, Kindle, Kobo та інших читалок або купити паперовий варіант тексту з доставкою по Україні. Сайт бібліотеки оптимізований для роботи на телефонах, смартфонах(айфон, анроїд) і планшетах. Потрібну книгу Ви можете легко знайти за допомогою пошуку.