Інженерні війська Збройних Сил України: розбудова та застосування (1992–2018 рр.)
Ігор Красота / історичнадисертація
Опис:
Красота І. В. Інженерні війська Збройних Сил України : розбудова та
застосування (1992–2018 рр.) – Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
за спеціальністю 20.02.22 – військова історія. – Національний університет
оборони України імені Івана Черняховського, Київ, 2020.
У дисертації на основі вивчення праць українських дослідників,
архівних та опублікованих документів і матеріалів, мемуарної літератури та
низки інших джерел показано стан наукової розробленості теми, розкрито
процес та узагальнено досвід створення розвитку та застосування інженерних
військ Збройних Сил (ЗС) України у 1992–2018 рр.
Історіографію складає сукупність науково-історичних праць
дослідників, які з різними підходами та ступенями глибини досліджували
окремі аспекти цієї тематики. Історіографію теми дослідження за змістом
публікацій, аналізом подій та їх оцінкою умовно поділено на дві групи:
зарубіжну та українську. У результаті її аналізу встановлено, що тематичний
напрямок, а саме: створення, розвиток та застосування інженерних військ
ЗС України, не виділявся із загальної проблематики військового будівництва
в Україні. Джерельна база дослідження представлена широким колом
документів і матеріалів, що прямо або опосередковано стосуються різних
аспектів теми дослідження та дозволили здійснити її комплексне
опрацювання.
Встановлено, що інженерні війська – це спеціальні війська, призначені
для виконання інженерного забезпечення бойових дій об’єднань, з’єднань та
частин усіх видів збройних сил.
Крім того, встановлено, що від Радянської армії інженерні війська
ЗС України успадкували інженерні з’єднання, військові частини трьох
загальновійськових, двох танкових армій та одного армійського корпусу
трьох військових округів, армії протиповітряної оборони, чотирьох
3
повітряних армій та ракетної армій, а також військові частини, установи та
заклади підпорядкування Міністерства оборони (МО) Союзу Радянських
Соціалістичних Республік (СРСР).
Водночас комплект органів військового управління, з’єднань,
військових частин та установ інженерних військ, що залишився на території
України у спадок від Радянської армії відповідав потребам і завданням
періоду “холодної війни” та планувався до застосування відповідно зі своїм
призначенням, зокрема: переправно-десантні, понтонно-мостові та
дорожньо-мостові частини для форсування великих водних перешкод на
Європейському театрі воєнних дій, а інженерно-саперні, штурму та
розгородження для інженерного забезпечення прориву укріплених вузлів
оборони, у тому числі подолання ядерних мінно-вибухових загороджень.
З’ясовано, що інженерні війська ЗС України успадкували значні сили
та засоби, що дозволило створити основу вітчизняних інженерних військ.
Великі запаси засобів інженерного озброєння (ЗІО) радянського виробництва
задовольняли потреби ЗС України, у тому числі інженерних військ до
початку 2000-х рр. Деякі зразки засобів інженерного озброєння і сьогодні
знаходяться в інженерних військах ЗС України. Запаси інженерних
боєприпасів використовувалися під час встановлення мінних полів і
вибухових загороджень підрозділами інженерних військ ЗС України в
антитерористичній операції в окремих районах Донецької та Луганської
областей (АТО). Крім того встановлено, що у 1991 р. на території
Прикарпатського військового округу знаходились 36 ядерних інженерних
фугасів, які призначалися для мінування Карпатського хребта та у 1992 р.
були передані збройним силам Російської Федерації.
На підставі аналізу особливостей розбудови інженерних військ
ЗС України запропоновано й обґрунтовано авторську періодизацію їх
створення та розвитку у продовж 1992–2018 рр., що включає два періоди та
п’ять етапів, з’ясовано особливості кожного з них. Під час першого періоду
(1992–2014 рр.), а це мирний період, були створені основи та до 2005 р.
4
розвивалися інженерні війська ЗС України. Після 2005 р. починається їх
реформування, а насправді скорочення інженерних військ ЗС України.
Другий період (2014–2018 рр.) – це період відновлення інженерних військ
ЗС України в умовах ведення бойових дій під час їх участі в АТО.
Встановлено, що особливістю першого мирного періоду було
формування з’єднань, частин та установ на базі успадкованого угрупування
інженерних військ Радянської армії. Чисельність інженерних військ на
території України станом на початок 1992 р. становила за особистими
підрахунками автора близько 30 тис. посад або 3,8 % від загальної кількості
посад ЗС України (780 тис.). В подальшому на фоні значного скорочення
чисельності Української армії встановлено такі тенденції у реформуванні
інженерних військ ЗС України: оборонна достатність та економічна
доцільність; збільшення частки бойових частин за рахунок зменшення частин
забезпечення; збереження мінімальної кількості інженерних частин. Так
чисельність інженерних військ на кінець 2005 р. зменшилась до 8 тис. посад,
разом з тим їх частка від загальної чисельності ЗС України залишилася на
рівні 3,3 % від загальної кількості посад ЗС України (245 тис.). Доведено, що
поступові зміни в системі управління інженерними військами ЗС України
призвели до зниження рівня керівництва їх начальника на другий та третій
рівень, що унеможливило своєчасне їх відновлення та забезпечення у разі
потреби. Було розформовано окремі інженерно-саперні батальйони дивізій,
які було переформовано у групи інженерного забезпечення бригад, що
дозволило зберегти деякі можливості з питань інженерного забезпечення
бригад. Створення штатних інженерних підрозділів в тактичній (батальйон)
та оперативно-тактичній (бригада) ланках збільшило самостійність та
зберегло ці підрозділи у військовій ланці, як готових елементів бойового
порядку, а саме, рухомих загонів загородження, загонів забезпечення руху,
загонів розмінування та розгородження. Водночас інженерні бригади, у тому
числі понтонно-мостові були скорочені до полків та більшість з них було
розформовано.
5
Встановлено, що скорочення інженерних військ ЗС України у
оперативній та оперативно-стратегічних ланках призвело до втрати ними
практичних спроможностей інженерного забезпечення оперативно-
стратегічних угрупувань. Чисельність інженерних військ ЗС України на
початок 2014 р. знизилась до 3 тис. посад – 1,8 % від загальної кількості
посад ЗС України (165,5 тис.), що значно обмежило їх можливості щодо
виконання завдань інженерного забезпечення військ (сил).
Особливостями другого періоду (2014–2018 рр.), що співпав з
бойовими діями в АТО, було відновлення інженерних військ ЗС України, які
водночас виконувало найскладніші завдання інженерного забезпечення
військ (сил) в районі проведення АТО. В цей період було відновлено полк
оперативного забезпечення оперативного командування (ОК) “Захід”,
додатково сформовано дві бригади, полк оперативного забезпечення ОК
“Південь” та навчальний центр центрального підпорядкування. На кінець
2018 р. інженерні війська налічували: одну бригаду, п’ять полків, арсенал,
чотири центри, дві центральні бази, двадцять одну групу інженерного
забезпечення бригад Сухопутних військ, Десантно-штурмових військ та
морської піхоти, а їх чисельність становила 6 тис. посад – 2,4 % від загальної
кількості посад ЗС України (250 тис.).
Підготовка військових фахівців для потреб інженерних військ
ЗС України здійснювалася з 1993 р. до 2012 р. у м. Кам’янець-Подільський де
проводилися підготовка військових кваліфікованих фахівців а саме:
Військово-інженерний інститут Подільської аграрно-технічної академії (ВІІ
ПДАТА) готував осіб офіцерського складу тактичного рівня освіти (ТР),
Центр підготовки інженерних військ (ЦПІВ) – кваліфікованих фахівців
сержантського та солдатського складу, Центр розмінування – фахівців з
розмінування. До 2000 р. у ВІІ ПДАТА здійснювалась підготовка офіцерів
оперативно-тактичного рівня освіти (ОТР), яку з 2001 р. було переведено до
Національної академії оборони України (м. Київ) (НАОУ), де з 1993 р.
здійснювалась підготовка офіцерів з оперативно-стратегічним рівнем освіти
6
(ОСР). У подальшому у 2012 р. підготовку офіцерів ТР було переведено до
Академії сухопутних військ імені гетьмана П. Сагайдачного (м. Львів) (АСВ).
У 1993–2018 рр. було підготовлено 17 офіцерів ОСР, 275 офіцерів ОТР
та понад 5 тис. офіцерів ТР, у тому числі 3,5 тис. офіцерів запасу.
Висвітлено історію створення та розвитку основних інженерних
з’єднань та військових частин, які станом на кінець 2018 р. перебували у
складі інженерних військ ЗС України. Також встановлено, які зміни
відбувалися в організаційно-штатній структурі та як вони вплинули на їх
можливості.
З’ясовано, що трансформація організаційно-штатної структури
інженерного полку в полк оперативного забезпечення не дозволяє в повному
обсязі виконувати найбільш складні завдання інженерного забезпечення ЗС
України, а саме: забезпечувати успішне виконання бойових завдань своїх
військ та наносити противнику втрати і ускладнювати його дії.
Перелік основних завдань інженерного забезпечення до 2013 р. не
зазнав значних змін порівняно з початком 1990-х рр., водночас кількість та
якість інженерних військ ЗС України значно скоротились. Починаючи з
2014 р. відповідно до вимог часу вони були об’єднані та трансформовані в
чотири основні завдання зокрема: інженерна підтримка мобільності своїх
військ (сил); інженерні заходи щодо обмеження мобільності сил та засобів
противника та підвищення живучості та безпеки застосування військ (сил) і
об’єктів; загальна інженерна підтримка військ (сил).
З’ясовано, що з початком міжнародної миротворчої діяльності України
інженерні підрозділи брали участь у міжнародних операціях з підтримання
миру та безпеки в Югославії. У 1996 р. до Анголи було направлено перший
самостійний інженерний підрозділ – 901-шу окрему понтонно-мостову роту у
кількості 200 військовослужбовців. У 2000–2006 рр. на запрошення ООН в
Південному Лівані виконував інженерні завдання 3-й окремий інженерний
батальйон чисельністю від 197 до 650 осіб. У період 1992-2018 рр.
чисельність інженерних підрозділів, які брали участь міжнародних операціях
7
з підтримання миру та безпеки змінювалась та становила від 20 до 650 осіб
одночасно, що становило від 2 % до 52 % від загальної чисельності
українських військових у міжнародних операціях з підтримання миру та
безпеки. Встановлено, що найбільший показник був у 2000 р., коли кожний
другий миротворець був представник інженерних військ (52 %). Всього
понад 2-х тисяч військовослужбовців інженерних військ ЗС України
отримали бойовий досвід, який було використано під час бойових дій в АТО.
Характерним було те, що українські військові інженери в цих місіях
виконували в першу чергу роботи з розмінування місцевості та
знешкодження вибухонебезпечних предметів (ВНП). Усього українськими
саперами під час їх участі в міжнародних операціях з підтримання миру та
безпеки було знищено понад 1,8 млн. ВНП, це дозволило підтримати їх
бойову готовність.
З перших днів агресії на сході України залучались інженерні
підрозділи ЗС України. Пріоритетними завданнями інженерних військ
ЗС України в районі проведення АТО були: фортифікаційне обладнання
трьох смуг оборони, встановлення інженерних загороджень, розмінування
місцевості від вибухонебезпечних предметів.
Встановлено, що частка втрат особового складу від саморобних
вибухових пристроїв до загальних втрат поступово збільшувалася і в 2016 р.
досягла 25 % від загиблих та 16 % від поранених у районі проведення АТО,
всього у 2014–2018 рр. кожний одинадцятий загинув на мінах, тому
питанням розмінування ВНП приділялась особлива увага. Так, в АТО у
2014–2018 рр. було задіяно понад 50 груп розмінування від інженерних
військ ЗС Україні, інженерних підрозділів Державної спеціальної служби
транспорту (ДССТ) та піротехнічних груп Державної служби надзвичайних
ситуацій (ДСНС), які розмінували 29,6 тис. га територій, 1356 км доріг та
1588 км залізничних колій при цьому було виявлено та знешкоджено понад
409 тис. ВНП. Тільки підрозділами інженерних військ ЗС України було
очищено 3,66 тис. га територій, при цьому було знешкоджено 242 тис. ВНП в
8
АТО, що становило понад половину від їх загальної кількості. При цьому
загалом у 1992–2018 рр. інженерними підрозділами було очищено 133,7 тис.
га території України та знешкоджено 773,2 тис. ВНП.
Встановлено, що під час АТО співвідношення інженерних підрозділів
до військовослужбовців інших видів (родів) військ ЗС України постійно
зростало. Якщо у 2014 р. – один сапер забезпечував від 16 до
44 військовослужбовців, то у 2018 р. – на одного сапера було від 12 до
20 військовослужбовців інших видів (родів) військ.
Новизна роботи полягає в наступному. Вперше: запропоновано й
обґрунтовано авторську періодизацію створення та розвитку інженерних
військ ЗС України; розкрито організаційну структуру інженерних військ
ЗС України та її зміни у досліджуваний період; виявлено зміни в силах і
засобах інженерного озброєння інженерних військ ЗС України та їх
матеріально-технічного забезпечення; проаналізовано кількісні та якісні
показники виконання основних завдань інженерного забезпечення;
узагальнено досвід застосування інженерних військ ЗС України під час
виконання основних завдань інженерного забезпечення, у т. ч. у міжнародних
операціях з підтримання миру та безпеки, ліквідації наслідків стихійних лих
та АТО на сході України; з’ясовано особливості підготовки військових
фахівців, у т. ч. офіцерського складу для потреб інженерних військ
ЗС України. Набули подальшого розвитку: історіографія за напрямом
дослідження, до наукового обігу введено раніше не опубліковані архівні та
музейні матеріали.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що
викладені матеріали, теоретичні висновки й узагальнення доповнюють
наукові знання з історії розбудови інженерних військ ЗС України і можуть
бути використані при: плануванні оперативної підготовки інженерних військ
ЗС України; підготовці офіцерського складу для підрозділів і частин
інженерних військ ЗС України; розробленні воєнно-історичних праць,
підручників і навчальних посібників за цією тематикою, доповненні сучасних
9
знань про форми і методи застосування інженерних військ під час
інженерного забезпечення військ (сил). Викладені у дисертації матеріали,
окремі теоретичні висновки, положення й узагальнення мають прикладний
характер і доповнюють знання з історії розвитку сил і засобів інженерного
озброєння інженерних військ ЗС України та їх матеріально-технічного
забезпечення.
Ключові слова: Збройні Силі України, інженерні війська, інженерне
забезпечення, антитерористична операція, міжнародна операція з
підтримання миру та безпеки.
Красота І. В. Інженерні війська Збройних Сил України : розбудова та
застосування (1992–2018 рр.) – Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
за спеціальністю 20.02.22 – військова історія. – Національний університет
оборони України імені Івана Черняховського, Київ, 2020.
У дисертації на основі вивчення праць українських дослідників,
архівних та опублікованих документів і матеріалів, мемуарної літератури та
низки інших джерел показано стан наукової розробленості теми, розкрито
процес та узагальнено досвід створення розвитку та застосування інженерних
військ Збройних Сил (ЗС) України у 1992–2018 рр.
Історіографію складає сукупність науково-історичних праць
дослідників, які з різними підходами та ступенями глибини досліджували
окремі аспекти цієї тематики. Історіографію теми дослідження за змістом
публікацій, аналізом подій та їх оцінкою умовно поділено на дві групи:
зарубіжну та українську. У результаті її аналізу встановлено, що тематичний
напрямок, а саме: створення, розвиток та застосування інженерних військ
ЗС України, не виділявся із загальної проблематики військового будівництва
в Україні. Джерельна база дослідження представлена широким колом
документів і матеріалів, що прямо або опосередковано стосуються різних
аспектів теми дослідження та дозволили здійснити її комплексне
опрацювання.
Встановлено, що інженерні війська – це спеціальні війська, призначені
для виконання інженерного забезпечення бойових дій об’єднань, з’єднань та
частин усіх видів збройних сил.
Крім того, встановлено, що від Радянської армії інженерні війська
ЗС України успадкували інженерні з’єднання, військові частини трьох
загальновійськових, двох танкових армій та одного армійського корпусу
трьох військових округів, армії протиповітряної оборони, чотирьох
3
повітряних армій та ракетної армій, а також військові частини, установи та
заклади підпорядкування Міністерства оборони (МО) Союзу Радянських
Соціалістичних Республік (СРСР).
Водночас комплект органів військового управління, з’єднань,
військових частин та установ інженерних військ, що залишився на території
України у спадок від Радянської армії відповідав потребам і завданням
періоду “холодної війни” та планувався до застосування відповідно зі своїм
призначенням, зокрема: переправно-десантні, понтонно-мостові та
дорожньо-мостові частини для форсування великих водних перешкод на
Європейському театрі воєнних дій, а інженерно-саперні, штурму та
розгородження для інженерного забезпечення прориву укріплених вузлів
оборони, у тому числі подолання ядерних мінно-вибухових загороджень.
З’ясовано, що інженерні війська ЗС України успадкували значні сили
та засоби, що дозволило створити основу вітчизняних інженерних військ.
Великі запаси засобів інженерного озброєння (ЗІО) радянського виробництва
задовольняли потреби ЗС України, у тому числі інженерних військ до
початку 2000-х рр. Деякі зразки засобів інженерного озброєння і сьогодні
знаходяться в інженерних військах ЗС України. Запаси інженерних
боєприпасів використовувалися під час встановлення мінних полів і
вибухових загороджень підрозділами інженерних військ ЗС України в
антитерористичній операції в окремих районах Донецької та Луганської
областей (АТО). Крім того встановлено, що у 1991 р. на території
Прикарпатського військового округу знаходились 36 ядерних інженерних
фугасів, які призначалися для мінування Карпатського хребта та у 1992 р.
були передані збройним силам Російської Федерації.
На підставі аналізу особливостей розбудови інженерних військ
ЗС України запропоновано й обґрунтовано авторську періодизацію їх
створення та розвитку у продовж 1992–2018 рр., що включає два періоди та
п’ять етапів, з’ясовано особливості кожного з них. Під час першого періоду
(1992–2014 рр.), а це мирний період, були створені основи та до 2005 р.
4
розвивалися інженерні війська ЗС України. Після 2005 р. починається їх
реформування, а насправді скорочення інженерних військ ЗС України.
Другий період (2014–2018 рр.) – це період відновлення інженерних військ
ЗС України в умовах ведення бойових дій під час їх участі в АТО.
Встановлено, що особливістю першого мирного періоду було
формування з’єднань, частин та установ на базі успадкованого угрупування
інженерних військ Радянської армії. Чисельність інженерних військ на
території України станом на початок 1992 р. становила за особистими
підрахунками автора близько 30 тис. посад або 3,8 % від загальної кількості
посад ЗС України (780 тис.). В подальшому на фоні значного скорочення
чисельності Української армії встановлено такі тенденції у реформуванні
інженерних військ ЗС України: оборонна достатність та економічна
доцільність; збільшення частки бойових частин за рахунок зменшення частин
забезпечення; збереження мінімальної кількості інженерних частин. Так
чисельність інженерних військ на кінець 2005 р. зменшилась до 8 тис. посад,
разом з тим їх частка від загальної чисельності ЗС України залишилася на
рівні 3,3 % від загальної кількості посад ЗС України (245 тис.). Доведено, що
поступові зміни в системі управління інженерними військами ЗС України
призвели до зниження рівня керівництва їх начальника на другий та третій
рівень, що унеможливило своєчасне їх відновлення та забезпечення у разі
потреби. Було розформовано окремі інженерно-саперні батальйони дивізій,
які було переформовано у групи інженерного забезпечення бригад, що
дозволило зберегти деякі можливості з питань інженерного забезпечення
бригад. Створення штатних інженерних підрозділів в тактичній (батальйон)
та оперативно-тактичній (бригада) ланках збільшило самостійність та
зберегло ці підрозділи у військовій ланці, як готових елементів бойового
порядку, а саме, рухомих загонів загородження, загонів забезпечення руху,
загонів розмінування та розгородження. Водночас інженерні бригади, у тому
числі понтонно-мостові були скорочені до полків та більшість з них було
розформовано.
5
Встановлено, що скорочення інженерних військ ЗС України у
оперативній та оперативно-стратегічних ланках призвело до втрати ними
практичних спроможностей інженерного забезпечення оперативно-
стратегічних угрупувань. Чисельність інженерних військ ЗС України на
початок 2014 р. знизилась до 3 тис. посад – 1,8 % від загальної кількості
посад ЗС України (165,5 тис.), що значно обмежило їх можливості щодо
виконання завдань інженерного забезпечення військ (сил).
Особливостями другого періоду (2014–2018 рр.), що співпав з
бойовими діями в АТО, було відновлення інженерних військ ЗС України, які
водночас виконувало найскладніші завдання інженерного забезпечення
військ (сил) в районі проведення АТО. В цей період було відновлено полк
оперативного забезпечення оперативного командування (ОК) “Захід”,
додатково сформовано дві бригади, полк оперативного забезпечення ОК
“Південь” та навчальний центр центрального підпорядкування. На кінець
2018 р. інженерні війська налічували: одну бригаду, п’ять полків, арсенал,
чотири центри, дві центральні бази, двадцять одну групу інженерного
забезпечення бригад Сухопутних військ, Десантно-штурмових військ та
морської піхоти, а їх чисельність становила 6 тис. посад – 2,4 % від загальної
кількості посад ЗС України (250 тис.).
Підготовка військових фахівців для потреб інженерних військ
ЗС України здійснювалася з 1993 р. до 2012 р. у м. Кам’янець-Подільський де
проводилися підготовка військових кваліфікованих фахівців а саме:
Військово-інженерний інститут Подільської аграрно-технічної академії (ВІІ
ПДАТА) готував осіб офіцерського складу тактичного рівня освіти (ТР),
Центр підготовки інженерних військ (ЦПІВ) – кваліфікованих фахівців
сержантського та солдатського складу, Центр розмінування – фахівців з
розмінування. До 2000 р. у ВІІ ПДАТА здійснювалась підготовка офіцерів
оперативно-тактичного рівня освіти (ОТР), яку з 2001 р. було переведено до
Національної академії оборони України (м. Київ) (НАОУ), де з 1993 р.
здійснювалась підготовка офіцерів з оперативно-стратегічним рівнем освіти
6
(ОСР). У подальшому у 2012 р. підготовку офіцерів ТР було переведено до
Академії сухопутних військ імені гетьмана П. Сагайдачного (м. Львів) (АСВ).
У 1993–2018 рр. було підготовлено 17 офіцерів ОСР, 275 офіцерів ОТР
та понад 5 тис. офіцерів ТР, у тому числі 3,5 тис. офіцерів запасу.
Висвітлено історію створення та розвитку основних інженерних
з’єднань та військових частин, які станом на кінець 2018 р. перебували у
складі інженерних військ ЗС України. Також встановлено, які зміни
відбувалися в організаційно-штатній структурі та як вони вплинули на їх
можливості.
З’ясовано, що трансформація організаційно-штатної структури
інженерного полку в полк оперативного забезпечення не дозволяє в повному
обсязі виконувати найбільш складні завдання інженерного забезпечення ЗС
України, а саме: забезпечувати успішне виконання бойових завдань своїх
військ та наносити противнику втрати і ускладнювати його дії.
Перелік основних завдань інженерного забезпечення до 2013 р. не
зазнав значних змін порівняно з початком 1990-х рр., водночас кількість та
якість інженерних військ ЗС України значно скоротились. Починаючи з
2014 р. відповідно до вимог часу вони були об’єднані та трансформовані в
чотири основні завдання зокрема: інженерна підтримка мобільності своїх
військ (сил); інженерні заходи щодо обмеження мобільності сил та засобів
противника та підвищення живучості та безпеки застосування військ (сил) і
об’єктів; загальна інженерна підтримка військ (сил).
З’ясовано, що з початком міжнародної миротворчої діяльності України
інженерні підрозділи брали участь у міжнародних операціях з підтримання
миру та безпеки в Югославії. У 1996 р. до Анголи було направлено перший
самостійний інженерний підрозділ – 901-шу окрему понтонно-мостову роту у
кількості 200 військовослужбовців. У 2000–2006 рр. на запрошення ООН в
Південному Лівані виконував інженерні завдання 3-й окремий інженерний
батальйон чисельністю від 197 до 650 осіб. У період 1992-2018 рр.
чисельність інженерних підрозділів, які брали участь міжнародних операціях
7
з підтримання миру та безпеки змінювалась та становила від 20 до 650 осіб
одночасно, що становило від 2 % до 52 % від загальної чисельності
українських військових у міжнародних операціях з підтримання миру та
безпеки. Встановлено, що найбільший показник був у 2000 р., коли кожний
другий миротворець був представник інженерних військ (52 %). Всього
понад 2-х тисяч військовослужбовців інженерних військ ЗС України
отримали бойовий досвід, який було використано під час бойових дій в АТО.
Характерним було те, що українські військові інженери в цих місіях
виконували в першу чергу роботи з розмінування місцевості та
знешкодження вибухонебезпечних предметів (ВНП). Усього українськими
саперами під час їх участі в міжнародних операціях з підтримання миру та
безпеки було знищено понад 1,8 млн. ВНП, це дозволило підтримати їх
бойову готовність.
З перших днів агресії на сході України залучались інженерні
підрозділи ЗС України. Пріоритетними завданнями інженерних військ
ЗС України в районі проведення АТО були: фортифікаційне обладнання
трьох смуг оборони, встановлення інженерних загороджень, розмінування
місцевості від вибухонебезпечних предметів.
Встановлено, що частка втрат особового складу від саморобних
вибухових пристроїв до загальних втрат поступово збільшувалася і в 2016 р.
досягла 25 % від загиблих та 16 % від поранених у районі проведення АТО,
всього у 2014–2018 рр. кожний одинадцятий загинув на мінах, тому
питанням розмінування ВНП приділялась особлива увага. Так, в АТО у
2014–2018 рр. було задіяно понад 50 груп розмінування від інженерних
військ ЗС Україні, інженерних підрозділів Державної спеціальної служби
транспорту (ДССТ) та піротехнічних груп Державної служби надзвичайних
ситуацій (ДСНС), які розмінували 29,6 тис. га територій, 1356 км доріг та
1588 км залізничних колій при цьому було виявлено та знешкоджено понад
409 тис. ВНП. Тільки підрозділами інженерних військ ЗС України було
очищено 3,66 тис. га територій, при цьому було знешкоджено 242 тис. ВНП в
8
АТО, що становило понад половину від їх загальної кількості. При цьому
загалом у 1992–2018 рр. інженерними підрозділами було очищено 133,7 тис.
га території України та знешкоджено 773,2 тис. ВНП.
Встановлено, що під час АТО співвідношення інженерних підрозділів
до військовослужбовців інших видів (родів) військ ЗС України постійно
зростало. Якщо у 2014 р. – один сапер забезпечував від 16 до
44 військовослужбовців, то у 2018 р. – на одного сапера було від 12 до
20 військовослужбовців інших видів (родів) військ.
Новизна роботи полягає в наступному. Вперше: запропоновано й
обґрунтовано авторську періодизацію створення та розвитку інженерних
військ ЗС України; розкрито організаційну структуру інженерних військ
ЗС України та її зміни у досліджуваний період; виявлено зміни в силах і
засобах інженерного озброєння інженерних військ ЗС України та їх
матеріально-технічного забезпечення; проаналізовано кількісні та якісні
показники виконання основних завдань інженерного забезпечення;
узагальнено досвід застосування інженерних військ ЗС України під час
виконання основних завдань інженерного забезпечення, у т. ч. у міжнародних
операціях з підтримання миру та безпеки, ліквідації наслідків стихійних лих
та АТО на сході України; з’ясовано особливості підготовки військових
фахівців, у т. ч. офіцерського складу для потреб інженерних військ
ЗС України. Набули подальшого розвитку: історіографія за напрямом
дослідження, до наукового обігу введено раніше не опубліковані архівні та
музейні матеріали.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що
викладені матеріали, теоретичні висновки й узагальнення доповнюють
наукові знання з історії розбудови інженерних військ ЗС України і можуть
бути використані при: плануванні оперативної підготовки інженерних військ
ЗС України; підготовці офіцерського складу для підрозділів і частин
інженерних військ ЗС України; розробленні воєнно-історичних праць,
підручників і навчальних посібників за цією тематикою, доповненні сучасних
9
знань про форми і методи застосування інженерних військ під час
інженерного забезпечення військ (сил). Викладені у дисертації матеріали,
окремі теоретичні висновки, положення й узагальнення мають прикладний
характер і доповнюють знання з історії розвитку сил і засобів інженерного
озброєння інженерних військ ЗС України та їх матеріально-технічного
забезпечення.
Ключові слова: Збройні Силі України, інженерні війська, інженерне
забезпечення, антитерористична операція, міжнародна операція з
підтримання миру та безпеки.
Доступні формати:
PDFчитайте також:
В бібліотеці зібрані всі книги українською мовою в електронному (txt, rtf, doc, pdf, fb2, epub, mobi, djvu) та паперовому форматі. Книжку можна безкоштовно скачати клікнувши на необхідний Вам формат для iPad, iPhone, Android, Kindle, Kobo та інших читалок або купити паперовий варіант тексту з доставкою по Україні. Сайт бібліотеки оптимізований для роботи на телефонах, смартфонах(айфон, анроїд) і планшетах. Потрібну книгу Ви можете легко знайти за допомогою пошуку.