Знайди книгу!

Опис:
Дмитрюк В. В. Історико-антропологічна варіативність
функціонування фотографії у культурах Одещини. – Кваліфікаційна
наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
07.00.05 – «Етнологія». – Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН
України, Інститут народознавства НАН України, Львів, 2019.
У дисертації комплексно й усебічно досліджено фотографічні практики
як специфічний різновид людської діяльності, а також еволюцію цього
історико-культурного явища у стадіальних та синхронних вимірах на
матеріалах професійних та аматорських фотографій з приватних зібрань
населення Одещини.
Хронологічні межі дослідження охоплюють кінець ХІХ – початок ХХІ
ст. Вибір окреслених часових параметрів пов’язаний із двома етапами:
початком масового поширення фотографії та заміною аналогової
(друкованої) фотографії цифровою. Територіальні межі дослідження
охоплюють територію Одеської області України в її сучасних
адміністративних межах. Обрано простір, який відноситься до трьох
історично-етнографічних районів: Південно-Східне Поділля, а також Буго-
Дністровське степове межиріччя та Буджак (два останніх тотожні західній
частині Південної України). Ці регіони в Російський імперії майже
відповідали: Балтському повіту Подільської губернії, західним повітам
(Одеський, Тираспольський та Ананьївський) Херсонської губернії,
південним повітам (Аккерманський та Ізмаїльський) Бессарабської губернії.
Просторова репрезентація розширюється шляхом залучення фотоджерел з
інших областей України. Зокрема Миколаївської, Херсонської, Київської,
Вінницької. Базовий емпіричний матеріал зібрано за класичним
етнографічним методом. До наукового обігу вдалося залучити оригінальний
комплекс джерел (візуальні та польові матеріали, веб-ресурси, масово-3
формулярні матеріали), що дозволяє суттєво поповнити джерельну базу
історично-етнологічних досліджень Півдня України.
Застосування порівняльно-історичного аналізу допомогло провести
конкретні реконструкції виникнення, поширення та побутування
фотопрактик. Реконструкції велися через синхронні та діахронні
компаративні перспективи, характеризуючи різні змісти варіативності.
Завдяки типологічному інструментарію нам вдалося запропонувати та
обґрунтувати хронологічну класифікацію. Використання структурно-
функціонального аналізу сприяло продуктивному розгляду фотографічних
значень і знаків, встановленню комунікативних, соціалізаційних, ритуальних
та інших функцій фотокарток. Застосовані дослідницькі засоби властиві
сучасній соціокультурній антропології.
Дисертаційне дослідження виконане в рамках науково-дослідних тем
кафедри археології та етнології Одеського національного університету імені
І. І. Мечникова: «Прояви етнічності у крос-культурних взаєминах населення
Одещини» (номер держреєстрації 0115U000721) та «Полікультурність
населення Одещини в історико-антропологічній ретроспективі» (номер
держреєстрації 0119U103075). Емпіричний матеріал було зібрано під час
власних дослідницьких поїздок авторки, а також у складі комплексних
історико-етнографічних експедицій ОНУ імені І. І. Мечникова протягом 2012
–2019 рр.
Особистий внесок здобувачки. Усі результати, що наведені в
підсумовуючих частинах дисертації, отримані самостійно. У працях
опублікованих в співавторстві з О. А. Прігаріним авторці належить більше
60 %.
Дисертаційне дослідження складається з чотирьох розділів. У першому
«Історіографія проблеми, джерельна база та методи дослідження» –
проаналізовано стан вивчення теми, теоретико-методологічні основи, методи
дослідження та охарактеризовано джерельну базу. 4
У першому підрозділі – «Аналіз історіографічного досвіду» – розглянуто
рівень висвітлення теми в публікаціях українських і зарубіжних дослідників.
Історіографічний доробок окреслено й узагальнено за хронологічним
принципом. Особливу увагу надано роботам, які розглядають фотографію як
етнографічне джерело або як особливий спосіб фіксації та самопрезентації
культури. Перші сто років після винаходу фотографії позначені як
початковий етап накопичення знань. Цей період характеризується спробами
осмислення можливостей майбутнього використання фотографії як нового
інструменту для пізнання реальності, пошуками її місця в науці та мистецтві.
Спочатку вчені використовували фотографію як доказ і спосіб копіювання
реальності або з ілюстративною метою. Накопичення польового матеріалу
призвело до перших спроб узагальнення та систематизації. Вже у другій
половині XIX століття з’являються поодинокі тематичні доробки. Етап
інтенсивного вивчення починається з другої половини ХХ ст. Він пов’язаний
зі змінами у площині гуманітарних знань та так званим «візуальним
поворотом». На межі 1960 –1970-х рр. зростає академічна увага до
фотографічних матеріалів, що зберігаються у сімейних альбомах, колекціях
приватних збирачів, в архівах і музеях. Сучасний етап наукових розробок з
даної тематики (кінець ХХ – початок ХХІ ст.) пов’язаний із «цифровою
революцією» та переходом до постфотографії, зокрема через втрату нею
зв'язку з безпосередньою реальністю. Він характеризується різновекторністю
досліджень, увага в яких спрямована на невивчені аспекти феномена
фотографії. З огляду на різні аспекти побутування фотографії сучасні
дослідники продовжують розглядати фотографію як в рамках усталених
підходів, так і застососвуючи мультикультурний або комплексний підхід.
Аналіз літератури показав відсутність у вітчизняній і зарубіжній
історіографії комплексного наукового дослідження, у якому було б
розглянуто та розкрито всі аспекти побутування фотографії в контексті
суспільно-історичних процесів на базі українських матеріалів. Другий
підрозділ «Характеристика джерельної бази дослідження: питання типології 5
та евристичного потенціалу» присвячено огляду емпіричних основ роботи.
Зокрема, запропонована класифікаційна варіативність джерельних
матеріалів, розкрита їх евристична цінність, залежно від видової належності
та продемонстрована специфіка їхнього розмаїття. За засобом отримання
вони поділяються на виявлені (в фондах архівів, музеїв та під час
експедиційних досліджень) та створені (корпус даних етнографічного та
усноісторичного типів). За формою збереження: друковані та цифрові, за
введенням до наукового обігу: архівні, польові, опубліковані. Базовими для
даної дисертаційної роботи стали авторські польові матеріали, що уперше
введені до наукового обігу та зібрані як у складі планових експедицій, так і в
результаті індивідуальних розвідок. Вони виступають масовим корпусом
оригінального за характером емпіричного матеріалу. Загалом, самостійно або
у складі комплексних історико-етнографічних експедицій ОНУ імені І. І.
Мечникова, протягом 2012 – 2019 рр. було проведено понад 150 загальних,
54 фокусованих інтерв’ю та 23 напівформалізованих інтерв'ю у 51
населеному пункті Одеської області (враховуючи Одесу та міста обласного
значення: Балту, Біляївку, Подільськ, Чорноморськ та Ізмаїл). З метою
зіставлення регіонально-локальних рис із загальноукраїнською специфікою,
інтерв’ювання частково здійснювали й у населених пунктах інших областей
України. У Державному архіві Одеської області (ДАОО) та в Одеській
Національній науковій бібліотеці було виявлено дані щодо функціонування
фотозакладів і діяльності фотографів в Одесі у другій половині ХІХ ст. У
краєзнавчих музеях Балти, Кодими, Подільска та Ізмаїлу були виявлені
масивні корпуси фотографій із сімейних архівів мешканців цих районів.
Додатковим джерельним фондом став веб-простір. Приватні фотографії,
опубліковані в інтернеті, – окрема група джерел, які після оприлюднення,
стають публічними та набувають нових функцій. Третій підрозділ – «Методи
дослідження» – розкриває дослідницький інструментарій та авторські
погляди. Передусім, фотографії розглядались як прийом дослідницьких
стратегій в межах польового методу – тип джерел, які збирає та створює 6
вчений. Під час опису культурних практик було застосовано принципи
структурно-функціонального аналізу. Авторка запропонувала власну
методику, яка включає два блоки: дослідження особливостей створення та
практик фотографування; фіксацію, наявної в середовищі культури
фотоспадщини та переклад (декодування) елементів зображення спочатку у
вербальну форму, а тоді і в друковану.
У другому розділі – «Історико-культурна динаміка розвитку традицій
фотографування на Одещині (середина ХІХ – початок ХХ ст.)» – розглянуто
трансформаційні процеси, пов’язані з особистістю фотографа,
технологічними чинниками та змінами в часі формальних характеристик
фотокарток, окреслено загальний план історії розвитку фотосправи на
Одещині. У першому підрозділі цього розділу – «Постать фотографа в
контексті соціальних перетворень» – аналізуються трансформації
комунікативних, ціннісних та ідентифікаційних характеристик людини, яка
здійснює фотографічні практики: від мистецтва до ремесла, від елітарного
рівня до повсякдення. Розглядаються відносини між професійними
фотографами та аматорами, надаються дані про створення фотографічних
спільнот, взаємодію із замовниками. Період функціонування фотографічних
практик нами було поділено на три етапи: професійний (традиційний),
аматорський (радянський) та сучасний. Оскільки фотографія за своєю
природою є технічним мистецтвом цьому присвячено другий підрозділ
другого розділу «Технологічні трансформації як чинник поширення
фотосправи». З моменту винаходу й до сьогодення фотоапарати зазнали
значних змін з технічного та економічного боку. Спочатку вони були дорогі,
недосконалі та масивні, ще до середини ХХ ст. відносились до предметів
розкоші. За радянських часів з професійного знаряддя виробництва
фотоапарати перетворились на елемент індустрії дозвілля. Для ХХ ст.
визначальним став перехід з плівкових (аналогових) фотоапаратів, які не
дозволяли відразу дізнатися кінцевий результат зйомки, на цифрові, до
переваг яких відносять не тільки можливість зробити фото миттєво, а й 7
оцінити його, видалити невдалий кадр, опублікувати в соцмережах. Третій
підрозділ цього розділу – «Еволюція формальних характеристик фотокартки:
основні тенденції модифікацій» – описує основні напрямки метаморфоз
фотокартки як предмета культури, від появи перших фотографічних
зображень до сьогодення, розкриває особливості переходу від шанобливого
ставлення до кожного знімку у другій половині ХІХ до знецінення в ХХІ ст.
Відзначено, що за понад 150 років існування фотографії, під впливом
культурних та соціально-економічних трансформацій змінилися всі загальні
характеристики фотозображення: форма, розмір, паспарту, вартість,
призначення, статусність, сюжет тощо. Сучасні нові форми забезпечують
новий формат для візуалізації повсякденного життя.
У третьому розділі праці – «Висвітлення культурних сюжетів у звичаях
візуалізації населення Одещини: фотографії подій та події фотографування»
– показано, як змінювався фотографічний канон і якими значеннями він був
наповнений у той чи інший історичний період. Розглянуто різнопланові
умови, що впливають на виготовлення фотографій: культурні норми та
соціальні практики, проаналізовано варіації тем і сюжетів, які підлягали
обов’язковому або вибірковому фотографуванню. Зазначено, що з початком
ХХ ст. фотографування перетворилось на важливу частину процедури
проведення багатьох обрядових дій, а з другої половини ХХ ст. – на
необхідну. У першому підрозділі цього розділу – «Приватні та публічні
обряди переходу на сімейних світлинах» – було акцентовано увагу на тому,
як змінювався фотографічний канон обрядів переходу у приватному та
публічному просторі та якими значеннями він був наповнений в той чи
інший історичний період. Також були проаналізовані різнопланові варіації
тем та сюжетів, які підлягали обов’язковому або вибірковому
фотографуванню. З початком ХХ ст. фотографування перетворилось на
важливу частину процедури проведення багатьох обрядових дій, а з другої
половини ХХ ст. – необхідну. Сформувався певний фотографічний ритуал,
для деяких випадків – навіть чіткий канон відображення події (весілля, 8
похорон), робота фотографа стає частиною ритуалу, для неї обов’язково
виділяють окремий час. Наприклад, для весільної зйомки відводяться окремі
години, позначені у сценарії свята: ранкова фотосесія нареченої, розпис у
РАГСі, весільна прогулянка з фотографом. Інший тип зйомки – репортажна,
коли фотограф не втручається в процес здійснення обряду, а лише фіксує
окремі події в його середині. Світлини, які відображають перебіг або сам
факт здійснення ритуалу, набули статусу офіційного публічного
документального, візуального свідоцтва та можуть вважатися унікальними
джерелами як для вивчення історичного процесу загалом, так і для його
різноманітних аспектів. Крім того, що фотографування відбувається під час
обряду, воно може проходити до нього, після нього та навіть замість нього,
адже головна мета – зафіксувати наслідок переходу. Наприклад,
обов’язковим є парний весільний портрет молодят. Його могли зробити до
або під час весілля, а іноді й після. Стикалися зі світлинами, зробленими
через кілька років після весілля. У другому підрозділі третього розділу –
«Повсякдення в ракурсі професійної та вернакулярної фотографії» –
проаналізовано об'єкти та практики фотографування аматорів та
професіоналів у повсякденному житті та на відпочинку. Зацікавлення
антропологів і культурологів особистими історіями крізь призму сімейних
фотоархівів призвело до появи терміну «вернакулярна фотографія». Третій
підрозділ третього розділу – «Етнокультурна виразність фотографічних
практик» – розглядає мультикультурну варіативність етнічних проявів на
сімейних світлинах, багатогранність і складність яких допомогає вивчати
фотографія.
Оскільки, фотографування за своїми ознаками цілком потрапляє під
антропологічне визначення ритуалу, четвертий підрозділ – «Ритуально-
знакові аспекти створення фотокарток» – присвячено аналізу процесів
виникнення й розвитку ідей і практик фотографування в соціальному та
приватному житті сільського населення Одещини та містян Одеси. Четвертий
розділ – «Структурно-функціональний аналіз побутування фотографій в 9
культурах мешканців Одеси та області» – присвячено дослідженню етапів
трансформації використання фотографічних зображень у сільському та
міському просторі за останні 150 років, простежені зміни у сюжетності та
локусах розміщення фотообразів. Детально розглянуто практики, пов'язані з
використанням аматорської фотографії. Перший підрозділ цього останнього
розділу – «Семантичне значення використання фотозображень в інтер’єрах
житла» – присвячено візуальним репрезентаціям за допомогою фотографій у
інтер’єрі. Розглянуто зміни, які відбувалися з модернізацією суспільства, та
чинники, що впливали на цей процес: умови життя, соціально-класове
середовище, етнографічно-територіальні особливості.
У другому підрозділі четвертого розділу – «Функціональні властивості
приватних фотоальбомів» – розглянуто сімейні фотоальбоми у двох
площинах: як артефакти, створені в контексті певної культури, що
функціонуюють в її середині та як цілісний текст, який вимагає специфічного
тлумачення. У третьому підрозділі четвертого розділу – «Використання
фотографій у релігійних практиках» – досліджено як фотографування
релігійних практик або їхніх певних елементів, учасників та атрибутів, так і
використання фотозображень у проведенні таких практик, як інструмент для
сакралізації простору (публічного та приватного). Четвертий підрозділ
четвертого розділу – «Тенденції демонстрації візуальних образів у
віртуальному просторі» – присвячено новим напрямкам використання
віртуального простору для збереження та демонстрації фотографій у
цифровому вигляді. Створення інтернет-мережі як масового комунікативного
простору з каналами прямого і зворотного зв'язку призвело до формування
нового культурного світосприйняття візуальних образів.
У «висновках» здійснено теоретичні узагальнення стосовно питання
історико-антропологічної варіативності функціонування фотографії в
культурах Одещини.
Фактичний матеріал і теоретичні коментарі дисертаційної роботи, а
також методи емпіричного дослідження, поміж ними й авторський інструментарій польової роботи можна використовувати для підготовки
комплексних історично-етнологічних праць. Отримані результати стануть
корисними для суміжних галузей знань, які розглядають проблематику
сучасних соціальних явищ та їхніх трансформацій та можуть бути
застосовувані для підготовки загальних і спеціальних курсів з обрядовості,
соціалізації, навчальних посібників з етнології, соціокультурної антропології,
історії повсякдення, а також для підготовки загального дослідження з історії
української фотографії.
Ключові слова: фотографія, аматорська фотографія, сімейний
фотоальбом, етнокультурна варіативність, польові методи фіксації,
соціокультурна антропологія, візуальні джерела.