Знайди книгу!

Опис:
Альмес І. І. Книгозбірні у соціокультурному просторі чернечих
спільнот Львівської єпархії XVII–XVIII ст. – Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 07.00.01 «Історія України». – Вищий
навчальний заклад «Український католицький університет». Інститут
українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. Львів, 2018.

Дисертація присвячена комплексному міждисциплінарному
дослідженню функціонування монастирських книгозбірень Львівської
єпархії XVII–XVIII ст. Книжкові зібрання у чернечих осередках вивчено у
категоріях культурної історії, а також представлено у контексті української
(києвохристиянської) релігійної культури домодерного часу. Робота
виконана на основі широкого джерельного матеріалу, як книгознавчого
вивчення стародрукованих і рукописних книг, так і дослідженні
внутрішньомонастирської документації. Основними джерелами є архівні
зібрання наукових установ Львова, а також опрацьовано архівні документи у
наукових інституціях Києва і Тернополя. Значна частина документальної
спадщини зберігається у сучасних архівних та бібліотечних зібраннях
Польщі й Австрії, які також використано під час написання дисертації.
У контексті інституційної історії монастирів Львівської єпархії
ранньомодерного часу, насамперед представлено душпастирську і
культурно-освітню діяльність чернецтва та з’ясовано шляхи формування,
організаційні засади й кількісні показники монастирських книгозбірень.
Рівень освіченості, фінансова обмеженість, нечисленні спільноти насельників
та, водночас, густа мережа чернечих осередків Львівської єпархії XVII–
XVIII ст., обумовлювали появу невеликих за обсягами книжкових зібрань у
порівнянні із римо-католицькими монастирями чи навіть більшими 3



київськими або ж московськими православними обителями. Натомість у
співставленні з унійними монастирями інших єпархій Київської митрополії
книгозбірні чернечих спільнот Львівського владицтва були кількісно
більшими та тематично презентабельними.
Стосовно шляхів формування книгозбірень, то у досліджуваних
монастирях кошти на купівлю чи «направу» книг витрачали спорадично та
нечасто, й у співвідношенні з іншими витратами – це були невеликі суми.
Фінансові можливості не дозволяли повноцінно дбати про розширення
книжкового репертуару, поповнення актуальною та новою літературою. У
таким умовах «книжковим ктитором» для монастирів Львівської єпархії
другої половини XVII – початку XVIII ст. виступало Успенське ставропігійне
братство у Львові. Натомість у василіанський період історії обителей
основним способом формування книгозбірень монастирів виступали вклади
їхніх насельників та даровизни білого і чорного духовенства.
Репертуар книг досліджено у категоріях концепту «читацьких канонів».
Для більш цілісного розгляду проблематики за конфесійною ознакою
змодельовано два читацьких канони – Lectio Orthodoxorum та Lectio
Basilianorum. Особливу увагу звернуто на номенклатуру літургійних текстів
у православних монастирях XVII ст., а щодо унійних обителей XVIII ст.
богослужбові видання представлено як спробу уніфікації та дисциплінування
обрядових практик василіян.
Lectio Orthodoxorum, репертуар книг православних монастирів
Львівської єпархії XVII ст., окрім богослужбових видань, представлений
своєрідною «тріадою»: святоотцівська духовно-аскетична спадщина, житійна
(агіографічна) та проповідницька літератури. Водночас простежується
обмежена тематична репрезентативність у православних книгозбірнях,
особливо світської літератури. Практично повністю відсутня антична
спадщина – твори давньогрецьких та давньоримських авторів, на вивченні
яких базувалась гуманістична система освіти, в т. ч. у церковних закладах. 4



Опосередковано це вказує на освітні запити ченців, а також, ймовірно, на
відсутність «практичної» потреби у такій лектурі для іноків монастирів
Львівської єпархії, на відміну від монахів обителей, при яких діяли навчальні
студії. Особливості побутування книги у досліджуваних чернечих осередках
XVII ст. засвідчують вторинність культурної та інтелектуальної діяльності
для православного монашества, але не чернечих аскетичних практик.
Простежується певна маргінальність інтелектуальної активності в контексті
постмогилянського відродження другої половини XVII ст. Монастирі
Львівської єпархії залишались класичними місцями молитви, і назагал
перебували поза латинськими впливами, на відміну від київських чернечих
осередків.
Дослідження Lectio Basilianorum засвідчує, що у монастирях домінував
схоластичний теологічний дискурс, підтверджений насамперед лектурою
навчальних студій. Читацький канон василіан подібний за тематичними
преференціями до лектури ченців латинської традиції Речі Посполитої – це
Святе Письмо і коментарі до нього, твори Отців Церкви, широке
представництво проповідницької літератури, видання казуїстичного
характеру та тексти для медитацій і реколекцій.
У XVIII ст., особливо із середини цього століття, культура книги в
унійних монастирях є співвідносною з тогочасною латинською книжковою
культурою. Ужиткове використання та читання книг різними мовами знаних
єзуїтських, домініканських, францисканських і протестантських авторів
уможлювало обізнаність із основними теологічними трактатами
потридентського часу, античною та гуманістичною спадщиною. Проте в
монастирях Львівської єпархії навіть наприкінці 1770-х рр. відсутні видимі
«просвітницькі» конотації, що є суголосним із особливостями релігійної
культури тогочасної Київської митрополії.
У православний період читання залишалось інтегрованим у
молитовний цикл життя ченців, виконуючи функції «духовної вправи». 5



Натомість із середини XVIII ст. у моделі «освіченого благочестя», крім
богослужбового, трапезного, з’являється «медитаційне читання» та
відбувається активізація «шкільного читання» у монастирях, при яких діяли
чернечі студії. Кількісне зростання монастирських бібліотек та активізація
«життя» книг зумовили у другій половині XVIII ст., особливо у 1770-х рр.,
встановлення чіткіших правил їх зберігання й використання. Зокрема,
здійснювались спроби внормувати читацькі практики на зразок латинських
моделей lectio librorum – із чіткими вказівками, що, де і коли читати. Такі
моделі запроваджувались як складова «стилю життя» василіанської чернечої
еліти, освіченої у традиціях латинської культури.
Особливості «читацького канону» і читацьких практик василіан
відображають «поліморфізм» української культури, тобто її
багатовимірність, схильність до абсорбації й синтезування зовнішніх впливів.
У досліджуваних монастирях книга була важливим засобом окциденталізації
культурних та духовних практик. Упродовж XVIII ст. (особливо в другій
половині) відбувається поступова латинізація і полонізація монастирських
бібліотек. Це виразно простежується у монастирях, де провадились студії (з
риторики, філософії чи теології); тут книги латинським шрифтом становили
від 70 до 90 %, переважно латинською мовою. Такі тенденції віддзеркалюють
не латинізацію як таку, а радше ширші процеси окциденталізації, що
предметно демонструє репертуар книжкових зібрань обителей.
Дослідження репертуару монастирських бібліотек частково верифікує
тезу про формування унійної ідентичності Slavia Unita, як перевіреного
способу конструювання культурно-релігійних моделей за допомогою текстів.
Це найяскравіше підтверджується поширенням унійних богослужбових
текстів (своєрідним маркером таких процесів був унівський, згодом
почаївський Служебник), житійної літератури, частково моралістики.
Водночас процеси конфесіоналізації по-унійному стають систематичними і
повсюдними лише з 1760-х рр. 6



Ключові слова: монастирська книгозбірня, релігійна культура,
Львівська єпархія, книжкова культура, читацькі практики, читацький канон.