Знайди книгу!

Опис:
Голіченко М. О. Комунікативно-прагматичні функції вокативних речень
в українському художньому та політичному дискурсах. – Кваліфікаційна
наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
зі спеціальності 10.02.01 “Українська мова”. – Інститут української мови
НАН України. – Київ, 2018.
Дисертація є першим цілісним дослідженням комунікативно-
прагматичних функцій вокативних речень в українському дискурсі.
До аналізу залучено вокативні конструкції, використані у двох типах
дискурсу – художньому (драматургійному та дискурсі української байки) і
політичному, оскільки саме в них ці конструкції найяскравіше реалізують
свої комунікативно-прагматичні функції, що спричинено характерною для
обох дискурсів наявністю адресата та діалогічністю мовлення.
Наукова новизна виконаної дисертаційної праці полягає в тому, що в ній
уперше в сучасному українському мовознавстві цілісно досліджено
функціонально-семантичні особливості вокативних речень, визначено їхню
структуру, проаналізовано лексико-семантичне наповнення головного
компонента цих речень залежно від різних комунікативних ситуацій,
запропоновано типологію комунікативно-прагматичних функцій,
реалізованих вокативними конструкціями в українському художньому та
політичному дискурсах.
Практична цінність одержаних результатів зумовлена можливістю
використання їх для створення праць із теоретичної граматики української
літературної мови, навчальних і навчально-методичних посібників із
лінгвістичної прагматики, стилістики української мови, у порівняльних
студіях, а також у науково-пошуковій роботі студентів та аспірантів.
Матеріали та узагальнення дисертації будуть корисними для подальших
наукових досліджень мови української драматургії та мови українського
політикуму. 6

У дисертаційній роботі схарактеризовано особливості вокативних
конструкцій як окремого типу односкладних речень сучасної української
літературної мови, узагальнено різні підходи до інтерпретації та
функціонально-семантичної диференціації цих синтаксичних одиниць.
З’ясовано диференційні ознаки головного компонента вокативних речень,
вираженого кличним відмінком як номінантом адресата мовлення, та
проаналізовано семантико-синтаксичну і формально-синтаксичну
співвідносність кличного і називного відмінків. Установлено спільні ознаки
вокативних конструкцій і речень спонукальної модальності, у яких мовець
спрямовує комунікативні дії спонукання на слухача.
Визнано вокативні речення важливим елементом мовлення персонажів у
художньому дискурсі, зокрема драматургійних творів та байок, адже за
допомогою цих речень реалізовано багато комунікативно-прагматичних
функцій.
Обґрунтовано широке вживання вокативних речень у драматургійному
діалозі порівняно з текстами інших літературних родів, визначено, що вони є
поширеними синтаксичними одиницями у мовній організації драми, яка
складається з комплексу реплік або їх чергування у формі “запитання –
відповідь”, “спонукання до дії – реакція”, тому в них виразніше, чіткіше
виявлена емоційно-експресивна та вокативна функція, увиразнення
пробудження уваги персонажа, якому адресоване мовлення. Зафіксовано
вживання вокативних речень здебільшого як перших реплік у діалогічній
єдності, де вони виражають комунікативне спрямування на подальше
мовлення.
Проаналізовано типову для байки манеру діалогічної оповіді в
українській літературі, суть якої полягає у використанні живих елементів
усної мови, її лексичних, морфологічних та синтаксичних засобів. Відзначено
наявність у байці конфлікту між двома і більше співрозмовниками, тому на
будь-яке висловлення є відповідь, на кожну дію одного персонажа байки – 7

протидія, що сприяє широкому використанню різних за будовою та
семантикою синтаксичних конструкцій.
Діалоги у художніх текстах вирізняються емоційністю та динамічністю,
тому вокативні речення супроводжуються широким спектром емоційно-
експресивних характеристик, що допомагають виконувати їм різні функції.
У текстах драм та байок XIX – XXI ст. виокремлено та схарактеризовано
комунікативно-прагматичні функції вокативних речень, до яких зараховано:
привернення уваги адресата, емотивну та волюнтативну, кожна з яких має
свої значеннєві різновиди, зумовлені ступенем їх виявлення та вживанням у
певному контексті.
Умотивовано різноманітність лексико-семантичного вираження
головного компонента вокативних конструкцій, уживаних в українському
художньому дискурсі, безпосереднім зв’язком із назвами тогочасних
актуальних реалій, періодом написання творів та комунікативними
ситуаціями, що послугували предметом зображення. Кожний період має свої
межі лексико-семантичної експлікації головного компонента вокативних
речень.
З’ясовано особливості структури політичного дискурсу, відзначено
істотну відмінність його мовної організації від мовної організації художнього
дискурсу, що спричинено властивим йому специфічним набором ситуацій
спілкування, апелюванням, переконанням, мотивацією, закликами до дії.
Політичний дискурс є конкретною формою реалізації політичної комунікації,
що вирізняється взаємодією мовця та адресата у сфері політики та скерована
на боротьбу за владу. Обґрунтовано широке використання вокативних речень
у політичних промовах, за допомогою яких безпосередньо чи
опосередковано впливають на електорат та поширюють політичну ідеологію;
використовують їх відповідно до прагматичних настанов, цілей та умов
спілкування, що складаються в процесі професійної діяльності політиків, які
зіштовхуються з потребою правильного розташування, компонування мовних
одиниць, тобто всього того, що становить суть та специфіку побудови
політичного виступу.
Умотивовано вживання в політичному дискурсі вокативних речень, що
чітко вказують на міжособистісні стосунки мовця і адресата та позбавлені
такої виразної оцінності, яка притаманна їм у художньому дискурсі.
Схарактеризовано комунікативно-прагматичне навантаження
вокативних конструкцій, які найширше представлені в агітаційних
зверненнях, парламентських виступах, політичних привітаннях та подяках,
інавгураційних промовах, політичних дебатах. Кожен із жанрових різновидів
політичного дискурсу має свої функціональні особливості та своє
наповнення головного компонента.
У політичному дискурсі систематизовано вокативні речення,
спеціалізовані на вираженні таких комунікативно-прагматичних функцій:
привернення уваги адресата, установлення тісного контакту з аудиторією,
консолідування адресатів, спонукання до виконання конкретної дії та
вираження емоцій.
Визначено комунікативно-прагматичні функції вокативних речень, що є
типовими для художнього та політичного дискурсів.
Ключові слова: вокативне речення, головний компонент вокативного
речення, кличний відмінок, художній дискурс, драматургійний дискурс,
політичний дискурс, комунікативно-прагматична функція, адресат
мовлення, комунікативна ситуація.